Постанова 4873 № 910/1459/26

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "03" червня 2026 р. Справа№910/1459/26 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Владимиренко С.В. суддів: Демидової А.М. Ходаківської І.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.04.2026 у справі №910/1459/26 (суддя Котков О.В.) за результатами розгляду зустрічного позову Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» про визнання неправомірної бездіяльності, визнання недійсними, недостовірними та такими, що не придатні для використання дані, визнання неправомірними дій у справі за позовною заявою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» про стягнення грошових коштів ВСТАНОВИВ: 12.02.2026 Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» (далі відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 718 555 894, 89 грн за договором про врегулювання небалансів електричної енергії (ідентифікатор № 0044-01022) від 03.05.2019. Господарський суд міста Києва ухвалою від 09.03.2026 у справі №910/1459/26 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі. Встановив відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство. 05.04.2026 відповідачем сформовано та подано до Господарського суду міста Києва через систему «Електронний суд» відзив на позовну заяву. Того ж дня, відповідачем - Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» сформовано та подано до суду першої інстанції через систему «Електронний суд» зустрічну позовну заяву до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» про визнання неправомірної бездіяльності, визнання недійсними, недостовірними та такими, що не придатні для використання дані, визнання неправомірними дій. Також, відповідачем 05.04.2026 подано окреме клопотання про поновлення строку для надання відзиву на позовну заяву та поновлення строку для подання зустрічної позовної заяви. Клопотання про поновлення строку обґрунтоване тим, що враховуючи значну кількість доданих до позовної заяви додатків, які потрібно вивчити, підготовка відзиву на позовну заяву потребує опрацювання великої кількості доказових документів та формування належних додатків до відзиву на позов. Господарський суд міста Києва ухвалою від 14.04.2026 у справі №910/1459/26 у задоволенні заяви Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» про поновлення процесуального строку для подачі зустрічного позову відмовив. Повернув без розгляду зустрічну позовну заяву Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» про визнання неправомірної бездіяльності, визнання недійсними, недостовірними та такими, що не придатні для використання даних, визнання неправомірними дій. Приймаючи вказану ухвалу суд першої інстанції вказав, що тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації права щодо подачі зустрічного позову у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск такого строку з поважних причин. Разом з цим, суд зауважив, що відповідач протягом достатнього часу з кінця лютого 2026 мав можливість реалізувати своє право на підготовку зустрічного позову, враховуючи, що первісний позов був направлений позивачем до зареєстрованого електронного кабінету ДПЗД «Укрінтеренерго» у лютому 2026 року, у тому числі, за допомогою спеціалізованих електронних систем та баз даних, а саме, таких, як система управління ринком (реалізована через програмний продукт MMS Market Management System), інформаційно-телекомунікаційної платформи Datahub, системи електронного обміну документами «Укренерго Online». Крім того, віднесення ДПЗД «Укрінтеренерго» до Переліку об`єктів критичної інфраструктури паливно-енергетичного сектору критичної інфраструктури на переконання суду першої інстанції не впливає на обов`язок ДПЗД «Укрінтеренерго» звернутись до суду у визначений законом строк з зустрічним позовом, при цьому, наказ №6 від 19.11.2024 суд визнав внутрішнім документом позивача, який регулює лише робочий час працівників ДПЗД «Укрінтеренерго», та ніяким чином не надає заявнику переважного права на реалізацію своїх прав з порушенням процесуального строку. Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, 24.04.2026 Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.04.2026 у справі №910/1459/26 про повернення зустрічної позовної заяви. В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги відповідач наголошує на тому, що основними причинами пропуску строку на надання відзиву та зустрічної позовної заяви є складність справи: повний та об`єктивний аналіз доказової бази, яка надається учасниками судових справ у електроенергетичній галузі, вимагає в т. ч. роботи із даними спеціалізованих електронних систем та баз даних, в т. ч. таких, як система управління ринком (реалізована через програмний продукт MMS Market Management System), інформаційно-телекомунікаційна платформа Datahub, система електронного обміну документами «Укренерго Online» та багато інших, великий обсяг додатків. Відповідач зауважив, що відповідно до наказу від 19.11.2024 №96 на підприємстві встановлено режим неповного робочого часу, а саме: 32-х годинний робочий тиждень тривалістю 4 (чотири) робочих дні з понеділка по четвер. Також, апелянт посилається на об`єктивні перешкоди: ДПЗД «Укрінтеренерго» включено до Переліку об`єктів критичної інфраструктури паливно-енергетичного сектору критичної інфраструктури, в умовах повномасштабної збройної агресії проти України; у місті Києві регулярно оголошуються повітряні тривоги, під час оголошення тривоги персонал підприємства зобов`язаний негайно залишити робочі місця та перебувати в укритті. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2026 апеляційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.04.2026 у справі №910/1459/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 04.05.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.04.2026 у справі №910/1459/26; призначив до розгляду апеляційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.04.2026 у справі №910/1459/26 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; витребував з Господарського суду міста Києва копії матеріалів, необхідних для розгляду апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.04.2026 у справі №910/1459/26. 14.05.2026 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 14.04.2026 у справі №910/1459/26. 20.05.2026 відповідачем подано клопотання, в якому останній просив врахувати обставини справи щодо того, що судом першої інстанції під час судового засідання 07.04.2026 було відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про поновлення процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву та відмовлено у його прийнятті. Відповідач наголосив на тому, що ним об`єктивно було подано єдине (спільне) клопотання про поновлення строку як для надання відзиву, так і для пред`явлення зустрічної позовної заяви, оскільки ці процесуальні строки є законодавчо взаємопов`язаними. Відмова у поновленні строку для надання відзиву автоматично та деструктивно вплинула на розгляд питання про прийняття зустрічного позову. Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне. Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Виходячи з норм статей 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом. Тобто, реалізація конституційного права, зокрема на судовий захист, ставиться у залежність від положень процесуального закону, в даному випадку - норм ГПК. Отже, право на пред`явлення зустрічної позовної заяви не є абсолютним. Подаючи зустрічну позовну заяву, заявник повинен дотримуватись вимог ГПК щодо її подання. Частиною першою статті 46 ГПК визначено, що сторони користуються рівними процесуальними правами. Нормою пункту 3 частини другої статті 46 ГПК передбачено, що відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом. Відповідно до частини першої статті 180 ГПК відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. За нормою частини шостої статті 180 ГПК зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої цієї статті, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи. Відповідно до частини восьмої статті 165 ГПК відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. Так, прямо з норми частини восьмої статті 165 ГПК вбачається, що для подачі відзиву строк встановлює суд, який (строк) не може бути меншим 15 днів з дня вручення ухвали. Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом (стаття 113 ГПК). Частиною першою статті 116 ГПК визначено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Відповідно до пункту 6 частини другої статті 42 ГПК учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки. Згідно зі статтею 118 ГПК право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Таким чином право на подання зустрічного позову може бути реалізовано відповідачем виключно у строк, встановлений для подання відзиву на позов, а процесуальним наслідком пропуску такого строку є втрата права на вчинення стороною відповідної процесуальної дії. Подібну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.12.2019 у справі №910/5172/19, від 17.09.2024 у справі № 917/321/24. Обрахування строку на подання відзиву на позов починається відповідно для кожного учасника справи з наступного дня після дати отримання ним ухвали місцевого господарського суду про відкриття провадження у справі. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.03.2026 у справі №910/1459/26, позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження. Зокрема, встановлено відповідачу строк протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання до суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення або визнання вимог позивача з посиланням на діюче законодавство та з дотриманням приписів ст. 165 Господарського процесуального кодексу України. Отже, відповідач мав право подати зустрічну позовну заяву у цій справі в строк до 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. З наявної в матеріалах оскарження ухвали Господарського суду Київської області від 14.04.2026 у справі №910/1459/26, довідки про доставку електронного листа вбачається, що ухвала про відкриття провадження у справі доставлена відповідачу 09.03.2026 о 15:09 год. Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Отже, датою вручення ухвали про відкриття провадження у даній справі є 09.03.2026. Згідно з ч. 1 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Тобто, останнім днем для подання відзиву, а також зустрічної позовної заяви, було 24.03.2026 (включно), проте зустрічна позовна заява сформована відповідачем через систему «Електронний суд» 05.04.2026, тобто подана з порушенням строку, встановленого частиною першою статті 180 ГПК України. Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» звернулось із заявою про поновлення строку, встановленого законом, проте наведені в цьому клопотанні доводи заявника суд визнав неповажними. Згідно із пунктом 6 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки. Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (частина перша статті 118 ГПК України). Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників господарського судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ГПК України певних процесуальних дій. При вирішенні питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду. Інститут процесуальних строків сприяє досягненню юридичної визначеності, а також стимулює учасників справи та інших заінтересованих осіб добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Норми ГПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи. Поважними причинами пропуску процесуального строку вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред`явлення заяви стає неможливим або утрудненим, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання заяви. Суд апеляційної інстанції, відхиляючи доводи апеляційної скарги в цій частині зазначає наступне. Пропуск процесуального строку - це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причини, що не можуть бути визнані такими, і такий, що породжує відповідні правові наслідки. Закон встановлює рівні можливості для сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються. Питання про поважність причин пропуску процесуального строку в розумінні статті 86 Господарського процесуального кодексу України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який за заявою сторони може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених ГПК України. Отже, вирішуючи це питання, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, має оцінити на предмет поважності причини пропуску встановленого законом процесуального строку, і в залежності від встановленого вирішити питання про поновлення або відмову у поновленні цього строку. Із правового контексту норм статей 118, 119 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що господарський суд може відновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було б несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства. За змістом ст. 74 ГПК України обов`язок доказування поважності причин пропуску процесуальних строків та подача заяви про їх поновлення покладається на зацікавлену сторону. Суд апеляційної інстанції врахувавши доводи відповідача про складність справи та переривання робочих процесів підприємства через масову атаку на енергосистему, звертає увагу, що наведені обставини відносяться до організаційних питань внутрішньої діяльності відповідача, мають суб`єктивний для нього характер і не свідчать про існування об`єктивно непереборних причин неподання зустрічної позовної заяви у встановлений законом строк. Суд звертає увагу, що наслідки порушення відповідачем вимог частини першої статті 180 Господарського процесуального кодексу України в частині строку пред`явлення зустрічного позову, визначені частиною шостою статті 180 названого Кодексу, а саме: зустрічна позовна заява, у такому випадку, підлягає поверненню скаржнику. Також, суд апеляційної інстанції враховує те, що відповідач, зустрічний позов якого повернуто судом у зв`язку з пропуском строку на його подання, не позбавлений права на звернення до суду з окремим позовом у загальному порядку. З урахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду з приводу того, що відповідачем не наведено поважних причин, які перешкоджали подати до суду зустрічний позов у встановлений процесуальним законодавством строк. Внаслідок цього, судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні клопотання про поновлення процесуального строку з дотриманням приписів статті 119 ГПК України. Згідно із частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»). У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»), Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»), Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»), Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»). Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими. Апеляційним судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із частиною 1 статті 271 ГПК апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Доводи наведені апелянтом в апеляційній скарзі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, при цьому апеляційним господарським судом при винесені даної постанови було спростовано доводи апелянта із посиланням на норми процесуального права, які підлягають застосуванню при здійсненні апеляційного перегляду. Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вищевикладене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що ухвала Господарського суду міста Києва від 14.04.2026 у справі №910/1459/26 прийнята з дотриманням норм процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає. Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.04.2026 у справі №910/1459/26 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.04.2026 у справі №910/1459/26 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 14.04.2026 у справі №910/1459/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя С.В. Владимиренко Судді А.М. Демидова І.П. Ходаківська