Ухвала КАС ВС № 560/16615/25

УХВАЛА 10 червня 2026 року м. Київ справа №560/16615/25 адміністративне провадження № К/990/17482/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єресько Л.О., суддів: Смоковича М.І., Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мандрик Владислав Володимирович, на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 січня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , НОМЕР_2 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_3 ), про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі -В/ч НОМЕР_1 ), НОМЕР_2 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_3 ) (далі - В/ч НОМЕР_3 ), в якому просив визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати нарахувати і виплатити додаткову грошову винагороду у розмірі до 100 000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168) за періоди служби з 01.09.2022 по 04.09.2022, з 13.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 13.10.2022. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 23.01.2026, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2026, у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мандрик В.В., звернулася через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду (далі - Суд) із цією касаційною скаргою. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Ухвалою Суду від 11.05.2026 касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 КАС України. Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи. Одночасно скаржнику роз`яснено, що у разі невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута. Частиною одинадцять статті 251 КАС України передбачено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом із повідомленням про вручення. Згідно пункту 2 частини шостої статті 251 КАС України днем вручення судового рішення є день вручення судового рішення, за умови отримання відповідного повідомлення про його доставлення. Пунктом 3 частини шостої статті 251 КАС України, днем вручення судового рішення є, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення. Відповідно до частини сьомої статті 251 КАС України якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє. Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про залишення касаційної скарги без руху від 11.05.2026) доставлена в Електронний кабінет Мандрика В.В. 11.05.2026 о 21 год 50 хв, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (ідентифікатор внутрішнього поштового відправлення R067171401043) ухвала суду про залишення касаційної скарги без руху від 11.05.2026 вручена ОСОБА_1 20.05.2026. 21.05.2026 від представника скаржника на виконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху через підсистему «Електронний суд» до Суду надійшла уточнена касаційна скарга. Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень та доводи уточненої касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». В уточненій касаційній скарзі на обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судами попередніх інстанцій застосовано пунктом 4 наказу Адміністрації Держприкордонслужби від 30.07.2022 № 392-/0/81-22-АГ без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.02.2025 у справі № 560/3312/23. Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Слід зауважити, що невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі). При встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у в уточненій касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваних рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. У контексті спірних правовідносин необхідно зауважити, що предметом оскарження у цій справі позивачем визначено протиправну бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 168, у розмірі до 100 000 грн за відповідні періоди 2022 року, а також зобов`язання вчинити відповідні дії з нарахування та виплати цих сум. Вимоги та аргументи уточненої касаційної скарги обґрунтовані необхідністю застосування до спірних правовідносин пункту 4 наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.07.2022 № 392-/0/81-22-АГ в аспекті альтернативності документального підтвердження безпосередньої участі у бойових діях, яка може бути підтверджена одним або декількома документами, а не виключно їх сукупністю (бойовий наказ, журнал бойових дій, рапорт командира). Скаржник наполягає, що суди попередніх інстанцій у цій справі № 560/16615/25 не урахували висновків Верховного Суду викладених у постанові від 26.02.2025 у справі № 560/3312/23 щодо застосування пункту 4 наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.07.2022 № 392-/0/81-22-А. У цій справі № 560/16615/25 суди попередніх інстанцій установили, що виходячи з наданих документів/доказів, достатні підстави для визнання обставин безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у районах воєнних (бойових) дій за періоди 01.09.2022 по 04.09.2022, з 01.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 13.10.2022 судом не встановлені, оскільки не є підтвердженими тими належними доказами, які визначені Порядком №

260. Водночас, виплата підвищеної винагороди в розмірі 30000 грн підтверджується наданими розрахунковими відомостями, наказами. Разом з тим питання щодо застосування чи неправильного тлумачення пункту 4 наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.07.2022 № 392-/0/81-22-АГ не ставилось перед судами попередніх інстанцій та не було предметом їхнього правового аналізу. У справі № 560/3312/23, на яку скаржник посилається на обґрунтування наявності підстав для касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, Верховний Суд не викладав висновків щодо застосування пункту 4 наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.07.2022 № 392-/0/81-22-А, а погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач в період дії воєнного стану, з 11 по 31.12.2022 та з 01 по 31.01.2023 щоденно приймав безпосередню участь у бойових діях, забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій (проведення заходів) у першому ешелоні оборони у складі оперативно-тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Об`єднаних сил у східній частині Донецького операційного району, що підтверджено наявними в справі матеріалами (бойовими розпорядженнями начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (КП - Краматорськ) за період з 11.12.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 31.12.2023, довідкою, виданою начальником штабу - першим заступником командира військової частини НОМЕР_4 , від 06.01.2023 № 313/ОТУЛ, а також рапортами начальника головного оперативно-розшукового відділу НОМЕР_5 прикордонного загону від 02.01.2023 вх. № 27р та від 03.02.2023 вх. № 1821р, які містять всі необхідні реквізити та інформацію. Суд касаційної інстанції у справі № 560/3312/23 вважав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що відсутність умови поєднання виконання цих завдань із «безпосереднім зіткненням з противником» та «вогневим ураженням» не позбавляє позивача права на отримання додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови №

168. Варто зауважити, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Крім того межі перегляду судом касаційної інстанції чітко визначені статтею 341 КАС України, відповідно до частини четвертої якої у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги та аргументи, що не були предметом розгляду в судах попередніх інстанцій. Зміна предмета, підстав позову, а так само висунення нових правових обґрунтувань, які не досліджувалися судами першої та апеляційної інстанцій, у суді касаційної інстанції не допускається. Отже, уточнена касаційна скарга в цій частині не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Водночас необхідно врахувати, що згідно з ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.09.2025 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження. Пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Скаржник зазначає, що справа становить значний суспільний інтерес для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України) Позаяк доводи про те, що справа становить значний суспільний інтерес для учасника справи, який подає касаційну скаргу обґрунтовувалися касатором у взаємозв`язку із доводами щодо неврахування висновків Верховного Суду, оцінку яким Судом надано вище, то Суд доходить висновку, що і підстави касаційного оскарження за пунктом «в» частини п`ятої статті 328 КАС України також є необґрунтованими. Доводи скаржника в уточненій касаційній скарзі зводяться до встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим, як вже вказано вище, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України). Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх. Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи. Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Суду від 11.05.2026 про залишення касаційної скарги без руху. Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. У пункті 1 частини четвертої статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала. Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи. Ураховуючи викладене та керуючись статтями 169, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мандрик Владислав Володимирович, на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 січня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , НОМЕР_2 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_3 ), про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - повернути скаржнику. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді Л.О. Єресько М.І. Смокович В.М. Соколов