Рішення КАС ВС № 990/42/26

РІШЕННЯ Іменем України 04 червня 2026 року м. Київ справа №990/42/26 адміністративне провадження № П/990/42/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Шишова О. О., суддів - Блажівської Н. Є, Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л., Яковенка М. М., за участю: секретаря судового засідання Івченка М.В. представника відповідача Голод О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу №990/42/26 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним в частині, - УСТАНОВИВ: І. Рух справи

1. ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду як суду першої інстанції з позовною заявою (з урахуванням уточнень) до Вищої ради правосуддя, у якій просив визнати протиправним та нечинними абзац другий та третій Регламенту Вищої ради правосуддя»: «У розподілі висновку та розгляді скарги не беруть участі члени Ради, які входили до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення. Членами Ради, які входили до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення, є члени Ради, які ухвалили оскаржуване рішення.», які затвердженні рішенням Вищої ради правосуддя № 1162/0/15-25 від 29 травня 2025 року «Про затвердження змін до Регламенту Вищої ради правосуддя»

2. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 лютого 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: Шишов О.О. - головуючий суддя, судді: Блажівська Н. Є, Білоус О. В., Желтобрюх І. Л., Яковенко М. М.

3. Верховний Суд ухвалою від 12 лютого 2026 року відмовив у задоволенні заяви судді Блажівської Н.Є. про самовідвід від розгляду справи №990/42/26.

4. Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2026 року, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цій справі та призначено підготовче судове засідання. 5. 03 березня 2026 року на адресу Верховного Суду від Вищої ради правосуддя надійшов відзив на адміністративний позов, у якому відповідач просить відмовити у його задоволенні.

6. Верховний Суд ухвалою від 05 лютого 2026 року задовольнив заяву ОСОБА_1 про розгляд справи №990/42/26 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. 7. 06 березня 2026 року до Верховного Суду надійшла відповідь на відзив. 8. 16 березня 2026 року на адресу Верховного Суду надійшла заява про уточнення позовних вимог. 8.1. Верховний Суд ухвалою від 18 березня 2026 року заяву ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог у справі №990/42/26 - задовольнив; закрив підготовче провадження у справі №990/42/26 та призначив справу до судового розгляду. ІІ. Обставини справи

9. Рішенням Першої Дисциплінарної палати ВРП від 03 лютого 2025 року № 170/1дп/15-25 притягнуто суддю Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

10. Не погодившись із зазначеним рішенням Дисциплінарної палати, суддя ОСОБА_1 13 лютого 2025 року звернувся до ВРП зі скаргами на вказане рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП.

11. Скарга ОСОБА_1 від 13 лютого 2025 року на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя № 170/1дп/15-25 від 03 лютого 2025 року у порушення частини 7 статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (далі Закон № 1798-VІІІ) вже більше року не розглянута.

12. Для розгляду скарги судді, за результатами автоматизованого розподілу справи між членами Ради, визначено члена ВРП Усика Г.І. З огляду на те, що у ВРП наразі відсутній кворум, скарги судді наразі залишаються нерозглянутими, про що свідчить лист ВРП від 09 лютого 2026 року. 13. 29 травня 2025 року ВРП ухвалила рішення № 1162/0/15-25, яким затвердила зміни до Регламенту Вищої ради правосуддя, зокрема главу 14 доповнила пунктом 14.5.

14. Указане рішення позивач уважає протиправним, з огляду на те, що воно суперечить частині восьмій статті 51 Закону № 1798-VІІІ та порушує його право на належний розгляд скарги у встановленому законом порядку

15. Уважаючи, що вказаний пункт Регламенту є таким, що не відповідає вимогам Закону України "Про Вищу раду правосуддя" прийнятий з перевищенням наданих відповідачу повноважень, з порушенням принципу рівності та є дискримінаційним, а також порушує права позивача, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом. ІІІ. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

16. Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначає, що відповідно до внесених змін 29 травня 2025 року до пункту 14.5, яким доповнено п.14.4. Регламенту Вищої ради правосуддя зазначено, що у розподілі висновку та розгляді скарги не беруть участі лише члени Ради, які входили до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення, а частиною 8 статті 51 Закону № 1798-VІІІ визначено, що всі члени Дисциплінарної палати.

17. Крім того, внесеними змінами 29.05.2026 року у частині доповнення п.14.4 пунктом 14.5 Регламенту Вищої ради правосуддя визначено, що членами Ради, які входили до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення, є члени Ради, які ухвалили оскаржуване рішення, що повністю суперечить частині 8 статті 51 ЗУ «Про Вищу раду правосуддя».

18. Також позивач наголошує, на тому, що у розгляді його скарги зареєстрованої Вищою радою правосуддя за №695/0/6-25, №695/1/6-25 від 13 лютого 2025 року на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя № 170/1дп/15-25 від 03 лютого 2025 року, щодо притягнення його до дисциплінарної відповідальності, відповідно до копій витягів із протоколів засідання Вищої ради правосуддя №97 від 11.11.2025 року та №105 від 09 грудня 2025 року, у порушення частини 8 статті 51 Закону № 1798-VІІІ беруть участь, на підставі змін до Регламенту ВРП від 29 травня 2025 року в частині доповнення пункту 14.4 пунктом 14.5 члени Першої Дисциплінарної палати ВРП Махінчук В.М. та Сав`юк М.І., які входять до складу ПДП ВРП якою 03 лютого 2025 року ухвалено рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності № 170/1дп/15-25.

19. До 29 травня 2025 року розгляд скарг на рішення Дисциплінарних палат ВРП про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності здійснювався відповідно до вимог та у порядку чітко визначеному частини 8 статті 51 Закону № 1798-VІІІ, а після протиправного в частині рішення Вищої ради правосуддя № 1162/0/15-25 від 29 травня 2025 року про внесення змін у главу 14 після пункту 14.4 шляхом доповнення пунктом 14.5 Регламенту Вищої ради правосуддя, який у частині суперечить вимогам частині 8 статті 51 Закону № 1798-VІІІ та фактично нівельовано і змінено вимоги закону, що надає можливість Голові ВРП Усику Г.І. маніпулювати п.14.5 Регламенту ВРП та вимогами частини 8 статті 51 Закон № 1798-VІІІ Закону № 1798-VІІІ та вводити членів ВРП в оману.

20. На думку позивача зміни до Регламенту Вищої ради правосуддя внесені рішенням ВРП № 1162/0/15-25 від 29 травня 2025 року «Про затвердження Змін до Регламенту Вищої ради правосуддя» в частині пункту 7 у глави 14 розділу ІІ у частині пункту 2) про доповнення пункту 14.4 пунктом 14.5 такого змісту: 2) главу 14 після пункту 14.4 доповнити пунктом 14.5 «У розподілі висновку та розгляді скарги не беруть участі члени Ради, які входили до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення. Членами Ради, які входили до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення, є члени Ради, які ухвалили оскаржуване рішення» суперечать частині восьмій статті 51 Закону № 1798-VІІІ.

21. Позивач звертає увагу на тому, що зміни пункту 14.5. Регламенту Вищої ради правосуддя, які суперечать частині 8 статті 51 Закону № 1798-VІІІ порушують його право на розгляд скарги від 13.02.2025 року, яка зареєстрована ВРП за №695/0/6-25, №695/1/6-25.

22. Участь у розгляді його скарги від 13 лютого 2025 року на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя № 170/1дп/15-25 від 03 лютого 2025 року, членами Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Махінчуком В.М. та Сав`юком М.І. на пленарному засіданні ВРП, у порушення частини восьмої статті 51 Закону № 1798-VІІІ, є порушенням його права щодо належного у встановленому порядку розгляду скарги. Надає можливість скаржнику та іншим учасникам справи, громадським організаціям, суспільству, сторонніми особам ставити під сумнів рішення, яке буде ухвалено ВРП за його скаргою від 13 лютого 2025 року на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя № 170/1дп/15-25 від 03 лютого 2025 року.

23. У відзиві на позовну заяву представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечує. Зазначає, що зміни до Регламенту жодним чином не порушують права та інтереси позивача.

24. Зазначає, що відповідно до частини восьмої статті 51 Закону № 1798-VІІІ у розгляді скарги не беруть участі члени Вищої ради правосуддя, які входили до складу Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення.

25. Пункт 14.5 Регламенту передбачає, що для розгляду Радою висновків дисциплінарного інспектора Ради - доповідача за скаргою на рішення у дисциплінарних справах автоматизованою системою розподілу справ визначається член Ради - доповідач. У розподілі висновку та розгляді скарги не беруть участі члени Ради, які входили до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення. Членами Ради, які входили до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення, є члени Ради, які ухвалили оскаржуване рішення.

26. Пункт 14.5 Регламенту повністю відтворює імперативну вимогу частини восьмої статті 51 Закону № 1798-VІІІ щодо недопустимості участі в розгляді скарги членів Ради, які брали участь в ухваленні оскаржуваного рішення, та не встановлює жодних додаткових чи відмінних від закону обмежень.

27. Отже, положення пункту 14.5 Регламенту повністю відповідають вимогам частини восьмої статті 51 Закону № 1798-VІІІ, а доводи позивача про їх нібито протиріччя закону є необґрунтованими.

28. Позивач стверджує, що внаслідок внесення змін до Регламенту від 29 травня 2025 року, нібито всупереч вимогам частини восьмої статті 51 Закону № 1798- VІІ, у розгляді його скарги на рішення Першої Дисциплінарної палати беруть участь члени Першої Дисциплінарної палати Махінчук В.М. та Сав`юк М.І. Вища рада правосуддя вважає такі доводи безпідставними з огляду на таке.

29. Члени ВРП Махінчук В.М. та Сав`юк М.І. були включені до складу Першої Дисциплінарної палати вже після ухвалення нею рішення від 03 лютого 2025 року, скарга на яке перебуває на розгляді у Раді. Відповідно вони не входили до складу Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення, і не підпадають під заборону, встановлену частиною восьмою статті 51 Закону № 1798 -VІІ.

30. Крім того, Вища рада правосуддя ухвалила рішення про задоволення заяви Сав`юка М.І. про самовідвід від участі в розгляді скарги судді ОСОБА_1 на рішення Першої Дисциплінарної палати (ухвала від 09 грудня 2025 року № 2626/0/15-25).

31. Наведені обставини підтверджують відсутність порушення вимог частини восьмої статті 51 Закону № 1798-VІІІ під час розгляду скарги позивача, а також відсутність порушення його права на належний і неупереджений розгляд скарги у встановленому законом порядку. IV. Правове регулювання спірних правовідносин

32. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

33. Частиною першою статті 131 Конституції України визначено, що в Україні діє Вища рада правосуддя, яка здійснює повноваження, визначені цією Конституцією та законами України.

34. Статтею 1 Закону №1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" передбачено, що Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

35. Згідно з частиною 2 статті 2 Закону №1798-VIII Вища рада правосуддя затверджує регламент Вищої ради правосуддя, положення якого регулюють процедурні питання здійснення нею повноважень.

36. Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 1798-VІІІ ВРП, серед іншого, вживає заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя та незалежності суддів; забезпечує здійснення дисциплінарним органом дисциплінарного провадження щодо судді; розглядає скарги на рішення відповідних органів про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

37. Рішенням ВРП від 24 січня 2017 року №52/0/15-17 затверджено Регламент Вищої ради правосуддя (далі - Регламент).

38. Процедура внесення змін до Регламенту передбачена Главою 30 Розділу III цього акта.

39. Зокрема, визначено, що Регламент затверджується на засіданні Ради, і вважається затвердженим, якщо за нього проголосувала більшість членів Ради, які брали участь у засіданні. Затверджений Регламент розміщується на офіційному вебсайті Ради.

40. Згідно з частиною першою статті 5 Закону №1798-VIII, Вища рада правосуддя складається з двадцяти одного члена, з яких десятьох обирає з`їзд суддів України з числа суддів чи суддів у відставці, двох - призначає Президент України, двох - обирає Верховна Рада України, двох - з`їзд адвокатів України, двох - всеукраїнська конференція прокурорів, двох - з`їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ. Голова Верховного Суду входить до складу Вищої ради правосуддя за посадою.

41. Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1798-VIII, Вища рада правосуддя діє у пленарному складі, якщо інше не встановлено цим Законом.

42. За змістом частини другої статті 30 цього Закону, засідання Вищої ради правосуддя у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу Вищої ради правосуддя.

43. Згідно з частиною першою статті 34 Закону №1798-VIII, рішення Вищої ради правосуддя ухвалюється більшістю членів Ради, які беруть участь у засіданні, якщо інше не визначено цим Законом.

44. За результатами засідання Вищої ради правосуддя рішенням № 1162/0/15-25 від 29 травня 2025 року затвердила зміни до Регламенту Вищої ради правосуддя та зокрема внесли зміни до Регламенту ВРП та главу 14 після пункту 14.4 доповнила пунктом 14.5 такого змісту: Пункт 7 у главі 14 розділу ІІ: 1) змінити порядковий номер пункту 14.101 на 14.11. У зв`язку із цим пункти 14.11-14.13 вважати відповідно пунктами 14.12-14.14; 2) главу 14 після пункту 14.4 доповнити пунктом 14.5 такого змісту: « 14.5. Для розгляду Радою висновків дисциплінарного інспектора Ради - доповідача за скаргою на рішення у дисциплінарних справах автоматизованою системою розподілу справ визначається член Ради - доповідач. У розподілі висновку та розгляді скарги не беруть участі члени Ради, які входили до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення. Членами Ради, які входили до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення, є члени Ради, які ухвалили оскаржуване рішення. Член Ради - доповідач, визначений для розгляду Радою висновку, проєкту ухвали із пропозицією дисциплінарного інспектора Ради - доповідача, що надійшов уперше під час здійснення Радою дисциплінарного провадження щодо судді, визначається для розгляду усіх подальших висновків, проєктів ухвал із пропозиціями дисциплінарного інспектора Ради - доповідача в межах цього провадження та є незмінним.». У зв`язку із цим пункти 14.5-14.14 вважати відповідно пунктами 14.6-14.15.

45. Частиною восьмою статті 51 Закону №1798-VIII у розгляді скарги на рішення Дисциплінарної палати ВРП не беруть участі члени Вищої ради правосуддя, які входять до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення. V. Позиція суду

46. Відповідно до частин першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

47. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

48. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

49. Частиною третьою статті 7 КАС України визначено, що у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

50. Положеннями статі 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

51. Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади.

52. Критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин відрізняє закон від інших нормативно-правових актів.

53. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

54. Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються: судоустрій, судочинство, статус суддів; засади судової експертизи; організація і діяльність прокуратури, нотаріату, органів досудового розслідування, органів і установ виконання покарань; порядок виконання судових рішень; засади організації та діяльності адвокатури.

55. Згідно з положеннями частини першої статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

56. У пункті 1.2 Європейської хартії про закон «Про статус суддів» вказано, що у кожній європейській державі основні засади поведінки суддів має бути викладено у внутрішніх нормах на найвищому рівні, а основні положення - принаймні на законодавчому рівні.

57. Ієрархічні (субординаційні) колізії виникають тоді, коли на врегулювання одних фактичних відносин претендують норми, що знаходяться на різних щаблях в ієрархічній (вертикальній) струк турі законодавства і тому мають різну юридичну силу. Загальний колізійний принцип, який використовується для подолання ієрархічних колізій, звучить так: у разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами - вищестоящим та нижчестоящим, застосовується акт, прийнятий вищестоящим органом, як такий, що має більшу юридичну силу.

58. Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

59. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. 60.Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим.

61. Під час розгляду справи встановлено, що звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 зазначає, що участь у розгляді його скарги від 13.02.2025 року на пленарному засіданні ВРП, членів Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Махінчука В.М. та Сав`юка М.І. на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя № 170/1дп/15-25 від 03 лютого 2025 року відбувається відповідно до п.14.5 Регламенту ВРП, проте всупереч частині восьмій статті 51 Закону № 1798-VІІІ.

62. Так, предметом спору у справі є правомірність внесення (доповнення) Вищою радою правосуддя змін до свого Регламенту, а саме абзаців другого та третього пункту 14.5, які передбачають: «У розподілі висновку та розгляді скарги не беруть участі члени Ради, які входили до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення. Членами Ради, які входили до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення, є члени Ради, які ухвалили оскаржуване рішення.»

63. Колегія суддів зазначає, що абзац третій пункту 14.5 регламенту Вищої Ради правосуддя суперечить частині восьмій статті 51 Закону №1798-VIII, з огляду на таке.

64. Нормотворча техніка - це система усталених теоретико-прикладних правил, вироблених на підставі багаторічної законодавчої практики, якими окреслено засоби і методи розробки та написання проектів нормативно-правових актів, що забезпечують точну й повну відповідність положень, що викладаються, їх змісту і призначенню, вичерпний обсяг правового регулювання, ясність та доступність правового матеріалу тощо.

65. Водночас недооцінка правил нормотворчої техніки або їх ігнорування чи спрощення може призвести до численних законодавчих та правозастосовчих помилок.

66. Закон - це державний нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, що регулює найбільш важливі суспільні відносини шляхом встановлення загальнообов`язкових правил поведінки суб`єктів цих відносин.

67. Згідно з правилами нормотворчої техніки, будь-який підзаконний акт, (яким є Регламент ВРП) повинен прийматися на основі Конституції та законів і відповідати їм.

68. Так, частиною восьмою статті 51 Закону №1798-VIII установлено, що у розгляді скарги не беруть участі члени Вищої ради правосуддя, які входять до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення. Колегія суддів зазначає, що Закон установив обмеження щодо участі усіх членів Дисциплінарної палати ВРП (включаючи тих, які не приймали участі в ухваленні рішення) у розгляді скарги на рішення цієї Дисциплінарної палати.

69. Слід звернути увагу на те, що Закон не містить уточнення, що такими особами є тільки ті члени палати, які голосували за рішення.

70. Проте, в абзаці третьому п.14.5 регламенту встановлено, що - членами Ради, які входили до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення, є члени Ради, які ухвалили оскаржуване рішення. Тобто, за наведеним текстом абзацу третього пункту 14.5 регламенту ВРП є той висновок, що відводяться лише ті члени ВРП, хто ухвалив рішення (тобто голосував).

71. Саме в цьому між текстами Закону та Регламенту є змістовна відмінність. А саме Регламент фактично розширює коло осіб, які можуть приймати участь у розгляді скарги на рішення Дисциплінарної палати. Тому колегія суддів уважає, що в цьому випадку Регламент не розтлумачив Закон, а фактично нормативно його відкоригував.

72. Колегія суддів зазначає, що Закон установив певний стандарт неупередженого перегляду дисциплінарних рішень та особа, яка подає скаргу, має право очікувати, що її скаргу розглядатиме склад органу, сформований саме за правилами Закону.

73. Оскільки положення статті 51 Закону встановлюють чітке коло осіб, що не беруть участі у розгляді (всі члени палати), то Регламент ВРП, який має похідний характер і прийнятий на виконання закону, не може звужувати процесуальні гарантії, установлені Законом. Якщо Закон відводить усіх членів палати, то Регламент не може залишити в процедурі частину з них. У цій ситуації Регламент намагається підмінити собою волю законодавця, що прямо суперечить статті 19 Конституції України.

74. У цій справі Регламент не може звужувати процесуальні гарантії, установлені Законом. Якщо Закон відводить усіх членів палати, то Регламент не може залишити в процедурі частину з них.

75. На думку колегії суддів Законодавець свідомо обрав ширшу модель відводу, не тільки тих хто голосував, а всіх членів палати, оскільки будь-який член палати міг приймати участь в обговореннях, підготовці матеріалів, формуванні позиції палати навіть без голосування.

76. Установлена Законом процедура участі членів Дисциплінарної палати у розгляді скарги спрямована на забезпечення об`єктивної безсторонності органу та суспільної довіри до процедури, що узгоджується з підходами ЄСПЛ. Зокрема у справі ЄСПЛ «Олександр Волков проти України» (Заява № 21722/11) у пунктах 150-151 Суд зазначав, що:

150. Згідно з практикою Суду, метою терміну «встановлений законом» у статті 6 Конвенції є гарантування того, «що функціонування судової системи у демократичному суспільстві не залежить від виконавчої влади, а регулюється законом, прийнятим парламентом». У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути залишена на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не матимуть певної свободи тлумачення відповідного національного законодавства (див. рішення від 21 червня 2011 року у справі «Фруні проти Словаччини» (Fruni v. Slovakia), заява № 8014/07, п. 134, з подальшими посиланнями). 77.

151. Фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на склад колегії у кожній справі (див. ухвалу щодо прийнятності від 4 травня 2000 року у справі «Бускаріні проти Сан-Маріно» (Buscarini v. San Marino), заява № 31657/96, та «Посохов проти Росії» (Posokhov v. Russia), заява № 63486/00, п. 39, ECHR 2003-IV). Практика автоматичного продовження повноважень суддів на невизначений строк після спливу встановленого законом строку їхніх повноважень до моменту, коли вони будуть повторно призначені на посаду, була визнана такою, що порушує принцип «суду, встановленого законом» (див. рішення від 11 липня 2006 року у справі «Гуров проти Молдови» (Gurov v. Moldova), заява № 36455/02, п. 37-39).

78. Тобто, Європейський суд з прав людини у пунктах 150- 151 рішення у справі «Олександр Волков проти України» зазначає, що вимога щодо органу, «встановленого законом», поширюється не лише на правову основу існування відповідного органу, а й на склад колегії у кожній конкретній справі. Відтак порядок визначення членів Вищої ради правосуддя, які можуть брати участь у розгляді скарги, повинен відповідати вимогам Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

79. У пунктах 88-90 рішення від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «Судові ніщо не заважає назвати «судом» конкретний національний орган, який не входить до судової системи, для цілей встановлення його відповідності критеріям, викладеним у справі «Вільхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії». Адміністративний або парламентський орган можна вважати «судом» у матеріально-правовому значені цього терміну, що призведе до можливості застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) до спорів державних службовців (див. рішення у справах «Аргіру ті інші проти Греції» (Argyrou and Others v. Greece), заява № 10468/04, п. 24, від 15 січня 2009 року, та «Савіно та інші проти Італії» (Savino and Others v. Italy), заяви № 17214/05,20329/05 та 42113/04, пп. 72-75, від 28 квітня 2009 року).

80. У пункті 123 вказного рішення ЄСПЛ зауважив, що «згідно з практикою Суду навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов`язків цивільного характеру», у певному сенсі не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції Суд не констатує за умови, якщо провадження у зазначеному вище органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції» (рішення у справі «Альбер та Ле Комт проти Бельгії» (Albert and Le Compte v. Belgium), п. 29, та рішення від 14 листопада 2006 року у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства» (Tsfayo v. the United Kingdom), заява № 60860/00, п. 42).

81. Велика Палата Верховного Суду неодноразово констатувала, що дисциплінарні палати ВРП, розглядаючи дисциплінарні справи стосовно суддів, є квазі-судом першої інстанції, оскільки під час такого розгляду ухвалюють рішення на підставі оцінки балансу поданих доказів, а ВРП, розглядаючи скаргу на рішення її дисциплінарних палат, по суті здійснює апеляційний перегляд [рішення дисциплінарної палати (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 9901/194/19, від 19 грудня 2019 року у справі № 11-424сап19, від 14 травня 2020 року у справі № 11-95сап20).

82. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

83. Відповідно ВРП має характеристики «суду» з точки зору тлумачення статті 6 Конвенції та під час здійснення своїх функцій може розглядатися як «суд» у змістовному значенні цього терміну під час перегляду рішень дисциплінарного органу. У певних випадках ВРП фактично виконує функцію «квазі-суду», оскільки цей орган наділений Законом № 1798-VIII широкими повноваженнями з приводу вирішення питання про призначення судді на посаду, притягнення або відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді, звільнення судді з посади, припинення відставки судді тощо, у спірних правовідносинах виконуючи функцію апеляційної інстанції.

84. За таких обставин колегія дійшла висновку що оскаржена норма Регламенту розширює обмеження (абзац третій пункту 14.5), встановлені Законом №1798, тобто виходить за межі регулювання процедурних питань здійснення ВРП своїх повноважень, не відповідає Закону, який мають вищу юридичну силу, зокрема частині восьмій статті 51 Закону №1798, що є підставою для визнання зазначеного рішення ВРП в оскаржуваній частині протиправним і нечинним.

85. Щодо позовних вимог про визнання протиправним та нечинним абзацу другого пункту 14.5 Регламенту Вищої ради правосуддя, Суд зазначає, що положення частини восьмої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та оспорюване положення Регламенту регулюють одне й те саме питання - визначення кола членів Вищої ради правосуддя, які не беруть участі у розгляді скарги на рішення Дисциплінарної палати. Оспорюване положення Регламенту не змінює установленого Законом критерію відводу таких осіб, а конкретизує порядок його застосування щодо складу Дисциплінарної палати, яка ухвалила оскаржуване рішення.

86. Так, Закон встановлює, що «У розгляді скарги не беруть участі члени ВРП, які входять до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення».

87. Регламент ВРП у абзаці другому п.14.5 зазначає, що «У розподілі висновку та розгляді скарги не беруть участі члени Ради, які входили до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення».

88. Колегія суддів зазначає, що обидві норми спрямовані на досягнення однієї мети - недопущення участі у перегляді рішення осіб, пов`язаних із палатою, яка це рішення ухвалила.

89. Колегія суддів зазначає, що в цьому випадку слово «входять» (яке зазначено в Законі, на відміну від «входили», яке використовується в Регламенті) не можна тлумачити ізольовано.

90. У Законі словосполучення складається з єдиної конструкції: «члени ВРП, які входять до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення». Ключовим є не слово «входять», а ознака: «палата, що ухвалила оскаржуване рішення».

91. Така палата існує лише в тому складі, в якому вона діяла під час ухвалення рішення а Регламент конкретизує часовий аспект, який уже закладений у Законі. Оскільки рішення було ухвалене в минулому, то й належність особи до відповідної палати повинна оцінюватися на момент ухвалення рішення.

92. Тобто Регламент не змінює зміст законодавчого критерію, а уточнює спосіб його застосування.

93. Інше тлумачення призводило б до суперечності меті Закону, оскільки якщо буквально розуміти слово «входять» як належність до палати на день розгляду скарги, виникає ситуація, коли, член палати брав участь у дисциплінарному провадженні, після зміни персонального складу палат перестав бути членом цієї палати. І в такому випадку він отримує можливість брати участь у перегляді рішення.

94. Проте таке тлумачення фактично нівелювало б гарантію, установлену частиною 8 статті 51 Закону, тому інтерпретація Регламенту забезпечує реалізацію мети закону, а не відступає від неї.

95. Твердження про те, що абзац другий пункту 14.5 Регламенту впливає на коло осіб, визначених частиною восьмою статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», є необґрунтованим, оскільки зазначене положення Регламенту не змінює встановленого Законом критерію відводу членів Вищої ради правосуддя, а лише конкретизує його застосування щодо складу Дисциплінарної палати, яка ухвалила оскаржуване рішення.

96. Водночас, Регламент передбачає, що такі члени Ради не беруть участі не лише у розгляді скарги, а й у розподілі висновку. При цьому розподіл висновку має виключно технічний, організаційний характер та не є стадією вирішення скарги по суті. Установлення Регламентом обмежень щодо участі відповідних членів Ради у процедурі розподілу висновку не звужує прав учасників провадження та не змінює законодавчого регулювання розгляду скарги.

97. Колегія суддів зазначає, що розширення осіб, які беруть участь у розгляді скарги на рішення Дисциплінарної палати відбувається не в другому абзаці пункту 14.5 Регламенту, який відтворює законодавчу модель та відповідає частині восьмій статті 51 Закону, а в третьому абзаці цього пункту, який шляхом нормативного визначення фактично змінює зміст поняття «члени Ради, які входили до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення» та звужує коло осіб, визначених Законом.

98. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку: по перше - абзац другий пункту 14.5 Регламенту не впливає на коло осіб, визначених частиною восьмою статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», оскільки зазначене положення Регламенту не змінює встановленого Законом критерію відводу членів Вищої ради правосуддя, а лише конкретизує його застосування щодо складу Дисциплінарної палати, яка ухвалила оскаржуване рішення, Регламент передбачає, що такі члени Ради не беруть участі не лише у розгляді скарги, а й у розподілі висновку; по друге - розподіл висновку має виключно технічний, організаційний характер та не є стадією вирішення скарги по суті. Установлення Регламентом обмежень щодо участі відповідних членів Ради у процедурі розподілу висновку не звужує прав учасників провадження та не змінює законодавчого регулювання розгляду скарги.

99. За таких обставин у задоволенні позовних вимог що визнання протиправним та нечинним абзацу 2 пункту 14.5 Регламенту ВРП слід відмовити.

100. Відповідно до частини першої, пункту другого частини другої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

101. Таким чином, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість заявленого позову та наявність підстав для його часткового задоволення, а саме визнання протиправним та нечинним абзац третій пункту 14.5 Регламенту Вищої ради правосуддя "Членами Ради, які входили до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення, є члени Ради, які ухвалили оскаржуване рішення", затверджений рішенням Вищої ради правосуддя № 1162/0/15-25 від 29 травня 2025 року "Про затвердження змін до Регламенту Вищої ради правосуддя". VI. Судові витрати

102. За приписами статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша); при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя).

103. На дату постановлення рішення у цій справі документально підтвердженими є витрати позивача на сплату судового збору в сумі 1330,00 грн.

104. Часткове задоволення позову не впливає на обсяг задоволених вимог позивача, а пов`язано з формулюванням Судом способу захисту порушеного права позивача, тому на користь позивача підлягають відшкодуванню всі, понесені ним судові витрати в розмірі 1330 грн.

105. Повний текст рішення виготовлено 09 червня 2026 року.

106. Керуючись статтями 241-243, 245, 246, 264 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним в частині - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та нечинним абзац третій пункту 14.5 Регламенту Вищої ради правосуддя" а саме: "Членами Ради, які входили до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення, є члени Ради, які ухвалили оскаржуване рішення", затверджений рішенням Вищої ради правосуддя № 1162/0/15-25 від 29 травня 2025 року "Про затвердження змін до Регламенту Вищої ради правосуддя".

3. У задоволені решти позовних вимог - відмовити.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вищої ради правосуддя (вул. Студентська, буд. 12-А, м.Київ, 04050; код ЄДРПОУ 00013698) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1330 грн. (одна тисяча триста тридцять три гривні).

5. На підставі частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України складення рішення у повному обсязі відкласти на строк - до 5 днів.

6. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

7. Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач О. О. Шишов Судді Н.Є. Блажівська О.В. Білоус І.Л. Желтобрюх М.М. Яковенко