Постанова 4824 № 760/27142/21

справа № 760/27142/21 головуючий у суді І інстанції Українець В.В. провадження № 22-ц/824/9643/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 10 червня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Фінагеєва В.О., суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., за участю секретаря Надточий К.О., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 25 лютого 2026 року про призначення експертизи, постановленої під головуванням судді Українця В.В., у м. Києві, повний тест ухвали суду складено 25 лютого 2026 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Звєрькова Наталія Володимирівна, про визнання недійсним договору дарування частини квартири, - В С Т А Н О В И В: Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 25 лютого 2026 рокуу цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Звєрькова Наталія Володимирівна, про визнання недійсним договору дарування частини квартири призначено посмертну судово-психіатричну експертизу на вирішення якої поставлено наступні питання: - чи страждала ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , психічним захворюванням чи іншим психічним розладом станом на 28 вересня 2020 року? - чи була здатна ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними станом на 28 вересня 2020 року? В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи. В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що судом першої інстанції призначена в справі посмертна судово-психіатрична експертиза на підставі двох копій виписок, не завірених належним чином, що були надані позивачем в якості доказів через рік з початку розгляду справи, оригінали яких суду для огляду не надавались та на підставі ніби-то оригіналу медичної картки, який ховається судом від відповідача, внаслідок чого, відповідач не має можливості пересвідчитись в тому, чи не є цей документ підробкою, тим більше не має можливості клопотати щодо підтвердження медичною установою дійсного існування цього доказу. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказує, що суд першої інстанції не допустив порушення норм процесуального права на які вказує відповідач, повно та всебічно дослідив обставини справи та постановив законну та обґрунтовану ухвалу, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Святошинського районного суду м. Києва від 04 грудня 2025 року без змін. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Постановляючи ухвалу про задоволення клопотання про призначення судової посмертної судово-психіатричної експертизи, суд першої інстанції, врахувавши характер спірних правовідносин, виходив з того, що для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. ч. 1,2 ст. 13 ЦПК України). Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України.). Частина 2 ст. 76 ЦПК України передбачає, що одним із доказів є висновки експертів. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань (ч. 2 ст. 102 ЦПК України). В силу частини 1 статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. Відповідно до частини 4-6 статті 103 ЦПК України питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом. Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз`яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов`язаний мотивувати таке відхилення або зміну. Питання, які ставляться експерту, і його висновок щодо них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта. Відповідно частини 1 статті 104 ЦПК України про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи. Відповідно до статті 1 Закону України «Про судову експертизу» визначено, що судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду. В порядку пункту 1.4. Інструкції про проведення судово-медичної експертизи, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України №6від 17 січня 1995 року, до компетенції судово-медичної експертизи належить, зокрема, експертиза за матеріалами кримінальних та цивільних справ. Проведення судово-медичної експертизи здійснюється фахівцями державних установ судово-медичних експертиз Міністерства охорони здоров`я України (пункт 1.5 Інструкції). Пленум Верховного Суду України у Постанові № 8 від 30 травня 1997 року «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» роз`яснив, що судово-психіатрична експертиза призначається, коли вирішення кримінальної або цивільної справи залежить від визначення психічного стану особи на час вчинення нею певного діяння (бездіяльності) чи укладення угоди за наявності сумнівів щодо її спроможності усвідомлювати значення своєї поведінки внаслідок психічної хвороби або тимчасового розладу душевної діяльності (пункт 14). Судово-медична експертиза призначається у випадках, коли для вирішення питань, що виникли у справі, необхідні спеціальні знання в галузі медицини (пункт 16). Статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначена презумпція психічного здоров`я, суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України. Тобто, для визначення тимчасового стану особи, при якому вона внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих станів не може розуміти значення своїх дій та керувати ними у момент укладення нею правочину, необхідне обов`язкове призначення судово-психіатричної експертизи. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме в момент укладення договору дарування не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Отже, діючим цивільним процесуальним законодавством передбачено, що експертиза у справі призначається судом у разі необхідності з`ясування фактичних обставин, що становлять предмет доказування. За змістом вказаних норм, кожна сторона має право надавати суду докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються, обставин, для з`ясування яких необхідні спеціальні знання - висновки експертизи. У разі, якщо у сторони відсутня можливість самостійно надати висновок, відповідна сторона вправі заявити перед судом клопотання про призначення відповідної експертизи у строки визначені процесуальним законом. Предметом позову є визнання недійсним договору дарування частини квартири. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) надав висновок про застосування норми права, відповідно до якого підставою для визнання правочину недійсним згідно із частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Судувід 13 травня 2019 у справі № 372/830/17-ц (провадження № 61-39444св18), від 22 травня 2019 року у справі № 234/9293/14-ц (провадження № 61-2968св19) та від 06 лютого 2020 року у справі № 495/538/16-ц (провадження № 61-43716св18). Як роз`яснив судам Пленум Верховного Суду України в пункті 16 Постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд, відповідно до статті 105 ЦПК України, зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: 1) характер і ступінь ушкодження здоров`я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням, як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (постанова Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12). Обов`язковість вимог статті 105 ЦПК України щодо призначення судово-психіатричної експертизи при вирішенні спору про визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України вказує на те, що саме висновок експерта в цьому випадку є належним доказом медичного характеру в розумінні статті 77 ЦПК України. Встановлення неспроможності особи, яка померла, у момент вчинення правочину або відповідної дії розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними відбувається, зокрема, з урахуванням як висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, яка відповідно пункту 2 частини 1статті 105 ЦПК України є обов`язковою, так й інших доказів, що підтверджують чи спростовують заявлені у справі вимоги. Аналогічні висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 523/14606/13-ц, від 20 червня 2018 року у справі №161/17119/16-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 278/4583/13-ц. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, викладеної у справі «Дульський проти України» (заява №61679/00), експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури та призначається у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Отже, для встановлення обставин, що мають значення для справи, а саме встановлення того, чи могла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент укладення нею 28 вересня 2020 року договору дарування 1/3 частини квартири, в силу свого психічного стану, з урахуванням загального стану здоров`я, вікових особливостей правильно розуміти та повною мірою усвідомлювати значення своїх дій, їх наслідків та керувати ними, висновок посмертної судово-психіатричної експертизи є одним із основних належних та допустимих доказів щодо вирішення вимог і для з`ясування цих обставин, які входять до предмета доказування та мають значення для справи, вбачається необхідність спеціальних знань, без яких встановити відповідні обставини справи та вирішити справу по суті неможливо. Наведені в апеляційній скарзі доводи не свідчать про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали, а тому підстав для її скасування колегія суддів не вбачає. Надання, на думку відповідача, неналежних медичних документів для дослідження експерта ніяким чином не усуває обов`язку суду призначити експертизу. В даному випадку відповідач не позбавлена можливості реалізувати усі свої права надані законом для надання суду усіх доказів, в тому числі і медичної документації, яку вона вважає належною. Зазначене право могло та може бути реалізовано в тому числі і шляхом витребування доказів за клопотанням відповідача, у разі якщо в останньої є труднощі в їх отриманні (ст. 84 ЦПК). Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 374, 375, 381-383, 384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 25 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Фінагеєв В.О. Судді Кашперська Т.Ц. Яворський М.А.