Постанова Київський апеляційний суд № 484/2140/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Унікальний номер справи № 484/2140/24 Головуючий у суді першої інстанції - Коробенко С.В. Апеляційне провадження № 22-ц/824/7993/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 червня 2026 року Київський апеляційний суд у складі: суддя-доповідач Нежура В.А., судді Верланов С.М., Невідома Т.О., розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 13 листопада 2025 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення половини понесених витрат на утримання будинку, встановив: У квітня 2024 року ОСОБА_2 звернулась до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області із позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що сторони є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , де кожному належить по 1/2 частки відповідно до рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 березня 2020 року. Вказує, що згідно з рішенням зборів співвласників багатоквартирного будинку від 19 жовтня 2019 року, з 01 січня 2020 року власники квартир зобов`язані нести витрати, що складаються зі щомісячного внеску на утримання будинку та прибудинкової території в розмірі 8,79 грн за кожен квадратний метр площі квартири, щомісячного внеску на функціонування пунктів фізичної охорони та технічне забезпечення систем контролю доступу та відеоспостереження, а також одноразового внеску на контроль доступу в розмірі 500 грн. Позивачка вказувала, що в період з 01 січня 2020 року по 07 лютого 2024 року вона сплатила ОСББ «Донця 2А-Ініціатива» 41 188,88 грн витрат, з яких внесок на утримання будинку становить 33 318 грн, одноразовий внесок - 150 грн, одноразовий внесок на контроль доступу - 500 грн, внесок на охорону та систему контролю - 52 грн, внесок на генератор - 2000 грн. Позивачка зазначала, що співвласники зобов`язані брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна відповідно до своєї частки, однак, відповідач ухиляється від цього обов`язку. На пропозицію відшкодувати половину витрат він відмовився. Посилаючись на викладене, позивачка просила суд стягнути з відповідача на її користь 20 594 грн - половину понесених витрат на утримання будинку, а також судовий збір у сумі 1211,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн. Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 вересня 2024 року справу передано за підсудністю до Солом`янського районного суду м. Києва. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 13 листопада 2025 року позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 половину понесених нею витрат на утримання спільної власності (житла), в розмірі 20594,00 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в загальному розмірі 11 211,20 гривень. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 13 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що суд не урахував, що позивачка перешкоджає йому в користуванні квартирою та використовує її з комерційних інтересів, отримуючи вигоду, з якої повинна відшкодовувати витрати. Стверджує, що не проживає у квартирі та у будь-який спосіб нею не користується, тому не має нести витрати на її утримання. Наполягає на застосуванні до позовних вимог наслідків пропуску строків позовної давності, оскільки вимоги стосуються періоду з 01 січня 2020 року, а загальна позовна давність становить три роки відповідно до ст. 257 ЦК України. У відзиві на апеляційну скаргу представниця ОСОБА_2 адвокат Сотська С.О. проти задоволення апеляційної скарги заперечила. Вказує, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні. За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення коштів у розмірі 20 594 грн. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , де кожному належить по 1/2 частки, що підтверджується рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 березня 2020 року, яке набрало законної сили (а.с. 28-35) та витягом з Державного реєстру речових прав (а.с. 36-37). Позивачка стверджує, що вона самостійно несла витрати на утримання спільного майна в період з 01 січня 2020 року по 07 лютого 2024 року, сплативши ОСББ «Донця 2А-Ініціатива» загальну суму 41 188,88 грн. Ці витрати включають щомісячні внески на утримання будинку та прибудинкової території, внески на охорону, системи контролю доступу та відеоспостереження, а також одноразові внески на контроль доступу та генератор. Розмір внесків встановлено рішенням зборів співвласників будинку від 19 жовтня 2019 року, яке є обов`язковим для всіх власників (а.с. 7-23). На підтвердження понесених витрат позивачка надала акт взаємних розрахунків з ОСББ за період з 01 січня 2020 року по 07 лютого 2024 року (а.с. 24-26). В свою чергу, відповідач не надав суду жодних доказів здійснення ним будь-яких витрат щодо утримання спільного майна, зокрема, сплати внесків на утримання будинку та прибудинкової території. Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на перешкоди в користуванні квартирою з боку позивачки та комерційне використання нею вказаного майна. Аналогічними доводами обґрунтована апеляційна скарга відповідача. Однак, ці твердження не підкріплені належними доказами. Суд першої інстанції також правильно зауважив, що твердження про комерційну вигоду є голослівними, а факт перешкод у користуванні не доведено, оскільки матеріали справи не містять доказів конфліктів чи судових рішень з цього приводу. Згідно зі ст. 360 ЦК України співвласники відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язані брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, сплаті податків і платежів, а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном. Витрати на утримання будинку, включаючи внески до ОСББ, є обов`язковими для всіх співвласників пропорційно їх часткам. Позивачка довела сплату таких внесків на суму 41 188,88 грн, в той час як відповідач не надав доказів своєї участі в цих витратах. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачці частину понесених нею витрат - 20 594 грн. Суд врахував практику Верховного Суду, зокрема постанову від 22 березня 2024 року у справі № 760/10686/22, де підкреслюється, що відсутність доказів непроживання чи некористування майном не звільняє від обов`язку відшкодування витрат на його утримання, а регресна вимога згідно зі ст. 544 ЦК України застосовується пропорційно часткам власності. Правильними є також висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування позовної давності. Так, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність становить три роки (ст. 257 ЦК України). Позов подано 22 квітня 2024 року, а вимоги стосуються періоду з 01 січня 2020 року по 07 лютого 2024 року. Однак, у зв`язку з введенням карантину на території України у зв`язку з пандемією COVID-19, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX внесено зміни до ЦК України, зокрема, до ст. 263 ЦК України, де передбачено зупинення перебігу позовної давності на період дії карантину. Карантин встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 і тривав до 31 березня 2023 року. Таким чином, перебіг позовної давності зупинявся на період понад три роки, і строк для звернення до суду не пропущено. Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та підлягають задоволенню у повному обсязі. Твердження апелянта щодо обов`язку позивачки самостійно нести витрати щодо утримання спільного майна є безпідставним, таким, що не ґрунтується на вимогах закону та фактичних обставинах справи. Доводи апеляційної скарги відповідача щодо застосування до спірних відносин наслідків спливу строку позовної давності апеляційний суд також відхиляє, оскільки суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні урахував таку заяву відповідача та обґрунтовано відмовив у її задоволенні. Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення. При цьому, докази та обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасуванні відсутні. Керуючись статтями 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 13 листопада 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач: В.А. Нежура Судді: С.М. Верланов Т.О. Невідома