Постанова 4876 № 910/14431/25

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09.06.2026 року м.Дніпро Справа № 910/14431/25 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Висоцького А.М. (доповідач по справі) суддів: Андрейчука Л.В., Віннікова С.В. секретар судового засідання: Мошинець Ю.О. за участю представників сторін у справі: від Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецхімресурс» - Музиченко Ю.В. від Публічного акціонерного товариства «Центренерго» - Желінська Т.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу: Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецхімресурс» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2026, суддя суду першої інстанції Васильєв О.Ю., м. Дніпро, повний текст рішення складено та підписано 29.04.2026 по справі № 910/14431/25 за позовом Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (с. Козин, Обухівський район, Київська область) до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецхімресурс» (м. Павлоград Дніпропетровської області) про стягнення 11 236 260,00 грн, - ВСТАНОВИВ:

Описова частина. У листопаді 2025 року Публічне акціонерне товариство «Центренерго» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення 11 236 260,00 грн. з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецхімресурс» заборгованості за порушення умов Договору про закупівлю послуг з виконання поточного ремонту № 16/44 від 04.12.2024 р. 26.11.2025 року позовну заяву Публічного акціонерного товариства «Центренерго» передано на розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області за територіальною юрисдикцією (підсудністю). Справа прийнята до розгляду Господарським судом Дніпропетровської області. Позовні вимоги обґрунтовані тією обставиною, що сторонами укладений Договір про закупівлю послуг з виконання поточного ремонту № 16/44 від 04.12.2024 р. (далі - Договір). П. 1.1. Договору передбачено, що Виконавець зобов`язується своїми силами або за допомогою Субпідрядника(-ів) та на власний ризик надати послуги з виконання аварійно-відновлювальних робіт з заміни зруйнованої частини струмопроводу ТЕК-20 генератора напруги 20кВ ТГВ-300 (поточний ремонт) по об`єкту Трипільська теплова електростанція ПАТ «Центренерго» за адресою: Київська область, м. Українка, вул. Промислова,

1. Умовами Договору визначено, що послуги надаються в терміни, визначені письмовими заявками Замовника згідно Графіку надання послуг (додаток № 3 до Договору), але не пізніше 31.12.2024 р. (п. 1.2. Договору). Згідно п. 9.7. Додатку № 1 до Договору № 16/44 від 04.12.2024 р., заявка на початок надання послуг надсилається Виконавцю на адресу Виконавця, вказану в Договорі поштовим відправленням та електронною поштою на електронну адресу виконавця вказану в договорі. 05.12.2024 року за № 26-6393 Виконавцю було направлено лист з проханням приступити до виконання робіт згідно умов Договору № 16/44 від 04.12.2024 р. Електронний лист направлений на електронну пошту specr.supply@gmail.com зазначену Виконавцем у розділі 14 Договору. Однак виконавець до вказаних робіт не приступив. Умовами Договору (п. 7.2.) передбачена відповідальність виконавця у разі невиконання, або несвоєчасного виконання зобов`язань за Договором. Встановлено, що в такому разі з виконавця стягується пеня у розмірі 2 відсотка вартості зобов`язання, з якою допущене прострочення за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості. Крім того, виконавець відшкодовує всі понесені замовником збитки заподіяні затримкою виконання виконавцем зобов`язань за цим Договором. Умовами п. 7.12. Договору також передбачена сплата штрафу виконавцем у розмірі 20 відсотків ціни Договору у разі односторонньої відмови виконавця від виконання своїх зобов`язань по Договору. Оскільки термін договору закінчився 31.12.2024 р., а виконавець так і не приступив до виконання своїх договірних обов`язків, позивач просив стягнути на свою користь з відповідача пені та штраф у загальному розмірі 11 236 260,00 грн. Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2026 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Центренерго» були задоволені частково. Стягнуто з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецхімресурс»: 8 025 900,00 грн., судовий збір - 96 310,80 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у встановлені строки свої зобов`язання по наданню послуг не виконав, чим порушив вимоги статті 837 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити роботу. Судом першої інстанції зазначено, що договором встановлений кінцевий термін виконання зобов`язань - 31.12.2024 року. Однак виконавець у визначений договором строк не приступив до виконання своїх обов`язків. Суд вважав лист позивача від 05.12.2024 з проханням приступити до робіт за Договором належним чином оформленим та направленим відповідачу у спосіб визначений сторонами. У зв`язку із чим розрахунок строку прострочення повинен здійснюватися з моменту визначеному у заявці - з 06.12.2024 року. Натомість, суд першої інстанції не знайшов підстав для стягнення передбаченого п. 7.12 Договору штрафу у розмірі 20%, оскільки вважає, що відповідач не відмовлявся від зобов`язань за договором, оскільки придбав обладнання та матеріали, необхідні для виконання ремонтних робіт. Аргументи учасників справи. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів. До Центрального апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецхімресурс» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2026 по справі № 910/14431/25. Скаржник вважає заявлені позовні вимоги безпідставними, оскільки відповідач не здійснив порушення. Апелянт вказав, що дійсно між сторонами був укладений Договір № 16/44 від 04.12.2024 р. Аргументуючи свою позицію, апелянт звертає увагу на невідповідність листа позивача від 05.12.2024 як «Заявки» та відсутність повноважень волевиявлення. Стверджує, що судом першої інстанції допущене невірне тлумачення п. 1.2. Договору щодо строків виконання робіт. Крім того, відповідач зазначає про ненадання наряду-допуску як імперативної зустрічної умови для початку виконання своїх договірних зобов`язань та на безпідставне обмеження договірного права виконавця на перенесення строків та умисний недопуск на об`єкт з боку замовника. Апелянт вважає свої дії добросовісними, а застосовані санкції неспівмірними. На підставі вищевикладеного, просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2026 по справі № 910/14431/25, ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Центренерго» про стягненні пені відмовити повністю. Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу. Публічне акціонерне товариство «Центренерго» направило на адресу Центрального апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецхімресурс» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2026 по справі № 910/14431/25. Позивач вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Зазначає про надуманість апелянтом посилань на неузгодження строків та обсягів робіт, оскільки підписаний сторонами Договір передбачає згадані умови та встановлює, що відновлювальні роботи повинні бути виконані на пізніше 31.12.2024 року. Стверджує, що п. 9.7. Додатку № 1 до Договору узгоджений порядок надіслання заявки на початок виконання робіт, а умови договору не передбачають направлення заявки поштовим відправленням з оголошеною цінністю, з описом вкладення та повідомленням про вручення. Отримання електронного листа (заявки на початок виконання аварійно-відновлювальних робіт) виключає необхідність його поштового направлення. Позивач зазначає, що зміна умов Договору № 16/44 від 04.12.2024 р. в односторонньому порядку не допускається, а зважаючи на норми законодавства про те, що сторони вільні у виборі умов при укладенні договорів, укладаючи даний договір, відповідач знав та розумів умови про можливе стягнення пені за несвоєчасне виконання робіт за Договором, однак до виконання робіт у встановлені строки не приступив. Просить залучити відзив на апеляційну скаргу до матеріалів справи та врахувати його при винесення рішення. Рух справи у суді апеляційної інстанції. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/14431/25 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Висоцький А.М. (доповідач), судді - Андрейчук Л.В., Вінніков С.В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.05.2026. На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи № 910/14431/25 на адресу Центрального апеляційного господарського суду не надходили. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецхімресурс» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2026 по справі № 910/14431/25; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань протягом 10 днів з дня вручення копії ухвали; призначено справу № 910/14431/25 до розгляду на 09.06.2026 о 11:00; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Центрального апеляційного господарського суду за адресою: м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 65, в залі судових засідань № 201; явка представників учасників справи визнана необов`язковою; роз`яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз`яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів. До Центрального апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/14431/25. 03.06.2026 від представника позивача - Твердохліб С.М. надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів Желінської Т.М. 08.06.2026 від відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецхімресурс» надійшли додаткові пояснення по справі. В зазначених поясненнях відповідач зазначає, що позивач безпідставно зазначив період нарахування пені за період до 31.12.2026 року, оскільки Договором, ця дата визначена як кінцевий термін його виконання. Розглянувши зазначені додаткові пояснення, колегія суддів приходить до висновку, що їх слід залишити без розгляду, з огляду на таке. Відповідно до приписів частини другої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. В свою чергу стаття 13 ГПК України визначає, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Частина третя статті 13 ГПК України передбачає обов`язок кожної сторони довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. При цьому, частина четверта статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Частиною другою статті 14 ГПК України визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. В свою чергу відповідно до частини першої ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною першої статті 266 ГПК України передбачено, що особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2026, якою відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецхімресурс», сторонам встановлений строк для подання будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань - протягом 10 днів з дня вручення копії ухвали. Натомість колегія суддів констатує, що наведені доводи не були предметом розгляду судом першої інстанції, не заявлені як довід апеляційної скарги та фактично є доповненням змісту апеляційної скарги. При цьому апелянтом не ставиться питання про поновлення визначеного процесуальним законодавством строку для подання таких доповнень. 09.06.2026 у судовому засіданні взяли участь представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецхімресурс» - Музиченко Ю.В. та представник Публічного акціонерного товариства «Центренерго» - Желінська Т.М. Фактичні обставини, встановлені судом. 04 грудня 2024 року між Публічним акціонерним товариством «Центренерго» (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецхімресурс» (Виконавець) був укладений Договір про закупівлю послуг з виконання поточного ремонту № 16/44 від 04.12.2024 р. (а.с. 7 зв.-24 том 1). П. 1.1. Договору передбачено, що Виконавець зобов`язується своїми силами або за допомогою Субпідрядника(-ів) та на власний ризик надати послуги з виконання аварійно-відновлювальних робіт з заміни зруйнованої частини струмопроводу ТЕК-20 генератора напруги 20кВ ТГВ-300 (поточний ремонт) по об`єкту Трипільська теплова електростанція ПАТ «Центренерго» за адресою: Київська область, м. Українка, вул. Промислова,

1. П. 2.1. Договору визначено, що послуги повинні бути надані в терміни, визначені письмовими заявками Замовника згідно Графіку надання послуг (Додаток № 3 до Договору), але не пізніше 31.12.2024 року. Загальна вартість послуг відповідно до п. 3.1. Договору становить - 13 376 500,00 грн.. крім того ПДВ - 2 675 300,00 грн. всього 16 051 800,00 грн. Умовами договору не передбачена попередня оплата (п. 4.1. Договору). Сторонами узгоджений строк (термін) надання послуг - згідно п. 1.2. Договору (п. 5.1. Договору). П. 6.1. Договору - «Виконавець зобов`язаний» передбачено зокрема: - обов`язок виконавця надати послуги власними силами або за дорученням субпідрядника(-ів) у строки встановлені цим Договором (п.п. 6.1.1. Договору); - приступити власними силами або за допомогою субпідрядника(-ів) до надання послуг лише після отримання від замовника наряду-допуску. Надати послуги, зазначені в Договору, якісно, своєчасно та в повній відповідності з умовами Договору та чинного законодавства України. В свою чергу підпунктом 6.4.5. Договору надано право замовнику вимагати від виконавця якісного, своєчасного і належного надання послуг відповідно до умов даного Договору. Договором визначений порядок направлення заявки на початок надання послуг. П. 9.7. Додатку № 1 до Договору визначене, що заявка на початок надання послуг надсилається виконавцю на поштову адресу (місцезнаходження), вказану в договорі, поштовим відправленням з оголошеною цінністю з описом вкладення та з повідомленням про його вручення та електронною поштою на електронну адресу виконавця вказану в договорі. Виконавець зобов`язаний кожного робочого дня перевіряти надходження електронних листів на свою електронну адресу, вказану в договорі, отримати листи замовника та направити відповідь на електронну адресу замовника, зазначену в договорі. Виконавець зобов`язаний регулярно, не рідше одного разу у три дні, перевіряти надходження та отримати поштові відправлення, які надійшли на його адресу (п. 9.7. Договору). Датою отримання виконавцем заявки на початок надання послуг є дата отримання замовником електронного листа зі сповіщенням про доставку на електронну адресу виконавця електронного листа з заявкою. Сторони домовилися, що належним та допустимим доказом отримання замовником електронного листа зі сповіщенням про доставку на електронну пошту виконавця електронного листа з Заявкою є зроблений замовником, роздрукований на папері скріншот (знімок екрану), на якому у вікні браузера відкрито сторінку поштовою програми. У разі неотримання замовником листа зі сповіщенням про доставку на електронну пошту виконавця електронного листа з Заявкою, датою отримання виконавцем заявки є дата отримання ним поштового відправлення з Заявкою. Листом від 05.12.2024 року № 26-6392 адресованого ТОВ «Спецхімресурс» «Щодо виконання робіт» направленим Публічним акціонерним товариством «Центренерго» в електронному вигляді на електронну адресу відповідача, зазначену в Договорі specr.supply@gmail.com, було повідомлено, що між сторонами укладений Договір № 16/44 від 04.12.2024 р. на виконання аварійно-відновлювальних робіт з заміни зруйнованої частини струмопроводу ТЕК-20 генераторної напруги 20кВ ТГВ-300 (поточний ремонт). Позивач просив відповідача приступити до виконання вищезазначених робіт згідно умов Договору. Будь-яких доказів, відносно надання відповідачем послуг в період до 31.12.2024 року суду не надано. 20.03.2025 позивачем на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецхімресурс» була направлена претензія на суму 11 236 260,00 грн. за порушення умов Договору № 16/44 від 04.12.2024 р. Претензія одержана відповідачем 27 березня 2025 року. Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецхімресурс» відмовило у задоволенні зазначеної претензії. Зазначаючи, що направлений 05.12.2024 року лист оформлений неналежним чином, тому не може вважатися «заявкою» в розумінні укладеного сторонами Договору, не містить термінів виконання робіт та не підписаний уповноваженою особою. Умовами договору не передбачене офіційне листування через електронну пошту. Крім того нарікає на той факт, що у зв`язку із тривалим узгодженням умов договору, логістика трансформаторів зупинилася на тривалий час із-за погодних умов. Вважав, що керуючись п. 6.2.5. Договору має право вимагати перенесення терміну закінчення наданих послуг у випадку неможливості їх виконання не зі своєї вини, відносно чого звертався 09.01.2025 року до позивача. При цьому зазначає про відсутність збитків для позивача. Будучи незадоволеним відповіддю на претензію, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення передбаченим Договором санкцій за порушення зобов`язань, що і стало предметом спору.

Мотивувальна частина. Відповідно до частини першої ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною другою ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, виходячи з таких підстав. Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України). Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права. Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог. Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин. Натомість, відповідач наполягає на відсутності підстав для стягнення на користь позивача передбачених договором пені у зв`язку добросовісністю своєї поведінки. В силу приписів ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов`язаний одержати спеціальний дозвіл. До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів. Аналізуючи наведені апелянтом доводи, колегія суддів приходить до наступних висновків. Щодо невідповідності листа позивача від 05.12.2024 року, як «заявки» та відсутності уповноваженого волевиявлення. Так, п. 1.2. укладеного сторонами Договору № 16/44 від 04.12.2024 року, норми якого ніким не оспорюються та не є предметом розгляду суду, передбачено, що послуги повинні бути надані в терміни, визначені письмовими заявками замовника згідно графіку надання послуг (Додаток № 3 до Договору), але не пізніше 31.12.2024 року. Колегія суддів звертає увагу, що умовами Договору не визначено коло осіб, які мають право вчиняти дії від імені сторін. Договір лише оперує таким поняттям як «Замовник», ким, як вже зазначалося вище є - Публічне акціонерне товариство «Центренерго» та «Виконавець» - Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецхімресурс». Як встановлено судом першої інстанції та неспростоване сторонами, лист від 05.12.2024 року № 26-6392 на адресу ТОВ «Спецхімресурс» «Щодо виконання робіт» був направлений від імені Публічного акціонерного товариства «Центренерго» за підписом Головного інженера - Ярослава Ярмака. Відповідно до частини першої статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. В свою чергу частина третя статті 92 ЦК України передбачає, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, якщо юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Верховний Суд у своїй практиці активно застосовує принцип добросовісності, закріплений у пункті 6 статті 3 Цивільного кодексу України (ЦК України), як фундаментальний стандарт поведінки. Цей критерій характеризується чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони договору. Важливим аспектом є презумпція добросовісності: дії учасника цивільних відносин вважаються добросовісними, доки не буде доведено протилежне. Це означає, що тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента покладається на ту сторону, яка про це заявляє. Наприклад, якщо юридична особа намагається визнати недійсним договір, укладений її представником з перевищенням повноважень, саме вона повинна довести, що її контрагент діяв недобросовісно або нерозумно. Така позиція визначена, зокрема у постанові ВС у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.06.2023 року у справі № 910/506/22, в якій суд зазначає: у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юрособа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. В той же час, питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу юридичної особи та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу. Тому сам лише факт учинення виконавчим органом юридичної особи протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами. Тобто, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме остання, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа. Тому колегія суддів критично ставиться до доводів апелянта, який зазначає про неповноважність особи, яка підписала лист, щодо виконання робіт від 05.12.2024 року, оскільки, як норми цивільного законодавства так і чисельні висновки Верховного Суду в подібних правовідносинах підтверджують, що перевищення повноважень представником при вчиненні дій від імені юридичної особи, можуть мати негативні наслідки лише для самої юридичної особи, яку він представляє. До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 3 грудня 2025 року у справі № 914/768/22. Крім того, відповідно до умов п. 10.1. Договору, у випадку виникнення спорів або розбіжностей, сторони зобов`язуються вирішувати їх шляхом взаємних переговорів та консультацій. Однак, матеріали справи не містять жодних підтверджень, що відповідач після отримання зазначеного листа вчиняв якісь дії, направлені на перевірку повноважень особи, яка цей лист підписала від імені контрагента. Щодо тлумачення строків виконання робіт, необхідно зауважити наступне. Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). П. 1.2. Договору визначене, що послуга повинна бути надана у терміни, визначені письмовими заявками замовника згідно графіку надання послуг (Додаток № 3 до Договору), але не пізніше 31.12.2024 року. Натомість укладений сторонами Додаток № 3 до Договору № 16/44 від 04.12.2024 року - «Графік надання послуг» визначає: «термін надання Послуг за договором: з моменту підписання договору по 31.12.2024 р.». Твердження апелянта про необхідність направлення Заявки, всередині якої має бути визначений конкретний строк виконання робіт, не знайшли свого підтвердження. Умови Договору таких норм не передбачають. В будь-якому разі, зазначення конкретної кінцевої дати надання послуг - 31.12.2024 року, є тим строком, на який сторони повинні були орієнтуватися. Однак, до спливу зазначеного строку, відповідачем не вчинено дій які б свідчили про виконання прийнятих на себе договірних обов`язків. Аналізуючи доводи апелянта відносно необхідності направлення заявки двома способами - поштовим відправленням та електронним листом, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до приписів статті 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Частиною другою статті 6 ЦК України визначене право сторін врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Укладений сторонами Договір, а саме п. 9.7. Додатку № 1 детально визначає порядок направлення заявки на початок надання Послуг. Визначено, що заявка на початок надання послуг надсилається виконавцю на поштову адресу (місцезнаходження), вказану в договорі, поштовим відправленням з оголошеною цінністю з описом вкладення та з повідомленням про його вручення та електронною поштою на електронну адресу виконавця вказану в договорі. Виконавець зобов`язаний кожного робочого дня перевіряти надходження електронних листів на свою електронну адресу, сказану в договорі, отримати листи замовника та направити відповідь на електронну адресу замовника, зазначену в договорі. Виконавець зобов`язаний регулярно, не рідше одного разу у три дні, перевіряти надходження та отримання поштові відправлення, які надійшли на його адресу. Датою отримання виконавцем заявки на початок надання послуг є дата отримання замовником електронного листа зі сповіщенням про доставку на електронну адресу виконавця електронного листа з заявкою. Сторони домовилися, що належним та допустимим доказом отримання замовником електронного листа зі сповіщенням про доставку на електронну пошту виконавця електронного листа з Заявкою є зроблений замовником, роздрукований на папері скріншот (знімок екрану), на якому у вікні браузера відкрито сторінку поштової програми. У разі неотримання замовником листа зі сповіщенням про доставку на електронну пошту виконавця електронного листа з Заявкою, датою отримання виконавцем заявки є дата отримання ним поштового відправлення з Заявкою. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Застосована сторонами конструкція та формулювання умов договору свідчить про те, що пріоритетним способом сповіщення є саме направлення електронного листа. А лише у разі неотримання електронного листа, додатковим підтвердженням є дата вручення поштового відправлення. Необхідно також звернути увагу на доволі стислі терміни дії Договору як такого, який діє в період з 05.12.2024 по 31.12.2024 року, що є характерним зважаючи на вид надання послуг - аварійно-відновлювальні роботи. Тому і направлення електронного листа у спосіб визначений сторонами умовами договору, має для сторін пріоритетне значення. Колегія суддів також відхиляє аргументи скаржника відносно того, що направлена заявка у вигляді електронного листа не може бути підтвердженням відправлення заявки, оскільки не є належним електронним доказом. Відповідно до статті 96 Господарського процесуального кодексу України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Проте, як вже зазначалося вище, статтями 6 та 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. В укладеному сторонами договорі (п. 9.7. Додатку № 1 до Договору) зазначено, що «сторони домовились, що належним та допустимим доказом отримання Замовником електронного листа з заявкою є зроблений Замовником, роздрукований на папері скріншот (знімок екрану), на якому у вікні браузера відкрито сторінку поштової програми.». При цьому, направлення зазначеного електронного листа відбулося як спосіб сповіщення про необхідність приступити відповідачем до виконання своїх договірних обов`язків 05.12.2024 року. Натомість приписи статті 14 Господарського процесуального кодексу України передбачають, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Зважаючи на той факт, що на момент направлення електронного листа «Щодо виконання робіт» 05.12.2024 року між сторонами ще не було спору, який би розглядався в судовому порядку, відповідач не міг аналізувати зазначений документ як форму електронного доказу передбачену Господарським процесуальним кодексом України. Не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду також доводи скаржника відносно недопуску його до місця надання послуг. П. 5.2. Договору № 16/44 від 04.12.2024 року на закупівлю послуг з виконання поточного ремонту, визначене місце надання послуг: виділена відповідальною особою Замовника ділянка на території Трипільської ТЕС, територія Виконавця. В свою чергу п. 5.3. Договору передбачає, що для пропуску працівників Виконавця або його Субпідрядника(-ів) на територію Замовника Виконавець повинен надати Замовнику відповідний перелік працівників, що потребують такого пропуску. Однак, доказів подання відповідачем переліку працівників, чи вчинення інших дій, які б свідчили про намагання потрапити до місця виконання послуг, суду надано не було. Щодо доводів відносно безпідставного обмеження договірного права виконавця на перенесення строків надання послуг, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до приписів частини першої статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Частиною четвертою статті 612 ЦК України визначено, що прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора. Укладений сторонами Договір (п. 6.2.5.) передбачає право виконавця вимагати перенесення терміну закінчення наданих послуг у випадку неможливості виконання не з вини Виконавця. Зважаючи, що відповідач не наводить конкретних доводів, які б свідчили про допущення прострочення кредитора - позивача, суду необхідно проаналізувати неможливість надання послуг з обставин, які об`єктивно не залежали від відповідача. Обґрунтовуючи добросовісність своєї поведінки, апелянт зазначає, що вжив всіх можливих залежних від нього заходів для належного виконання договору. Задовго до виникнення конфлікту, товариство з обмеженою відповідальністю «Спецхімресурс» здійснило замовлення специфічного обладнання та неодноразово направляло на адресу ПАТ «Центренерго» офіційні листи, зокрема від 06.01.2025 та 09.01.2025 року, в яких детально інформував замовника про стан готовності обладнання, хід його транспортування та висловлював готовність негайно приступити до монтажних робіт. Колегія суддів доходить висновку, що алгоритм дій сторін у випадку виникнення обставин непереборної сили визначений п. 9 укладеного Договору. П. 9.1. Договору зокрема передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували на час укладення договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо). Натомість п. 9.2. Договору визначений обов`язок сторони договору, у наслідок дії обставин непереборної сили, не пізніше ніж протягом 3-х днів з моменту їх виникнення, проінформувати іншу сторону про неможливість виконання зобов`язань за Договором. При цьому відповідачем, у передбаченому Господарським процесуальним кодексом України порядку, не надано підтверджень направлення повідомлень про неможливість виконання договірних обов`язків внаслідок непереборної сили. В свою чергу, частиною другою статті 14 Цивільного кодексу України визначено, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Натомість закріплений принцип свободи договору визначає, що особа вільна в праві до укладення договору. Частиною третьою статті 612 ЦК України передбачено, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Зважаючи на викладені норми законодавства та умови укладеного сторонами договору колегія суддів дійшла до висновку, що наведені апелянтом доводи відносно прострочення кредитора не знайшли свого підтвердження, а подовження дії договору після його закінчення є виключною прерогативою сторони, яка має реалізовуватися виключно на добровільній основі. Щодо неспівмірності санкцій та повної відсутності збитків позивача, колегія суддів зазначає. Частина перша статті 549 Цивільного кодексу України під неустойкою (штрафом, пенею) розуміє грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати. Частина третя передбачає, що пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Пунктом 7.2. Договору передбачене, що у разі невиконання, або несвоєчасного виконання зобов`язань за Договором з виконавця стягується пеня у розмірі 2 відсотків вартості зобов`язання, з якого допущене прострочення за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Крім того, виконавець відшкодовує всі понесені замовником збитки, заподіяні затримкою виконання виконавцем зобов`язань за цим договором. Оскільки відповідач прострочив строки виконання за Договором, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення на користь позивача пені в установленому Договором розмірі. При цьому колегія суддів зазначає, що нарахований розмір пені сторонами не оспорюється, предметом спору є лише правові підставі її застосування. Відповідно до приписів частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду (Постанова від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22) дійшов до висновку, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (ч. 3 ст. 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. У вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню й оцінюванню на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя ст. 551 ЦК України), так і ті, які хоча й не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер. При цьому Суд звернув увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд із цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - ст. 616 ЦК України тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду. Чинники, якими обґрунтовані конкретні умови щодо неустойки: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір, і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. Отже, і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), що обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини третьої ст. 551 ЦК України, тобто в межах судового розсуду. Обґрунтовуючи підстави для зниження пені відповідач зазначає про помилковість висновків суду першої інстанції. Стверджує, що суд не міг враховувати такі обставини як «руйнування Трипільської ТЕС у квітні 2024 року» та «дефіцит електроенергії для населення трьох областей», крім того апелянт вказує на ту обставину, що населення Київської, Черкаської та Житомирської областей не є стороною даного господарського договору, а ПАТ «Центренерго» не є уповноваженим представником усього населення цих регіонів, щоб заявляти про їхні соціально-побутові труднощі як про власні реальні майнові збитки. Наводячи такі аргументи в скарзі, апелянт допускає невірне трактування правових підстав виникнення певних правовідносин. Стаття 22 Цивільного кодексу України, на яку покликається скаржник, містить лише загальні підстави відшкодування збитків та передбачає право особи на їх відшкодування, у результаті порушення її цивільних прав. Натомість правовою підставою для застосування санкцій відносно відповідача є саме стаття 550 Цивільного кодексу України, яка передбачає виникнення права на неустойку незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Розмір та порядок нарахування такої неустойки (в даному випадку - пені) визначений умовами Договору. Тобто, в даній справі питання наявності реальних збитків для позивача, тим більше збитків для населення Київської, Черкаської та Житомирської областей, взагалі не потребує доказування, оскільки не має правових наслідків для вирішення даного спору. У зв`язку із чим, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про необхідність стягнення пені з відповідача. Суд апеляційної інстанції також не знаходить підстав для застосування частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України. Верховний Суд неодноразово роз`яснював обставини, які мають братися до уваги при зменшенні судом неустойки. Так, у постанові від 12 вересня 2019 року по справі № 910/10427/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вказав, що системний аналіз приписів ст. 551 ЦК, свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання господарським судом оцінки поданим учасниками справи доказам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій. При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій суд може брати до уваги: - ступінь виконання зобов`язання (співвідношення між сумою простроченого зобов`язання та загальною сумою зобов`язання); - причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання; - наслідки порушення зобов`язання для кредитора; - поведінку кредитора; - майновий стан позивача (наявність збитків); - негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення), ризики настання неплатоспроможності; - майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу. Натомість, відповідач наводячи підстави для необхідності зменшення розміру своєї відповідальності, фактично таких доказів не надає. Колегія суддів також враховує загальні підставі виникнення договірних відносин між сторонами. Так Договір № 16/44 від 04.12.2024 року про закупівлю послуг з виконання поточного ремонту, укладений для здійсненні аварійно-відновлювальних робіт, заміни зруйнованої частини струмопроводу ТЕК-20 генераторної напруги 20кВ ТГВ-300 Трипільської ТЕС. Вочевидь, такі роботи мали забезпечити нормальне функціонування теплової електричної станції, тому потребували як терміновості так і якісного виконання. Беручи на себе договірні обов`язки для виконання послуг у доволі стислі строки, відповідач мав розуміти ризики та наслідки порушення умов Договору. Наводячи доводи про відсутність своєї провини у руйнуванні об`єктів Трипільської ТЕС, яке відбулося внаслідок бойових дій до укладення договору, відповідач не враховує, що негативні наслідки для сторін в даному випадку полягають не у самому фактів руйнування, а у неможливості відновлення нормального функціонування ТЕС внаслідок невиконання своїх договірних обов`язків відповідачем, про що також зазначає суд першої інстанції. Таким чином, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України"). Висновки апеляційного господарського суду. Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Будь-яких підстав для скасування чи зміни рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2026 по справі № 910/14431/25, за результатами його апеляційного перегляду, колегією суддів не встановлено. За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2026 по справі № 910/14431/25 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта. Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецхімресурс» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2026 по справі № 910/14431/25 - залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2026 по справі № 910/14431/25 - залишити без змін. Витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 ГПК України. Повний текст постанови складено та підписано 10.06.2026. Головуючий суддя Висоцький А.М. Судді Анрейчук Л.В. Вінніков С.В.