Окрема думка КАС ВС № 990/42/26

ОКРЕМА ДУМКА 25 червня 2026 року м. Київ справа №990/42/26 адміністративне провадження №П/990/42/26 суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Шишова О.О., Яковенка М.М., щодо рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04 червня 2026 року у справі № 990/42/26 за ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним в частині. Відповідно до статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) усі питання, що виникають під час колегіального розгляду адміністративної справи, вирішуються більшістю голосів суддів. Суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку. Користуючись цією нормою висловлюємо незгоду із рішенням колегії суддів у цій справі. Так, ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду як суду першої інстанції з позовною заявою до Вищої ради правосуддя у якій просив визнати протиправним та нечинними абзац другий та третій Регламенту Вищої ради правосуддя»: «У розподілі висновку та розгляді скарги не беруть участі члени Ради, які входили до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення. Членами Ради, які входили до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення, є члени Ради, які ухвалили оскаржуване рішення.», які затвердженні рішенням Вищої ради правосуддя № 1162/0/15-25 від 29 травня 2025 року «Про затвердження змін до Регламенту Вищої ради правосуддя». Рішенням Верховного Суду від 04 червня 2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та нечинним абзац третій пункту 14.5 Регламенту Вищої ради правосуддя, а саме: «Членами Ради, які входили до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення, є члени Ради, які ухвалили оскаржуване рішення», затверджений рішенням Вищої ради правосуддя № 1162/0/15-25 від 29 травня 2025 року «Про затвердження змін до Регламенту Вищої ради правосуддя». У задоволені решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат. Частково задовольняючи позов, колегія суддів у рішенні від 04 червня 2026 року зазначила, що оскаржувана норма Регламенту розширює обмеження (абзац третій пункту 14.5), встановлені Законом України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі -Закон № 1798-VІІІ), тобто виходить за межі регулювання процедурних питань здійснення ВРП своїх повноважень, не відповідає Закону, який мають вищу юридичну силу, зокрема частині восьмій статті 51 Закону № 1798-VIII, що є підставою для визнання зазначеного рішення ВРП в оскаржуваній частині протиправним і нечинним. На нашу думку наведені висновки суду є помилковими, а тому вважаю за необхідне викласти окрему думку й навести на її обґрунтування такі мотиви. Предметом спору у справі є правомірність внесення (доповнення) Вищою радою правосуддя змін до свого Регламенту, а саме абзаців другого та третього пункту 14.5, які передбачають: «У розподілі висновку та розгляді скарги не беруть участі члени Ради, які входили до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення. Членами Ради, які входили до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення, є члени Ради, які ухвалили оскаржуване рішення.» Частиною восьмою статті 51 Закону №1798-VIII установлено, що у розгляді скарги не беруть участі члени Вищої ради правосуддя, які входять до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення. Колегія суддів зазначає, що Закон установив обмеження щодо участі усіх членів Дисциплінарної палати ВРП (включаючи тих, які не приймали участі в ухваленні рішення) у розгляді скарги на рішення цієї/ Наголошуємо, що предметом окремої думки є визнання протиправним та нечинним абзацу третього пункту 14.5 Регламенту Вищої ради правосуддя" а саме: "Членами Ради, які входили до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення, є члени Ради, які ухвалили оскаржуване рішення", затверджений рішенням Вищої ради правосуддя № 1162/0/15-25 від 29 травня 2025 року "Про затвердження змін до Регламенту Вищої ради правосуддя". Аналізуючи частину восьму статті 51 Закону №1798-VIII та пункт 14.5 Регламенту ВРП зазначаю наступне. Законом установлено: «члени ВРП, які входять до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення». Регламент передбачає: «члени Ради, які входили до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення». Вважаємо, що в обох випадках визначальною ознакою не є поточне членство у палаті станом на момент розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати. «Палата, що ухвалила рішення» - це минулий факт, тому словосполучення «Дисциплінарна палата, що ухвалила оскаржуване рішення» автоматично відсилає до складу палати на момент ухвалення рішення. Тобто член палати, який брав участь у прийнятті рішення, одночасно входив до палати на момент ухвалення рішення, є членом палати, яка ухвалила це рішення. Тому слова «входять» і «входили» описують одну й ту саму категорію осіб. У цьому випадку Регламент лише уточнює те, що вже випливає із Закону. Регламент не створює нової категорії осіб, а лише роз`яснює, кого слід вважати такими членами палати. Вважаємо, що мета Закону не допустити участі в перегляді рішення осіб, які брали участь у його ухваленні. Саме таке розуміння закріплено і в Регламенті. Тому Регламент не змінює зміст Закону, а відтворює його в більш деталізованій формі. Ураховуючи викладене вважаю, що використання у Регламенті слова «входили» замість слова «входять», застосованого в Законі, не свідчить про зміну чи розширення кола осіб, які не беруть участі у розгляді скарги. В обох випадках йдеться про членів Дисциплінарної палати, які брали участь в ухваленні оскаржуваного рішення. Регламент лише конкретизує зміст законодавчого припису, не змінюючи його суті та правових наслідків. Буквальне тлумачення положення Закону як такого, що поширюється виключно на членів ВРП, які входять до складу відповідної Дисциплінарної палати на момент розгляду скарги, призводить до результатів, які очевидно не відповідають меті правового регулювання. За такого підходу члени ВРП, які брали участь в ухваленні оскаржуваного рішення, але згодом були виведені зі складу відповідної Дисциплінарної палати, могли б брати участь у розгляді скарги на власне рішення. Водночас члени ВРП, які були включені до складу цієї палати вже після ухвалення рішення та не брали жодної участі у розгляді дисциплінарної справи, навпаки були б позбавлені можливості брати участь у розгляді скарги. Більше того, у разі повної зміни складу Дисциплінарної палати після ухвалення рішення наслідком такого тлумачення стала б ситуація, за якої всі члени ВРП, які фактично ухвалили оскаржуване рішення, могли б брати участь у його перегляді, а всі члени палати, які не брали участі в його ухваленні, були б усунуті від розгляду скарги. Звертаємо увагу, що такій підхід суперечить принципу неупередженості та самій меті законодавчої заборони, яка полягає у недопущенні участі в перегляді рішення осіб, що брали участь у його ухваленні. Загальновизнаний принцип права тлумачення передбачає, що закон не слід тлумачити так, щоб це призводило до абсурдних або очевидно нерозумних наслідків (argumentum ad absurdum). Саме тому положення Регламенту, яке використовує термін «входили до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення», не змінює змісту Закону, а конкретизує його таким чином, щоб забезпечити реалізацію законодавчої мети та уникнути очевидно абсурдних наслідків у разі буквального тлумачення. Додатково також зазначаємо, оскільки Закон наділяє ВРП повноваженнями щодо формування та зміни складу Дисциплінарних палат, не має правового значення чи реалізується такі повноваження шляхом прийняття окремого рішення ВРП чи відповідно до процедури визначеної Регламентом. В обох випадках йдеться про реалізацію одних і тих самих повноважень ВРП, а Регламент лише визначає порядок їх здійснення (механізм). Крім того, у разі якщо особа вважає, що під час розгляду її скарги ВРП було порушено порядок формування складу органу чи інші вимоги процедури, вона не позбавлена ефективного засобу правового захисту. Такі доводи можуть бути безпосередньо предметом перевірки суду під час оскарження відповідного рішення ВРП. Отже, навіть за наявності сумнівів щодо дотримання процедури вони підлягають оцінці при перевірці законності конкретного рішення ВРП, а не свідчать самі по собі про невідповідність Регламенту Закону. Ураховуючи викладене, вважаємо, що адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягав задоволенню, оскільки ВРП, вносячи зміни до Регламенту, діяло у межах своїх повноважень, передбачених статтею 2 Закону № 1798-VIII. Судді О.О. Шишов М.М. Яковенко