Постанова Миколаївський апеляційний суд № 369/15262/24

10.06.26 22-ц/812/1185/26 Справа № 369/15262/24 Головуюча у 1-й інстанції Полішко В. В. Провадження № 22ц/812/1185/26 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О. П О С Т А Н О В А Іменем України 10 червня 2026 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючої: Ямкової О. О., суддів: Крамаренко Т. В., Локтіонової О. В., із секретарем: Лівшенком О. С., за участі: представника позивачки - ОСОБА_1 , представника відповідачки - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , подану від її імені представником ОСОБА_2 , на рішення Вітовського районного суду Миколаївської області від 2 березня 2026 року, описку в якому усунуто за ухвалою того ж суду від 24 квітня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Полішко В. В. у місті Миколаєві о 9 годині 30 хвилині зі складанням повного рішення 25 березня 2026 року, у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про повернення безпідставно набутих коштів, В С Т А Н О В И Л А: 16 вересня 2024 року ОСОБА_4 , діючи через свого представника, звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_3 про повернення безпідставно отриманих коштів в розмірі 10 000 доларів США, еквівалентних 413 171 грн на час звернення до суду. В обґрунтування позову зазначала, що після смерті свого чоловіка ОСОБА_5 успадкувала усі його права та обов`язки за заповітом, що виникли у нього після реєстрації шлюбу з позивачкою, у тому числі і за договором про наміри укладеним ним 25 вересня 2021 року з відповідачкою ОСОБА_3 . За умовами цього договору ОСОБА_3 , як донька користувачки земельної ділянки та одночасно голови фермерського господарства, отримала 10 000 доларів США від чоловіка позивачки ОСОБА_5 в рахунок майбутнього продажу йому земельної ділянки із кадастровим номером 4823384700:10:000:0108, загальною площею 29,999га, по ціні 1 300 доларів США за 1га. Сторони обумовили, що продаж земельної ділянки буде вчинено за обумовленою ними ціною, після завершення оформлення права власності на землю. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер та після його смерті позивачка оформила свої спадкові права на усе майно, що набуто її померлим чоловіком в період їх шлюбу, отримавши 30 березня 2023 року відповідні свідоцтва про право на спадок за заповітом. В цей період часу позивачці стало відомо, що на земельну ділянку, яку мав намір придбати у власність за життя її померлий чоловік, не оформлено право власності та сама ділянка знаходиться у користуванні ні відповідачки, а іншої особи, із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства. Тому ані відповідачка, ані жодна особа не мали правових підстав для продажу вказаної ділянка та укладення договору про наміри щодо її продажу з отриманням на свою користь коштів в рахунок майбутніх платежів. З`ясувавши ці обставини, позивачка 3 листопада та 28 листопада 2023 року направила на ім`я ОСОБА_3 вимоги про повернення коштів у розмірі 10 000 доларів США, але зазначені відправлення не були вручені відповідачці та повернулись позивачці за закінченням терміну зберігання. Посилаючись на наведене позивачка вказала, що відповідачка зберігає отримані від її померлого чоловіка кошти без достатніх для цього підстав, внаслідок чого є підстави для повернення цих коштів в порядку статті 1212 ЦК України на користь позивачки, яка є правонаступницею за правом спадкування та дружиною померлого, яким були передані кошти за рахунок спільного майна подружжя. Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 вересня 2024 року відкрито провадження у цивільній справі. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 лютого 2025 року справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про повернення безпідставно набутих коштів передано на розгляд Жовтневого районного суду Миколаївської області за підсудністю. Ухвалою судді Вітовського районного суду Миколаївської області від 27 червня 2025 року справу прийнято до свого провадження та призначено до судового розгляду. 14 серпня 2025 року відповідачкою ОСОБА_3 , від імені якої діє представник адвокат Погребняк Д. Є., подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено про необґрунтованість пред`явлених вимог, з огляду на наявність між сторонами попереднього договору зобов`язальних правовідносин, для яких характерним є спосіб повернення майна, переданого за договором, та який виключає можливість пред`явлення позову про стягнення безпідставно набутих коштів. Вважала, що у даному випадку права учасників зобов`язання повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права. Звернула увагу на змішаний характер договору про наміри, які включав у себе умови договору оренди, у випадку неможливості своєчасного продажу земельної ділянки, за якими отримана сума могла бути зарахована в рахунок орендних платежів за період 2022-2024рр. Крім того вказала, що померлий ОСОБА_5 користувався зазначеною у договорі земельною ділянкою як засновник фермерського господарства «Хелпер» та фізична особа підприємець із зареєстрованим видом діяльності «Допоміжна діяльність у рослинництві» та провадив фермерську діяльність. Крім того сторонами вчинено реальні дії на виконання договору як от подано заяви на надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо розпаювання фермерського господарства «Вромдир» на передачу її у приватну власність членам ФГ «Вромдир», що разом з наявністю у договорі умов щодо оренди ділянки свідчить про передачу коштів у розмірі 10 000 доларів США на підставі зобов`язальних відносин між сторонами, а не безпідставно. У серпні 2025 року позивачка, діючи через свого представника, звернулась з заявою про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_3 відчуження належної їй власності у вигляді 1/8 частини квартири АДРЕСА_1 . Ухвалою Вітовського районного суду Миколаївської області від 16 вересня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_4 , поданої від її імені представником ОСОБА_1 , про забезпечення позову відмовлено. 21 вересня 2025 року позивачка, від імені якої діє представник, надано відповідь на відзив відповідачки, де заперечила наявність між сторонами договору про намір зобов`язальних відносин за невідповідністю форми укладеного договору стосовно продажу нерухомого майна, який є по своїй суті розпискою про отримання коштів в рахунок можливого укладення договору між іншими сторонами. Вказала на відсутність у відповідачки на момент отримання коштів відповідних повноважень від належної користувачки земельної ділянки. Посилалася на відсутність доказів користування земельною ділянкою її померлим чоловіком за його життя. Стверджувала, що поданий нею позов не містить суперечностей щодо посилань на нікчемність укладеного договору, оскільки він не створює жодних правових наслідків, та попри наявну переписку у месенджері відповідачка не має права розпоряджатися землею, а тому кошти отримані нею без достатньої правової підстави підлягають поверненню на користь позивачки. Рішенням Вітовського районного суду Миколаївської області від 2 березня 2026 року, описку в якому усунуто за ухвалою того ж суду від 24 квітня 2026 року позов ОСОБА_4 задоволено, ухвалено про стягнення на її користь з ОСОБА_3 безпідставно набутих коштів у сумі 10 000 доларів США. Розподілені судові витрати. Ухвалюючи таке рішення, суд виходив з обґрунтованості пред`явленого позову, з огляду на умови укладеного договору про наміри, які не створили правових обов`язків для сторін, що його підписали та не призвели до правових наслідків, внаслідок чого кошти отримані відповідачкою зберігаються без відповідної правової підстави. У березні 2026 року позивачка, діючи через свого представника звернулась з заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат, сплачених за вчинення процесуальних дій під час розгляду справи, та додаткових 40 000 грн витрат на правничу допомогу. Відповідачка, діючи через свого представника, направила клопотання, в якому виклала заперечення стосовно поданої заяви. Додатковим рішенням Вітовського районного суду Миколаївської області від 25 березня 2025 року ухвалено про розподіл судових витрат у вигляді сплаченого судового збору за вчинення процесуальних дій. У стягненні додаткових витрат на правничу допомогу відмовлено. В апеляційній скарзі, відповідачка ОСОБА_3 від імені якої діє представник ОСОБА_2 , посилалась на необґрунтованість ухваленого рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права під час його ухвалення, та просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування доводів скарги вказала на порушення судом правил підсудності, наслідком чого є обов`язкове скасування судового рішення, оскільки позов до фізичної особи про повернення грошових коштів розглянуто не за зареєстрованим місцем проживання відповідачки, а за місцезнаходженням земельної ділянки. Вказала на те, що суд не надав оцінки доводу позивачки про те, що сторони фактично склали розписку про отримання коштів, що за своїм характером є зобов`язальними відносинами, а суд у своєму рішенні прямо зазначив про укладення між сторонами договору та про наявність договірних відносин, пославшись на звернення позивачки з вимогами про повернення грошових коштів сплачених відповідно до договору, втім розглянув вимоги в порядку статті 1212 ЦК України, що виключає можливість її застосування. Також поставила під сумнів висновок суду щодо набуття сплачених коштів в період шлюбу позивачки з померлим ОСОБА_5 , який не має доказового підтвердження, а отже ґрунтується на припущеннях. Зазначала про неправильне сприйняття судом умов договору про врахування сплачених коштів в рахунок орендної плати, яке не залежить від можливості чи неможливості виконання договору оренди, а є беззаперечним свідченням наявності між сторонами договірних відносин. Посилалась на відповідну судову практику. У відзиві на апеляційну скаргу позивачка, діючи через свого представника, вважала доводи скарги необґрунтованими, а рішення суду таким, що ухвалено відповідно до норм процесуального та матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які приймають участь у розгляді справи, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково із наступних підстав. При вирішенні справи судом встановлено, що позивачка ОСОБА_4 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 з 2 липня 2021 року (т.1 а.с.8). Під час шлюбу, 21 вересня 2021 року чоловік позивачки ОСОБА_5 передав відповідачці ОСОБА_3 10 000 доларів США в рахунок майбутньої покупки ним земельної ділянки із кадастровим номером 4823384700:10:000:0108, загальною площею 29,999 га, за ціною 1 300 доларів США за 1 га, з метою укладення договору купівлі-продажу після оформлення продавцем права власності (розпаювання) на ділянку (т.1 а.с.60). Сторони підтвердили передачу грошей від ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 в простій письмовій формі (т.1 а.с.60) та зазначили, що відповідачка діє як представниця голови фермерського господарства «Вромдир» Юн Людмили Сергіївни, так як є її донькою. Додатково узгодили, що у випадку неможливості продажу вказаної земельної ділянки, у зв`язку зі складнощами щодо її оформлення, отримана ОСОБА_3 сума буде вважатися орендною платою за три роки з 2022 р по 2024 р включно. Чоловік позивачки ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с.27) та після його смерті спадщину у вигляді усього майна, набутого на його ім`я під час шлюбу, прийняла позивачка та отримала 30 березня 2023 року відповідні свідоцтва про право на спадщину за заповітом (т.1 а.с.26-34, 192-215). Отже, позивачкою ОСОБА_4 успадковано усі права та обов`язки спадкодавця, визначені ним у змісті складеного заповіту відповідно до статті 1218 та частини 1 статті 1223 ЦК України, а також того майна, яке набуто нею відповідно до статті 60 СК України у зареєстрованому шлюбі з померлим чоловіком, починаючи з 2 липня 2021 року, зокрема, і право вимоги за складеним її чоловіком у письмовому вигляді 21 вересня 2021 року документом про його намір придбати земельну ділянку та з підтвердженням передачі ним на користь відповідачки коштів в розмірі 10 000 доларів США. Втім, за складеним документом отримання відповідачкою коштів, як користувачкою або власницею земельної ділянки, не підтверджено наявністю у неї відповідних повноважень, крім зазначення про спорідненість з головою фермерського господарства. Таким чином позивачкою ОСОБА_4 своє право заявити вимогу до відповідачки доведено у судових засіданнях за допомогою відповідних доказів. Натомість, доводи відповідачки про відсутність у позивачки для цього підстав ґрунтуються на припущеннях За такого, посилаючись на відсутність у відповідачки права продажу земельної ділянки та не оформлення на цю ділянку відповідних документів, позивачка просила стягнути з відповідачки ОСОБА_3 передані їй ОСОБА_5 кошти, які без належних на те підстав досі зберігаються відповідачкою. Відповідачка ОСОБА_3 , в свою чергу, заперечила проти стягнення з неї на користь позивачки коштів в порядку статті 1212 ЦК України, зазначаючи, що ця сума отримана нею від чоловіка позивачки за договором або як попередній намір укласти договір купівлі-продажу землі чи як розрахунок за договором оренди за користування земельною ділянкою протягом 2022-2024рр. Внаслідок чого заявлене право вимоги позивачкою не підлягає захисту в порядку статті 1212 ЦК України, як недоговірні зобов`язання. Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Тобто кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Таким чином, для виникнення недоговірного зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося. За правовою природою конструкція зобов`язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов`язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов`язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов`язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом. Зі змісту статті 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося. Про виникнення зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов`язань з повернення безпідставного збагачення. Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі. Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України. З матеріалів справи вбачається, що за витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку станом на 15 вересня 2024 року право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4823384700:10:000:0108 сільськогосподарського призначення, загальною площею 29, 9993 га, що розташована в межах Шевченківської сільської ради Вітовського району Миколаївської області ні за ким не зареєстровано. Втім, має місце вказівка на реєстрацію права користування на цю земельну ділянку за особою, якою договір про наміри у цій справі не складався, - ОСОБА_6 , але яка є головою фермерського господарства та отримала права користування земелею на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 16 серпня 2018 року (т. 1 а.с.17-19.35-38). Відсутні дані про реєстрацію права власності на земельну ділянку, намір придбати яку мав ОСОБА_5 , і в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т. 1. а.с.16). За змістом довідки ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області, що видана 4 листопада 2021 року слідує, що голова фермерського господарства «Вромдир», а в подальшому у 2022 року і члени фермерського господарства, одним з яких є відповідачка, звернулися за складанням технічної документації відносно земельної ділянки з кадастровим номером 4823324700:10:000:0108 (т. 1. а.с.135-142). За цими матеріалами вбачається, що головою фермерського господарства видана довіреність від 13 серпня 2021 року на ім`я не відповідачки ОСОБА_3 , а іншої особи ОСОБА_7 , яку голова господарства уповноважила оформити документи на землю, зокрема і підписати договір про продаж у майбутньому земельної ділянки (т.1 а.с.136-137). Таким чином, встановлені судами обставини дають підстави виснувати, що відповідачка ОСОБА_3 не мала права на вчинення будь-якого правочину, як від імені голови фермерського господарства «Вромдир» на земельну ділянку, яка була передана цій особі на праві постійного користування, так і підписувати договір купівлі-продажу або здійснювати відчуження земельної ділянки, на яку відповідачка не мала зареєстрованого права власності, та не мала права вчиняти дії як повірена відповідно до статті 238 ЦК України. Не було у відповідачки права і на отримання від інших осіб будь-якого виду орендної плати за відсутністю укладеного договору оренди та надання повноважень на вчинення дій з орендарем або суборендарем. Тобто відповідачкою ОСОБА_3 від ОСОБА_5 21 вересня 2021 року безпідставно отримано кошти в розмірі 10 000 доларів США за відсутністю для цього правових підстав, за яким нею набуто та збережено майно у вигляді валютних цінностей за рахунок спільного майна позивачки та її померлого чоловіка. Таким чином внаслідок цієї події, під час складення письмового документу визначеного як договір про наміри, відбулося безпідставне збагачення ОСОБА_3 в результаті невигідних наслідків для особи, яка передала їй валютні цінності за рахунок спільних коштів подружжя, а тому ОСОБА_3 зобов`язана повернути безпідставно набуте майно цій особі, а у зв`язку з її смертю дружині та спадкоємиці ОСОБА_5 позивачці ОСОБА_4 . І в цьому розумінні, будь-яке листування у телефонному форматі між особою, яка не мала права отримувати майно за наміри іншої особи придбати інше нерухоме майно, яке не належить відповідачки, не має правового значення. Отже, вимоги, які пред`явленні позивачкою до відповідачки про повернення безпідставно отриманих останньою коштів є обґрунтованими та підтвердженими відповідними доказами. Посилання відповідачки та її представника в апеляційній скарзі на наявність договірних відносин та невиконанні зобов`язання за договором про наміри колегія суддів вважає необґрунтованими з наведених вище причин. Щодо доводів апеляційної скарги про допущення судом під час розгляду справи процесуального порушення правил підсудності, наслідком якого відповідно до частини 1 статті 378 ЦПК України є обов`язкове скасування ухваленого рішення, то вони не є слушними, з огляду на наявність інших положень частини 2 статті 378 ЦПК України, якими сторона, яка обґрунтовує цими доводами подану нею апеляційну скаргу, повинна довести наявність поважних причин, які заважали цьому учаснику справи заявити про порушення територіальної підсудності під час судового розгляду у суді першої інстанції. З матеріалів справи вбачається, що позивачкою позовна заява подана до Києво-Святошинського районного суду Київської області відповідно до частини 1 статті 27 ЦПК України за зареєстрованим місцем проживання відповідачки ОСОБА_3 . У справі за її позовом на підставі ухвали судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 вересня 2024 року відкрито провадження та її копія надіслана відповідачці, від імені якої діяв представник ОСОБА_2 та подавав відповідні заяви по суті справи. В подальшому, на підставі ухвали Києво-Святошинського суду Київської області від 10 лютого 2025 року справу направлено за підсудністю до Жовтневого районного суду Миколаївської області за правилами виключної підсудності. Ухвала сторонами та їх представниками не оскаржена, набрала законної сили, після чого справа надіслана на розгляд Вітовського (Жовтневого) районного суду Миколаївської області, яким справа прийнята до провадження, з огляду на приписи статті 32 ЦПК України. Про наявність ухвали Вітовського районного суду Миколаївської області про прийняття справи до провадження відповідачка та її представник були обізнані, так як зверталися з відповідними заявами вже на адресу суду, який розглядав справу по суті та не заявляли про порушення територіальної підсудності. Отже, колегією суддів не вбачається підстав для обов`язкового скасування рішення суду з процесуальних підстав. З огляду на наведене та прийняттям судом першої інстанції по суті правильного рішення, але з викладенням суперечливих мотивів щодо підстав для задоволення позову, колегія суддів вважає за потрібне рішення суду змінити відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови. Підстав для перерозподілу судових витрат у відповідності до статті 141 ЦПК України немає. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану від її імені представником ОСОБА_2 , задовольнити частково. Рішення Вітовського районного суду Миколаївської області від 2 березня 2026 року, описку в якому усунуто за ухвалою того ж суду від 24 квітня 2026 року, змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України. Головуюча О.О. Ямкова Судді Т. В. Крамаренко О.В. Локтіонова