Постанова 4813 № 514/1346/16-ц

Номер провадження: 22-ц/813/4414/26 Справа № 514/1346/16-ц Головуючий у першій інстанції Тончева Н.М. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27.05.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Драгомерецького М. М., суддів колегії Громіка Р. Д., Погорєлової С. О., при секретарі Узун Н. Д., за участю ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та її представників ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , переглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 , на заочне рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 26 січня 2017 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області, про позбавлення батьківських прав, визначення місця проживання дітей, - В С Т А Н О В И В: 21 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області, про позбавлення батьківських прав, визначення місця проживання дітей, в якому просив позбавити батьківських прав ОСОБА_3 щодо малолітніх дітей ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; визначити місце проживання дітей зі ОСОБА_1 .. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він перебував у шлюбі зі ОСОБА_3 , який розірвано рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 20 січня 2015 року. Із часу розірвання шлюбу діти проживають з позивачем у буд. АДРЕСА_1 , де створені усі необхідні умови для проживання, виховання, навчання та розвитку дітей. Після припинення шлюбних відносин ОСОБА_3 виїхала до м. Одеси, довготривалий час дітей не навідувала, не телефонувала, не піклувалась, матеріально та морально не допомагала, не цікавилась їх життям та здоров`ям, не приймала участі у їх вихованні та розвитку. Заочним рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 26 січня 2017 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області, про позбавлення батьківських прав, визначення місця проживання дітей - задоволено. Позбавлено батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у відношенні її малолітніх дітей ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .. Визначено місце мешкання дітей ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , уродженцем села Рівне Тарутинського району Одеської області, мешканцем будинку АДРЕСА_1 . Ухвалою Тарутинського районного суду Одеської області від 01 жовтня 2024 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 26 січня 2017 року. Не погодившись із вищезазначеним заочним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Іванова Г.С. звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати заочне рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 26 січня 2017 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Постановою Одеського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Іванова Г.С. залишено без задоволення, заочне рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 26 січня 2017 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 06 серпня 2025 року задоволено частково касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Іванової Г. С., постанову Одеського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, ОСОБА_3 та її представників Іванову Г. С., Реу Г. В., Бернацьку А. В., які підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, та ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , які заперечували щодо задоволення апеляційної скарги та просили її залишити без задоволення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та вказівок суду касаційної інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, за наступних підстав. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України). Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Частиною 3 ст. 51 Конституції України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини 1-2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини)). Стаття 9 Конвенція про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частини 2-3 статті 51 Конституції України). Відповідно до абзацу 4 частини 1 статті 1 Закону України від 26 квітня 2001 року №2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон №2402-III) забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити. Частиною 1 статті 8 Закону №2402-III передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Згідно із частинами 1-2 статті 12 Закону №2402-III виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, повагу до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України). Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (частини 2-3 статті 150 СК України). Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (частини 1-2, 4 статті 155 СК України). Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею (частина 2 статті 157 СК України). Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Матеріалами справи встановлено 18 листопада 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками трьох дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 12 квітня 2007 року відділом реєстрації актів цивільного стану Тарутинського районного управління юстиції Одеської області; ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 20 серпня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Тарутинського районного управління юстиції в Одеській області; ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 20 серпня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Тарутинського районного управління юстиції в Одеській області (т. 1 а.с. 9-11). 20 січня 2015 року рішенням Тарутинського районного суду Одеської області шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірваний (т. 1 а.с. 12). Згідно виконавчого листа, який виданий 17 лютого 2015 року Тарутинським районним судом Одеської області, зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на дітей ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 в розмірі 600 грн на кожну дитину щомісячно, починаючи з дня подання позову та до досягнення дітьми повноліття (т. 1 а.с. 13). Із довідки Тарутинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 19 жовтня 2016 року №3106 вбачається, що ОСОБА_1 за виконавчим листом аліменти не отримував (т. 1 а.с. 14). Рішенням комісії з питань захисту прав дитини Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 23 квітня 2015 року №4 за заявою ОСОБА_3 їй визначено часи відвідування дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , за згодою батька в такі дні: кожного другого та четвертого тижня місяця в понеділок та вівторок (т. 1 а.с. 36). Із 22 вересня до 06 жовтня 2015 року ОСОБА_9 знаходилася на стаціонарному лікуванні у Комунальному некомерційному підприємстві «Міська клінічна лікарня № 10» Одеської міської ради (т. 1 а.с. 161), перебувала за кордоном з жовтня 2016 року (т. 1 а.с. 157). Висновком Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 21 листопада 2016 року №01/01-12/1532 визнано за доцільне позбавити ОСОБА_3 батьківських прав щодо її малолітніх дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (т. 1 а.с. 46). Із виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААВ №847202 встановлено, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем (т. 1 а.с. 20). Згідно з довідкою Арцизької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області від 20 жовтня 2016 року №2167 ОСОБА_1 за період з 01 січня до 30 вересня 2016 року отримав виручку від реалізації товарів у розмірі 29 250 грн (т. 1 а.с. 22). ОСОБА_1 зареєстрований та проживає в будинку АДРЕСА_1 разом з трьома дітьми: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується довідкою Виконавчого комітету Тарутинської селищної ради Тарутинського району Одеської області від 19.10.2016 №2756 (т. 1 а.с. 23). Відповідно до характеристики, наданої головою Тарутинської селищної ради Тарутинського району Одеської області, ОСОБА_1 за час проживання на території селищної ради зарекомендував себе з позитивної сторони, скарг на нього від мешканців селища не надходило (т. 1 а.с. 24). Відповідно до характеристики навчальних закладів, які відвідують діти, батько дітей ОСОБА_1 приділяє належну увагу їх вихованню, на роботі та в побуті характеризується позитивно, має постійний дохід (т. 1 а.с. 28-30). Згідно акту обстеження умов проживання від 19.10.2016, актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї стосунки в сім`ї добрі, панує взаєморозуміння та повага між членами сім`ї, діти зростають під опікою і відповідальністю батька в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості (т. 1 а.с. 25-27). Задовольняючі позовні вимоги ОСОБА_1 в частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 у відношенні її малолітніх дітей ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , суд першої інстанції послався на положення ст. ст. 150, 164 СК України, п.п. 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» та зазначив, що вимога позивача щодо позбавлення батьківських прав слід задовольнити, так як позбавлення відповідачки батьківських прав відносно її дітей є доцільним та відповідає найвищим інтересам дитини. Однак, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції в цій частині та зазначає наступне. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (частина 1 статті 165 СК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України). Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (постанова Верховного Суду від 23.10.2024 в справі №361/2014/22 (провадження №61-9249св24)). Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 в справі №562/1686/18 (провадження №61-16928св20) наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності. У постанові Верховного Суду від 29.01.2024 у справі №185/9339/21 (провадження №61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №553/2563/15-ц, від 23.01.2020 в справі №755/3644/19 та від 23.06.2021 в справі №953/17837/19». Схожі висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 08.12.2021 у справі №311/563/20, від 04.04.2024 у справі №553/449/20, від 11.12.2024 у справі №344/17548/21 та інших. Окрім того, Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, №10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позбавлення відповідачки батьківських прав відносно її дітей є доцільним та відповідає найвищим інтересам дитини. Ухвалюючи рішення про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно дітей, суд не врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і допускається лише тоді, коли змінити поведінку матері у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях матері. Суд першої інстанції не мав достатніх підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав щодо неповнолітніх дітей. За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Верховний Суд у постанові від 02.10.2019 у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Так, ухвалюючи рішення про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно її дітей, суд першої інстанції, в тому числі, послався на довідку Тарутинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області №3106 від 19.10.2016, згідно якої ОСОБА_1 за виконавчим листом №514/1677/14-ц від 20.01.2015 аліменти не отримував. Однак посилання лише на заборгованість зі сплати аліментів, як підставу позбавлення батьківських прав відповідача, є необґрунтованим. Стягнення аліментів є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та вказує на спонукання батька до надання дитині належного утримання. Верховний Суд неодноразово зауважував, що наявність заборгованості зі сплати аліментів не є підставою для позбавлення особи батьківських прав (постанова Верховного Суду від 17.06.2021 у справі №466/9380/17, постанова Верховного Суду провадження №61-2175св20, від 02.06.2022 у справі №754/15490/18, провадження №61-7195св20 та ін.) Щодо висновку Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 21 листопада 2016 року №01/01-12/1532, згідно якого визнано за доцільне позбавити ОСОБА_3 батьківських прав щодо її малолітніх дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , колегія суддів зазначає наступне. За загальним правилом, передбаченим статтею 19 СК України та статтею 56 ЦПК України, у спорах про позбавлення батьківських прав участь органу опіки і піклування є обов`язковою. Спеціалісти відповідного органу мають надати суду письмовий фаховий висновок щодо розв`язання спору. Повноваження органів опіки та піклування надавати висновки, їх вид і форма деталізуються у Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року №866 (далі - Порядок). Тлумачення змісту частин 4, 6 статті 19 СК України дозволяє зробити висновок, що вони не допускають виключень щодо неотримання письмового висновку органу опіки та піклування під час розгляду справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою. Наведені вище положення статті 19 СК України та Порядку знайшли своє відображення у процесуальному законодавстві, відповідно до якого такі органи займають самостійне процесуальне становище, беручи участь у судовій справі. Згідно частини шостої статті 56 ЦПК України органи державної влади та місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у судовому процесі для подання висновків у справі є обов`язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне. Висновок владних органів містить дві складові: 1) відомості про факти, на основі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного розгляду та вирішення справи; 2) рекомендацію конкретного органу про те, як необхідно з точки зору державного інтересу (захист прав та інтересів дітей) вирішити справу, тобто висновок про факти та право. Вказане дозволяє віднести висновки до засобів доказування (письмових доказів). Як й інші докази, вони не мають для суду наперед встановленої сили. Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №932/2483/21 (провадження №61-5203св23), від 10.11.2023 у справі №401/1944/22 (провадження №61-10115св23) та ін). Винесення рішення в справі не може ставитися у залежність від наявності чи відсутності відповідного висновку. Адже згідно із частиною 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Органи державної влади і місцевого самоврядування, надаючи висновок, діють паралельно із судом - захищаючи права та інтереси дитини і тим самим допомагають суду здійснювати захист відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України. Такі висновки сформульовані Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 11.12.2023 в справі №523/19706/19, та на які звернув увагу Верховний Суд в постанові від 06.08.2025 в даній справі. Як вбачається із матеріалів справи, 23 квітня 2015 року на комісії з питань захисту прав дитини в день, коли розглядалася заява ОСОБА_10 щодо визначення їй часів відвідування дітей, розглядалася і заява ОСОБА_1 щодо доцільності позбавлення ОСОБА_10 батьківських прав щодо їх спільних дітей, за результатами якої висновано про відмову задоволення цієї заяви з тих підстав, що ОСОБА_10 за час проживання в с. Тарутине зарекомендувала себе позитивно, не зловживала спиртними напоями, до адміністративної відповідальності не притягувалася, належно виконувала свої батьківські обов`язки. Після розірвання шлюбу зі ОСОБА_1 з виїхала до м. Одеси на заробітки, матеріально родину підтримує. Вказано, що на комісію належним чином запрошено та заслухано думку дітей (т. 1, а.с. 37). Водночас згідно з висновком органу опіки та піклування Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 21 листопада 2016 року №01/01-12/1532 (тобто через півтора року) визнано за доцільне позбавити ОСОБА_10 батьківських прав щодо дітей. Обґрунтовано тим, що «зі слів сестри, ОСОБА_3 знаходиться десь за кордоном на заробітках, участі у вихованні дітей не приймає, аліменти не сплачує». Рішення комісії з питань захисту прав дитини від 23 квітня 2015 року про графік зустрічей з дітьми відповідачка не виконує, з дітьми не бачиться більше року (т. 1, а.с. 46). Отже, у висновку Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 21 листопада 2016 року №01/01-12/1532, про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав щодо її малолітніх дітей, вказано тільки про те, що відповідачка ймовірно перебуває за кордоном та останній рік належно не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дітей. Верховний Суд зазначив, та що приймається до уваги апеляційним судом, що зазначений висновок органу опіки та піклування не містить переконливих доводів щодо доцільності позбавлення матері батьківських прав, якими він керувався під час прийняття рішення (свідоме нехтування батьківськими обов`язками, яке має систематичний та постійний характер; непроявлення інтересу до дітей; особа матері становить реальну загрозу для дітей, їх здоров`я та психічного розвитку). Водночас на засіданні органу опіки піклування відповідачка присутня не була, будь-яких відомостей про вчинення органом дій для відібрання пояснень у відповідачки та заслуховування її думки щодо спірного питання висновок не містить. На підставі встановлених обставин, апеляційний суд не приймає до уваги висновок Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 21 листопада 2016 року №01/01-12/1532 про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав щодо її малолітніх дітей, оскільки він не достатньо обґрунтований, не містить переконливих доводів щодо доцільності позбавлення відповідачки батьківських прав, не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками, не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дітей та необхідності в такий спосіб захисту їх прав, окрім того винесений без врахування думки дітей. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що відсутність протягом тривалого часу піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; незабезпечення необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що надалі може негативно вплинути на її фізичний розвиток як складову частину виховання; недостатнє спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; несприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі є підставами для позбавлення батьків / одного з батьків батьківських прав (постанова від 26.01.2022 в справі №203/3505/19, від 12.03.2025 в справі №454/768/23). Особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року в справі №320/5094/19, від 21 квітня 2022 року в справі №756/15048/20, від 22 листопада 2023 року в справі №320/4384/18). Апеляційний суд зазначає, що судом першої інстанції не було враховано, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення протягом тривалого часу ОСОБА_3 від виконання своїх батьківських обов`язків, які б могли бути законною підставою для позбавлення її батьківських прав відносно дітей, позивачем не надано. Судом першої інстанції також не було не враховано, що матеріали справи не містять жодних доказів, які б характеризували відповідачку як таку, що становить реальну загрозу для дітей, їх здоров`я та психічного розвитку. При цьому, як зауважив Верховний Суд, встановлені факти про те, що матір недостатньо протягом останнього року перед розглядом питання про позбавлення батьківських прав спілкується з дітьми та приймає неактивну участь у їх вихованні, не може бути достатньою підставою для застосування до неї такого крайнього заходу, як позбавлення її батьківських прав. Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, має оціночний характер, залежить від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови Верховного Суду від 12.02.2024 у справі №202/1931/22, від 28.02.2024 у справі №303/4697/22, від 23.10.2024 у справі №464/2040/23, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.04.2025 у справі №541/939/22 (провадження № 61-13576св24) та ін.). Скасовуючи постанову Одеського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року та направляючі справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд також зауважив, що суди не вжили заходів з метою заслухати думку дітей. Так, дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини. В статті 171 СК України закріплено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси. Частина 2 статті 171 СК України містить випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов`язково. До таких випадків належить, зокрема вирішення питання про позбавлення батьківських прав. Тому, враховуючи специфіку спірних правовідносин, предмет судового розгляду, матеріали цивільної справи, процесуальні позиції сторін та виконуючи вказівки Верховного Суду зазначені в поставі від 06.08.2025, колегією суддів постановлено ухвалу про необхідність заслуховування у судовому засіданні думки дітей щодо даного спору, що виник між їх батьками, та було вирішено заслухати у залі судового засідання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та неповнолітніх ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за участю психолога навчального закладу. 13 травня 2026 року в судовому засіданні апеляційним судом були заслухані діти ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та неповнолітні ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , які зазначили, що не бажають спілкуватись із матір`ю ОСОБА_3 , негативно до неї ставляться, та категорично заперечували стосовно відновлення стосунків з відповідачкою. Колегія суддів системно враховує висловлену думки дітей, при цьому також враховує, що сімейні стосунки мають складний характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини (постанова Верховного Суду від 04.04.2024 у справі №553/449/20). Думка дитини не повинна бути абсолютною для суду, якщо вона не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини. Ураховуючи думку дитини, суди повинні розуміти, що малолітня дитина є вразливою до маніпуляцій зі сторони дорослих, а також враховувати всі обставини, що могли спричинити формування саме такого бажання в дитини, оскільки при вирішенні спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам, кожному конкретно взятому та у їх сукупності (постанова Верховного Суду у справі №686/16892/20 від 29.07.2021). У правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання слід вирішувати в контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо. У контексті наведеного апеляційний суд зазначає, що наявність у дітей образи на матір та, відповідно, негативне ставлення до неї на теперішній час, не свідчить про те, що вони усвідомлювали наслідки позбавлення її батьківських прав та свідомо бажали розірвати з нею сімейні стосунки в 2017 році, на момент розгляду справи судом першої інстанції. Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23.10.2024 в справі №464/2040/23). Правосуддя у справах щодо піклування про дитину завжди супроводжується гостро-емоційними і мінливими стосунками між батьками, отже остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки. Європейський суд з прав людини у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. У справі "Савіни проти України" (№39948/06 від 18 грудня 2008 року, п.п. 47-49) Європейський суд з прав людини вказує, що право батьків і дітей бути поряд одне з одним становить основоположний складник сімейного життя, а розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Позбавлення батьківських прав є втручанням у приватне і сімейне життя, при цьому в даній справі, суд першої інстанції не мав достатніх підстав вважати, що таке втручання є виправданим і пропорційним. При цьому, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо визначення місця проживання дітей ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з позивачем ОСОБА_1 . Оскільки, суд враховуючи вік дітей та те, що діти весь час після розлучення проживають з батьком, його відношення до дітей та особу, дійшов вірного висновку, що проживання малолітніх ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зі своїм батьком буде відповідати інтересам дітей. Щодо судових витрат Згідно підпунктів б, в пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України). На підставі ст. 141 ЦПК України, у зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги, з позивача на користь ОСОБА_3 слід стягнути судовий збір у розмірі 1 740 гривень. Окрім того, положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. У постанові Великої Палати Верховного Суду у від 19.02.2020 у справі №755/9215/15 (провадження №14-382цс19), зазначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону №5076-VI). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Згідно положень частин 1-4 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 137 ЦПК України). Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. З матеріалів справи встановлено, що представник ОСОБА_3 - адвокат Іванова Л. С. просила суд стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 40 000 гривень. На підтвердження витрат на правничу допомогу було надано договір №29/08/2024 про надання правничої допомоги від 29.08.2024, згідно якого гонорар адвоката Іванової Л. С. становить 40 000 грн. Розглянувши питання про стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, керуючись принципами розумності, виваженості та пропорційності, враховуючи складність даної справи, виконаними адвокатом об`ємом роботи, та те, що вимоги апеляційної скарги ОСОБА_3 задоволено частково, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне стягнути з позивача на користь відповідачки витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000 гривень. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 26 січня 2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області про позбавлення батьківських прав скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 у відношенні її дітей ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - відмовити. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_5 ) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 740 гривень. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_5 ) витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000 гривень. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст судового рішення складено: 08 червня 2026 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький Р.Д. Громік С.О. Погорєлова