Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/9487/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 листопада 2021 року справа №200/9487/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 р. у справі № 200/9487/21 (головуючий І інстанції Голошивець І.О.) за позовом ОСОБА_1 до Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі відповідач, УПФУ), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості по пенсії у розмірі 265151,88 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача заборгованості по пенсії у розмірі 265151,88 грн. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року відмовлено у відкриті провадження в адміністративній справі на підставі п.2 ч.1 ст. 170 КАС України. Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що постановою Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м Харків) від 18.03.2020 ВП № 59627465 закінчено виконавче провадження з примусового виконання рішення суду № 200/159/19-а та вказано, що нарахована сума пенсії за минулий період буде сплачена на умовах окремою порядку, визначеною Кабінетом міністрів України. Отже, рішення Донецького окружною адміністративного суду від 25.02.2019 року по справі № 200/1 59/19-а було ухвалене за його позовною заявою, предметом якої було зобов`язання відповідача вчинити певні дії. а саме: поновити нарахування та виплату пенсії з 01 квітня 2016 року. Рішення суду від 25.02.2019 року по справі № 200/159/19-а за наслідками розгляду цієї позовної заяви також має зобов`язальний характер. Стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 265 151,88 гри. не було предметом позову й не розглядалося судом у справі № 200/159/19-а. На час розгляду справи № 200/159/19-а сума боргу за минулий період не була нарахована, оскільки не відбувалася виплата поточної пенсії та сума заборгованості збільшувалася кожною місяця, отже не могла бути предметом розгляду у суді по цій справі. Отже предмет позову у даній справі є відмінним, від предмету позову, за яким було ухвалене рішення Донецького окружною адміністративного суду від 25.02.2019 року по справі № 200/159/19-а. Таким чином, суд дійшов помилкового висновку про наявність спору між тими ж сторонами, про той самий предмет спору та з тих самих підстав, але на стадії виконання рішення. Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що фактичною підставою для звернення до суду із даними позовними вимогами стала незгода позивача із бездіяльністю відповідача під час виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25.02.2019 по справі №200/159/19-а та позовні вимоги стосуються порядку виконання судового рішення. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, установлено право на звернення до суду та способи судового захисту і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі. Виходячи зі змісту цієї норми, достатньою та необхідною правовою підставою для відмови у відкритті провадження у справі є одночасна сукупність наступних умов: тотожність спору (підстави, предмет позову та сторони співпадають); наявність судового рішення, яким завершено розгляд справи і набрання цим судовим рішенням законної сили. Неможливість повторного розгляду справи за наявності судового рішення, що набрало законної сили, у тотожній справі ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав. Відповідно до наведеної норми тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. Аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 11 квітня 2018 року у провадженні 11-257заі18. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової (юридичної) визначеності. Виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, принцип правової визначеності передбачає дотримання правила «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, який полягає в тому, що позивач, який порушив справу проти відповідача і отримав за результатами її розгляду остаточне рішення, не може ініціювати повторне судове провадження стосовно того ж самого відповідача, якщо судовий позов ґрунтується на тих самих фактичних обставинах, або ж нова вимога могла бути складовою частиною попередньої у першому рішенні. Тобто, за вказаним принципом, жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов`язкового до виконання рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового судового рішення. Res judicata є способом запобігання повторному розгляду справи та несправедливому відношенню до інших учасників судового процесу. При цьому, суд звертає увагу, що предмет позову - це частина позову, яка становить матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої суд повинен ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права, а також підпадати під адміністративну юрисдикцію. Підстава позову - це частина позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують кожну обставину, а також наявність підстав для звільнення від доказування. Під підставою позову розуміються обставини, з яких витікає право вимоги позивача, на яких позивач їх засновує. Верховний Суд у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 916/1764/17 вказав, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25.02.2019 по справі №200/159/19-а задоволено частково позов ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, а саме суд: визнав протиправними дії Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 1 квітня 2016 року; зобов`язав Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 1 квітня 2016 року. В задоволені решти позовних вимог відмовив. Рішення суду набрало законної сили 25.04.2019. 06.05.2019 видані виконавчі листи. На виконання рішення суду №200/159/19-а, відповідачем суму пенсії у розмірі 265151,88 грн. нараховано але не виплачено, що підтверджується позивачем у позові та скарзі. Рішення суду в частині сплати заборгованості по пенсії не виконано, заборгованість з пенсії не сплачена. У межах цієї справи № 200/9487/21 за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, позивач просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості по пенсії у розмірі 265151,88 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по пенсії у розмірі 265151,88 грн. Суд зазначає, що згідно з положеннями частини 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. В частині 1 статті 11 цього Закону зазначено, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження". Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а. Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни. Згідно з частинами 2 та 3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Згідно із положеннями частин 1 та 2 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому ст. 287 цього Кодексу(ч. 8ст. 382 КАС України). Відповідно до частини 1 статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що приписами статей 382, 383 КАС України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду. Вказані правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України (ст. 382 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. Відтак, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, у відповідності до КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 у справі № 806/2143/15, від 21.12.2020 року у справі №440/1810/19, від 03 квітня 2019 року по справі № 820/4261/18. Аналіз предмету позову у справі, яка розглядається, свідчить, що фактичною підставою для звернення до суду із даними позовними вимогами стала незгода позивача із бездіяльністю відповідача під час виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25.02.2019 по справі №200/159/19-а. Суд зазначає, що вимоги про "стягнення" заборгованості з виплати пенсії та "зобов`язання нарахувати та виплатити" пенсію є двома різними способами захисту порушеного права (що, окрім іншого, передбачає відмінний механізм їх виконання/реалізації), тобто є альтернативними варіантами вирішення спору . Від так вирішення судом спору між сторонами шляхом застосування такого способу захисту порушених прав як "зобов`язання нарахувати та виплатити" пенсію виключає в подальшому можливість особи звернутися до суду із позовом про "стягнення" заборгованості з виплати пенсії, адже фактично спір між сторонами вже вирішено. Колегія суддів уважає за доцільне зазначити, що при зміні однієї альтернативної позовної вимоги іншою, або при виділенні з позову, який вже заявлено, частини позовних вимог в окремий позов, тотожність предмета позову зберігається. Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року в справі № 9901/433/18. Суд звертає увагу, що заявлені позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судових рішень, а тому позивач, у випадку незгоди із рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача, має встановлене законом право в порядку статті 383 КАС України подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Обраний позивачем у цій справі спосіб захисту - визнання протиправними дії відповідача та стягнення заборгованості з виплати пенсії та компенсації втрати частини пенсійних виплат у зв`язку з порушенням строків їх виплати за спірний період - є одним із способів виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25.02.2019 по справі №200/159/19-а. Отже, в даному випадку відсутні підстави стверджувати про виникнення між позивачем та відповідачем нового спору. Наразі має місце спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення. Наявність спеціальних правових норм КАС України(ст.ст. 382, 383), направлених на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Колегія суддів зазначає, що згідно з п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам процесуального права і не може бути скасована з підстав, що наведені в апеляційній скарзі, ухвала суду є законною і обґрунтованою, доводами апеляційної скарги висновки викладені в судовому рішенні не спростовуються, інші підстави для скасування відсутні. Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 р. у справі № 200/9487/21 залишити без задоволення. Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 р. у справі № 200/9487/21 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення судового рішення. Повне судове рішення складено та підписано 10 листопада 2021 року Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв Судді А.А. Блохін Т.Г. Гаврищук