Ухвала КАС ВС № 420/34955/24

УХВАЛА 10 червня 2026 року м. Київ справа №420/34955/24 адміністративне провадження № К/990/22938/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єресько Л.О., суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Білецький Олексій Васильович, на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року у справі, за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - В/ч НОМЕР_1 ), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 додаткової винагороди, встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), за прийняття ОСОБА_1 безпосередньої участі у бойових діях та забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 01.01.2023 по 06.02.2023, з 20.02.2023 по 30.04.2023, з 01.05.2023 по 31.05.2023 в розрахунку до 100 000,00 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах; - зобов`язати В/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 додаткову винагороду, встановлену пунктом 1 Постанови № 168, за прийняття ОСОБА_1 безпосередньої участі у бойових діях та забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 01.01.2023 по 06.02.2023 у сумі 121 428,57 грн, з 20.02.2023 по 30.04.2023 у сумі 232 142,86 грн, з 01.05.2023 по 31.05.2023 у сумі 100 000,00 грн, що разом за ці періоди становить до виплати 453 571,43 грн з урахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.09.2026, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2026, адміністративний позов залишено без задоволення. Не погоджуючись із ухваленими рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Білецький Олексій Васильович звернувся через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень та доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. З 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування: - пункт 1 Постанови № 168, в редакції, чинній з 18.10.2022 по 21.01.2023, у взаємозв`язку із пункт 2 наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 09.12.2022 № 628/0/81-22-АГ (далі - Наказ № 628-АГ), який діяв до 26.01.2023, в контексті того, чи є завдання, які виконував ОСОБА_3 з 01.01.2023 по 21.01.2023, завданнями, за виконання яких військовослужбовцям Державної прикордонної служби України передбачена виплата додаткової винагороди у збільшеному розмірі до 100 тисяч грн; - пункту 1 Постанови № 168, в редакції, чинній з 21.01.2023 по 11.08.2023, у взаємозв`язку із пункту 2 та 3 Порядку та умов виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженого наказом МВС України від 26.01.2023 № 36 (далі - Порядок № 36), який діяв до кінця періоду, охопленого позовними вимогами, в контексті того, чи є завдання, які виконував ОСОБА_1 з 21.01.2023 по 31.05.2023, завданнями, за виконання яких військовослужбовцям Державної прикордонної служби України передбачена виплата додаткової винагороди у збільшеному розмірі до 100 тисяч грн; - пункту 1 Постанови № 168, в редакції, чинній з 18.10.2022 по 21.01.2023, в контексті визначення районів, за виконання завдань в яких військовослужбовцям Державної прикордонної служби України передбачена виплата додаткової винагороди у збільшеному розмірі до 100 тисяч грн; - пункту 1 Постанови № 168, в редакції, чинній з 21.01.2023 по 11.08.2023, в контексті визначення районів, за виконання завдань в яких військовослужбовцям Державної прикордонної служби України передбачена виплата додаткової винагороди у збільшеному розмірі до 100 тисяч грн. Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами попередніх інстанцій, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права. Зазначена скаржником норма права, щодо неправильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її позивачем/відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно. Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору. Суд наголошує, що правові висновки щодо застосування пункту 1 Постанови № 168 (у редакції до 21.01.2023) у поєднанні з Наказом № 628-АГ є сталими та неодноразово викладалися у постановах Верховного Суду. Значення вказаного Наказу, як акта, що деталізує умови виплати та перелік необхідних документів для підтвердження права на підвищену винагороду, було предметом детального аналізу у справах з подібними правовідносинами (зокрема, у постановах від 21.12.2023 у справі № 200/193/23, від 26.06.2024 у справі № 200/216/23, від 30.09.2024 у справах № 200/232/23 та № 200/440/23) і станом на час розгляду даної скарги Верховний Суд від цих висновків не відступав. За обставинами цієї справи суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову, встановивши, що надані позивачем до матеріалів справи «витяги із довідок № 1871 від 16.05.2023 та № 2/2229 від 12.06.2023» не можуть бути підставою для виплати додаткової винагороди передбаченої Постановою №

168. Також суди попередніх інстанцій урахували, що у період з 01.01.2023 по 31.12.2023 воєнні (бойові) дії в Херсонському районі Херсонській області велися лише на території Олешківської міської територіальної громади, островах Забіч, Великий, Бакайський, Борщевий на території Білозерської селищної територіальної громади, островах Карантинний, Великий Потьомкін, Малий Потьомкін, Круглик на території Херсонської міської територіальної громади у відповідності із наказами Головнокомандувача Збройних Сил України «Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій». У спірний період ОСОБА_1 проходив службу на території правого берегу річки Кошева село Комишани, включаючи населений пункт Білозерка Херсонської міської територіальної громади, які згідно із наказами Головнокомандувача Збройних Сил України, не включались до районів ведення воєнних (бойових) дій. Отжу суди попередніх інстанцій виснували, що право позивача на отримання збільшеної до 100 000 грн додаткової винагороди відповідно до пункту 1 Постанови № 168 у оскаржуваний період не виникло, оскільки інформації про те, що позивачем у цей період виконувались бойові (спеціальні) завдання згідно із бойовими наказами (бойовими розпорядженнями), період рапортів (донесення) начальника (командира) підрозділу, та доказів в підтвердження вказаних обставин, суду першої та апеляційної інстанцій надано не було. Апеляційний суд зауважив, що Накази № 392-АГ і № 628-АГ змінили підхід до визначення «безпосередньої участі» військовослужбовців у бойових діях, звузивши та конкретизувавши критерії до певних видів бойових завдань порівняно з Наказом № 164-АГ, який діяв до 01.07.2022. При цьому, хоч перелік документів для підтвердження участі у бойових діях залишився незмінним, Наказ № 392-АГ ввів додаткові вимоги щодо підтвердження участі у бойових діях, вимагаючи надання сукупності документів замість одного, як це було передбачено Наказом № 164-АГ. Зокрема, Наказ № 392-АГ вимагає надання сукупності документів, таких як бойові накази, журнали бойових дій, рапорти командирів та додаткової довідки за встановленою формою. Натомість Наказ № 628-АГ допускає альтернативність у наданні документів для підтвердження участі. Відтак, Наказ № 392-АГ та Наказ № 628-АГ запроваджують додаткові або конкретизовані вимоги і до підтвердження «безпосередньої участі» (конкретизувавши критерії до певних видів бойових завдань) і до кількості, необхідних для підтвердження участі у бойових діях чи заходах, документів - сукупність (альтернатива). Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 17.04.2026 року по справі № 620/18219/23. Крім того у постанові від 25.02.2026 у справі № 200/1317/23 Верховний Суд вказав про те, що з 01.02.2023 порядок та умови виплати означеної додаткової винагороди врегульовані Порядком № 36, втратив чинність на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ України від 01.09.2023 № 726, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 04.09.2023 за № 1543/40599, яким замість нього затверджені Особливості виплати додаткової винагороди, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) та порядок і умови виплати одноразової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби, що із змінами та доповненнями діють і дотепер). Пунктом 2 Порядку № 36 передбачено, що на період дії воєнного стану додаткова винагорода виплачується: 1) у розмірі до 30 000 грн військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (бойовими розпорядженнями) в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань: у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, резерву Головнокомандувача Збройних Сил України Сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України, які здійснюють управління діючими угрупованнями військ (сил), а також у межах операційних зон угруповань військ (Сил оборони держави), залучених до заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії; наземної охорони та оборони об`єктів критичної інфраструктури; у районах ведення воєнних (бойових) дій у складі військових адміністрацій; із усебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій згідно з бойовими (логістичними) розпорядженнями, крім випадків здійснення такого забезпечення в умовах вогневого ураження або безпосереднього зіткнення з противником; 2) у розмірі, збільшеному до 50 000 грн, у порядку, визначеному абзацом другим пункту 1 Постанови № 168, військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки); 3) у розмірі, збільшеному до 100 000 грн, військовослужбовцям (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора у період здійснення зазначених заходів, у розрахунку на місяць пропорційно часу участі в таких діях та заходах. Пунктом 3 Порядку № 36 визначено, що до безпосередньої участі в бойових діях або заходах належать виконання військовослужбовцем у районах ведення воєнних (бойових) дій: 1) бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань органом (підрозділом, у тому числі зведеним) Держприкордонслужби першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно; 2) бойових (спеціальних) завдань з усебічного забезпечення органів (підрозділів) Держприкордонслужби, угруповань військ, інших складових сил оборони згідно з бойовим розпорядженням в умовах вогневого ураження або безпосереднього зіткнення з противником; 3) бойових завдань з охорони об`єктів під час нанесення по них вогневого ураження противником, відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення їх у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою за умови безпосереднього вогневого контакту з противником; 4) бойових (спеціальних) завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб) в умовах безпосереднього зіткнення або взаємного вогневого контакту з противником; 5) бойових (спеціальних) завдань з виявлення та вогневого ураження повітряних цілей; 6) польотів, ведення повітряного бою, а також заходів з виводу повітряних суден з-під удару противника з виконанням зльоту згідно з бойовими розпорядженнями; 7) бойових (спеціальних) завдань у складі екіпажу корабля, катера, судна забезпечення Держприкордонслужби в морській та річковій акваторіях, поєднаних з вогневим ураженням або безпосереднім зіткненням з противником, а також виконання бойових завдань з пошуку (тралення) та знешкодження (знищення) мін, вибухонебезпечних предметів; 8) бойових (спеціальних) завдань у складі відділів прикордонної служби, прикордонної застави, прикордонної комендатури, прикордонної комендатури швидкого реагування в умовах вогневого ураження або безпосереднього зіткнення з противником. Відповідно до пункту 4 цього ж Порядку документами, що підтверджують безпосередню участь військовослужбовців у воєнних (бойових) діях або заходах, є: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (службово-бойових дій, вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал, журнал ведення оперативної обстановки) або бойове донесення, або постова відомість під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад, чи копії або витяги з них; рапорт (донесення) начальника (командира) підрозділу (групи, загону, екіпажу) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військового звання, прізвища, власного імені та по батькові (за наявності), а також кількості днів участі військовослужбовців у бойових діях або заходах. Облік військовослужбовців, які беруть безпосередню участь у бойових діях або заходах та виконують бойові (спеціальні) завдання, визначені підпунктами 1, 2 пункту 2 цих Порядку та умов, та підготовка проєктів наказів про виплату додаткової винагороди в органі Держприкордонслужби здійснюється штабами військових частин (пункт 5 Порядку № 36). Згідно з пунктом 7 Порядку № 36 райони ведення воєнних (бойових) дій визначаються рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України. З наведеного слідує, що судами попередніх інстанцій правильно визначені норми, які мали бути реалізовані (застосовані) стосовно встановлених обставин (фактів), а вирішення цього спору залежало від з`ясування (встановлення) обставин у цій справі. Касаційна скарга не містить належного обґрунтування неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, або ж правових підстав, що виходили б за межі вже сформованої судової практики. Разом з тим лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права зводяться до незгоди із висновком судів обох інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України. З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Водночас необхідно врахувати, що згідно з ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 31.12.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Водночас пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України). Приймаючи до уваги, що доводи касаційної скарги про те, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та про те, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи касатором наведено у взаємозв`язку із доводами щодо відсутності висновків Верховного Суду, оцінку яким Судом надано вище, то Суд доходить висновку, що і підстави касаційного оскарження за пунктами «а» та «в» частини п`ятої статті 328 КАС України також є необґрунтованими. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх. Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи. Оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, прийняті у справі, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів попередніх інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених частиною четвертою та пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні. На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Білецький Олексій Васильович, на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року у справі, за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов А.Г. Загороднюк