Ухвала КЦС ВС № 242/1183/15-ц

УХВАЛА 11 червня 2026 року м. Київ справа № 242/1183/15-ц провадження № 61-7280ск26 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Лідовця Р. А. розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Дирекція адміністративних будівель», про припинення зобов`язання, ВСТАНОВИВ: У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк» про припинення зобов`язання. Ухвалою Селидівського міського суду від 04 серпня 2015 року до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Дирекція адміністративних будівель". Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 27 січня 2016 року відмовлено у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк» про припинення зобов`язання. Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 21 квітня 2016 року апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 27 січня 2016 року скасовано. Позов Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 , третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «Дирекція адміністративних будівель» про стягнення кредитної заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» заборгованість за кредитним договором від 24 січня 2014 року № 26-15-03/14 за період станом на 31 липня 2015 року, яка складається з тіла кредиту у сумі 31 827 692 грн., заборгованості за несплаченими відсотками за користування кредитом у розмірі 3 561 492,56 грн, комісійної винагороди Банку у розмірі 66 838,17 грн, інфляційного збільшення заборгованості по тілу кредиту у розмірі 6 287 854,23 грн, інфляційного збільшення заборгованості по несплаченим відсоткам у розмірі 1 672 327,03 грн та інфляційного збільшення заборгованості по несплаченій комісії у розмірі 38 002,09 грн, а всього 43 454 206,08 грн. У задоволенні інших позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 а також у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про припинення зобов`язання відмовлено. Вирішено питання стягнення судових витрат. Постановою Донецького апеляційного суду від 20 березня 2018 року апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 27 січня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позов Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задовольнити частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» заборгованість за кредитним договором, яка станом на 31 липня 2015 року становить 24 290 319 грн, яка складається з заборгованості по тілу кредиту у розмірі 13 638 000 грн, заборгованості за несплаченими відсотками за користування кредитом - 2 878 722,48 грн, трьох відсотків річних від суми заборгованості за тілом кредиту 120 196,03 грн, трьох відсотків річних по простроченим процентам 24 646,90 грн, трьох відсотків річних від суми заборгованості за комісії в розмірі 505,41 грн, суми несплаченої комісійної винагороди банку в загальному розмірі 57 289,86 грн, інфляційного збільшення заборгованості по несплаченим процентам в розмірі 1 450 688,04 грн, інфляційного збільшення заборгованості по тілу кредиту в розмірі 6 088 595,69 грн, інфляційного збільшення заборгованості по несплаченій комісії в розмірі 31 674,59 грн; а також понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 429,83 грн. У іншій частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про припинення зобов`язання відмовлено. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задоволено частково. Постанову апеляційного суду Донецької області від 20 березня 2018 року скасовано у частині вирішення позову акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 постанову апеляційного суду Донецької області від 20 березня 2018 року залишено без змін (провадження № 61-19140св18). Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», задоволено частково. Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 27 січня 2016 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та ухвалено в цій частині нове рішення. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» заборгованість за кредитним договором, яка, станом на 31 липня 2015 року, становить 31 288 328,91 грн, яка складається з: заборгованості по тілу кредиту у розмірі 27 281 319 грн, трьох відсотків річних від суми заборгованості за тілом кредиту 147 592,10 грн, інфляційного збільшення заборгованості по тілу кредиту 3 859 417,81 грн. У іншій частині позовних вимог Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» відмовлено. Вирішено питання стягнення судових витрат. У травні 2026 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року з пропуском строку на касаційне оскарження, оскільки сформована у системі «Електронний суд» 01 червня 2026 року. Згідно із частиною першою та другою статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Пунктом 2 частини четвертої статті 392 ЦПК України передбачено, що до касаційної скарги додаються, зокрема, докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, - за наявності. Заявник просить поновити строк на касаційне оскарження, з посиланням на те, що повний текст оскаржуваної постанови отримано у електронному кабінеті 30 квітня 2026 року, про що надає відповідні докази. Зважаючи на те, що строк на касаційне оскарження пропущено з поважних причин, його можливо поновити. Водночас подана касаційна скарга не може бути прийнята судом касаційної інстанції, оскільки у порушення пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, заявником у касаційній скарзі не вказано підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Абзацом першим частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до абзаців першого, другого пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України визначено, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; 4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; 5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; 8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Аналізуючи вищезазначені норми, Верховний Суд зауважує, що касаційна скарга має містити: пункт 1 - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах. Суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин; пункт 2 - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовним обґрунтуванням мотивів такого відступлення; пункт 3 - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування з конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи; пункт 4 - посилання на підстави, передбачені частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. У касаційній скарзі заявник узагальнено посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, проте не зазначає конкретні обов`язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що унеможливлює вирішення питання про відкриття касаційного провадження. Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення на обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження. Отже, заявнику необхідно надіслати на адресу суду уточнену редакцію касаційної скарги, в якій повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав) та надіслати копії уточненої редакції касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи. Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу. Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення її недоліків. Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Клопотання Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задовольнити. Поновити Акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» строк на касаційне оскарження судового рішення. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року залишити без руху та надати строк для виконання вимог ухвали протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає. Суддя Р. А. Лідовець