Постанова 4870 № 909/828/25

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 909/828/25 Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії: головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М., суддів: Бонк Т.Б., Якімець Г.Г., секретар судового засідання Бабій М.М. явка учасників справи: від прокурора: Букаловська Л.Є.; від позивача: не з`явився; від відповідача-1: не з`явився; від відповідача-2: не з`явився; від третьої особи: не з`явився; розглянув апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Смірнової Уляни Богданівни №27/02 від 28.02.2026, на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.01.2026, суддя Михайлишин В. В., м. Івано-Франківськ, повний текст рішення складено 06.02.2026, у справі №909/828/25 за позовом керівника Калуської окружної прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України до відповідача-1 Калуського політехнічного фахового коледжу до відповідача-2 фізичної особи - підприємця Смірнової Уляни Богданівни третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях про визнання недійсним Договорів про внесення змін до Договору оренди державного майна та зобов`язання повернути нежитлове приміщення шляхом підписання акта приймання, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У липні 2025 року до Господарського суду Івано-Франківської області звернувся керівник Калуської окружної прокуратури Івано-Франківської області (далі - Прокурор) в особі органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Міністерства освіти і науки України (далі - МОН України, Міністерство, позивач-1) із позовною заявою до Калуського політехнічного фахового коледжу (Відповідач-1) та фізичної особи - підприємця Смірнової Уляни Богданівни (Відповідач-2), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Регіонального відділення Фонду державного майна по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях про визнання недійсним Договорів про внесення змін, укладених між відповідачами (далі - договір про внесення змін №1 від 01.09.2021; Договір про внесення змін та доповнень №2 від 01.09.2021; договір про внесення змін №3 від 15.11.2021; Договір про внесення змін та доповнень №4 від 17.11.2021; договір про внесення змін №5 від 03.07.2023) до Договору оренди державного майна №1 від 18.06.1996 та зобов`язання повернути нежитлове приміщення, вбудоване в житловий будинок (перший поверх гуртожитку) загальною площею 206, 1 кв. м., за адресою: 77304, Івано-Франківська область, м. Калуш, вул. Б. Хмельницького, буд. 4 шляхом підписання акта приймання, що належить до державної власності та перебуває на балансі (стара назва Калуський хіміко-технологічний технікум) (Балансоутримувач). Позовна заява обґрунтована тим, що договори про внесення змін та доповнень № 1 5 до договору оренди нежитлових приміщень № 1 від 18.06.1996 укладені з порушенням вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна», оскільки після закінчення строку дії договору оренди 15.08.2021 його продовження мало здійснюватися виключно за результатами аукціону в порядку, визначеному Законом України № 157-ІХ «Про оренду державного та комунального майна». Незважаючи на це, сторони без проведення аукціону уклали низку додаткових угод, якими продовжили строк дії договору та змінили його істотні умови, що суперечить вимогам статей 5, 13, 18, 24, 25 зазначеного Закону та статтям 631, 785, 795 ЦК України. Крім того, прокурор зазначає, що передане в оренду майно належить до майна державного закладу освіти та використовується орендарем для здійснення підприємницької діяльності, що не пов`язано із забезпеченням освітнього процесу чи обслуговуванням його учасників. Таке використання майна суперечить вимогам частин 4 та 6 статті 80 Закону України «Про освіту», а тому оспорювані правочини не відповідають вимогам закону та підлягають визнанню недійсними на підставі статей 203, 215 ЦК України. Право на звернення з цим позовом прокурор обґрунтовує тим, що уповноваженим органом управління державним майном та балансоутримувачем не вжито належних заходів щодо усунення порушень інтересів держави, які полягають у незаконному продовженні орендних правовідносин та використанні майна закладу освіти не за його цільовим призначенням. Прокурор також зазначає, що орендні правовідносини між Калуським політехнічним фаховим коледжем та ФОП Смірновою У.Б. на підставі договору оренди № 1 від 18.06.1996 припинилися у зв`язку із закінченням строку його дії 15.08.2021, а тому орендар зобов`язаний повернути орендодавцю державне майно, яке перебуває у його користуванні. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 30.01.2026 позов задоволено. Визнано недійсним Договір про внесення змін № 1 від 01.09.2021 до Договору оренди державного майна № 1 від 18.06.1996 зі змінами та доповненнями № 1/7 від 31.01.2003, № 1 від 05.01.2007, № 1 від 07.03.2018, від 16.07.2020, № 3 від 12.10.2020, укладений між фізичною особою-підприємцем Смірновою Уляною Богданівною та Державним вищим навчальним закладом "Калуський політехнічний фаховий коледж". Визнано недійсним Договір про внесення змін та доповнень № 2 від 01.09.2021 до Договору оренди державного майна № 1 від 18.06.1996 із змінами, укладений між фізичною особою-підприємцем Смірновою Уляною Богданівною та Державним вищим навчальним закладом "Калуський політехнічний фаховий коледж". Визнано недійсним Договір про внесення змін № 3 від 15.11.2021 до Договору оренди державного майна № 1 від 18.06.1996 із змінами та доповненнями № 2 від 01.09.2021, укладений між фізичною особою-підприємцем Смірновою Уляною Богданівною та Державним вищим навчальним закладом "Калуський політехнічний фаховий коледж". Визнано недійсним Договір про внесення змін та доповнень № 4 від 17.11.2021 до Договору оренди державного майна № 1 від 18.06.1996 зі змінами та доповненнями № 1 від 18.06.1996, № 2 від 18.06.1996, № 1 від 01.09.2021, укладений між фізичною особою-підприємцем Смірновою Уляною Богданівною та Державним вищим навчальним закладом "Калуський політехнічний фаховий коледж". Визнано недійсним Договір про внесення змін № 5 від 03.03.2023 до Договору про внесення змін № 3 до Договору оренди державного майна № 1 від 18.06.1996 зі змінами та доповненнями № 2 від 01.09.2021 (з протоколом розбіжностей № 1), укладений між фізичною особою-підприємцем Смірновою Уляною Богданівною та Державним вищим навчальним закладом "Калуський політехнічний фаховий коледж". Зобов`язано фізичну особу-підприємця Смірнову Уляну Богданівну повернути балансоутримувачу Калуському політехнічному фаховому коледжу окремо розміщене нежитлове приміщення, вбудоване в житловий будинок (перший поверх гуртожитку) загальною площею 206, 1 кв. м., за адресою: 77304, Івано-Франківська область, м. Калуш, вул. Б. Хмельницького, буд. 4 шляхом підписання акта приймання. Стягнуто з фізичної особи - підприємця Смірнової Уляни Богданівни на користь Івано-Франківської обласної прокуратури судовий збір в сумі 7 267, 20 гривень. Стягнуто з Калуського політехнічного фахового коледжу на користь Івано-Франківської обласної прокуратури судовий збір в сумі 7 267, 20 гривень. Рішення обґрунтовано тим, що після набрання чинності Законом України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-ІХ продовження договору оренди державного майна могло здійснюватися виключно в порядку, визначеному цим Законом та Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №

483. Водночас спірні договори про внесення змін, якими фактично продовжено строк дії договору оренди та змінено його істотні умови, були укладені без дотримання встановленої законом процедури та без проведення обов`язкового аукціону. Крім того, матеріалами справи підтверджується, що передане в оренду майно є об`єктом державної власності, закріпленим за закладом освіти на праві оперативного управління, тоді як діяльність орендаря не пов`язана із забезпеченням освітнього процесу, обслуговуванням його учасників або досягненням освітньої мети, що не відповідає вимогам законодавства у сфері освіти щодо використання майна закладів освіти. За таких обставин суд дійшов висновку, що оспорювані правочини суперечать вимогам законодавства, яке регулює порядок передачі та використання державного майна, а також інтересам держави у сфері освіти, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання їх недійсними. Як наслідок, спірне майно підлягає поверненню Калуському політехнічному фаховому коледжу як балансоутримувачу державного майна. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи 02.03.2026 до Західного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» надійшла апеляційна скарга фізичної особи - підприємця Смірнової Уляни Богданівни №27/02 від 28.02.2026 на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.01.2026 у справі №909/828/25. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що, на думку апелянта, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та допустив порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення. Основним доводом апеляційної скарги є відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді. Апелянт зазначає, що Міністерство освіти і науки України та Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях були обізнані про укладення та продовження спірних договорів ще у 2021 2022 роках, однак самостійно не вживали заходів судового захисту. У зв`язку з цим апелянт вважає, що прокурор не мав правових підстав для звернення до суду в інтересах держави, а позов підлягав залишенню без розгляду. Також на думку апелянта, звернення до суду у 2025 році відбулося після спливу встановленого законом строку позовної давності, а тому суд першої інстанції безпідставно відмовив у застосуванні наслідків її спливу. Крім того, апелянт посилається на те, що механізм продовження орендних правовідносин погоджувався уповноваженими державними органами, зокрема балансоутримувачем майна - Міністерством освіти і науки України, а договори про внесення змін укладалися як тимчасовий спосіб врегулювання відносин на період проведення процедур оцінки майна та погодження документів. Крім того, апелянт зазначає, що заява про продовження договору оренди була подана своєчасно, а необхідні документи, зокрема звіт про оцінку майна та рецензія на нього, були надані орендодавцю, у зв`язку з чим висновки суду щодо недотримання процедури продовження договору оренди вважає необґрунтованими. Окремо апеляційна скарга містить заперечення щодо висновку суду про використання спірного приміщення не за освітнім призначенням. На думку апелянта, діяльність пекарні була спрямована на забезпечення потреб студентів та працівників закладу освіти, а суд першої інстанції неправильно застосував положення частини четвертої статті 80 Закону України «Про освіту». Також апелянт посилається на практику Європейського суду з прав людини, зокрема на рішення у справах «Стретч проти Сполученого Королівства» та «Рисовський проти України», вважаючи, що при вирішенні спору суд мав врахувати принцип належного урядування та необхідність захисту правомірних очікувань особи, яка діяла добросовісно та покладалася на дії державних органів. Крім цього, апелянт вказує на допущені, на його думку, процесуальні порушення, зокрема неналежний розгляд поданих ним клопотань і заперечень, обмеження можливості реалізації процесуальних прав та неповне врахування доводів сторони відповідача під час розгляду справи. З наведених підстав апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, або залишити позовну заяву без розгляду повністю як таку, що підписана особою, яка не мала права її підписувати. 20.05.2026 та повторно 25.05.2026 від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу фізичної особи підприємця Смірнової Уляни Богданівни № 27/02 від 28.02.2026 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.01.2026 у справі № 909/828/25 без змін. 27.05.2026 від апелянта надійшла відповідь на відзив в якому остання заперечила позицію прокурора викладену у відзиві на апеляційну скаргу та підтримала доводи викладені в апеляційній скарзі. Рух справи в суді апеляційної інстанції. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.03.2026 справу №909/828/25 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Якімець Г.Г. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.03.2026 з підстав, що визначені ч 2 ст. 260 ГПК України апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Смірнової Уляни Богданівни №27/02 від 28.02.2026 на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.01.2026 у справі №909/828/25 залишено без руху. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 24.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи - підприємця Смірнової Уляни Богданівни №27/02 від 28.02.2026 на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.01.2026 у справі №909/828/25. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 16.04.2026 справу №909/828/25 призначено на 27.05.2026. У судове засідання 27.05.2026 з`явився прокурор, інші учасники справи не з`явились хоча належним чином були повідомлені про дату час та місце розгляду справи в порядку, визначеному ч.5 ст. 242, ст. 285 ГПК України, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції, у зв`язку з чим суд визнав їх неявку як без поважних причин. Апелянт в апеляційній скарзі заявив клопотання про розгляд справи без його участі. Прокурор в судовому засіданні 27.05.2026 оголосив клопотання про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу. Заслухавши позицію прокурора, колегія суддів протокольною ухвалою залишила без розгляду відзив на апеляційну скаргу. Прокурор заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Строки розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи. Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів. При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012). Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини. Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (стаття 269 ГПК України). Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.01.2026 оскаржується відповідачем-2 в повному обсязі. Апеляційний суд, розглянув в судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача, дійшов висновку про залишення її без задоволення з таких підстав Обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанції 18.06.1996 за № 1 між Калуським хіміко-технологічним технікумом та фізичною особою підприємцем Смірновою Уляною Богданівною було укладено Договір оренди нежитлових приміщень (далі Договір). Відповідно до пунктів 1, 5 Договору орендодавець передає, а орендар приймає в користування приміщення фойє їдальні "Мрія" загальною площею 70 кв. м., для використання: під міні пекарню. Термін орендного договору встановлюється з 15.08.1996 до 15.08.2021. Згідно із пунктом 11 Договору, після закінчення терміну дії договору, якщо немає заяв однієї із сторін, він вважається продовженим на 1 рік на тих самих умовах, що передбачені договором. 02.12.1999 між цими ж сторонами складено Додаток № 1 до Договору (далі Додаток), в якому погоджено збільшення площі орендованого приміщення фойє їдальні "Мрія" до 133, 3 кв. м. 01.10.2002 між тими ж сторонами було внесено Зміни до Договору, якими передбачено, що зміни вступають в силу з 01.10.2003 (далі Зміни від 01.10.2002). Пунктом 1.1. Змін від 01.10.2002 зазначено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне володіння та користування нежитлове приміщення, вбудоване в житловий будинок гуртожитку Калуського хіміко-технологічного технікуму, загальною площею 173, 45 кв. м. за адресою м. Калуш, вул. Б. Хмельницького, 6 на першому поверсі, що знаходиться на балансі Калуського хіміко-технологічного технікуму, вартість якого визначена експертною оцінкою становить 39 250 грн. Майно передається з метою виробництва та продажу хлібобулочної продукції. Згідно Акту приймання-передачі № 2 від 01.10.2002 Калуський хіміко-технологічний технікум передав ФОП Смірновій У. Б. у володіння та користування нежитлове приміщення, вбудоване в житловий будинок гуртожитку Калуського хіміко-технологічного технікуму, загальною площею 173, 45 кв. м. за адресою: м. Калуш, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6. на першому поверсі, що знаходиться на балансі Калуського хіміко-технологічного технікуму вартість якого визначена експертною оцінкою становить 39 250 грн. 31.12.2002 між тими ж сторонами було укладено Зміни до Договору, якими вказано, що зміни вступають в силу з 01.01.2003 (далі Зміни від 31.12.2002). За пунктом 1.1 Змін від 31.12.2002, орендодавець передає, а орендар приймає у строкове, платне володіння та користування нежитлове приміщення, вбудоване в житловий будинок гуртожитку Калуського хіміко-технологічного технікуму, загальною площею 173, 45 кв. м., за адресою: м. Калуш, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6. на першому поверсі, що знаходиться на балансі Калуського хіміко-технологічного технікуму вартість якого визначена експертною оцінкою становить 39 250 грн. Майно передається з метою виробництва та продажу хлібобулочної продукції. У 2008 році Калуський хіміко-технологічний технікум, згідно з наказом Міністерства освіти і науки України від 21.01.2008 № 16, перейменовано в Державний вищий навчальний заклад "Калуський політехнічний коледж". 07.03.2018 між ДВНЗ "Калуський політехнічний коледж" та ФОП Смірновою У. Б. підписано Зміни та доповнення № 1 до Договору, якими встановлено, що орендна плата в розмірі 30% перераховуватиметься до державного бюджету, а 70 % орендодавцеві. 16.07.2020 між ДВНЗ "Калуський політехнічний коледж" та ФОП Смірновою У. Б. підписано Додаткову угоду до Договору, яким внесено зміни в абзац 2 п. 1.1. Договору та викладено його текст в наступній редакції: "Майно передається в оренду з метою ведення господарської діяльності". 07.05.2021 ФОП Смірнова У. Б. звернулася до ДВНЗ "Калуський політехнічний коледж" з листом № 1 про продовження дії договору оренди на новий термін 5 років до 15.08.2026 зі збільшеною площею об`єкта оренди до 206,1 кв.м., для ведення господарської діяльності. 04.08.2021 ДВНЗ "Калуський політехнічний коледж" на платформі "zakupivli pro" оголосив аукціон на "продовження терміну дії договору оренди державного майна - нежитлового приміщення, вбудованого в житловий будинок (перший поверх) гуртожитку ДВНЗ "Калуський політехнічний коледж" за адресою: м. Калуш, вул. Богдана Хмельницького, 4" (https://zakupivli.pro/registries/rgl001-ua-20210514-78382/auctions). Аналогічне оголошення було зроблено на платформі "prozorro.sale" (https://prozorro.sale/ auction/LLP001-UA-20210804-39598/) та "smarttender.biz" (https://smarttender.biz/auktsiony-na-prodazh-aktyviv-derzhpidpryemstv/PS-7268/). На платформі "smarttender.biz" оприлюднено проєкт договору оренди (в новій редакції), який би за результатами аукціону на продовження договору оренди підлягав укладенню, що свідчить про обізнаність сторін спірного договору зі змінами в орендному законодавстві та необхідності проведення аукціону для укладення договору оренди. Згідно з протоколом від 06.08.2021 № 1, аукціон відмінено у зв`язку з порушенням порядку публікації. 01.09.2021 без проведення аукціону між ДВНЗ "Калуський політехнічний коледж" та ФОП Смірновою У. Б. укладено Договір про внесення змін та доповнень № 1 до Договору оренди державного майна № 1 від 18.06.1996 зі змінами та доповненнями № 1/7 від 31.01.2003, № 1 від 05.01.2007, № 1 від 07.03.2018, від 16.07.2020, № 3 від 12.10.2020 (далі Договір про внесення змін № 1), яким визначено, що керуючись Законом України "Про оренду державного та комунального майна", Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, з метою приведення Договору оренди державного майна № 1 від 18.06.1996 зі змінами та доповненнями у відповідність з положеннями Примірного договору оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2020 № 820) сторони Договору домовилися викласти договір в наступній редакції. Відповідно до пункту 2 Розділу 1 "Змінювані умови договору" Договору про внесення змін № 1, визначено, що датою Договору є 01.09.2021. У пункті 12. 1 Розділу 1 "Змінювані умови договору" Договору про внесення змін № 1, зазначено, що строк договору становить 5 років з дати набрання чинності цим договором. Того ж дня - 01.09.2021 без проведення аукціону між ДВНЗ "Калуський політехнічний коледж" та ФОП Смірновою У. Б. укладено Договір про внесення змін та доповнень № 2 до договору від 01.09.2021 (далі Договір про внесення змін № 2). Згідно пункту 1 Договору про внесення змін №2 сторони домовились продовжити дію Договору оренди державного майна № 1 від 18.06.1996, зі змінами та доповненнями, виклавши пункт 10.1. договору в наступній редакції: Строк дії договору оренди три місяці, що діє з 15.08.1996 по 15.11.2021. Надалі між ДВНЗ "Калуський політехнічний коледж" та ФОП Смірновою У. Б., без проведення аукціону, 15.11.2021 укладено Договір про внесення змін № 3 до Договору оренди державного майна № 1 від 18.06.1996 зі змінами та доповненнями № 2 від 01.09.2021 (далі Договір про внесення змін № 3), яким визначено, що керуючись Законом України "Про оренду державного та комунального майна", Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, Методикою зміни орендної ставки з 15 % на 12 %, враховуючи: - лист ФОП Смірнової У. Б. від 07.05.2021 до ДВНЗ "Калуський політехнічний коледж" з проханням продовжити термін дії договору на 5 років до 15.08.2026 (об`єкт оренди нежитлове приміщення, вбудоване в гуртожиток площею 206, 1 кв. м., розташоване на вул. Богдана Хмельницького, б. 4, 6 в м. Калуш Івано-Франківська область); - погодження Міністерства освіти і науки України від 04.10.2021 № 1/11-7321 на передачу в оренду державного майна, що розташоване за адресою: вул. Богдана Хмельницького, буд. 4, м. Калуш Івано-Франківської обл., з уточненою площею 206, 1 кв. м. строком на 5 років. З метою приведення Договору оренди державного майна № 1 від 18.06.1996 зі змінами та доповненнями у відповідність з положеннями Примірного договору оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2020 №8 20) сторони Договору домовилися викласти договір в наступній редакції. В Договорі про внесення змін № 3 погоджено: - в оренду передається окремо розміщене нежитлове приміщення, вбудоване в житловий будинок (перший поверх гуртожитку орендаря балансоутримувача ДВНЗ "Калуський політехнічний коледж", загальною площею 206, 1 кв. м, за адресою: 77304, Івано-Франківська область, м. Калуш, вул. Богдана Хмельницького, буд. 4, 6. - вартість майна переданого в оренду за Договором про внесення змін № 3, становить 1 254 530, 00 гривень. - цільове призначення майна: випічка та продаж хлібобулочних виробів та ведення господарської діяльності орендаря. - строк дії договору становить 5 років з дати набрання чинності цим договором. Договір про внесення змін №3 оприлюднено на платформі "trades.vertas.com.ua" (https://trades.vertas.com.ua/uk/registry/contracts/view/10233), а також на платформі "smarttender.biz"(https://smarttender.biz/prozorro-sale/public/leaselegitimate/contracts/ view/10331/). Також між ДВНЗ "Калуський політехнічний коледж" та ФОП Смірновою У. Б. без проведення аукціону 17.11.2021 укладено Договір про внесення змін та доповнень № 4 до Договору оренди державного майна № 1 від 18.06.1996 зі змінами та доповненнями №2 від 18.06.1996, №3 від 01.09.3021 (далі Договір про внесення змін № 4). Договором про внесення змін №4 сторони, зокрема, домовились перший абзац пункту 1.1. Договору викласти в наступній редакції: орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування державне майно нежитлове приміщення загальною площею 206,1 кв. м., вбудоване в будинок гуртожитку, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, м. Калуш, вул. Богдана Хмельницького, 2 та перебуває на балансі ДВНЗ "Калуський політехнічний коледж" (надалі майно), вартість якого згідно Звіту про незалежну оцінку, виконаного станом на 30.09.2021 становить 1 254 530 грн без ПДВ. Згідно з наказом Міністерства освіти і науки України від 04.12.2020 № 1523 ДВНЗ "Калуський політехнічний коледж" перейменовано на Калуський політехнічний фаховий коледж (далі Коледж, орендар). 03.03.2023 між Калуським політехнічним фаховим коледжем та ФОП Смірновою У. Б. без проведення аукціону укладено Договір про внесення змін і доповнень № 5 до Договору про внесення змін №3 до Договору оренди державного майна №1 від 18.06.1996 зі змінами та доповненнями №2 від 01.09.3021 (з протоколом розбіжностей №1) (далі Договір про внесення змін № 5). Пунктом 1 Договору про внесення змін №5 внесено зміни у строк дії договору та визначено, що строк договору становить 4 роки 9 місяців з дати набрання чинності цим договором (до 15.08.2026). На запит прокурора, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях (далі РВ ФДМУ по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях) надіслало лист від 06.02.2025 № 10-021-00199 в якому підтвердило, що після прийняття Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в новій редакції, Калуський політехнічний фаховий коледж міг передати в оренду майно (продовжити договір оренди майна) виключно шляхом проведення аукціону. При цьому, Калуський політехнічний фаховий коледж після проведення процедури аукціону повинен був у 5-ти денний термін надати відповідний пакет документів до РВ ФДМУ по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях, чого зроблено не було. Як встановлено судами, на час розгляду справи ФОП Смірнова У. Б. продовжує використовувати приміщення в буд. АДРЕСА_1 . З договору оренди, змін та доповнень до нього вбачається, що в оренді у ФОП Смірнової У. Б. перебували буд. 2, 4, 6 в АДРЕСА_1 , а саме: - договір (від 15.08.1996) адреса об`єкта оренди не вказана, площа 70 кв. м.; - додаток до договору (від 02.12.1999) адреса об`єкта не вказана, площа 133, 3 кв. м.; - акт приймання передачі (від 01.10.2002) вул. Богдана Хмельницького, буд. 6 площею 173, 45 кв. м.; - зміни (від 31.12.2002) вул. Богдана Хмельницького, буд. 6 площею 173, 45 кв. м.; - договір № 3 (від 15.11.2021) вул. Богдана Хмельницького, буд. 4, 6 площею 206, 1 кв. м.; - договір про внесення змін № 4 (від 17.11.2001) вул. Богдана Хмельницького, буд. 2 площею 206, 1 кв. м. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.04.2025 №424163898 власником нежитлової буд. № 2 по вул. Богдана Хмельницького в м. Калуш Івано-Франківської області площею 9 819 кв. м. є держава в особі Міністерства освіти і науки України, користувачем Калуський політехнічний фаховий коледж на праві оперативного управління. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2086734026104 (34193195). Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.01.2025 № 410399384 власником нежитлової буд. № 4 (гуртожитку) по АДРЕСА_1 загальною площею 6229, 6 кв. м. є держава в особі Міністерства освіти і науки України, користувачем Калуський політехнічний фаховий коледж на праві оперативного управління. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2086761626000 (34193634). Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.07.2025 № 434524774 відсутній об`єкт нерухомого майна за адресою: вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, м. Калуш, Івано-Франківська область. Згідно довідки головного архітектора м. Калуша від 01.02.2021 № 03-03/29 будівля гуртожитку Калуського політехнічного фахового коледжу перебуває за адресою: вул. Богдана Хмельницького, 4 в м. Калуш, колишня адреса вул. Богдана Хмельницького, буд. 4 (6), вул. Богдана Хмельницького, буд.

6. Отже буд. 4 / 4, 6 / 6 є одним і тим самим приміщенням студентського гуртожитку, адреса якого була змінена. У листі Калуського політехнічного фахового коледжу від 05.05.2025 № 68 зазначено, що у серпні 1996 року ФОП Смірнова У. Б. вперше звернулась до Калуського хіміко-технологічного технікуму про передання їй в оренду першого поверху гуртожитку навчального закладу приміщення фойє їдальні "Мрія". Указане приміщення належало до відділу робітничого постачання виробничого об`єднання "Хлорвініл", яке було передано на баланс Калуського хіміко-технологічного технікуму, адресою якого вважалась вул. Богдана Хмельницького, 2 в м. Калуші (юридична адреса навчального корпусу політехнічного фахового коледжу, раніше хіміко-технологічний технікум). Також у вказаному листі Калуський політехнічний фаховий коледж зазначив, що згідно з проведеної поточної інвентаризації внаслідок допущено помилки при первинній інвентаризації, упущено частину приміщень, що належить до даного об`єкта, на підставі чого змінився склад об`єкта нерухомого майна (технічний паспорт № 2957 від 03.02.2020), а саме загальна площа гуртожитку збільшилася на 782, 4 кв. м. і становить 6 229, 6 кв. м, в т.ч. площа орендованого майна ФОП Смірновою У. Б. збільшилася на 32, 65 кв. м. і становить 206, 1 кв. м. На підтвердження зазначеного доказів не надано. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також інформації, розміщеної на офіційному сайті Калуського політехнічного фахового коледжу, гуртожиток коледжу розміщується в буд. 4 по вул. Богдана Хмельницького, а навчальний корпус в буд. 2 по вул. Богдана Хмельницького в м. Калуш. Ураховуючи наведену інформацію та зібрані докази Калуський політехнічний фаховий коледж передавав у користування ФОП Смірновій У. Б. саме частину гуртожитку (буд. 4), а не частину навчального корпусу (буд. 2). Отже, згідно з договором про внесення змін № 4 до договору №3 в оренді у ФОП Смірнової У. Б. перебуває приміщення площею 206, 1 кв. м. в буд. 2 по вул. Богдана Хмельницького, яке є навчальним корпусом, у той час як фактично ФОП Смірнова У.Б. використовує приміщення в буд.4 по вул. Богдана Хмельницького площею 206,1 кв. м., яке є студентським гуртожитком. Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в особі Міністерства освіти і науки України Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави. Відповідно до частини 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. Згідно із частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави". У постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі, держава бере участь у справі, як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах. За змістом частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18. Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України. Прокурор вказує, що зважаючи та те, що освіта є основою інтелектуального, духовного, фізичного і культурного розвитку особистості, її успішної соціалізації, економічного добробуту, запорукою розвитку суспільства, об`єднаного спільними цінностями і культурою, та держави, порушення гарантованого статті 53 Конституції України права на освіту беззаперечно свідчить про порушення інтересів держави. Враховуючи наведене, прокурор самостійно визначив, що у цьому випадку порушення інтересів держави полягає в незаконному, нецільовому використанні приміщення навчального закладу, загрозі збереження наявної мережі навчальних закладів та їх матеріально-технічної бази, а також забезпечення належних умов для навчання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-психологічної адаптації та активної життєдіяльності. Таким чином, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення державної та суспільної потреби у відновленні законності під час вирішення суспільно значимого питання щодо припинення незаконного, нецільового використання приміщення навчального закладу, що створює загрозу збереженню його матеріально-технічної бази, та щодо повернення такого приміщення з метою подальшого використання для задоволення освітніх потреб дітей, забезпечення організації навчально-виховного процесу. Прокурором зазначено, що фізична особа - підприємець Смірнова У. Б. не здійснює освітню діяльність, не має ліцензії на надання освітніх послуг, а її підприємницька (господарська) діяльність не пов`язана із забезпеченням освітнього процесу чи обслуговуванням учасників освітнього процесу. Приміщення надані в оренду не для провадження видів діяльності, передбачених спеціальними законами (за освітнім призначенням), за відсутності мети у наданні послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладом освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, що є порушенням імперативних положень статті 80 Закону України "Про освіту". Прокурор вважає, що передача в оренду нежитлових приміщень Калуського політехнічного фахового коледжу, який є закладом освіти державної власності та фінансується з державного бюджету, для здійснення діяльності не пов`язаної із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства, суперечить вимогам чинного законодавства та порушує інтереси держави у сфері освіти. Відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 630 (далі Положення), Міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, а також здійснює державний нагляд (контроль) за діяльністю навчальних закладів, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності. Згідно із підпунктом 89 пункту 4, підпунктом 6 пункту 5 Положення, Міністерство освіти і науки України здійснює управління об`єктами державної власності; контролює діяльність підприємств, установ та організацій, що належить до сфери його управління. Статтею 49 Закону України "Про професійну (професійно-технічну) освіту" (тут та надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що засновник закріплює за закладами професійної (професійно-технічної) освіти державної або комунальної форми власності та установами професійної (професійно-технічної) освіти об`єкти права власності, які належать засновнику на праві власності або орендовані ним у інших власників. Об`єкти права власності закріплюються засновником за закладом професійної (професійно-технічної) освіти державної або комунальної форми власності або установою професійної (професійно-технічної) освіти на праві оперативного управління. Заклади освіти та установи професійної (професійно-технічної) освіти несуть відповідальність перед засновником за збереження та використання за призначенням закріпленого за ними майна. Контроль за використанням цього майна здійснюється засновником. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань органом управління Калуського політехнічного фахового коледжу та засновником є Міністерство освіти і науки України. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.04.2025 № 424163898 власником нежитлової буд. № 2 по вул. Богдана Хмельницького в м. Калуш Івано-Франківської області площею 9 819 кв. м. є держава в особі Міністерства освіти і науки України, користувачем Калуський політехнічний фаховий коледж на праві оперативного управління. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2086734026104 (34193195). Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.01.2025 № 410399384 власником нежитлової буд. № 4 (гуртожитку) по вул. Богдана Хмельницького в м. Калуш Івано-Франківської обл. загальною площею 6 229, 6 кв. м. є держава в особі Міністерства освіти і науки України, користувачем Калуський політехнічний фаховий коледж на праві оперативного управління. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2086761626000 (34193634). При цьому крім питань безпосереднього управління державним майном, до повноважень Міністерства освіти і науки України належить контроль за дотриманням підпорядкованими закладами освіти вимог Закону України "Про освіту", зокрема статті 80 цього Закону. Таким чином, Міністерство освіти і науки України є органом, уповноваженим у спірних правовідносинах на захист інтересів держави. Калуською окружною прокуратурою відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" направлено лист в Міністерство освіти і науки України № 09.52-67-2640вих-24 від 07.11.2024 з інформацією про виявлені порушення та пропозицією вжити заходи для відновлення порушених прав держави. Міністерство освіти і науки України у листі від 03.12.2024 за вих. № 1/22637-24 просить, у разі виявлення ознак можливого вчинення протиправних дій посадовими особами, вжити заходів, спрямованих на захист інтересів держави та недопущення втрати державного майна. Окрім того, листом від 30.09.2024 № 09.52-67-2289 Калуська окружна прокуратура зверталася і до Калуського політехнічного фахового коледжу, вказуючи на виявлені порушення. Калуський політехнічний фаховий коледж листом від 18.10.2024 № 146 повідомив тільки те, що спірний об`єкт перебуває в оренді в ФОП Смірнової У. Б., заборгованості зі сплати орендної плати немає. Прокурор вказав, що моніторингом сайту судової влади України встановлено, що Міністерство освіти і науки України, з часу звернення Калуської окружної прокуратури із повідомленням про виявлене порушення, позову не заявила. Як встановлено судами, Міністерство освіти і науки України будь-яких заходів на усунення виявлених порушень не вжили. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у Калуської окружної прокуратури наявні достатні підстави для представництва в суді інтересів держави в особі Міністерства освіти і науки України як уповноваженого органу. Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги про відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави є безпідставними. Твердження апелянта про те, що уповноважені органи були обізнані про укладення та продовження спірних договорів ще у 2021 2022 роках, не спростовує, а навпаки підтверджує висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для звернення прокурора до суду. Сам факт обізнаності компетентного органу про можливе порушення інтересів держави за відсутності належних заходів реагування не свідчить про здійснення ним захисту таких інтересів. Як встановлено судом першої інстанції, незважаючи на наявність повноважень щодо захисту державного майна та контролю за його використанням, уповноваженими органами не було вжито заходів для усунення виявлених порушень та відновлення порушених інтересів держави. Натомість прокурор, дотримавшись передбаченої законом процедури, звернувся до суду з метою припинення незаконного використання майна закладу освіти та забезпечення його використання за цільовим призначенням. За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано визнав наявність у прокурора повноважень на представництво інтересів держави у цій справі, а тому підстав для залишення позову без розгляду з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, немає. Щодо суті спору Положення частини 2 статті 16 ЦК України передбачає такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди). Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено. Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17). Правовий режим використання державного майна закладу освіти регулюється Законом України "Про оренду державного та комунального майна" та Законом України "Про освіту". Так, 03.10.2019 було прийнято Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ. У розділі "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону передбачено, що він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01.02.2020 (за виключенням окремих зазначених норм). При цьому Закон України "Про оренду державного та комунального майна" № 2269-XII втрачає чинність з дня введення в дію Закону № 157-ІХ. Відповідно до пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ, договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 частини другої статті 18 цього Закону, або 01.07.2020. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені. Правовий аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом України "Про оренду державного та комунального майна" № 2269-ХІІ (втратив чинність 31.01.2020), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020) в силу вимог абзацу 3 пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ має застосовуватися порядок продовження, визначений Законом № 157-ІХ. Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у низці постанов, зокрема, у постанові від 26.09.2023 у справі № 916/2237/22 та від 28.02.2023 у справі №910/13661/21. Отже, станом на дату укладення оспорюваного Договору про внесення змін № 1 від 01.09.2021 до Договору оренди державного майна № 1 від 18.06.1996 зі змінами та доповненнями № 1/7 від 31.01.2003, № 1 від 05.01.2007, № 1 від 07.03.2018 від 16.07.2020, № 3 від 12.10.2020, до відносин відповідачів щодо оренди приміщення, що належить до державної власності, могли б бути застосовані положення Закону № 157-ІХ. Вказаний закон запровадив процедуру передачі в оренду державного та комунального майна через електронну торгову систему (ЕТС). Відповідно до частини 1 статті 18 Закону № 157-ІХ в редакції, чинній на момент закінчення строку дії Договору оренди державного майна № 1 від 18.06.1996, продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. За частиною 1 статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ, договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його укладено. У разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди (частина перша статті 25 цього Закону). Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що Закон № 157-ІХ не передбачає такої підстави для продовження дії договору оренди, як "мовчазна згода", натомість вимагає від орендаря вчинити юридично значимі дії, а саме звернутись із заявою про продовження договору не пізніше, ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди та надати звіт про оцінку майна. Орендар має завчасно продемонструвати наявність у нього наміру продовжити користування майном шляхом надсилання орендодавцю відповідної заяви. З іншої сторони, орієнтуючись на наявність чи відсутність своєчасного повідомлення про такий намір, орендодавець отримує можливість належно спланувати подальші дії у зв`язку зі спливом строку договору оренди, зокрема продовжити договір оренди за результатами проведення аукціону, що відповідає спрямованості законодавчих змін на забезпечення конкурентних засад передачі в оренду та максимальної ефективності використання комунального майна. Покладення на орендаря обов`язку з надсилання заяви про продовження договору оренди відповідно до абзацу 4 частини сьомої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ (разом зі звітом про оцінку майна та рецензію на цей звіт) до спливу строку цього договору є вигідним для обох сторін і не є надмірно обтяжливим для будь-кого із них. Вказаний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 916/2469/21, від 18.07.2023 у справі № 914/1728/22, від 05.09.2023 у справі № 914/2233/22. Отже, із систематичного аналізу положень наведеного законодавства слідує, що спірний Договір оренди державного майна № 1 від 18.06.1996 міг бути продовжений на той самий строк, на який він був укладений, за умови подання у належний спосіб ФОП Смірновою У. Б. відповідної заяви Калуському політехнічному фаховому коледжу не пізніше, ніж за три місяці до закінчення строку дії цього договору. Лише після отримання такої заяви у встановлений законом строк, тобто активної позиції орендаря, який продемонстрував свої наміри продовжити користування майном, орендодавець був зобов`язаний вчинити певні дії, передбачені Законом України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ та Порядком №

483. Однак як правильно встановлено місцевим господарським судом, матеріали справи не містять доказів про те, що орендар дотримався передбаченого законодавством порядку продовження строку дії Договору оренди державного майна № 1 від 18.06.1996 на той самий термін і на тих самих умовах, визначених договором, а саме: не подав у встановлені строки, тобто до 15.05.2021, відповідної заяви про продовження договору встановленого зразка у визначеній законодавством формі та не додав передбачених документів. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що продовження орендних правовідносин погоджувалося уповноваженими державними органами та мало тимчасовий характер до завершення процедур оцінки майна і погодження документів. Сам по собі факт погодження окремих дій або вчинення сторонами заходів, спрямованих на продовження користування майном, не звільняє учасників правовідносин від обов`язку дотримуватися встановленого Законом № 157-ІХ та Порядком № 483 порядку продовження договору оренди. Вирішальним у даному випадку є дотримання передбаченої законом процедури, доказів чого матеріали справи не містять. Не заслуговують на увагу і доводи апелянта щодо своєчасного подання заяви про продовження договору оренди та надання звіту про оцінку майна. Як правильно зазначив суд першої інстанції, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів подання орендарем до 15.05.2021 заяви встановленої форми у порядку, визначеному Законом № 157-ІХ та Порядком №

483. Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ, договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. Отже, Договір оренди державного майна № 1 від 18.06.1996, укладений між Калуським політехнічним фаховим коледжем та ФОП Смірновою У. Б., припинив свою дію 15.08.2021. Як встановлено судами, Договори про внесення змін № 1 від 01.09.2021, № 2 від 01.09.2021 та № 5 від 03.03.2023, якими продовжувався строк дії Договору оренди державного майна № 1 від 18.06.1996 укладалися після набрання чинності Законом № 157-ІХ. Зазначені обставини (неодноразове продовження Договору оренди державного майна № 1 від 18.06.1996) виключають можливість внесення змін до вказаного договору оренди з метою збільшення строку їх дії, з огляду на положення частини 4 статті 16 Закону № 157-ІХ та пункту 125 Порядку №

483. Окрім того, згідно із частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання є останньою стадією його існування. Під припиненням зобов`язання розуміють припинення правового зв`язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов`язків, що становлять зміст зобов`язання. Тобто кредитор втрачає право вимагати від боржника виконання передбачених у зобов`язанні дій, а боржник звільняється від обов`язку виконувати такі дії під загрозою застосування до нього мір відповідальності. Припинення зобов`язання має остаточний характер, а цивільне законодавство не передбачає можливості відновлення вже припиненого зобов`язання. За загальними нормами цивільного законодавства зміна договору допускається тільки за існуючим правовідношенням. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 916/1428/19. Аналізуючи наведені норми, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що внесення змін до договору, зобов`язання за яким вже припинилися не може бути спрямоване на реальне настання правових наслідків, адже припинення зобов`язання має остаточний характер, і чинне цивільне законодавство не передбачає можливості відновлення вже припиненого зобов`язання. Як встановлено судами вище, Договір оренди державного майна № 1 від 18.06.1996 є припиненим внаслідок закінчення строку його дії з 16.08.2021, враховуючи це укладення Договорів про внесення змін № 1 від 01.09.2021, № 2 від 01.09.2021, № 3 від 15.11.2021, № 4 від 17.11.2021 та № 5 від 03.03.2023 до Договору оренди державного майна № 1 від 18.06.1996, якими сторони фактично змінили істотні умови Договору строк та об`єкт оренди, суперечить вимогам законодавства. Водночас, відповідно до частини 1 статті 80 Закону України "Про освіту" (в редакції станом на дату укладення Договорів про внесення змін), до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об`єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством. Згідно із частиною 4 статті 80 Закону України "Про освіту", об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства. Отже, зі змісту наведеної вище норми вбачається, що об`єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти (подібний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 906/164/17, від 25.07.2018 у справі № 906/143/17, від 10.10.2018 у справі № 917/1934/17, від 16.04.2024 у справі № 922/9883/23, від 11.06.2024 у справі № 923/1030/21). За приписами частини 1 статті 79 Закону України "Про освіту", майно навчальних закладів може використовуватись як додаткове джерело фінансування цих закладів шляхом отримання доходів від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання. Частинами 3, 4 статті 80 Закону "Про освіту" встановлено, що основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають вилученню, крім випадків, встановлених законом. Об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства. Наведене свідчить, що приписами Закону України "Про освіту" прямо встановлена заборона на використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Приміщення, які становлять матеріально-технічну базу об`єкта освіти, можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним чи навчально-виробничим процесом. Невикористання навчальним закладом своїх приміщень для навчального процесу, недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу не надає права передачі їх в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 25.06.2024 у справі № 923/1292/21, від 16.04.2024 у справі № 922/3883/23, від 09.04.2024 у справі № 927/400/23, від 14.02.2024 у справі № 910/14998/22, від 08.11.2022 у справі № 917/1090/21, від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20, від 17.01.2023 у справі № 902/51/21, від 30.03.2021 у справі № 922/2712/19, від 13.10.2021 № 923/1169/20. Зокрема, Верховний Суд в постанові від 17.01.2023 у справі № 902/51/21 зробив висновок, що договір оренди майна закладу освіти повинен містити положення щодо форми використання спірних приміщень одночасно в навчальних цілях, доступу викладачів чи студентів до орендованого майна в процесі освітньої діяльності тощо. Усупереч викладеному, в оспорюваних договорах жодних умов про необхідність або можливість використання орендованого майна для навчально-виховного процесу або про обслуговування учасників освітнього процесу Договори не містять. Доводи апеляційної скарги про те, що діяльність пекарні була спрямована на забезпечення потреб студентів та працівників навчального закладу, спростовуються встановленими у справі обставинами. Як встановлено судом, спірне приміщення використовувалося для здійснення відповідачем підприємницької діяльності з виробництва та реалізації хлібобулочних виробів, тоді як умови договору не передбачали використання майна для освітніх цілей, забезпечення навчального процесу чи обслуговування його учасників. При цьому сам факт можливості придбання продукції студентами або працівниками закладу освіти не свідчить про відповідність такого використання вимогам частини четвертої статті 80 Закону України «Про освіту» Таким чином, з урахуванням наведених вище приписів законодавства, а також встановлених фактичних обставин цього спору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Договори про внесення змін № 1 від 01.09.2021, № 2 від 01.09.2021, № 3 від 15.11.2021, № 4 від 17.11.2021 та № 5 від 03.03.2023 до Договору оренди державного майна № 1 від 18.06.1996 (останній припинив свою чинність оскільки строк, на який він був укладений припинився 15.08.2021) та які укладені всупереч імперативним приписам частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту", що свідчить про порушення вимог законодавства під час передачі в оренду нежитлових приміщень закладу освіти. Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оспорювані Договори про внесення змін до Договору оренди державного майна № 1 від 18.06.1996 укладені з порушенням вимог частини 4 статті 16 Закону № 157-ІХ та пункту 125 Порядку № 483, оскільки ними внесено зміни до договору, який на момент їх укладення не був чинним. За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що зазначені правочини не відповідають вимогам частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, а тому наявні передбачені частиною 1 статті 215 цього Кодексу підстави для визнання їх недійсними. Апеляційний суд також відхиляє посилання апелянта на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Стретч проти Сполученого Королівства» та «Рисовський проти України». Обставини зазначених справ не є подібними до спірних правовідносин, а сформульований у них принцип належного урядування не може бути підставою для збереження правових наслідків правочинів, укладених із порушенням імперативних вимог законодавства. Наявність у особи певних очікувань щодо продовження користування майном не усуває обов`язку дотримання встановленого законом порядку передачі та використання державного майна. Згідно із частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана. Повернення наймачем предмета договору найму також оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору (частина 2 статті 795 Цивільного кодексу України). З огляду на те, що внаслідок визнання недійсними Договорів про внесення змін № 1 від 01.09.2021, № 2 від 01.09.2021, № 3 від 15.11.2021, № 4 від 17.11.2021 та № 5 від 03.03.2023 до Договору оренди державного майна № 1 від 18.06.1996, а також припинення строку дії цього Договору оренди державного майна, в фізичної особи підприємця Смірнової Уляни Богданівни відсутні правові підстави для подальшого користування спірним майном. Судами встановлено, що засновником та уповноваженим державним органом є МОН України, а майно Коледжу, в тому числі й орендоване майно, закріплено за ним як титульним володільцем державного майна на праві оперативного управління. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача повернути державі в особі Калуського політехнічного фахового коледжу окремо розміщене нежитлове приміщення, вбудоване в житловий будинок (перший поверх гуртожитку) загальною площею 206,1 кв. м за адресою: 77304, Івано-Франківська область, м. Калуш, вул. Б. Хмельницького, буд. 4, шляхом підписання акта приймання-передачі. Окрім того, оскільки саме Коледжем були порушені вимоги норм матеріального права при передачі в оренду державного майна, то його процесуальне становище правильно визначено прокурором як відповідач. Доводи апеляційної скарги щодо неналежного розгляду судом першої інстанції клопотань та заперечень відповідача, обмеження процесуальних прав чи неповного дослідження обставин справи колегія суддів також відхиляє. Матеріали справи свідчать, що господарським судом забезпечено сторонам рівні процесуальні можливості для реалізації їхніх прав, надано оцінку поданим доказам та доводам учасників справи, а незгода апелянта з висновками суду не свідчить про допущення процесуальних порушень, які могли б бути підставою для скасування оскаржуваного рішення. Таким чином, судами при розгляді цього спору про визнання недійсними Договорів про внесення змін до договору оренди державного майна встановлено, що приміщення, яке передано за договором оренди державного майна, технологічно не пов`язано з навчальним чи науковим процесом та використовується орендарем не для здійснення навчально-виховної чи наукової діяльності. Оскільки між сторонами існують зобов`язальні правовідносини, то відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. У пунктах 66, 67, 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 викладено такі висновки: За змістом абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України). За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію у натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України). Отже, ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: (1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України); (2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього Кодексу)". Водночас у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.08.2023 у справі № 918/862/22, від 26.01.2022 у справі № 924/637/20 викладено уточнюючий висновок про те, що правило статті 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину, а двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Щодо застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне. Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України. Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року. Отже початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22). Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року. Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу. Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року. Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХнабрав чинності 30 січня 2024 року. Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер. Підсумовуючи, апеляційний суд зазначає, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану. Отже, оскільки в цій справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність не спливла, то перебіг цього строку є зупиненим і дотепер (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану). З огляду на те, що строк дії первинного договору оренди закінчився 15.08.2021, перебіг позовної давності щодо вимог про визнання недійсними оспорюваних правочинів пов`язується з датами укладення відповідних договорів про внесення змін, а саме: договорів про внесення змін та доповнень № 1 і № 2 від 01.09.2021, договору про внесення змін № 3 від 15.11.2021, договору про внесення змін та доповнень № 4 від 17.11.2021 та договору про внесення змін № 5 від 03.03.2023. Отже, перебіг позовної давності розпочався в період дії законодавчих положень про продовження строків позовної давності на час карантину та воєнного стану. Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги про звернення прокурора до суду після спливу строку позовної давності не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи та спростовуються наведеними вище нормами законодавства і встановленими обставинами. Апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, оскільки спростовуються дослідженими матеріалами справи, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставинами, а також правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції. Натомість заперечення прокурора, наведені в судовому засіданні, узгоджуються з фактичними обставинами справи та підтверджуються належними і допустимими доказами. З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.01.2026 у справі №909/828/25 ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законним, обґрунтованим і таким, що відповідає встановленим у справі обставинам, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не містять підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.01.2026 у справі №909/828/25 прийнято з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін. Апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами. Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін. Судові витрати. У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ: апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Смірнової Уляни Богданівни №27/02 від 28.02.2026 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.01.2026 у справі № 909/828/25 залишити без змін. Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст.ст. 287-289 ГПК України. Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду. Головуючий суддя Бойко С.М. Судді Бонк Т.Б. Якімець Г.Г.