Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/10382/23

Справа № 127/10382/23 Провадження № 22-ц/801/1185/2026 Категорія: Головуючий у суді 1-ї інстанції Шаміна Ю. А. Доповідач:Ковальчук О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2026 рокуСправа № 127/10382/23м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Ковальчука О. В., Суддів: Шемети Т. М., Берегового О. Ю., за участю секретаря судового засідання Кулішко Б.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Довженка-38», ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Комунального підприємства «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» про визнання недійсним та скасування реєстраційного посвідчення, договорів та рішення про державну реєстрацію права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою його представником адвокатом Мишковською Тетяною Миколаївною, на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області, постановлену у цій справі 03 березня 2026 року у м. Вінниця цього суду ОСОБА_6 , дата складення повного тексту судового рішення не відома, В С Т А Н О В И В: У квітні 2023 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Довженка-38» (далі ОСББ «Довженка-38») та ОСОБА_1 звернулися до суду із вищевказаною позовною заявою, яка обґрунтована тим, що 20.02.2021 року співвласниками багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 прийнято рішення про створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Довженка-38», після чого 12.03.2021 року було здійснено державну реєстрацію юридичної особи, про що зроблено запис за № 1001741022222218612. Співвласником вказаного будинку є власник квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_1 , який також є позивачем у цій справі. Як зазначили позивачі, за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо будинку АДРЕСА_1 встановлено, що допоміжні приміщення будинку, а саме приміщення підвального типу та приміщення на першому поверсі: тамбури, чергова, вестибюль, зал і коридор зареєстровані на праві приватної власності як нежитлові приміщення за відповідачами у цій справі. Первинна реєстрація права приватної власності на спірні приміщення була здійснена 16.12.2005 року, на підтвердження чого КП «ВООБТІ» було видане реєстраційне посвідчення на об`єкти нерухомого майна (на той час 53/1000 частин гуртожитку, що знаходився за адресою АДРЕСА_1 ), підстава реєстрації рішення третейського суду м. Вінниці від 14.12.2005 року у справі № 10-12/05-17, яким визнано дійсним договір купівлі-продажу частини приміщення гуртожитку за ОСОБА_2 . В подальшому 21.08.2017 року ОСОБА_2 відчужив зазначене належне йому майно відповідно до договору дарування № 725 від 21.08.2017 року на користь ОСОБА_3 . 13.09.2017 року ОСОБА_3 на підставі договору міни № 668 відчужив ОСОБА_4 53/1000 частин гуртожитку. 16.11.2018 року ОСОБА_4 відчужив на підставі договору міни № 868 частину приміщень гуртожитку ОСОБА_5 , а саме 3/20 частки гуртожитку. Право власності на решту приміщень, а саме 19/500 частки гуртожитку станом на момент подання позову зареєстровано за ОСОБА_4 . Разом з тим, позивачі посилалися на те, що частиною другою статті 382 ЦК України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав. Крім того, позивачі вказували, що згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, а отже, у їхню власність як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв тощо) державного житлового фонду. Закон врегульовує також відносини, пов`язані з виникненням, оформленням та набуттям права приватної власності на квартири та інші об`єкти приватизації державного житлового фонду. Також звертали увагу, що у рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 року у справі № 4-рп/2004 (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) зазначено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків, підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Таким чином, позивачі вважають, що підвал та інші приміщення на першому поверсі будинку АДРЕСА_1 , які перебувають у приватній власності відповідачів, є спільним майном, яке належить усім співвласникам багатоквартирного будинку, не функціонують окремо, не є ізольованими від мереж будинку, є з ним одним цілим та є обслуговуючими, технічними та допоміжними для вказаного будинку. Вищевикладеним, на думку позивачів, доводиться, що спірні приміщення за своїм цільовим призначенням є допоміжними приміщеннями і належать до спільного майна усіх співвласників багатоквартирного будинку. До того ж, відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи усі спірні приміщення були запроектовані та здані в експлуатацію, як допоміжні приміщення і в розумінні статей 1, 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» та ч. 2 ст. 382 ЦК України є приміщеннями загального користування, які на праві спільної сумісної власності належать усім власникам квартир та нежитлових приміщень у цьому будинку. Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі № 598/175/15-ц, підвальне приміщення багатоквартирного будинку входить до переліку допоміжних приміщень будинку та є призначеним для обслуговування будинку та підвищення життєвого комфорту його мешканців і на праві спільної сумісної власності належить всім співвласникам житлового будинку. За таких обставин, позивачі просили суд: -визнати недійсним та скасувати реєстраційне посвідчення на об?єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам № 266 від 16.12.2005 року, видане КП», яке посвідчує, що гуртожиток 53/1000 частин зареєстровано за ОСОБА_2 на праві приватної власності об?єкт АДРЕСА_3 в частині будинковолодіння з приміщень в літ А, в підвалі приміщення № XVII загальною площею 170,9 кв.м.; на першому поверсі приміщення № V, №VI, №VII, № 2-13 площею 123,3 кв.м., загальна площа 294,2 кв.м. та припинити право власності за ОСОБА_2 ; -визнати недійсним та скасувати договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Білоус О.Б., № 725 від 21.08.2017 року, скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Білоус О.Б. про державну реєстрацію права власності, індексний номер 36722252 від 21.08.2017 року на приміщення гуртожитку АДРЕСА_1 , які складаються з нежитлового приміщення № XVII в підвалі загальною площею 170,9 кв.м, та приміщення №V, № VI, №VII, №2-13 на першому поверсі площею 123,3 кв.м, загальною площею 294,2 кв.м. та припинити право власності за ОСОБА_3 ; -визнати недійсним та скасувати договір міни, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Собканюком П.Л., № 668 від 13.09.2017 року, скасувати рішення приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Собканюка П.Л. про державну реєстрацію права власності, індексний номер 37048330 від 13.09.2017 року на приміщення гуртожитку АДРЕСА_1 , які складаються з нежитлового приміщення № XVII в підвалі загальною площею 170,9 кв.м, та приміщення № V, № VI, № VII, № 2-13 на першому поверсі площею 123,3 кв.м, загальною площею 294,2 кв.м. та припинити право власності за ОСОБА_4 ; -визнати недійсним та скасувати договір міни, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Собканюком П.Л., № 868 від 16.11.2018 року, скасувати рішення приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Собканюка П.Л. про державну реєстрацію права власності, індексний номер 44099465 від 16.11.2018 року на частину приміщень гуртожитку - 3/200 частки: нежитлове приміщення № б/н, яке складається із: тамбура б/н площею 4,1 кв.м., коридора б/н площею 9,6 кв.м., зала б/н площею 67,2 кв.м. - загальною площею 80,9 кв.м. та припинити право власності за ОСОБА_5 24.11.2025 року до суду від позивачів надійшла заява про зміну предмету позову, яка обґрунтована тим, що з огляду на актуальну практику Верховного Суду, позивачі вважають, що ефективним способом захисту їх порушених прав буде витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння. При цьому для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, на переконання позивачів, не є ефективним способом захисту прав власника. З огляду на викладене, вони заявили про зміну предмету позову, виклавши позовні вимоги у такій редакції: -витребувати з незаконного володіння ОСОБА_4 на користь Об?єднання співвласники багатоквартирного будинку «Довженка-38» частину приміщень гуртожитку АДРЕСА_1 , яка складається з нежитлового приміщення №XVII в підвалі загальною площею 170,9 кв.м, та приміщення №V, №VI, №VI, №2-13 на першому поверсі площею 123,3 кв.м, загальною площею 294,2 кв.м. та як наслідок припинити право власності. яке органом державної реєстрації зареєстровано за ОСОБА_4 на частку приміщення гуртожитку АДРЕСА_1 , яка складаються з нежитлового приміщення №XVII в підвалі загальною площею 170,9 кв.м, та приміщення №V, №VI, №VII, №2-13 на першому поверсі площею 123,3 кв.м, загальною площею 294,2 кв.м; -витребувати з незаконного володіння ОСОБА_5 на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Довженка-38» 3/200 частки гуртожитку АДРЕСА_1 , а саме: приміщення №б/н, яке складається з тамбура б/н-1 площею 4,1 кв.м., коридора б/н площею 9,6 кв.м.. зали б/н площею 67,2 кв.м. - загальною площею 80,9 кв.м. та як наслідок припинити право власності, яке органом державної реєстрації зареєстровано за ОСОБА_5 3/200 частки гуртожитку АДРЕСА_1 , а саме: нежитлового приміщення №б/н, яке складається з тамбура б/н-1 площею 4,1 кв.м., коридора б/н площею 9,6 кв.м.. зали б/н площею 67,2 кв.м. - загальною площею 80,9 кв.м. А також просили після прийняття заяви про зміну предмету позову виключити в якості відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , залучивши їх як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, оскільки у позивачів, у зв`язку із зміною предмету позову, відсутні вимоги до них. 03.03.2026 року ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області у прийнятті вищевказаної заяви відмовлено, наслідком чого стало її повернення. Постановляючи таку ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що підставою для звернення з позовом ОСББ «Довженка-38» та ОСОБА_1 було укладення договорів дарування та міни, які не спрямовані на реальне настання обумовлених правових наслідків, що за своїм змістом суперечать вимогам закону. При цьому у заяві про зміну предмету позову зазначено, що підвал та інші приміщення на 1-му поверсі є допоміжними приміщеннями, які в силу прямої норми закону є спільною власністю власників квартир у багатоквартирному будинку, що виключає набуття будь-якою особою права власності на такі приміщення. Крім того, як на правову підставу позову позивачі посилались на положення статей 387 та 388 ЦК України. До того ж, у заяві про зміну предмету позову вказано, що вимоги до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно до поданої заяви про зміну предмету позову відсутні. Із врахуванням вказаних обставин суд вважав, що подана позивачами заява про зміну предмету позову по своїй суті є новим позовом, оскільки у ній викладено нові обґрунтування та обставини позовних вимог, визначено нові правові підстави позовних вимог, позивачами, на думку суду, одночасно змінено і предмет, і підстави позову, що суперечить положенням ст. 49 ЦПК України. На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що подану заяву про зміну предмету позову необхідно розглядати як новий позов з новими позовними вимогами, які позивач має право реалізувати у відповідності з нормами ЦПК України, а тому в її прийняті належить відмовити. Не погодившись із такою ухвалою суду, ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Мишковську Т.М., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, а також невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржувану ухвалу суду скасувати і задовольнити заяву про зміну предмету позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивачі при поданні заяви про зміну предмету позову просили врахувати норми права та висновки Верховного Суду, на які суд першої інстанції уваги не звернув. Скаржник наголошує, що не вважається зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. На переконання скаржника, суд першої інстанції не врахував, що позивачі, звертаючись із заявою про зміну предмету позову, не змінювали одночасно предмет і підстави позову, а лише доповнили їх, тому прийняття такої заяви відповідає ст. 49 ЦПК України. Саме практика Верховного Суду у подібних спорах щодо способу захисту порушених прав змусила позивачів звернутись із вищевказаною заявою для приведення позовних вимог у відповідність до ефективного способу захисту, тоді як підстави позову залишились незмінними. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав. Відповідно до положень статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвала суду першої інстанції не відповідає цим вимогам. Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Відповідно до пунктів 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. Відповідно до пункту 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.11.2021 року у справі № 405/3360/17 зазначено, що «позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета і підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом. Особа, яка звертається до суду із позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема, у ст. 16 ЦК України, а тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин. Необхідність у зміні предмета позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не повною мірою забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів. Зміна предмета позову можлива, зокрема, у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин. При цьому збільшити або зменшити розмір позовних вимог можна лише тоді, коли вони виражені у певному цифровому еквіваленті, наприклад, у грошовому розмірі. Доповнення позовних вимог новими відбувається шляхом зміни предмета позову, а не через збільшення розміру позовних вимог. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 року в справі № 924/1473/15 та у постановах Верховного Суду від 15.10.2020 року у справі № 922/2575/19, від 31.01.2024 року у справі № 201/4160/19. Заяву про зміну предмета або підстав позову, можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно в її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави), які не були визначені позивачем первісно підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами. Дана правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 22.07.2021 року у справі № 910/18389/20. Суд апеляційної інстанції, проаналізувавши зміст позовної заяви та заяви про зміну предмету позову встановив, що позивачі подавши відповідну заяву, хотіли змінити лише предмет позову, а саме визнання недійсним та скасування реєстраційного посвідчення, договорів та рішення про державну реєстрацію права власності на витребування майна, як вони вважають, з незаконного володіння відповідачів, при цьому підстави позову залишились незмінними незаконне набуття права власності на нерухоме майно, яке позивачі хочуть повернути. Апеляційний суд вважає, що у даній справі позивачі залишили незмінними підстави позову та лише доповнили їх новим правовим обґрунтуванням, яке безпосередньо пов`язане з підставами позову, що зумовлено тим, що обраний позивачами у первісному позові спосіб захисту порушеного права, на їх думку, не відповідає критерію ефективності, що не можна розцінювати як одночасну зміну предмета і підстав позову, тобто подання нового позову. За таких обставин, в даному випадку вбачається зміна предмету позову, а підстави позову залишаються незмінними, тому подану позивачами заяву не можна розглядати як новий позов, що помилково зробив суд першої інстанції, внаслідок чого помилково відмовив у прийнятті заяви про зміну предмету позову. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. У апеляційній скарзі адвокат Мишковська Т.М. просила скасувати оскаржувану ухвалу суду та постановити нову про задоволення заяви позивачів про зміну предмету позову, однак, враховуючи повноваження суду апеляційної інстанції, визначені п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, за результатом розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, що перешкоджає подальшому розгляду справи, суд апеляційної інстанції, за умови скасування відповідної ухвали, може тільки направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Враховуючи, що порушення судом норм процесуального права призвело до постановлення помилкової ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а оскаржувану ухвалу - скасувати на підставі п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, з направленням матеріалів даної справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 376, 379, 382 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Мишковською Тетяною Миколаївною, задовольнити частково. Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 03 березня 2026 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий О.В. Ковальчук Судді: Т. М. Шемета О. Ю. Береговий