Постанова 4873 № 911/493/26

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "08" червня 2026 р. Справа№911/493/26 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Владимиренко С.В. суддів: Ходаківської І.П. Демидової А.М. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гаврилівська Птахофабрика» на ухвалу Господарського суду Київської області від 28.04.2026 у справі №911/493/26 (суддя Рябцева О.О.) за результатами розгляду зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Гаврилівська Птахофабрика» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чікен Стар» про внесення змін до договору купівлі-продажу у справі №911/493/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Чікен Стар» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гаврилівська Птахофабрика» про визнання права іпотекодержателя ВСТАНОВИВ: 20.02.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «Чікен Стар» (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гаврилівська Птахофабрика» (далі за текстом - відповідач), з наступними позовними вимогами: - визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Чікен Стар» право іпотекодержателя щодо об`єкта нерухомого майна - Племінної птахоферми «Катюжанка», загальною площею 19016,9 кв.м, складові об`єкта: санпропускник, А, площею 126,6 кв.м; пташник, Б, площею 1427,7 кв.м; пташник, В, площею 1588,2 кв.м; бригадирська, Г, площею 142,2 кв.м; пташник, Д, площею 1689,3 кв.м; пташник, Е, площею 1586,0 кв.м; пташник, Є, площею 1421,1 кв.м; пташник, Ж, площею 1462,1 кв.м; пташник, 3, площею 1684,7 кв.м; пташник, И, площею 1702,4 кв.м; склад, І, площею 167,7 кв.м; пташник, Ї, площею 1594,3 кв.м; пташник, Й, площею 1463,7 кв.м; пташник, К, площею 1472,5 кв.м; ГРП, Л, площею 37,0 кв.м; насосна станція пожежегасіння, М, площею 4,6 кв.м; КТП, Н; сіносховище, О; дизбар`єр, І; вимощення, II; газопровід, IIІ-V; водопровід, VI-VIII; каналізація, IX; водонапірні башти, Х-ХІ; свердловини, ХІІ-ХІІІ; септики, XIV-XXIV; кормові бункери, XXV-XXXVII; будівля охорони, П; навіс, Р; огорожа, 1-2, розташований за адресою: Київська обл., Вишгородський р., с/рада Катюжанська, Острів масив, будинок 1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 943500632218 (далі за текстом Об`єкт) - як такого, що виникло в силу закону у зв`язку з його продажем з відстроченням платежу (в кредит) за Договором купівлі-продажу № 1736 від 31 жовтня 2025 року; - визнати, що Об`єкт є обтяженим іпотекою (іпотека в силу закону) на користь позивача в забезпечення виконання відповідачем зобов`язання зі сплати ціни за договором у розмірі 12 179 000 грн - до моменту повного виконання такого зобов`язання. Господарський суд Київської області ухвалою від 04.03.2026 у справі №911/493/26 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у даній справі. Розгляд справи постановив здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначив на 02.04.2026 о 11:50 год. Встановив строк для подання відповідачем відзиву на позов протягом 15 днів з дня отримання ним даної ухвали. 26.03.2026 відповідачем сформовано та подано через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області відзив на позовну заяву, в якому він просив поновити пропущений процесуальний строк на подання відзиву на позовну заяву, відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. 23.04.2026 від відповідача до Господарського суду Київської області надійшов зустрічний позов, в якому заявник просив внести зміни до Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 31.10.2025, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Чікен Стар» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гаврилівська Птахофабрика», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ігнатовою Г.О. та зареєстрованого в реєстрі за №1736, в частині строку оплати ціни договору, а саме: викласти підпункт 2.2 пункту 2 Договору в такій редакції: « 2.2. Покупець зобов`язується сплатити Ціну Нерухомого майна після зняття обмежень та заборон, застосованих постановою Окружного суду Лімасола (Республіка Кіпр), яка видана 13.02.2026, складена 19.02.2026, номер заяви до подання позову: 3/2026 за позовом ДІМАСК ХОЛДІНГ ЛТД [DIMASK HOLDING LTD] (HE 446065, Лiмасом), та СКАФІЛІ ЛТД [SKАFІLI LTД] (НЕ 475096, Ларнака) до відповідачів: 1) АВІ ІНВЕСТМЕНТ ГРУП ЛTД [AVY INVESTMENT GROUP LTD] (HE 360191, Лімасол) та 2) ДНІПРО АГРО АЛЬЯНС ЛTД IDNPRO AGRO ALLIANCE LTD] (HE 343787, Лімасол), а саме не пізніше 2 (двох) місяців після набрання законної сили відповідним судовим актом - одним або декількома платежами шляхом прямого банківського переказу на банківський рахунок Продавця, реквізити якого Продавець повідомить Покупцю у письмовій формі протягом 1 (одного) місяця з моменту зняття указаних обмежень». Господарський суд Київської області ухвалою від 28.04.2026 у справі №911/493/26 зустрічний позов та додані до нього документи повернув заявнику. Приймаючи вказану ухвалу суд першої інстанції вказав, що зустрічну позовну заяву подано з пропуском встановленого строку для її подання, що є порушенням частини 1 статті 180 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а тому, дійшов висновку про повернення зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Гаврилівська Птахофабрика» на підставі частини 6 статті 180 Господарського процесуального кодексу України. Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, 06.05.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «Гаврилівська Птахофабрика» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.04.2026 у справі №911/493/26 про повернення зустрічного позову; справу передати до Господарського суду Київської області для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про прийняття зустрічного позову. В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги відповідач наголошує на тому, що суд першої інстанції допустив надмірний формалізм, оскільки підготовче провадження у справі не завершено та саме на цій стадії вирішуються питання прийняття зустрічного позову та концентрації спору. Також, апелянт посилається на те, що зустрічний позов тісно пов`язаний з первісним позовом, його неприйняття порушує право на доступ до правосуддя та суперечить принципам ефективності захисту в просувальної економії. Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду)від 06.05.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гаврилівська Птахофабрика» на ухвалу Господарського суду Київської області від 28.04.2026 у справі №911/493/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 11.05.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Гаврилівська Птахофабрика» на ухвалу Господарського суду Київської області від 28.04.2026 у справі №911/493/26; призначив до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гаврилівська Птахофабрика» на ухвалу Господарського суду Київської області від 28.04.2026 у справі №911/493/26 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; витребував з Господарського суду Київської області копії матеріалів, необхідних для розгляду апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Київської області від 28.04.2026 у справі №911/493/26. 20.05.2026 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали оскарження ухвали Господарського суду Київської області від 28.04.2026 у справі №911/493/26. 29.05.2026 позивачем сформовано та подано через систему «Електронний суд» відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому останній заперечує проти її задоволення, зазначаючи, що відповідач не подавав заяву про поновлення пропущеного строку (частина 1 статті 119 ГПК України) та не навів жодних об`єктивних причин, які б перешкоджали йому звернутися з зустрічною позовною заявою вчасно. Таким чином, за доводами позивача, суд першої інстанції на підставі частини 6 статті 180 ГПК України мав безальтернативний обов`язок повернути таку заяву. Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне. Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Виходячи з норм статей 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом. Тобто, реалізація конституційного права, зокрема на судовий захист, ставиться у залежність від положень процесуального закону, в даному випадку - норм ГПК України. Отже, право на пред`явлення зустрічної позовної заяви не є абсолютним. Подаючи зустрічну позовну заяву, заявник повинен дотримуватись вимог ГПК України щодо її подання. Частиною першою статті 46 ГПК України визначено, що сторони користуються рівними процесуальними правами. Нормою пункту 3 частини другої статті 46 ГПК України передбачено, що відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом. Відповідно до частини першої статті 180 ГПК України відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. За нормою частини шостої статті 180 ГПК України зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої цієї статті, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи. Відповідно до частини восьмої статті 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. Так, прямо з норми частини восьмої статті 165 ГПК України вбачається, що для подачі відзиву строк встановлює суд, який (строк) не може бути меншим 15 днів з дня вручення ухвали. Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом (стаття 113 ГПК). Частиною першою статті 116 ГПК визначено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Відповідно до пункту 6 частини другої статті 42 ГПК учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки. Згідно зі статтею 118 ГПК право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Таким чином право на подання зустрічного позову може бути реалізовано відповідачем виключно у строк, встановлений для подання відзиву на позов, а процесуальним наслідком пропуску такого строку є втрата права на вчинення стороною відповідної процесуальної дії. Подібну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.12.2019 у справі №910/5172/19, від 17.09.2024 у справі № 917/321/24. Обрахування строку на подання відзиву на позов починається відповідно для кожного учасника справи з наступного дня після дати отримання ним ухвали місцевого господарського суду про відкриття провадження у справі. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Київської області від 04.03.2026 у справі №911/493/26, прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження. Зокрема, встановлено відповідачу строк протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Отже, відповідач мав право подати зустрічну позовну заяву у цій справі в строк до 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. З наявного в матеріалах оскарження ухвали Господарського суду Київської області від 28.04.2026 у справі №911/493/26, рекомендованого повідомлення, вбачається, що ухвала про відкриття провадження у справі отримана відповідачем засобами поштового зв`язку 24.03.2026. Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення. Отже, датою вручення ухвали про відкриття провадження у даній справі є 24.03.2026. Згідно з ч. 1 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Тобто, останнім днем для подання відзиву, а також зустрічної позовної заяви, було 08.04.2026 (включно), проте зустрічна позовна заява датована відповідачем 20.04.2026 та надійшла до суду першої інстанції 23.04.2026, тобто подана з порушенням строку, встановленого частиною першою статті 180 ГПК України. Згідно із пунктом 6 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки. Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (частина перша статті 118 ГПК України). Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників господарського судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ГПК України певних процесуальних дій. При вирішенні питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду. Інститут процесуальних строків сприяє досягненню юридичної визначеності, а також стимулює учасників справи та інших заінтересованих осіб добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Пропуск процесуального строку - це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причини, що не можуть бути визнані такими, і такий, що породжує відповідні правові наслідки. Закон встановлює рівні можливості для сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються. З ухвали Господарського суду Київської області від 28.04.2026 про повернення зустрічної позовної заяви у даній справі та з самої зустрічної позовної заяви вбачається, що ТОВ «Гаврилівська Птахофабрика» не заявило клопотання про визнання поважними причин пропуску строку. Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч. 1 ст.119 ГПК України). Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи (ч. 3 ст. 119 ГПК України). За змістом ст. 119 ГПК України пропущений учасником процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений судом за умови звернення учасника із заявою про поновлення такого строку, в якій він має навести причини пропуску строку, а суд оцінити наведені заявником причини на предмет їх поважності. Реалізація процесуальних прав та обов`язків учасників справі перебуває у тісному зв`язку зі стадіями судового провадження і пов`язана з перебігом процесуальних строків. Так, з початком і закінченням перебігу процесуального строку пов`язане настання чітко встановлених юридичних наслідків. Питання щодо поновлення встановленого законом строку безпосередньо пов`язане з відповідним конкретним учасником справи, його процесуальним правом і обов`язком та спрямоване на реалізацією саме його суб`єктивних процесуальних прав (обов`язків). У тому випадку, коли у встановлений законом строк учаснику справи виконати певні процесуальні дії не є можливим, оскільки саме у нього виникли обставини, які перешкоджають їх реалізації, у такого учасника виникає унормована законом можливість ініціювати поновлення процесуального строку, у спосіб звернення до суду із заявою, в якій має бути наведено причини пропуску строку; суд же лише має здійснити оцінку причин пропуску строку, наведених заявником, на предмет їх поважності. Інший підхід порушував би принципи диспозитивності та змагальності З огляду на це, суд апеляційної інстанції відхиляє викладені в апеляційній скарзі доводи скаржника стосовно того, що суд не надав оцінки обставинам справи, адже, як зазначалось вище, скаржник пропустив строк, встановлений законом, який підлягає поновленню лише на підставі поданої ним заяви про поновлення такого строку. При цьому, суд звертає увагу, що із заявою про поновлення строку, встановленого законом, скаржник не звертався. Відсутність заяви скаржника про поновлення строку, встановленого законом для подання зустрічного позову, виключає необхідність надавати оцінку доводам скаржника щодо не врахування судом першої інстанції обставин щодо підстав зустрічного позову та їх обізнаності відповідачем після спливу строку встановленого судом для подання відзиву, адже такі доводи могли були наведені скаржником в обґрунтування заяви про поновлення строку на подання зустрічного позову, чого останній не зробив. За відсутності такої заяви у суду першої інстанції не було підстав для поновлення строку, встановленого законом на подання зустрічної позовної заяви, а у суду апеляційної інстанції відсутні підстави перевіряти обставини, які могли б бути підставою для поновлення такого строку (постанова Верховного Суду від 06.12.2023 у справі №918/604/23). Крім того, посилання відповідача на стадію незавершеного підготовчого провадження не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки подати позов до однієї або декількох сторін до закінчення підготовчого провадження мають право треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору (частина 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України), а не відповідач. Як зазначено вище, до відповідача застосовуються положення статті 180 Господарського процесуального кодексу України. Враховуючи викладене та встановлені обставини справи щодо подання зустрічної позовної заяви з порушенням строку, встановленого законом, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про повернення заявнику зустрічної позовної заяви. Згідно із частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»). У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»), Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»), Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»), Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»). Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими. Апеляційним судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із частиною 1 статті 271 ГПК апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Доводи наведені апелянтом в апеляційній скарзі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, при цьому апеляційним господарським судом при винесені даної постанови було спростовано доводи апелянта із посиланням на норми процесуального права, які підлягають застосуванню при здійсненні апеляційного перегляду. Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вищевикладене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що ухвала Господарського суду Київської області від 28.04.2026 у справі №911/493/26 прийнята з дотриманням норм процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає. Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гаврилівська Птахофабрика» на ухвалу Господарського суду Київської області від 28.04.2026 у справі №911/493/26 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Київської області від 28.04.2026 у справі №911/493/26 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали оскарження ухвали Господарського суду Київської області від 28.04.2026 у справі №911/493/26 повернути до Господарського суду Київської області.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя С.В. Владимиренко Судді І.П. Ходаківська А.М. Демидова