Постанова Центральний апеляційний господарський суд № 908/3273/25

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10.06.2026 м. Дніпро Справа № 908/3273/25 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії головуючого судді: Андрейчука Л.В. (доповідач), суддів: Віннікова С.В., Левшиної Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Концерну "Міські теплові мережі" на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 (суддя Проскуряков К.В.) у справі № 908/3273/25 за позовом Концерну "Міські теплові мережі", м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю "Южгород", м. Дніпро про стягнення 304 672, 06 грн, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог. Концерн «Міські теплові мережі» звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Южгород» про стягнення 304 672, 06 грн заборгованості за послуги з постачання теплової енергії. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем обов`язку зі своєчасної та повної оплати послуг з постачання теплової енергії, нарахованих позивачем за нежитлове приміщення, розташоване у багатоквартирному будинку № 7 по бульвару Центральному в місті Запоріжжі. Позивач зазначав, що відповідачу на праві власності належить нежитлове приміщення загальною площею 1490, 9 кв.м, розташоване у будинку, обладнаному вузлом комерційного обліку теплової енергії. Оскільки співвласниками будинку не обрано іншу модель договірних відносин, між сторонами з 01.11.2021 діє типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання. На обґрунтування позовних вимог Концерн «Міські теплові мережі» посилався на те, що обсяг спожитої будинком теплової енергії визначався за показаннями вузла комерційного обліку, а розподіл вартості послуги між споживачами здійснювався відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 №

315. Позивач вказував, що спірне приміщення відповідача не було відключене від мереж централізованого теплопостачання у встановленому порядку, а тому відповідач зобов`язаний оплачувати послугу з постачання теплової енергії, у тому числі з урахуванням загальної площі належного йому приміщення. За твердженням позивача, за період з 01.09.2022 по 30.06.2025 у відповідача утворилася заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 304 672,06 грн, яку останній добровільно не сплатив, у зв`язку з чим позивач просив стягнути зазначену суму в судовому порядку. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 у справі № 908/3273/25 у задоволенні позову Концерну «Міські теплові мережі» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Южгород» про стягнення 304 672, 06 грн заборгованості за послуги з постачання теплової енергії відмовлено повністю. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із необхідності встановлення правового статусу належного відповідачу підвального приміщення площею 406,8 кв.м та правильності застосування позивачем Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 №

315. За результатами дослідження наявних у справі доказів суд дійшов висновку, що спірне підвальне приміщення не обладнане опалювальними приладами, використовується як технічне та допоміжне приміщення, а через нього проходять транзитні трубопроводи внутрішньобудинкової системи опалення. Судом враховано акти обстеження приміщення, складені самим позивачем у 2008 та 2015 роках, технічну документацію на об`єкт нерухомості, а також висновки судових експертів, відповідно до яких підвальне приміщення відповідає ознакам окремого приміщення з транзитними мережами опалення. Оцінюючи доводи сторін та подані докази, суд дійшов висновку, що позивач безпідставно включив площу підвального приміщення до опалювальної площі відповідача та здійснив нарахування плати за послугу з постачання теплової енергії за алгоритмом, передбаченим для опалюваних приміщень. При цьому суд зазначив, що наявність або відсутність опалення є технічною обставиною, яка може підтверджуватися будь-якими належними та допустимими доказами, а не виключно рішенням органу місцевого самоврядування щодо віднесення приміщення до категорії приміщень з транзитними мережами опалення. З огляду на встановлені обставини суд дійшов висновку про недоведеність заявленого Концерном «Міські теплові мережі» розміру заборгованості та відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, у зв`язку з чим відмовив у позові повністю. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Не погодившись із рішенням Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 у справі № 908/3273/25, Концерн «Міські теплові мережі» звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Апелянт просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Южгород» заборгованість за послуги з постачання теплової енергії за період з 01.09.2022 по 30.06.2025 у розмірі 304 672, 06 грн. Концерн «Міські теплові мережі» зазначає, що рішення суду ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та наявним у ній доказам. На думку апелянта, суд дійшов помилкового висновку щодо правового статусу належного відповідачу підвального приміщення площею 406,8 кв.м, безпідставно визнавши його приміщенням з транзитними мережами опалення та не врахувавши особливості застосування Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг. Крім того, скаржник вважає, що судом неповно з`ясовано обставини справи, неналежним чином оцінено подані сторонами докази та безпідставно не враховано доводи позивача щодо правомірності нарахування плати за послуги з постачання теплової енергії з урахуванням усієї площі належного відповідачу приміщення. З огляду на викладене, Концерн «Міські теплові мережі» вважає, що рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 у справі № 908/3273/25 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову в повному обсязі. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. В обґрунтування поданої апеляційної скарги Концерн «Міські теплові мережі» зазначає, що рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 у справі № 908/3273/25 ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Апелянт вважає помилковим висновок суду про те, що належне відповідачу підвальне приміщення площею 406,8 кв.м є неопалюваним приміщенням та приміщенням з транзитними мережами опалення. На думку скаржника, суд безпідставно дійшов висновку про неправомірність нарахування вартості послуги з постачання теплової енергії виходячи із загальної площі належних відповідачу приміщень 1490,9 кв.м, включаючи площу підвального приміщення. Концерн «Міські теплові мережі» зазначає, що відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг опалюваним є приміщення, яке забезпечується тепловою енергією за допомогою внутрішньобудинкової системи теплопостачання та в якому забезпечується нормативна температура повітря. На переконання апелянта, наявність у приміщенні внутрішньобудинкових мереж теплопостачання, від яких відбувається тепловіддача, свідчить про те, що таке приміщення є опалюваним. Скаржник наголошує, що суд помилково ототожнив відсутність у підвальному приміщенні радіаторів чи інших опалювальних приладів із відсутністю опалення. За твердженням апелянта, забезпечення нормативної температури може досягатися також за рахунок тепловіддачі трубопроводів внутрішньобудинкової системи теплопостачання. Апелянт звертає увагу на те, що в чинній редакції Методики № 315 відсутнє визначення поняття «неопалюване приміщення», яке містилося у попередній редакції Методики. На його думку, після внесення змін наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.12.2021 № 358 підхід до визначення статусу приміщень змінився, а тому висновки суду про неопалюваний характер підвального приміщення не відповідають чинному нормативному регулюванню. Концерн «Міські теплові мережі» також посилається на положення ДБН В.2.5-67:2013 «Опалення, вентиляція та кондиціювання» та ДСТУ Б EN 12831, зазначаючи, що проектна внутрішня температура приміщення залежить не від його розташування, а від функціонального призначення та способу використання. У зв`язку з цим апелянт вважає безпідставним висновок суду про те, що саме розташування приміщення у підвалі свідчить про його неопалюваний характер. На думку скаржника, суд безпідставно виходив із того, що підвальні приміщення, які перебувають у приватній власності, є допоміжними приміщеннями, не оснащеними централізованим теплопостачанням. Апелянт зазначає, що через спірне приміщення проходять внутрішньобудинкові мережі опалення, а не магістральні теплові мережі, а тому таке приміщення не може автоматично вважатися неопалюваним. Концерн «Міські теплові мережі» стверджує, що наявність у спірному підвальному приміщенні внутрішньобудинкових мереж опалення та відсутність проектної документації, яка б підтверджувала проходження через нього виключно транзитних трубопроводів, дає підстави для віднесення такого приміщення до опалюваних. Апелянт також зазначає, що відповідно до Методики № 315 підвали відносяться до допоміжних приміщень, а витрати на опалення допоміжних приміщень та місць загального користування відносяться до загальнобудинкових потреб і розподіляються між усіма співвласниками будинку. У зв`язку з цим Концерн «Міські теплові мережі» вважає, що незалежно від форми власності підвальні приміщення є складовою будинку та повинні враховуватись при розподілі теплової енергії. Концерн «Міські теплові мережі» не погоджується з висновками суду щодо застосування формули 19 попередньої редакції Методики №

315. На його думку, зазначена формула застосовується виключно до приміщень з індивідуальним опаленням або неопалюваних приміщень, через які проходять транзитні трубопроводи, тоді як спірне приміщення не належить до таких категорій. Також скаржник вважає помилковим застосування судом формули 23 Методики № 315, оскільки вона призначена для визначення обсягу теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення та не може використовуватися для визначення обсягу теплової енергії, спожитої конкретним приміщенням. Концерн «Міські теплові мережі» окремо заперечує проти висновків суду щодо застосування до спірного підвального приміщення одноставкового тарифу та неврахування умовно-постійної частини двоставкового тарифу. Апелянт зазначає, що відповідно до Порядку формування тарифів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 869 від 01.06.2011, двоставковий тариф складається з умовно-змінної та умовно-постійної складових, а розрахунок умовно-постійної частини здійснюється виходячи із теплового навантаження будинку в цілому та розподіляється між споживачами пропорційно площі приміщень незалежно від кількості чи наявності опалювальних приладів. На думку апелянта, вибіркове застосування до окремих споживачів одноставкового тарифу призводить до невідшкодування економічно обґрунтованих витрат виконавця послуг та суперечить положенням Закону України «Про теплопостачання». Скаржник також не погоджується з висновком суду про неврахування позивачем оплати у розмірі 18 259, 63 грн, здійсненої відповідачем у серпні 2024 року. Апелянт зазначає, що платіж у сумі 6 934, 33 грн був врахований при здійсненні розрахунку, тоді як платіж у сумі 11 325, 30 грн був частково зарахований у рахунок погашення заборгованості відповідача за попередній період з 01.11.2021 по 30.09.2022, а тому не впливає на правильність розрахунку заборгованості, заявленої до стягнення у цій справі. Концерн «Міські теплові мережі» також вважає безпідставним висновок суду щодо використання актів обстеження підвального приміщення від 14.10.2008 та 30.01.2015 як підстави для визначення статусу спірного приміщення у спірний період. Апелянт зазначає, що не заперечує зміст зазначених актів, однак вважає, що вони лише підтверджують факт обстеження приміщення у відповідні роки та не можуть використовуватися для здійснення розрахунків за період 2022 2025 років. Апелянт також звертає увагу на те, що матеріали справи не містять проектної документації на будинок, яка б підтверджувала, що через спірне підвальне приміщення проходять виключно транзитні трубопроводи системи опалення. На думку скаржника, за відсутності такої документації відсутні підстави для висновку про належність підвального приміщення до категорії окремих приміщень з транзитними мережами опалення, тоді як наявність у ньому внутрішньобудинкових мереж теплопостачання свідчить про його опалюваний характер. Концерн «Міські теплові мережі» також зазначає, що висновок судового експерта не містить необхідних технічних характеристик транзитних трубопроводів, зокрема даних щодо їх діаметра, довжини трубопроводів подачі та зворотного теплоносія, а також інших показників, необхідних для застосування формул Методики №

315. Натомість відповідні відомості, на думку апелянта, містяться в акті обстеження від 30.01.2015, який дозволяє здійснити необхідні розрахунки відповідно до положень Методики. Скаржник наголошує, що Концерн «Міські теплові мережі» відповідно до свого Статуту є підконтрольним, підзвітним та підпорядкованим Запорізькій міській раді, а у своїй діяльності зобов`язаний керуватися рішеннями органів місцевого самоврядування. У зв`язку з цим апелянт вважає, що під час здійснення нарахувань за послуги з постачання теплової енергії він був зобов`язаний керуватися Порядком визначення належності підвальних приміщень багатоквартирного будинку до приміщень з транзитними мережами опалення на території міста Запоріжжя, затвердженим рішенням Запорізької міської ради. На думку апелянта, виключно рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради, прийняте на підставі акта спеціально створеної робочої комісії, є належною та достатньою підставою для віднесення підвального приміщення до приміщень з транзитними мережами опалення. За відсутності такого рішення, як вважає скаржник, застосування до спірного приміщення порядку розрахунку, передбаченого для приміщень з транзитними мережами опалення, є неправомірним. Крім того, Концерн «Міські теплові мережі» посилається на положення статей 76 79 Господарського процесуального кодексу України та зазначає, що обставини, які відповідно до законодавства повинні підтверджуватися визначеними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими доказами. У зв`язку з цим апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував правила оцінки доказів та стандарт вірогідності доказів, надавши перевагу доказам, які, на його думку, не є належними та допустимими для підтвердження статусу спірного приміщення. Крім того, скаржник наголошує на тому, що на території міста Запоріжжя діє Порядок визначення належності підвальних приміщень багатоквартирного будинку до приміщень з транзитними мережами опалення, затверджений рішенням Запорізької міської ради № 513 від 14.09.2023, а в подальшому змінений рішенням № 719 від 01.10.2025. На думку апелянта, належність підвального приміщення до приміщень з транзитними мережами опалення повинна встановлюватися виключно рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради на підставі акта спеціально створеної робочої комісії. Апелянт зазначає, що щодо спірного підвального приміщення відсутнє відповідне рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради, а тому відсутні правові підстави для віднесення його до приміщень з транзитними мережами опалення та застосування відповідного порядку розрахунку. Скаржник також не погоджується з висновком суду про непоширення дії зазначеного Порядку на відповідача як юридичну особу, посилаючись на зміни, внесені рішенням Запорізької міської ради № 719 від 01.10.2025, якими сферу дії Порядку поширено також на підприємства та інші юридичні особи, що мають договірні відносини з виконавцем послуг з постачання теплової енергії. Крім того, апелянт зазначає, що суд неправильно оцінив надані сторонами докази, не врахував усіх обставин справи та дійшов помилкового висновку про недоведеність заявлених позовних вимог, у зв`язку з чим просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 у справі № 908/3273/25 та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Узагальнення доводів та заперечень інших учасників справи. 20.04.2026 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Южгород» надійшов відзив на апеляційну скаргу Концерну «Міські теплові мережі», у якому відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 у справі № 908/3273/25 без змін. У поданому відзиві ТОВ «Южгород» зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та зводяться до довільного тлумачення положень Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг без урахування фактичного технічного стану належного відповідачу підвального приміщення. На думку відповідача, рішення суду ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права та відповідає встановленим обставинам справи. Заперечуючи доводи апелянта щодо опалюваного характеру підвального приміщення, ТОВ «Южгород» зазначає, що ні Закон України «Про теплопостачання», ні Методика № 315 не пов`язують технічний статус приміщення з формою власності, його розташуванням у підвалі або фактом проходження через нього трубопроводів системи опалення. Відповідач наголошує, що для віднесення приміщення до опалюваних необхідним є забезпечення його тепловою енергією за допомогою внутрішньобудинкової системи теплопостачання та забезпечення нормативної температури повітря, тоді як жодного доказу існування таких обставин позивач не надав. Окремо відповідач звертає увагу на те, що посилання апелянта на забезпечення у спірному підвальному приміщенні нормативної температури не підтверджені жодними належними доказами. ТОВ «Южгород» зазначає, що положення ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки» та ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки» не встановлюють нормативної внутрішньої температури повітря для підвальних приміщень. На думку відповідача, за відсутності нормативно визначеної температури для підвалів твердження Концерну «Міські теплові мережі» про забезпечення нормативної температури у спірному приміщенні є необґрунтованими та не підтверджуються жодними результатами вимірювань чи іншими технічними доказами. ТОВ «Южгород» також наголошує, що сам факт проходження через приміщення трубопроводів внутрішньобудинкової системи опалення не означає, що таке приміщення є опалюваним. На думку відповідача, у такому випадку йдеться виключно про наявність транзитних мереж опалення, тепловтрати від яких повинні враховуватись за спеціальним механізмом, передбаченим Методикою № 315, а не шляхом віднесення всього приміщення до категорії опалюваних. ТОВ «Южгород» звертає увагу, що у матеріалах справи наявні акти обстеження, складені самим Концерном «Міські теплові мережі» у 2008 та 2015 роках, технічна документація на приміщення, а також висновки судових експертів, які підтверджують відсутність у підвалі опалювальних приладів та фактичного опалення приміщення. На думку відповідача, твердження апелянта про можливість забезпечення нормативної температури лише за рахунок проходження трубопроводів є припущенням, яке не підтверджене жодними належними доказами. Відповідач зазначає, що Методика № 315 чітко розмежовує поняття опалюваних приміщень, допоміжних приміщень та окремих приміщень з транзитними мережами опалення. За твердженням ТОВ «Южгород», належне йому підвальне приміщення повністю відповідає визначенню окремого приміщення з транзитними мережами опалення, оскільки через нього проходять транзитні трубопроводи системи опалення та водночас у ньому відсутні будь-які опалювальні прилади. ТОВ «Южгород» також заперечує доводи Концерну «Міські теплові мережі» про те, що за відсутності проектної документації на будинок підвальне приміщення автоматично повинно вважатися опалюваним. На думку відповідача, чинне законодавство не містить подібних положень, а відсутність проекту не може бути підставою для зміни технічного статусу приміщення. ТОВ «Южгород» наголошує, що сам позивач раніше встановив наявність у приміщенні лише транзитних трубопроводів, що підтверджується складеними ним актами обстеження. Заперечуючи доводи апеляційної скарги щодо необхідності наявності рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради про віднесення приміщення до категорії приміщень з транзитними мережами опалення, ТОВ «Южгород» зазначає, що технічний стан приміщення може підтверджуватися будь-якими належними та допустимими доказами. Відповідач посилається на акти обстеження позивача від 14.10.2008 та 30.01.2015, технічні паспорти різних років, а також висновок судового експерта № 2024-01-03 від 01.03.2024, які, на його думку, підтверджують наявність у приміщенні саме транзитних мереж опалення. Крім того, відповідач зазначає, що Порядок № 286 від 28.04.2025 не має зворотної дії у часі та не може застосовуватися до правовідносин, які виникли у 2022 2024 роках. Крім того, відповідач зазначає, що Порядок визначення належності підвальних приміщень багатоквартирного будинку до приміщень з транзитними мережами опалення, затверджений рішенням Запорізької міської ради, не має зворотної дії в часі та не може застосовуватись до правовідносин, які виникли до його прийняття. На думку ТОВ «Южгород», зазначений Порядок не може бути використаний для переоцінки правового статусу приміщення та порядку здійснення нарахувань за попередні періоди. Відповідач також звертає увагу на те, що дія зазначеного Порядку у відповідній редакції поширювалась на власників підвальних приміщень фізичних осіб-підприємців, тоді як ТОВ «Южгород» є юридичною особою. У зв`язку з цим відповідач вважає помилковим посилання апелянта на обов`язковість застосування зазначеного Порядку до спірних правовідносин. ТОВ «Южгород» наголошує, що технічний стан приміщення та наявність у ньому транзитних мереж опалення можуть підтверджуватися будь-якими належними та допустимими доказами, а не виключно рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради. На думку відповідача, акт робочої комісії чи рішення виконавчого комітету не мають для суду наперед встановленої сили та підлягають оцінці нарівні з іншими доказами відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України. Посилаючись на статті 76 79 та 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідач зазначає, що суд правомірно здійснив оцінку усієї сукупності доказів у справі та дійшов висновку про наявність у спірному приміщенні транзитних мереж опалення на підставі актів обстеження, технічної документації та висновків експертів. ТОВ «Южгород» також не погоджується з доводами апелянта щодо неправильного застосування судом формули 19 Методики №

315. На думку відповідача, Методика окремо передбачає категорію приміщень з транзитними мережами опалення та спеціальний порядок визначення обсягів теплової енергії, що надходить від транзитних трубопроводів. Відповідач вважає помилковим твердження Концерну «Міські теплові мережі» про можливість застосування формули 19 виключно до приміщень з індивідуальним опаленням. Відповідач також заперечує доводи апелянта щодо можливості застосування пункту 1.5 розділу ІІІ Методики № 315 та формули 13 при визначенні обсягу теплової енергії. На думку ТОВ «Южгород», зазначена формула може застосовуватись виключно за відсутності у будинку приміщень з індивідуальним опаленням та окремих приміщень з транзитними мережами опалення. Оскільки наявність такого приміщення у даному будинку підтверджена належними доказами, застосування позивачем формули 13 є неправомірним. ТОВ «Южгород» зазначає, що Методика № 315 передбачає окремий порядок врахування тепловтрат від транзитних мереж опалення та їх розподілу між споживачами. На думку відповідача, такі тепловтрати вже враховуються у показниках, які використовуються для визначення загальнобудинкових потреб на опалення, а тому не можуть додатково включатися до індивідуального обсягу споживання відповідача шляхом віднесення всієї площі підвалу до опалювальної площі. Крім того, відповідач наголошує, що ТОВ «Южгород» не є власником транзитних трубопроводів, які проходять через спірне приміщення. На думку відповідача, сама наявність у підвалі елементів внутрішньобудинкової системи опалення не створює обов`язку оплачувати теплову енергію як за опалення всього підвального приміщення. ТОВ «Южгород» зазначає, що дані, наведені в акті обстеження від 30.01.2015 щодо діаметру, довжини, розташування та ізоляції трубопроводів, мають безпосереднє розрахункове значення для застосування формули 23 Методики № 315 та визначення тепловтрат від транзитних мереж. Відповідач детально посилається на характеристики трубопроводів, зазначені в акті обстеження, та вважає, що саме такі показники повинні враховуватися при розрахунку теплової енергії, а не вся площа підвального приміщення. Крім того, відповідач посилається на висновок судового експерта Тернових В.А. № 2026-02 від 14.01.2026, згідно з яким у підвалі площею 406,8 кв.м повністю відсутні батареї опалення, а більша частина приміщень підвалу взагалі не містить будь-яких елементів системи опалення. На думку ТОВ «Южгород», наведені обставини підтверджують наявність у приміщенні виключно транзитних мереж опалення та виключають можливість його віднесення до опалюваних приміщень. Заперечуючи доводи апеляційної скарги щодо правильності здійсненого позивачем розрахунку заборгованості, ТОВ «Южгород» зазначає, що Концерн «Міські теплові мережі» безпідставно застосував пункт 1.5 розділу ІІІ Методики № 315 та формулу 13, оскільки така формула може застосовуватися лише за відсутності у будинку приміщень з індивідуальним опаленням та приміщень з транзитними мережами опалення. За твердженням відповідача, наявність належного йому підвального приміщення з транзитними мережами виключає можливість використання такого порядку розрахунку. ТОВ «Южгород» також зазначає, що Концерн «Міські теплові мережі» безпідставно ототожнює факт проходження трубопроводів через приміщення з його опалюваним статусом. На думку відповідача, Методика № 315 передбачає для таких випадків окремий механізм врахування тепловтрат від транзитних мереж, а не включення всієї площі приміщення до індивідуальної опалювальної площі споживача. Відповідач звертає увагу, що з листопада 2022 року Концерн «Міські теплові мережі» змінив загальну опалювальну площу будинку з 3660,45 кв.м до 4064,03 кв.м, що фактично відповідає площі спірного підвального приміщення. На думку ТОВ «Южгород», це свідчить про одностороннє включення підвалу до опалювальної площі будинку без будь-яких технічних змін чи нормативних підстав для такої перекваліфікації. ТОВ «Южгород» вважає, що пояснення позивача щодо відсутності подвійного нарахування не спростовують встановлених судом обставин. На думку відповідача, включення площі підвального приміщення до загальної опалювальної площі будинку відбулося виключно внаслідок зміни підходу Концерну «Міські теплові мережі» до проведення розрахунків та не було пов`язане з будь-якими змінами технічного стану спірного приміщення. Крім того, ТОВ «Южгород» зазначає, що пояснення апелянта щодо врахування платежу від 21.08.2024 у сумі 11 325, 30 грн не узгоджуються з поданим до позову розрахунком основного боргу. Відповідач наголошує, що зазначена сума не була відображена у розрахунку заборгованості, який став підставою для визначення розміру позовних вимог. На підтвердження своєї правової позиції ТОВ «Южгород» також посилається на судову практику, зокрема рішення Господарського суду Запорізької області у справах № 908/911/24, № 908/754/25 та № 908/692/25, постанову Центрального апеляційного господарського суду у справі № 908/540/24, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 804/3933/16, а також постанову Запорізького апеляційного суду у справі № 336/7212/22, вважаючи, що наведені судові рішення підтверджують правильність висновків суду щодо статусу спірного підвального приміщення та порядку розрахунку теплової енергії. На підтвердження своєї правової позиції ТОВ «Южгород» також посилається на судову практику, зокрема рішення Господарського суду Запорізької області у справах № 908/911/24, № 908/754/25 та № 908/692/25, постанову Центрального апеляційного господарського суду у справі № 908/540/24, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 804/3933/16 та постанову Запорізького апеляційного суду у справі № 336/7212/22. Відповідач вважає, що наведена судова практика підтверджує можливість встановлення технічного статусу приміщення на підставі належних доказів без обов`язкового рішення виконавчого комітету органу місцевого самоврядування, а також правильність застосування спеціального порядку розрахунку теплової енергії для приміщень з транзитними мережами опалення. Узагальнюючи наведене, ТОВ «Южгород» вважає, що рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 у справі № 908/3273/25 є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги Концерну «Міські теплові мережі» не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав для його скасування. Рух справи в суді апеляційної інстанції. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.04.2026 апеляційну скаргу Концерну «Міські теплові мережі» на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 у справі № 908/3273/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрейчука Л.В. (головуючий суддя, суддя-доповідач), Віннікова С.В., Левшиної Г.В. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.04.2026 апеляційну скаргу Концерну «Міські теплові мережі» на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 у справі № 908/3273/25 залишено без руху та надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги. 10.04.2026 на адресу Центрального апеляційного господарського суду від Концерну «Міські теплові мережі» надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги з відповідними доказами. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Концерну «Міські теплові мережі» на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 у справі № 908/3273/25, витребувано матеріали справи № 908/3273/25 з Господарського суду Запорізької області та постановлено здійснювати розгляд справи у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Учасникам справи встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань, пояснень та заперечень. 20.04.2026 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Южгород» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 у справі № 908/3273/25 без змін. 22.04.2026 матеріали справи № 908/3273/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду на виконання ухвали від 15.04.2026. Інших письмових пояснень, заяв, клопотань чи заперечень щодо апеляційної скарги від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Відповідно до частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки відповідно до частини десятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подана у справі з ціною позову, що є меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, перегляд оскаржуваного рішення здійснюється судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Постанову у справі ухвалено за результатами розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Встановлені судом обставини справи. Товариству з обмеженою відповідальністю «Южгород» на праві приватної власності належить нежитлове приміщення першого поверху з підвалом, розташоване у житловому будинку № 7 по бульвару Центральному в місті Запоріжжі. Загальна площа належного відповідачу приміщення становить 1490,9 кв.м, з яких 1084,1 кв.м припадає на приміщення першого поверху, а 406,8 кв.м на підвальне приміщення. Відповідно до технічних паспортів 1970, 2009, 2016 та 2025 років загальна площа приміщень відповідача залишалася незмінною та становила 1490,9 кв.м, у тому числі підвальне приміщення площею 406,8 кв.м. Будинок № 7 по бульвару Центральному в місті Запоріжжі обладнаний вузлом комерційного обліку теплової енергії, а Концерн «Міські теплові мережі» є виконавцем послуги з постачання теплової енергії до зазначеного будинку. З 2015 року між Концерном «Міські теплові мережі» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Южгород» діяв договір купівлі-продажу теплової енергії № 201939 від 01.05.2015. У подальшому, з 01.11.2021, між сторонами виникли правовідносини з надання послуги з постачання теплової енергії на підставі індивідуального договору № 72210501 про надання послуги з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання. За умовами зазначеного договору виконавець зобов`язується надавати споживачу послугу з постачання теплової енергії відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу у строки та на умовах, визначених договором. Пунктом 11 договору передбачено, що обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої у будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла комерційного обліку, або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 №

315. Позивач здійснював нарахування відповідачу плати за послуги з постачання теплової енергії за належне йому нежитлове приміщення, розташоване у будинку № 7 по бульвару Центральному в місті Запоріжжі. Зі змісту матеріалів справи вбачається, що до листопада 2022 року Концерн «Міські теплові мережі» здійснював нарахування відповідачу виходячи з площі приміщень без урахування площі підвалу як опалювальної площі. Починаючи з листопада 2022 року, позивач включив до опалювальної площі відповідача також підвальне приміщення площею 406,8 кв.м, унаслідок чого площа, яка враховувалася при нарахуванні плати за послугу з постачання теплової енергії, була збільшена. Як зазначав відповідач, саме з рахунків за листопад 2022 року йому стало відомо про збільшення площі для нарахувань з 1087,40 кв.м до 1490,9 кв.м, тобто з урахуванням площі підвального приміщення. Позивач обґрунтовував правомірність такого нарахування тим, що відповідач є власником нежитлового приміщення загальною площею 1490,9 кв.м, яке розташоване у будинку, обладнаному вузлом комерційного обліку теплової енергії, а спірне приміщення не було відключене від системи централізованого теплопостачання у встановленому законом порядку. Концерн «Міські теплові мережі» вважав, що підвальне приміщення відповідача є опалюваним, оскільки через нього проходять внутрішньобудинкові мережі системи опалення, від яких відбувається тепловіддача, а тому відповідач повинен оплачувати послугу з постачання теплової енергії з урахуванням усієї площі належного йому приміщення. Водночас Товариство з обмеженою відповідальністю «Южгород» заперечувало проти включення площі підвального приміщення до опалювальної площі та зазначало, що підвал площею 406,8 кв.м не обладнаний опалювальними приладами, не має централізованого опалення як самостійне приміщення, а через нього проходять лише транзитні трубопроводи внутрішньобудинкової системи опалення. На підтвердження технічного стану підвального приміщення відповідач посилався на акти обстеження, технічні паспорти та висновки судових експертів. З матеріалів справи вбачається, що 14.10.2008 працівниками Концерну «Міські теплові мережі» складено акт обстеження підвального приміщення, яким зафіксовано технічний стан відповідного приміщення та наявність у ньому трубопроводів системи опалення. Також 30.01.2015 працівниками Концерну «Міські теплові мережі» складено акт обстеження підвального приміщення, в якому зазначено характеристики трубопроводів, що проходять через підвал, їх діаметр, довжину, належність до подаючої та зворотної ліній, а також відомості щодо наявності або відсутності теплоізоляції окремих ділянок. Зазначені акти обстеження були складені не відповідачем, а самим позивачем, що має значення для оцінки їх доказового значення у цій справі. У матеріалах справи наявний висновок судового експерта № 2024-01-03 від 01.03.2024, відповідно до якого підвальне приміщення відповідача є допоміжним, не обладнане приладами централізованого опалення та за своїм технічним станом відповідає приміщенню, через яке проходять транзитні трубопроводи системи опалення. Крім того, за письмовим зверненням ТОВ «Южгород» у цій справі складено висновок судового експерта Тернових В.А. № 2026-02 від 14.01.2026 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи щодо об`єкта нерухомого майна підвального приміщення загальною площею 406,8 кв.м, яке входить до складу приміщення першого поверху з підвалом загальною площею 1490,9 кв.м у будинку № 7 по бульвару Центральному в місті Запоріжжі. За результатами обстеження експертом встановлено, що підвал площею 406,8 кв.м знаходиться під частиною першого поверху будинку № 7 по бульвару Центральному в місті Запоріжжі. Експертом встановлено, що у підвальному приміщенні повністю відсутні батареї опалення, а також відключено три стояки подачі гарячого водопостачання, які знаходяться в душових. У висновку експерта зазначено, що стояки будинкової системи опалення, які проходять із підвалу до п`ятого поверху, розміщені лише у чотирьох приміщеннях підвалу, а саме: приміщенні № 16 технічне приміщення площею 33,0 кв.м, приміщенні № 20 технічне приміщення площею 31,2 кв.м, приміщенні № 26 елеваторна площею 25,9 кв.м та приміщенні № 29 комора площею 2,4 кв.м, загальною площею 92,5 кв.м. В інших приміщеннях підвалу загальною площею 314,3 кв.м повністю відсутні будь-які компоненти системи опалення будинку, як стояки, так і батареї опалення. Висновком експерта підтверджено, що підвальне приміщення площею 406,8 кв.м не обладнане централізованим опаленням, не має опалювальних приладів, використовується як технічне та допоміжне приміщення, а через нього проходять транзитні трубопроводи системи опалення. Зазначені висновки експерта узгоджуються з актами обстеження, складеними Концерном «Міські теплові мережі» у 2008 та 2015 роках, технічними паспортами на приміщення, а також попереднім висновком судового експерта № 2024-01-03 від 01.03.2024. Матеріалами справи також підтверджується, що у будинку № 7 по бульвару Центральному в місті Запоріжжі позивач здійснював розподіл обсягу спожитої теплової енергії відповідно до Методики №

315. Позивач виходив із того, що у будинку відсутні окремі приміщення з транзитними мережами опалення та приміщення з індивідуальним опаленням, у зв`язку з чим застосовував порядок розрахунку, який передбачає розподіл обсягу теплової енергії пропорційно площі приміщень споживачів. Відповідач, навпаки, наполягав на тому, що наявність у належному йому підвалі транзитних трубопроводів та відсутність опалювальних приладів виключає можливість включення всієї площі підвалу до індивідуальної опалювальної площі споживача. Спір між сторонами виник саме у зв`язку з тим, що позивач під час визначення розміру нарахувань включив площу підвального приміщення відповідача до опалювальної площі, тоді як відповідач вважав, що за таке приміщення можуть враховуватися лише тепловтрати від транзитних мереж, а не вартість опалення всієї площі підвалу. Окремо сторони по-різному оцінювали значення рішень Запорізької міської ради щодо Порядку визначення належності підвальних приміщень багатоквартирного будинку до приміщень з транзитними мережами опалення на території міста Запоріжжя. Позивач зазначав, що на території міста Запоріжжя діє відповідний Порядок, затверджений рішенням Запорізької міської ради № 513 від 14.09.2023, а згодом змінений відповідними рішеннями органу місцевого самоврядування, згідно з яким належність підвального приміщення до приміщень з транзитними мережами опалення встановлюється рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради на підставі акта робочої комісії. Відповідач заперечував проти такого підходу та зазначав, що технічний стан приміщення може встановлюватися будь-якими належними і допустимими доказами, зокрема актами обстеження, технічною документацією та висновками експертів, а не виключно рішенням виконавчого комітету органу місцевого самоврядування. Матеріали справи не містять рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради про затвердження акта робочої комісії щодо віднесення підвального приміщення ТОВ «Южгород» до окремих приміщень з транзитними мережами опалення. Водночас у матеріалах справи наявні акти обстеження 2008 та 2015 років, технічна документація, висновки судових експертів, які містять відомості про фактичний технічний стан підвального приміщення відповідача. Також сторони по-різному оцінювали здійснені відповідачем платежі та правильність розрахунку позивача. Концерн «Міські теплові мережі» заявив до стягнення з ТОВ «Южгород» 304 672,06 грн заборгованості за послуги з постачання теплової енергії за період з 01.09.2022 по 30.06.2025. Відповідач заперечував проти заявленого розрахунку, зокрема зазначав, що у серпні 2024 року ним було здійснено оплату в загальному розмірі 18 259, 63 грн, яка, на його думку, не була належним чином врахована позивачем при визначенні розміру заявленої до стягнення заборгованості. З матеріалів справи вбачається, що 21.08.2024 ТОВ «Южгород» здійснило два платежі: у сумі 6 934, 33 грн з призначенням платежу «опалення за липень 2024 року за договором № 72210501» та у сумі 11 325, 30 грн з призначенням платежу «оплата заборгованості за договором № 72210501». Позивач зазначав, що платіж у сумі 6 934, 33 грн був відображений у розрахунку заборгованості та зарахований відповідно до призначення платежу. Щодо платежу у сумі 11 325, 30 грн Концерн «Міські теплові мережі» пояснював, що у відповідача існувала заборгованість за попередній період з 01.11.2021 по 30.09.2022 у розмірі 307 911, 96 грн, яку відповідач погодився сплатити в досудовому порядку. За твердженням позивача, частину платежу у сумі 7 911, 96 грн було зараховано на погашення цієї попередньої заборгованості, а залишок у сумі 3 405, 34 грн як сплату за вересень 2022 року. Відповідач, зі свого боку, зазначав, що сума 11 325,30 грн не була відображена у доданому до позовної заяви розрахунку основного боргу за договором № 72210501, який був використаний позивачем для визначення загального розміру позовних вимог. Таким чином, між сторонами існує спір не лише щодо технічного статусу підвального приміщення, а й щодо правильності здійсненого позивачем розрахунку заборгованості та врахування здійснених відповідачем платежів. Саме наведені обставини стали підставою для звернення Концерну «Міські теплові мережі» до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Южгород» про стягнення 304 672, 06 грн заборгованості за послуги з постачання теплової енергії. Предметом апеляційного перегляду у цій справі є рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 в частині відмови у задоволенні позовних вимог Концерну «Міські теплові мережі» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Южгород» 304 672,06 грн заборгованості за послуги з постачання теплової енергії. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції. Відповідно до частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими судом, з наданням оцінки всім основним аргументам учасників справи. Відповідно до статей 13, 73, 74, 76 79 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування; достовірними є докази, створені або отримані за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи; достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність відповідних обставин. Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Переглянувши рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 у справі № 908/3273/25 в межах доводів та вимог апеляційної скарги Концерну «Міські теплові мережі», дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність встановлення місцевим господарським судом фактичних обставин, повноту їх правової оцінки та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін з огляду на таке. Предметом спору у цій справі є вимога Концерну «Міські теплові мережі» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Южгород» 304 672, 06 грн заборгованості за послуги з постачання теплової енергії за період з 01.09.2022 по 30.06.2025. Ключовим питанням для правильного вирішення спору є встановлення правового та технічного статусу належного відповідачу підвального приміщення площею 406,8 кв.м, а саме: чи є воно опалюваним приміщенням, на площу якого правомірно здійснюється розподіл теплової енергії як на індивідуальну опалювальну площу споживача, чи є окремим приміщенням з транзитними мережами опалення, щодо якого враховуються лише відповідні тепловтрати від транзитних трубопроводів у порядку Методики №

315. Суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту постачання теплової енергії саме на опалення підвального приміщення відповідача площею 406,8 кв.м, тоді як наявні у справі докази підтверджують відсутність у цьому приміщенні опалювальних приладів та наявність лише транзитних трубопроводів внутрішньобудинкової системи опалення. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду. Відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Правил надання послуги з постачання теплової енергії споживач зобов`язаний оплачувати надану йому житлово-комунальну послугу відповідно до умов договору та вимог законодавства. Водночас сам факт належності особі нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку не звільняє виконавця послуги від обов`язку довести правомірність здійснених нарахувань, зокрема правильність визначення площі, на яку розподіляється обсяг теплової енергії, та відповідність такого розподілу Методики №

315. За змістом Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» обсяг теплової енергії, спожитої у будівлі, розподіляється між споживачами відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої центральним органом виконавчої влади у сфері житлово-комунального господарства. Методика № 315 визначає порядок розподілу обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг між споживачами та розрізняє, зокрема, опалювані приміщення, допоміжні приміщення, місця загального користування та окремі приміщення з транзитними мережами опалення. Опалюваним приміщенням у розумінні Методики № 315 є приміщення у будівлі або будинку, яке забезпечується тепловою енергією за допомогою внутрішньобудинкової системи теплопостачання та у якому забезпечується нормативна температура повітря. Окремим приміщенням з транзитними мережами опалення є окреме приміщення у будівлі або будинку, через яке проходять ділянки транзитних трубопроводів опалення та у якому відсутні опалювальні прилади відповідно до проєкту будівлі або будинку. Таким чином, для віднесення приміщення до опалюваних недостатньо встановити лише факт проходження через нього окремих елементів внутрішньобудинкової системи опалення. Необхідним є встановлення того, що приміщення фактично забезпечується тепловою енергією як опалюване приміщення, тобто у ньому забезпечується нормативна температура повітря саме за допомогою системи теплопостачання. Натомість наявність трубопроводів за одночасної відсутності опалювальних приладів не свідчить автоматично про опалюваний статус приміщення, оскільки Методика № 315 спеціально передбачає категорію окремих приміщень з транзитними мережами опалення. Довід апелянта про те, що підвальне приміщення є опалюваним через сам факт проходження через нього внутрішньобудинкових мереж опалення, колегія суддів вважає необґрунтованим. Такий підхід фактично ототожнює будь-яке приміщення, через яке проходять трубопроводи, з опалюваним приміщенням, що суперечить системному змісту Методики № 315, яка окремо розмежовує приміщення, що опалюються, та приміщення, через які проходять транзитні трубопроводи. Колегія суддів звертає увагу, що критерієм опалюваного приміщення є не лише наявність елементів внутрішньобудинкової системи теплопостачання, а й забезпечення нормативної температури повітря. Позивач не надав доказів того, що у підвальному приміщенні відповідача у спірний період забезпечувалася нормативна температура повітря, не надав результатів відповідних вимірювань, технічних актів, експертних досліджень чи інших доказів, які б підтверджували фактичне опалення всього підвального приміщення площею 406,8 кв.м. Посилання апелянта на те, що нормативна температура може забезпечуватися незалежно від наявності або відсутності опалювальних приладів, є лише припущенням. Таке припущення саме по собі не може вважатися належним доказом факту постачання теплової енергії до підвального приміщення як до опалюваного приміщення. Водночас матеріали справи містять докази протилежного. Зокрема, актами обстеження, складеними самим Концерном «Міські теплові мережі» у 2008 та 2015 роках, зафіксовано технічний стан підвального приміщення та наявність у ньому трубопроводів системи опалення за відсутності опалювальних приладів. Зазначені акти мають істотне доказове значення, оскільки складені не відповідачем, а працівниками самого позивача, тобто особою, яка у цій справі заперечує проти висновку про транзитний характер мереж у підвалі. Позивач не довів недостовірності цих актів, не надав доказів зміни технічного стану приміщення у спірний період, а також не довів, що після складення актів 2008 та 2015 років у підвалі були встановлені опалювальні прилади або змінено характер проходження мереж. Наявність у матеріалах справи актів попередніх років не позбавляє їх доказового значення, оскільки позивач не довів, що за час після їх складення технічний стан підвального приміщення змінився. Навпаки, висновки судових експертів, технічні паспорти та інші матеріали справи підтверджують сталість відповідного технічного стану приміщення. Так, висновком судового експерта № 2024-01-03 від 01.03.2024 встановлено, що підвальне приміщення відповідача є допоміжним, не обладнане приладами централізованого опалення та за своїм технічним станом відповідає приміщенню, через яке проходять транзитні трубопроводи системи опалення. Крім того, висновком судового експерта Тернових В.А. № 2026-02 від 14.01.2026 встановлено, що у підвальному приміщенні площею 406,8 кв.м повністю відсутні батареї опалення; стояки будинкової системи опалення розміщені лише у чотирьох приміщеннях підвалу загальною площею 92,5 кв.м; в інших приміщеннях підвалу загальною площею 314,3 кв.м повністю відсутні будь-які компоненти системи опалення будинку, як стояки, так і батареї опалення. Таким чином, матеріали справи підтверджують, що спірне підвальне приміщення не обладнане опалювальними приладами, не використовується як самостійно опалюване приміщення та не забезпечується тепловою енергією в розумінні індивідуального опалення всієї площі підвалу. Довід апелянта про те, що в чинній редакції Методики № 315 відсутнє визначення «неопалюване приміщення», не спростовує правильності висновків суду. Суд не обмежився кваліфікацією підвалу як «неопалюваного» у відриві від чинної Методики, а встановив, що спірне приміщення відповідає ознакам окремого приміщення з транзитними мережами опалення, оскільки через нього проходять трубопроводи внутрішньобудинкової системи опалення та водночас у ньому відсутні опалювальні прилади. Зміна редакції Методики № 315 та виключення окремого визначення «неопалюване приміщення» не означає, що будь-яке приміщення, через яке проходять трубопроводи, автоматично стало опалюваним. Чинна Методика зберігає окреме регулювання щодо приміщень з транзитними мережами опалення, що і є визначальним для цієї справи. Апелянт також посилається на положення ДБН В.2.5-67:2013 та ДСТУ Б EN 12831, зазначаючи, що проектна внутрішня температура залежить не від розташування приміщення, а від його призначення та способу використання. Колегія суддів не заперечує загального підходу, що проектні параметри мікроклімату визначаються з урахуванням призначення приміщення. Однак у цій справі позивач не довів, яке саме функціональне призначення мав спірний підвал у спірний період, яка нормативна температура повинна була забезпечуватися у ньому та якими доказами підтверджується фактичне забезпечення такої температури. Саме по собі посилання на будівельні норми не замінює доказів фактичного технічного стану приміщення. Натомість наявні у справі технічні паспорти, акти обстеження та експертні висновки підтверджують, що підвал не обладнаний приладами опалення, а проходження через нього окремих трубопроводів має транзитний характер. Довід апелянта про те, що відсутність проєкту будинку, у якому зазначено, що через приміщення проходять лише транзитні трубопроводи, має наслідком визнання підвалу опалюваним, також є необґрунтованим. Відсутність проєктної документації не створює презумпції опалюваного статусу приміщення. Технічний стан приміщення може встановлюватися на підставі всієї сукупності належних і допустимих доказів, зокрема актів обстеження, технічних паспортів, висновків експертів, фотоматеріалів, пояснень сторін та інших документів. Господарський процесуальний кодекс України не встановлює правила, за яким лише проєктна документація або лише рішення органу місцевого самоврядування можуть підтверджувати наявність чи відсутність опалювальних приладів у приміщенні. Навпаки, за статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює всі докази у їх сукупності, а жоден доказ не має наперед установленої сили. Довід апелянта про те, що всі підвальні приміщення незалежно від форми власності є опалюваними, колегія суддів також відхиляє. Форма власності на приміщення не визначає його технічного статусу. Приміщення може перебувати у приватній власності, але бути технічним, допоміжним або таким, через яке проходять транзитні мережі опалення. Водночас приміщення може перебувати у спільній власності співвласників будинку, але бути опалюваним за наявності відповідних технічних ознак. Таким чином, визначальною є не форма власності, а фактичний технічний стан приміщення та характер його підключення до системи теплопостачання. Не заслуговує на підтримку і довід апелянта про те, що підвал як допоміжне приміщення повинен автоматично враховуватися як опалюване приміщення. Методика № 315 дійсно передбачає розподіл обсягів теплової енергії, витраченої на загальнобудинкові потреби, між усіма співвласниками приміщень будинку, у тому числі з урахуванням місць загального користування та допоміжних приміщень. Однак це не означає, що допоміжне або підвальне приміщення автоматично включається до індивідуальної опалювальної площі конкретного споживача як повноцінне опалюване приміщення. Розподіл загальнобудинкових потреб і визначення індивідуального обсягу споживання конкретним приміщенням є різними елементами розрахунку. Саме тому Методика № 315 передбачає окремі правила для приміщень з транзитними мережами опалення та тепловтрат від таких мереж. Щодо доводів апелянта про неправильне застосування судом першої інстанції формули 19 попередньої редакції Методики та формули 23 чинної редакції Методики № 315, колегія суддів зазначає таке. Суд обґрунтовано виходив із того, що проходження через підвальне приміщення транзитних трубопроводів не є підставою для включення всієї площі підвалу до індивідуальної опалювальної площі відповідача. У такому випадку мають враховуватися тепловтрати від відповідних трубопроводів у порядку, передбаченому Методикою №

315. Апелянт помилково стверджує, що формула 19 попередньої редакції Методики могла застосовуватися виключно до приміщень з індивідуальним опаленням. Зі змісту відповідних положень Методики випливає, що її регулювання було спрямоване на визначення теплової енергії, яка надходить від ділянок транзитних трубопроводів до приміщень, що не є звичайними опалюваними приміщеннями. Тому ключовою ознакою є не лише наявність індивідуального опалення, а саме факт проходження транзитних мереж та необхідність окремого врахування тепловтрат від них. Водночас чинна редакція Методики № 315 містить спеціальне регулювання щодо визначення обсягів теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення та функціонування внутрішньобудинкової системи опалення. Наявність у приміщенні транзитних трубопроводів не дає підстав розподіляти на споживача теплову енергію як на повністю опалюване приміщення, якщо відсутні опалювальні прилади та не доведено фактичного забезпечення нормативної температури. Дані, наведені в акті обстеження 2015 року щодо діаметра, довжини, розташування та стану ізоляції трубопроводів, мають значення для визначення тепловтрат від транзитних мереж, а не для висновку про те, що вся площа підвалу повинна вважатися опалюваною. Тому довід апелянта про те, що висновок експерта не містить усіх характеристик транзитних трубопроводів, не спростовує висновку суду першої інстанції про технічний статус приміщення. Експертний висновок у цій частині підтверджує іншу істотну обставину відсутність опалювальних приладів у підвалі та транзитний характер проходження окремих елементів системи опалення. Натомість детальні технічні характеристики трубопроводів можуть мати значення для розрахунку тепловтрат, але не змінюють висновку про те, що підвал не є опалюваним приміщенням у розумінні Методики №

315. Щодо доводів апелянта про застосування пункту 1.5 розділу III Методики № 315 та формули 13, колегія суддів зазначає, що застосування спрощеного порядку розподілу теплової енергії пропорційно площі всіх приміщень можливе лише за умов, визначених самою Методикою. Якщо у будинку наявне окреме приміщення з транзитними мережами опалення, то виконавець послуги повинен врахувати цю обставину при здійсненні розподілу. Ігнорування факту існування такого приміщення та включення всієї його площі до опалювальної площі споживача призводить до викривлення розрахунку та покладення на власника приміщення плати не за фактично спожиту послугу, а за умовно визначений обсяг, який не підтверджений технічними даними. Колегія суддів враховує, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у справі № 908/2311/24 звертав увагу на те, що Методика № 315 передбачає спочатку визначення та розподіл обсягів теплової енергії на місця загального користування і функціонування внутрішньобудинкових систем опалення, а вже потім визначення індивідуальних складових споживання. Такий підхід підтверджує необхідність розмежування загальнобудинкових потреб, функціонування внутрішньобудинкових систем та індивідуального обсягу споживання конкретного приміщення. Таким чином, позиція апелянта про можливість включення всієї площі підвалу до опалювальної площі лише через факт проходження трубопроводів не узгоджується із структурою Методики № 315, яка передбачає окреме врахування різних складових споживання теплової енергії. Щодо доводів апелянта про застосування двоставкового тарифу та умовно-постійної частини тарифу, колегія суддів зазначає таке. Сам по собі факт затвердження для споживачів послуги з постачання теплової енергії двоставкового тарифу не означає, що виконавець послуги має право визначати базу для нарахування такої плати без урахування фактичного технічного статусу приміщення. Порядок формування тарифів та Методика № 315 регулюють різні правові питання. Тариф визначає вартісні показники послуги, тоді як Методика № 315 визначає порядок розподілу обсягу спожитої у будівлі теплової енергії між споживачами. Тому навіть за наявності двоставкового тарифу виконавець повинен правильно визначити, на яку площу та за яким алгоритмом здійснюється розподіл відповідних обсягів. Нарахування умовно-постійної частини тарифу не може підміняти доказування факту того, що спірне приміщення є опалюваним. Якщо підвальне приміщення не має опалювальних приладів і у ньому не доведено забезпечення нормативної температури як в опалюваному приміщенні, відсутні підстави включати всю його площу до індивідуальної опалювальної площі відповідача. Водночас це не означає, що власник такого приміщення взагалі не бере участі у витратах на загальнобудинкові потреби або функціонування внутрішньобудинкової системи опалення. Однак така участь має визначатися у спосіб, передбачений Методикою № 315, з урахуванням технічного статусу приміщення, а не шляхом безумовного включення всієї площі підвалу до опалювальної площі. Тому доводи апелянта про те, що вибіркове застосування одноставкового або двоставкового тарифу призведе до невідшкодування витрат виконавця послуги, не спростовують висновків суду. Спір у цій справі стосується не права виконавця застосовувати затверджений тариф як такий, а правомірності визначення площі та алгоритму розподілу теплової енергії щодо конкретного підвального приміщення. Щодо доводів апелянта про обов`язковість Порядку визначення належності підвальних приміщень багатоквартирного будинку до приміщень з транзитними мережами опалення на території міста Запоріжжя, затвердженого рішенням Запорізької міської ради, колегія суддів зазначає таке. Позивач посилається на те, що Концерн «Міські теплові мережі» є підконтрольним та підзвітним Запорізькій міській раді, а тому зобов`язаний виконувати затверджений нею Порядок. За твердженням апелянта, належність підвального приміщення до приміщень з транзитними мережами опалення може встановлюватися лише рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради на підставі акта робочої комісії. Колегія суддів не погоджується з таким підходом. По-перше, місцевий порядок, затверджений органом місцевого самоврядування, не може змінювати правила доказування, встановлені Господарським процесуальним кодексом України, та не може визначати для суду єдиний допустимий доказ технічного стану приміщення. По-друге, наявність або відсутність опалювальних приладів, проходження транзитних трубопроводів, технічний стан приміщення та характер його використання є фактичними обставинами, які можуть бути встановлені судом на підставі будь-яких належних, допустимих, достовірних і вірогідних доказів. По-третє, рішення виконавчого комітету або акт робочої комісії може мати значення для здійснення виконавцем послуги поточного розподілу у позасудовій процедурі, однак у судовому спорі такий документ не має наперед встановленої сили та не може нівелювати інші докази, які підтверджують фактичний технічний стан приміщення. По-четверте, спірні нарахування охоплюють період з 01.09.2022 по 30.06.2025, тоді як позивач посилається, зокрема, на порядок, затверджений у 2023 році, та подальші зміни до нього. Відповідні локальні акти не можуть мати зворотної дії в часі та не можуть автоматично визначати правовий режим нарахувань за періоди, що передували їх прийняттю. Таким чином, відсутність рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради про віднесення підвального приміщення ТОВ «Южгород» до окремих приміщень з транзитними мережами опалення не позбавляла суд права оцінити наявні у справі акти обстеження, технічні паспорти та висновки експертів і встановити фактичний технічний стан приміщення. Доводи апелянта про те, що суд неправильно застосував статті 76 79 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів відхиляє. Навпаки, суд дослідив і оцінив усю сукупність доказів, які стосуються технічного статусу підвального приміщення: акти обстеження 2008 та 2015 років, технічну документацію, висновки експертів, доводи сторін, розрахунки позивача та заперечення відповідача. Суд не надав жодному доказу наперед встановленої сили, а здійснив їх оцінку в сукупності, що відповідає статті 86 Господарського процесуального кодексу України. Щодо доводів апелянта про неврахування судом платежу у сумі 18 259,63 грн, здійсненого відповідачем 21.08.2024, колегія суддів зазначає таке. З матеріалів справи вбачається, що 21.08.2024 ТОВ «Южгород» здійснило два платежі: у сумі 6 934, 33 грн з призначенням платежу «опалення за липень 2024 року за договором № 72210501» та у сумі 11 325, 30 грн з призначенням платежу «оплата заборгованості за договором № 72210501». Позивач у апеляційній скарзі зазначає, що платіж у сумі 6 934, 33 грн був врахований у розрахунку, а платіж у сумі 11 325, 30 грн частково зарахований на погашення попередньої заборгованості за період з 01.11.2021 по 30.09.2022, залишок у рахунок вересня 2022 року. Разом з тим суд обґрунтовано звернув увагу, що сума 11 325, 30 грн не була відображена у поданому позивачем розрахунку основного боргу як окремий платіж, що ускладнює перевірку правильності математичного визначення заявленої до стягнення суми. Однак навіть незалежно від оцінки цього платежу, визначальним для вирішення спору є те, що сам розрахунок позивача ґрунтується на включенні підвального приміщення площею 406,8 кв.м до опалювальної площі відповідача. Оскільки такий підхід не підтверджений матеріалами справи, заявлений розмір заборгованості не може вважатися доведеним. Тобто спір щодо зарахування платежу у сумі 11 325, 30 грн додатково підтверджує наявність сумнівів у достовірності розрахунку, однак не є єдиною підставою для відмови у позові. Основною підставою є недоведеність правомірності самого алгоритму нарахувань. Колегія суддів також враховує, що позивач заявив до стягнення конкретну суму заборгованості 304 672, 06 грн, таким чином саме на нього покладався обов`язок довести як правову підставу нарахування, так і правильність математичного розрахунку цієї суми. Наявні у справі докази не дають підстав визнати такий обов`язок виконаним. Щодо посилань відповідача на судову практику Господарського суду Запорізької області, Центрального апеляційного господарського суду, Дніпропетровського окружного адміністративного суду та Запорізького апеляційного суду у подібних спорах, колегія суддів зазначає, що такі рішення не є обов`язковими для суду у розумінні частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, однак можуть враховуватися як орієнтир щодо підходів до оцінки подібних фактичних обставин. Разом із тим висновки суду у цій справі ґрунтуються не на формальному застосуванні рішень в інших справах, а на безпосередньому дослідженні доказів, наявних саме у справі № 908/3273/25. При цьому встановлені у цій справі фактичні обставини узгоджуються із загальним підходом, за яким технічний стан приміщення має визначатися за доказами фактичного стану, а не виключно за формальним статусом приміщення або формою власності. Посилання апелянта на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 908/2311/24 також не спростовує висновків суду. У зазначеній справі Верховний Суд виходив із необхідності застосування Методики № 315 для визначення та розподілу обсягів теплової енергії, у тому числі на місця загального користування і функціонування внутрішньобудинкових систем опалення. Однак ця правова позиція не означає, що будь-яке приміщення, через яке проходять трубопроводи, автоматично визнається опалюваним і вся його площа включається до індивідуальної опалювальної площі споживача. Навпаки, застосування Методики № 315 передбачає необхідність правильного визначення статусу приміщення та відповідного алгоритму розподілу. Саме цього позивач у цій справі належно не довів. Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що сам факт перебування відповідача у договірних відносинах з Концерном «Міські теплові мережі» не є спірним. Не заперечується і те, що будинок загалом обладнаний вузлом комерційного обліку теплової енергії та споживає теплову енергію. Однак спір стосується не наявності у будинку теплопостачання як такого, а правильності покладення саме на відповідача обов`язку сплачувати за теплову енергію, розподілену на всю площу належного йому підвального приміщення площею 406,8 кв.м як на опалювану площу. Позивач не довів, що спірний підвал був обладнаний опалювальними приладами, що у ньому забезпечувалася нормативна температура повітря як в опалюваному приміщенні, що його технічний стан у спірний період змінився порівняно з актами обстеження 2008 та 2015 років, або що експертні висновки, подані відповідачем, є недостовірними чи неналежними. За таких обставин суд обґрунтовано дійшов висновку, що Концерн «Міські теплові мережі» безпідставно включив площу підвального приміщення відповідача до опалювальної площі та здійснив нарахування плати за алгоритмом, який не відповідає фактичному технічному стану приміщення. Доводи апеляційної скарги фактично спрямовані на переоцінку доказів та ґрунтуються на припущенні, що будь-яке підвальне приміщення, через яке проходять внутрішньобудинкові мережі, повинно вважатися опалюваним. Проте таке припущення не відповідає положенням Методики № 315, не підтверджене доказами у справі та спростовується актами обстеження, технічною документацією і висновками експертів. Суд апеляційної інстанції також враховує практику Європейського суду з прав людини щодо обов`язку суду мотивувати судове рішення. У цій справі суд надав оцінку основним доводам сторін, встановив фактичний технічний стан спірного підвального приміщення, дослідив акти обстеження, технічну документацію, висновки експертів, розрахунок позивача, доводи щодо Методики № 315 та Порядку Запорізької міської ради, після чого дійшов мотивованого висновку про недоведеність заявлених позовних вимог. Таким чином, оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України щодо законності та обґрунтованості судового рішення. Узагальнюючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що Господарський суд Запорізької області правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку доказам, правильно застосував положення Методики № 315 та обґрунтовано виходив із того, що позивач не довів правомірності включення площі підвального приміщення відповідача до опалювальної площі та не підтвердив заявлений до стягнення розмір заборгованості. Доводи апеляційної скарги Концерну «Міські теплові мережі» не спростовують висновків суду, не підтверджують наявності правових підстав для задоволення позову та зводяться до незгоди з оцінкою доказів і до власного тлумачення Методики № 315, яке не узгоджується з установленими у справі фактичними обставинами. За таких обставин апеляційна скарга Концерну «Міські теплові мережі» задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 у справі № 908/3273/25 підлягає залишенню без змін. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. У справі «Руїз Торіха проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до принципу належного здійснення правосуддя судові рішення повинні достатньою мірою містити мотиви, на яких вони ґрунтуються. Водночас пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не може тлумачитися як такий, що вимагає від судів детальної відповіді на кожен аргумент сторін. Також у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що усталений принцип належного здійснення правосуддя передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. З урахуванням положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить із того, що скаржнику надано відповідь на всі істотні питання, які виникають при вирішенні цього спору як у матеріально-правовому, так і у процесуальному аспектах. Доводи апеляційної скарги про те, що належне відповідачу підвальне приміщення площею 406,8 кв.м є опалюваним приміщенням у розумінні Методики № 315, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду. Наявні у справі акти обстеження, технічна документація та висновки судових експертів підтверджують відсутність у спірному підвальному приміщенні опалювальних приладів та наявність у ньому транзитних трубопроводів внутрішньобудинкової системи опалення. Не підтвердилися і доводи апелянта про те, що сам факт проходження через підвальне приміщення внутрішньобудинкових мереж опалення є достатньою підставою для віднесення всього приміщення до опалюваних. Методика № 315 розмежовує опалювані приміщення та окремі приміщення з транзитними мережами опалення, а тому наявність трубопроводів за відсутності опалювальних приладів не є самостійною підставою для включення всієї площі підвалу до індивідуальної опалювальної площі відповідача. Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про те, що відсутність у чинній редакції Методики № 315 поняття «неопалюване приміщення» змінює правову оцінку спірного приміщення. Визначальним у цій справі є не саме формальне використання поняття «неопалюване приміщення», а встановлення того, що підвальне приміщення відповідача відповідає ознакам окремого приміщення з транзитними мережами опалення. Доводи Концерну «Міські теплові мережі» щодо застосування формули 13 Методики № 315 та розподілу теплової енергії пропорційно всій площі належного відповідачу приміщення також не спростовують висновків місцевого господарського суду. Наявність у будинку окремого приміщення з транзитними мережами опалення виключає можливість ігнорування його технічного статусу при здійсненні розрахунку. Не знайшли свого підтвердження і доводи апелянта щодо неправомірності врахування судом актів обстеження 2008 та 2015 років. Зазначені акти складені самим позивачем, а їх зміст узгоджується з технічною документацією та висновками судових експертів. Позивач не довів, що технічний стан підвального приміщення у спірний період змінився або що у ньому були встановлені опалювальні прилади. Посилання апелянта на Порядок визначення належності підвальних приміщень багатоквартирного будинку до приміщень з транзитними мережами опалення, затверджений рішенням Запорізької міської ради, також не впливає на правильність висновків суду. Такий Порядок не може змінювати правила доказування, встановлені Господарським процесуальним кодексом України, та не позбавляє суд права встановлювати технічний стан приміщення на підставі всієї сукупності належних і допустимих доказів. Доводи апелянта щодо застосування двоставкового тарифу та умовно-постійної частини тарифу не спростовують висновків суду, оскільки спір у цій справі стосується не права позивача застосовувати затверджений тариф як такий, а правомірності визначення площі та алгоритму розподілу теплової енергії щодо конкретного підвального приміщення. Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо правильності розрахунку заявленої до стягнення заборгованості. Позивач не довів правомірності включення площі підвального приміщення відповідача до опалювальної площі, а тому заявлений розрахунок заборгованості у сумі 304 672, 06 грн не може вважатися належним і достатнім підтвердженням позовних вимог. Не підтвердилися і доводи апелянта щодо неналежної оцінки доказів судом. Матеріали справи свідчать про повне та всебічне дослідження судом обставин справи, надання оцінки істотним доводам учасників справи та ухвалення рішення з дотриманням вимог статей 73, 74, 76 79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 у справі № 908/3273/25 в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів встановила, що воно ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, на підставі повного і всебічного з`ясування обставин справи, підтверджених належними і допустимими доказами, з наданням належної правової оцінки всім істотним доводам учасників справи. Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням меж перегляду справи в апеляційному порядку, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга Концерну «Міські теплові мережі» задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 у справі № 908/3273/25 підлягає залишенню без змін. Судові витрати. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а у разі відмови у задоволенні апеляційної скарги на особу, яка подала таку апеляційну скаргу. Оскільки за результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги Концерну «Міські теплові мережі» та залишення без змін рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 у справі № 908/3273/25, понесені апелянтом судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на останнього та відшкодуванню не підлягають. Керуючись ст. ст. 73, 74, 76 79, 86, 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281 284, 287 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Концерну «Міські теплові мережі» на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 у справі № 908/3273/25 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Запорізької області від 20.02.2026 у справі № 908/3273/25 залишити без змін. Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до ст. 288 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя Л.В. Андрейчук Суддя: Г.В. Левшина Суддя: С.В. Вінніков