Постанова 4824 № 760/1114/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №760/1114/25 Головуючий у І інстанції - Майстренко О.М. апеляційне провадження №22-ц/824/12760/2025 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 вересня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Приходька К.П., суддів Писаної Т.О., Журби С.О., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 09 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини, - установив: У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Солом`янського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона та відповідач є батьками дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вона і донька ОСОБА_5 прийняли рішення, що після закінчення школи остання продовжить навчання в університеті Краківська Політехніка ім. Т. Костюшко у м. Краків, Республіка Польща. У зв`язку із підготовкою до навчання вона 01 вересня 2023 року уклала договір із навчальним закладом «Британська Рада (Україна)» та сплатила за навчання доньки 34000 грн., що підтверджується квитанцією від 02 вересня 2023 року №226309529. Також для підготовки вступу до університету вона уклала із ФОП ОСОБА_7 договір №0119_03/24 від 21 березня 2024 року, за умовами якого надавались консультаційні послуги з організації вступу ОСОБА_3 до вказаного навчального закладу. На виконання вказаного договору вона сплатила 33253 грн., що підтверджується квитанціями №268862229 від 25 березня 2024 року, №289387981 від 22 серпня 2024 року. Для підготовки до здачі Національного мультитесту вона оплачувала додаткові заняття доньки на загальну суму 3560 грн., із розрахунку 890 грн. за одне заняття, що підтверджується відповідними квитанціями. Після вступу ОСОБА_3 до навчального закладу за кордоном, між нею та ТОВ «SH GGH Management» 30 квітня 2024 року укладено договір оренди місця в двомісному номері гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаним договором оренди вона сплатила 70278,68 грн., що підтверджується відповідними квитанціями. Також нею понесено витрати на медичні потреби дітей. Так, з метою коригування та виправлення прикусу, було оплачено виготовлення капи для доньки у сумі 8000 грн., що підтверджується довідкою ФОП ОСОБА_8 від 03 серпня 2024 року та квитанцією №2759924573. Крім того було оплачено виготовлення окулярів для ОСОБА_3 на суму 10760 +грн., що підтверджується консультативним висновком офтальмолога, квитанцією від 31 серпня 2024 року №3963771737, фіскальним чеком №2805512670. Вказувала, що нею також понесені витрати на медичне обслуговування другої доньки ОСОБА_9 , зокрема:- 495 грн. на оплату проведення аналізів згідно консультативного висновку від 29 вересня 2023 року та замовлення №727030556;- 4310 грн. витрати на стоматологічне лікування, що підтверджується відповідними рахунками. Загалом вона оплатила додаткові витрати на утримання дітей у сумі 164161,68 грн. Просила суд, стягнути з ОСОБА_2 на свою користь додаткові витрати на утримання дітей у сумі 82080,84 грн. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 09 травня 2025 року зазначений вище позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 11782,50 грн. в рахунок компенсації понесених додаткових витрат на дітей. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в сумі 173,81 грн. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що воно є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального прав, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що з метою обґрунтування особливих навичок дитини в сфері образотворчого мистецтва вона надала зразки її робіт та підтвердження авторства. Вказані роботи (малюнки) були надані до університету Архітектури в Польщі для їх оцінки і подальшого вступу в університет, і оскільки суди і сторони не є спеціалістами в сфері образотворчого мистецтва, то варто відзначити, що ці роботи дитини врешті решт стали підставою для її зарахування до навчального закладу. Інакше кажучи, продемонстровані навички дитини у сфері образотворчого мистецтва були оцінені спеціалістами навчального закладу і стали підставою для її зарахування. Всупереч нормам ЦПК України судом першої інстанції жодним чином не обґрунтовано мотивів прийняття чи відхилення доказів особливих здібностей дитини у вигляді зразків її робіт. Звертає увагу на видану безпосередньо відповідачем нотаріальну згоду від 05 квітня 2024 року на виїзд за кордон дочки з метою навчання до Республіки Польща. Цією ж заявою він погодився в повному обсязі фінансувати вказану поїздку. Зі змісту даної заяви вбачається, що відповідач не тільки був обізнаним про прагнення дитини навчатись в конкретному закордонному вузі у сфері образотворчого мистецтва, але й надав свою згоду на це, та погодився фінансувати відповідні витрати. Просила суд, скасувати рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 09 травня 2025 року в частині відхилених вимог, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. На вказану апеляційну скаргу ОСОБА_2 подав відзив, в обґрунтування якого зазначив, що навчання за кордоном, підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання, заняття з репетитором для підготовки до вступу до вищого навчального закладу не відноситься до особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з батька на утримання дитини. Вказує, що своєчасно сплачує аліменти, не має заборгованості, має переплату. Наголошує, що жодних угод про додаткові витрати на дитину між ним та позивачем не укладались. Обрання надавачів послуг, всі договори та угоди на витрати, було укладено одноосібно позивачем. Він не був обізнаний та не погоджував умови вищезазначених правочинів і про вартість таких послуг не знав. Просив суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 09 травня 2025 року залишити без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, щопозивач та відповідач є батьками дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач та відповідач перебували у шлюбі з 26 липня 2016 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (повторне) від 28 липня 2021 року. У матеріалах справи знаходиться рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 17 серпня 2020 року у справі №760/2544/20 із змісту якого встановлено, що шлюб між сторонами було розірвано у 2019 році, і з відповідача на користь позивача, починаючи з 20 січня 2020 року, стягуються аліменти на двох дітей у розмірі 4800 грн. у місяць. Протягом 2023 - 2024 років позивач уклала декілька правочинів та понесла витрати на доньок: -01 вересня 2023 року договір із навчальним закладом «Британська Рада (Україна)» для навчання ОСОБА_3 ; сплачено 34000 грн. на підставі квитанції від 02 вересня 2023 року №226309529; -21 березня 2024 року договір №0119_03/24 із ФОП ОСОБА_7 на отримання інформаційно-консультаційних послуг щодо вступу до навчальних закладів у м. Краків, Республіка Польща; сплачено 33252 грн., на підставі двох квитанцій: 17117 грн., квитанція №268862229 від 25.03.2024, 16135 грн., квитанція №289387981 від 22.08.2024; -послуги про підготовку до іспитів для ОСОБА_3 , сплачено чотири платежі: три платежі для ФОП ОСОБА_10 по 890 грн. 29.01.2024, 29.03.2024, 30.04.2024; один платіж 890 грн. для ОСОБА_11 28.02.2024; -30 квітня 2024 року договір оренди місця в кімнаті або одномісному номер із ТОВ «SH GGH Management» для ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 (сплачено загалом 70181,68 грн., що підтверджується квитанціями №4173943784 на суму 735,38 злотих (8028,50 грн.), №4387825307 на суму 1470,75 злотих (16030,10 грн.), №4816560073 на суму 1470,75 злотих (15492,82 грн.), №5201311939 на суму 1470,75 злотих (15328,01 грн.), №5621243602 на суму 1470,75 злотих (15302,25 грн.); -оплата проведення медичних аналізів для ОСОБА_4 у сумі 495 грн., замовлення № 727030556 та фіскальний чек; -оплата стоматологічного лікування для ОСОБА_4 у стоматологічній клініці «СА-НАТА» на суму 4310 грн., рахунок № НОМЕР_1 від 28.09.2023 та квитанція на суму 1720 грн.; рахунок від 30.09.2023 та квитанція на суму 990 грн.; рахунок № НОМЕР_2 на суму 1600 грн. від 21.12.2024; -оплата медичного лікування для ОСОБА_3 у лікаря ортодонта на суму 8000 грн., що підтверджується довідкою ФОП ОСОБА_8 від 03.08.2024 та квитанцією №2759924573;-оплата придбання окулярів для ОСОБА_3 на суму 10760 грн., що підтверджується консультативним висновком офтальмолога, квитанцією від 31.08.2024 №3963771737, фіскальним чеком №2805512670. Загалом позивач надала документи, щодо понесення витрат на загальну суму 164558,68 грн. Судом встановлено, що відповідач у судовому засіданні визнав позов в частині понесених позивачем витрат на медичне обслуговування дітей. Також встановлено, що відповідач працює на посаді експедитора у ТОВ «ЕКО-СФЕРА» з 18 травня 2021 року і отримав за 2024 рік заробітну плату після сплати податків у сумі 97660,63 грн., що в середньому на місяць складає 8138,39 грн. Вказане підтверджується довідкою ТОВ «ЕКО-СФЕРА» від 10 січня 2025 року та довідкою Пенсійного Фонду України за формою ОК-7 на ім`я відповідача. Довідкою Дарницького відділу ДВС у м. Києві від 21 лютого 2025 року ВП НОМЕР_4 вказано, що відповідач сплачує аліменти на утримання двох доньок у сумі 4800 грн. і не має заборгованості із вказаних виплат. Також судом встановлено, що відповідач є інвалідом ІІІ групи, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_3 , яке видане на ім`я відповідача. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що понесенні додаткові витрати на організацію навчання доньки ОСОБА_3 викликані особливими обставинами (зокрема, розвитком здібностей дитини), а також, що вказані додаткові витрати, та їх розмір були погоджені із відповідачем. Разом з тим, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач погодився із необхідністю витратна медичне обслуговування дітей і відшкодування половини вказаних додаткових витрат позивачу, а тому, суд першої інстанції дійшов висновку, що з відповідача підлягають стягненню половина від понесених позивачем додаткових витрат на медичне обслуговування дітей. З висновками викладеними у рішенні суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною 1 ст.8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються. З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб. Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року). У справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії»). ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03). Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого ст. 6 Конвенції, на справедливий суд. ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п. 1 ст. 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15 ЦК України, ч. 1 ст. 16 ЦК України). Згідно з п. 6 ст. 3 ЦК України, справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Згідно зі ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до ч. 1 ст. 185 СК України, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно (ч. 2 ст. 185 СК України). Аналіз відповідних норм Закону вказує на те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину. Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких визначений зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких особливих обставини підлягають доведенню в судовому засіданні. Такі особливі обставини є індивідуальними у кожному конкретному випадку, які підлягають доведенню особою, яка пред`явила такий позов. Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, необхідно враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково. Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції, повно встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, врахувавши визнання позову відповідачем в частині необхідності додаткових витрат на медичне обслуговування дітей, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не довела наявності особливих обставин, які б свідчили про необхідність понесення додаткових витрат на організацію навчання доньки викликані особливими обставинами (зокрема, розвитком здібностей дитини). Суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що всі договори, які стосуються навчання доньки ОСОБА_3 (договір із навчальним закладом «Британська Рада (Україна)» на вивчення іноземної мови, договір №0119_03/24 із ФОП ОСОБА_7 на отримання інформаційно-консультаційних послуг, договір оренди місця в кімнаті або одномісному номері з ТОВ «SH GGH Management») укладені одноосібно позивачем, і будь-які докази їх погодження з боку відповідача відсутні. У постанові Верховного Суду від 29 квітня 2022 року у справі №761/27222/20 сформульовано висновок, що підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання, заняття з репетитором для підготовки до вступу до вищого навчального закладу, придбання посібників не може вважатися розвитком особливих здібностей дитини та відповідно бути особливими обставинами в розумінні ст. 185 СК України. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що витрати позивача на вивчення донькою ОСОБА_5 іноземної мови, витрати на підготовку до іспитів не можуть бути віднесені до витрат, які викликані особливими обставинами або розвитком здібностей дитини в розумінні ст. 185 СК України. Враховуючи наведене, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин з дотриманням норм матеріального та процесуального, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення додаткових витрат на утримання дитини в повному обсязі у зв`язку з їх недоведеністю. Однак, враховуючи, той факт, що відповідачем визнано позовні вимоги частково, а саме в частині стягнення додаткових витрат на медичне обслуговування дітей у сумі 11782,50 грн., суд дійшов висновку, що є можливим в цій частині позовні вимоги задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивачки грошові кошти у розмірі 11782,50 грн., з чим в повному обсязі погоджується колегія суддів апеляційного суду. Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що зі змісту нотаріально посвідченої заяви 05 квітня 2024 року вбачається, що відповідач не тільки був обізнаним про прагнення дитини навчатись в конкретному закордонному вузі у сфері образотворчого мистецтва, але й надав свою згоду на це, та погодився фінансувати відповідні витрати, оскільки вказаною заявою відповідачем надавалась згода доньці ОСОБА_3 на виїзд за кордон, що не є підтвердженням того, що відповідач був обізнаний та погоджував умови правочинів, які були вчинені позивачем одноособово, і про вартість послуг за ними. Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Таким чином, можна дійти висновку, що судом першої інстанції не допущено порушень норм матеріального та процесуального права та справа розглянута з повним з`ясуванням фактичних обставин справи. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції. Частиною 4 ст.10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 09 травня 2025 року- без змін. Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382, 389 ЦПК України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 09 травня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України. Суддя-доповідач К.П. Приходько Судді Т.О. Писана С.О. Журба