Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/8805/25

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2026 року справа №200/8805/25 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Пивовар І.В., Гайдара А.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 р. у справі № 200/8805/25 (головуючий І інстанції Тарасенко І.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі відповідач, ГУПФУ) в якій просив: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 , за період з 12.07.2024 по 30.11.2025 в розмірі 201404,22 грн; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, виплатити пенсію ОСОБА_1 , за період з 12.07.2024 по 30.11.2025 в розмірі 201404,22 грн, негайно після набрання судовим рішенням законної сили. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року позов задоволено частково, а саме суд: Визнав протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010), щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 12.07.2024 року по 30.11.2025 року в розмірі 193173,47 грн. Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010), виплатити пенсію ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), за період з 12.07.2024 року по 30.11.2025 року в розмірі 193173 (сто дев`яносто три тисячі сто сімдесят три) грн 47 коп. В іншій частині позовних вимог відмовив. Стягнув з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 929 (дев`ятсот двадцять дев`ять) грн 43 коп. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування скарги зазначено, зокрема, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11.04.2025 по справі № 200/9016/24, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 12.07.2024 та нараховано заборгованість за період з 12.07.2024 по 30.11.2025 у сумі 201404,22 грн. Механізм фінансування з бюджету Пенсійного фонду України на 2025 рік видатків на виплату ретроспективних судових рішень та перерахованих пенсій за рішеннями суду, який передбачає здійснення виплат за окремими напрямами у розрізі джерел їх виплати визначено пунктом 25 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 19.11.2024 №4059-ІХ «Про Державний бюджет України на 2025 рік». Постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821, яка набрала чинності 17 липня 2025 року, затверджено Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень (далі - Порядок №821), яким визначено механізм здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, зокрема, за період, що передує даті набрання чинності рішенням суду, за джерелами їх виплати (фінансування). Видатки на виплату нарахованих пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) за рішеннями суду за минулий час (тобто за період, визначений за рішеннями суду, які набрали законної сили та видані або ухвалені після набрання чинності Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», на виконання яких визначено зобов`язання органу Пенсійного фонду України здійснити нарахування/перерахунок/виплату сум пенсії, доплат, надбавок тощо до пенсії, довічного грошового утримання суддям у відставці, за час, що передує даті набрання законної сили такими рішеннями суду) та перерахованих пенсій за такими рішеннями суду здійснюються за окремими напрямами, передбаченими в бюджеті Пенсійного фонду України на таку мету, за джерелами виплати відповідних сум, визначених законодавством. Таким чином, заборгованість з пенсії за період з 12.07.2024 по 30.11.2025 у сумі 201404,22 грн, яка нарахована на виконання Рішення суду, облікована Головним управлінням в переліку одержувачів виплат на виконання судових рішень, сформованого відповідно до Порядку №

821. Бюджет Пенсійного фонду України на 2025 рік затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2025 №1152. У листопаді 2025 року ОСОБА_1 здійснено виплату заборгованості, нарахованої на виконання Рішення суду, в межах виділених бюджетних призначень, у загальній сумі 8230,75 грн на поточний рахунок, відкритий в банківській установі АТ КБ «Приватбанк» (дата виплати 25). Станом на 01.12.2025 залишок заборгованості з пенсії ОСОБА_1 складає 193173,47 грн. Подальша виплата коштів на виконання Рішення суду буде проводитись в межах виділених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат відповідно до Порядку №

821. Також, Головне управління звертає увагу суду на те, що Верховний Суд у постановах від 07.11.2019 у справі № 420/70/19 (реєстраційний номер в ЄДРСР 85450386), від 23.04.2020 у справі № 560/523/19 (реєстраційний номер в ЄДРСР 88886054) та від 24.01.2018 у справі №405/3663/13-а (реєстраційний номер в ЄДРСР 71834551) дійшов висновку, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Отже, предметом спору у даній справі є вимоги щодо зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплатити залишок нарахованої але не виплаченої пенсії за період з 12.07.2024 по 30.11.2025 в сумі 193173,47 грн на користь позивача, нарахованих на виконання рішення суду у справі № 200/9016/24. Законодавством передбачено наступні види судового контролю за виконанням судового рішення, такі як зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (ст. 382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (ст. 383 КАС України). Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. З 12.07.2024, за результатами виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року по справі № 200/6371/24 ОСОБА_1 , призначена пенсія за віком на пільгових умовах відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року у справі № 200/9016/24 позов ОСОБА_1 задоволено, а саме судом Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не проведення ОСОБА_1 розрахунку розміру пенсії відповідно до статті 8 Закону України Про підвищення престижності шахтарської праці, абзацу 3 частини 1 статті 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з 12.07.2024. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області донараховати ОСОБА_1 розмір пенсії у відповідності із статтею 8 Закону України Про підвищення престижності шахтарської праці в розмірі 80 відсотків його заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до статті 40, абзацу 3 частини 1 статті 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з 12.07.2024. На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року по справі № 200/9016/24, яке набрало законної сили 04.09.2025, ОСОБА_1 , перераховано пенсію у відповідності із статтею 8 Закону України Про підвищення престижності шахтарської праці в розмірі 80 відсотків його заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до статті 40, абзацу 3 частини 1 статті 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з 12.07.2024. Здійснивши перерахунок пенсії відповідач не виплатив позивачу заборгованість, яка утворилась в зв`язку із збільшенням розміру пенсії після проведеного перерахунку пенсії у відповідності із статтею 8 Закону України Про підвищення престижності шахтарської праці в розмірі 80 відсотків його заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до статті 40, абзацу 3 частини 1 статті 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з 12.07.2024 року. Сума заборгованості по пенсії складає за період з 12.07.2024 по 30.11.2025 в розмірі 201404,22 грн. Відповідач добровільно вказану суму боргу не сплатив. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема,:1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки; 12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики. Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлений обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії. Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003. Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Частиною 3 статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону. За приписами статті 47 Закону № 1058-VI, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. У разі якщо особа, якій пенсія за віком призначається автоматично (без звернення особи), протягом трьох місяців не повідомила територіальний орган Пенсійного фонду, у тому числі через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про обраний нею спосіб виплати пенсії вважається, що особа виявила бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку. Пенсія може виплачуватися за довіреністю, порядок оформлення і строк дії якої визначаються законом. Виплата пенсії за довіреністю здійснюється протягом усього періоду дії довіреності за умови поновлення пенсіонером заяви про виплату пенсії за довіреністю через кожний рік дії такої довіреності. Так, право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу. Стаття 46 Закону № 1058-VI регулює правовідносини, що виникають під час виплати пенсії за минулий час. Так, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом. Підстави припинення та поновлення виплати пенсії врегульовано статтею 49 Закону № 1058-IV. Відповідно до зазначеної статті, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2-1) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв`язку з тимчасовим проживанням за кордоном; 3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку; 3-1) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин"; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 4-1) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством; 5) в інших випадках, передбачених законом. Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону. У разі виявлення недостовірних даних у документах та відомостях, на підставі яких було встановлено та/або здійснюється виплата пенсії, рішенням територіального органу Пенсійного фонду України розмір та підстави для виплати пенсії переглядаються відповідно до цього Закону без урахування таких даних. Судом встановлено, що відповідач фактично визнає ту обставину, що пенсійні кошти за спірний період нараховані та обліковані в органі Пенсійного фонду, як заборгованість по виплаті пенсії. Відповідач не послався на конкретну норму Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що передбачає невиплату пенсії за минулий час. Крім того, відповідач не виплачує заборгованість з пенсії позивачу без прийняття відповідного рішення. Однак відповідач наполягає на тому, що виплату таких коштів буде здійснено при надходженні відповідних коштів з Державного бюджету України до бюджету Пенсійного фонду України. Як зазначалось, порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Суд зазначає, що положеннями статей 9 та 47 Закону № 1058-VI встановлено, зокрема, що пенсія за віком призначається та виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством. При цьому, як зазначалось, за положенням ст. 46 цього Закону, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Суд звертає увагу, що Конституційний Суд України неодноразово роз`яснював, що: - «право приймати закони, вносити до них зміни у разі, коли воно не здійснюється безпосередньо народом (статті 5, 38, 69, 72 Конституції України), належить виключно Верховній Раді України (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України) і не може передаватись іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України)» (Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року №15-рп/2000); - «права делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади (у даному випадку Кабінету Міністрів України) Конституцією України не передбачено» (Рішення Конституційного Суду України від 9 жовтня 2008 року №22-рп/2008). Конституційний Суд України у рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2). Слід зазначити, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних. Жодних змін до Закону № 1058-VI з приводу особливостей виплати пенсії, заборгованості по пенсії Верховною Радою не приймалось. Встановлення Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій, не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України, від обов`язку виконання приписів Закону № 1058-VI та здійснити таку виплату, та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій. Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсійної виплати, суд вважає таким, що не ґрунтується на вимогах Закону. У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ. Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII). Європейський суд з прав людини у пунктах 16, 17 рішення від 24 листопада 2016 року у справі "ТОВ "Полімерконтейнер" проти України" (Заява N 23620/05) наголосив, що першою і найбільш важливою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання з боку органів державної влади у мирне володіння майном має бути законним (див. рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" [ВП], N 31107/96, п. 58, ЄСПЛ 1999-II). Умова законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах "Хентріх проти Франції", від 22 вересня 1994 року, п. 42, серія A N 296-A, та "Кушоглу проти Болгарії", N 48191/99, п. п. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). У пункті 74 рішення Європейського Суду з прав людини "Лелас проти Хорватії" Суд звертав увагу на те, що "держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу". У справі "Рисовський проти України" Європейський Суд з прав людини "... підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…". Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено. Суд вважає за необхідне зауважити, що підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави. У спірних правовідносинах, відповідач не врахував положення Закону, який за місцем в ієрархічній структурі має більшу юридичну силу у сфері загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян в Україні та відповідно є пріоритетним у застосуванні до правовідносин, що виникають при виплаті раніше призначених щомісячних страхових виплат особам, які втратили працездатність внаслідок професійного захворювання. Отже, правових підстав для невиплати заборгованості по пенсійним виплатам судом не встановлено. Стосовно посилань скаржника на те, що даний спір виник у зв`язку із протиправним, як вважає позивач, невиконанням відповідачем рішення суду по іншій справі, суд звертає увагу на такі обставини. Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни. Згідно з частинами 2 та 3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Згідно із положеннями частин 1 та 2 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому ст. 287 КАС України (ч. 8ст. 382 КАС України). Відповідно до частини 1 статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що приписами статей 382, 383 КАС України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду. Вказані правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України (ст. 382 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. Відтак, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, у відповідності до КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15, від 21.12.2020 у справі №440/1810/19, від 03.04.2019 по справі № 820/4261/18. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року у справі № 200/9016/24, зокрема, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області донараховати ОСОБА_1 розмір пенсії у відповідності із статтею 8 Закону України Про підвищення престижності шахтарської праці в розмірі 80 відсотків його заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до статті 40, абзацу 3 частини 1 статті 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з 12.07.2024. Отже, у справі № 200/9016/24 спірним питанням було право позивача на отримання пенсії у розмірі пенсії у відповідності із статтею 8 Закону України Про підвищення престижності шахтарської праці в розмірі 80 відсотків його заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до статті 40, абзацу 3 частини 1 статті 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Позовними вимогами позивача у цій справі є, зокрема, право на виплату заборгованості з пенсії за період після її перерахунку, що не було предметом у справі № 200/9016/24. Таким чином, позовні вимоги у цій справі та справі № 200/9016/24 не є тотожними. Отже, відповідач не врахував ту обставину, що позивачем у цій справі заявлено позовні вимоги з інших підстав та обставин, що обґрунтовують звернення до суду. Щодо посилання скаржника на постанову Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821, колегія суддів зазначає, що у даному випадку спірним питанням у справі не було правомірність дій відповідача щодо застосування цієї постанови Кабінету Міністрів України та наголошує, що порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. За таких обставин позов підлягає задоволенню. Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду без змін. Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 р. у справі № 200/8805/25 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 р. у справі № 200/8805/25 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати підписання та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 11 червня 2026 року. Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв Судді А.В. Гайдар І.В. Пивовар