Постанова 4873 № 910/13836/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "04" травня 2026 р. Справа№ 910/13836/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Пономаренка Є.Ю. суддів: Барсук М.А. Руденко М.А. при секретарі судового засідання Овчинніковій Я.Д., за участю представників: від позивача - Качкурова С.В., від відповідача - Становова Ю.В., розглянувши матеріали апеляційної скарги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 у справі №910/13836/25 (суддя Нечай О.В.) за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 373 113,75 грн. ВСТАНОВИВ наступне. Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач) про стягнення 373113,75 грн, з яких 199142,40 грн заборгованості, 133624,55 грн інфляційних втрат та 40346,80 грн 3 % річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії. Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 у справі №910/13836/25 у задоволенні позову відмовлено повністю. Так, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факт споживання відповідачем теплової енергії у спірний період в заявленому позивачем обсязі, а відтак суд позбавлений можливості встановити наявність у відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію в розмірі 199 142,40 грн. Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. В апеляційній скарзі апелянт посилається на підтвердження наявними в матеріалах справи доказами обставин постачання відповідачу теплової енергії у спірний період. В судовому засіданні представник апелянта - позивача у справі підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити. Представник відповідача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV. Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав. Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 №1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", КП "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування Публічного акціонерного товариства "Київенерго". Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам. Таким чином, з 01.05.2018 постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води в місті Києві здійснює КП "Київтеплоенерго". 11.10.2018 між ПАТ "Київенерго" (далі - кредитор) та КП "Київтеплоенерго" (далі - новий кредитор) було укладено Договір про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18 (далі - Договір). За умовами п. 1.1 Договору кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб - підприємців (далі - споживачі) щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії (основний борг, в тому числі той, що є предметом судового розгляду та/або підтверджений судовим рішенням (судовими рішеннями)) як такий, що підлягає стягненню з споживача (споживачів) на загальну суму 497 554 936,91 грн станом на 01.08.2018 з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01.08.2018 до дати укладення цього договору та коригувань платежів. Перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов`язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається в додатку № 1 до цього договору. Всі права вимоги переходять від кредитора до нового кредитора в момент підписання сторонами додатку № 1 до цього договору (п. 1.2 Договору). Відповідно до п. 1.3 Договору укладенням цього договору кредитор відступає, новий кредитор набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань (неустойка (штраф, пеня), 3 % річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати, пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень), що нараховані кредитором та/або виникли до дати укладення цього договору та/або можуть бути нараховані та/або можуть виникнути після укладення цього договору у зв`язку з неналежним виконанням споживачем (споживачами) зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії за договорами та споживачами, які зазначені у додатку № 1 до цього договору. Відступлення прав вимоги за додатковими грошовими зобов`язаннями (неустойка (штраф, пеня), 3 % річних, втрати від інфляції, судові витрати, витрати, пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень) до основних грошових зобов`язань, які вже є предметом судового розгляду або вже підтверджені судовими рішеннями як такі, що підлягають стягненню з споживача (споживачів), визначаються окремим договором. Пунктом 2.1 Договору передбачено, що в рахунок оплати за відступлене право вимоги за цим договором на суму 497 554 936,91 грн новий кредитор прийняв 497 554 936,91 грн боргових зобов`язань кредитора перед Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", що становить частину суми боргового зобов`язання за мировою угодою, затвердженою ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2018 у справі №910/7807/18. Відповідно до п. 3.1.1 Договору сторони підтверджують, що на дату підписання додатку № 1 до цього договору за актами прийому-передачі кредитор передав новому кредитору оригінали або засвідчені належним чином копії документів, які підтверджують право вимоги, що відступається, а також інші документи та інформацію (але в будь-якому випадку без виключень та обмежень договори та/або будь-яка первинна документація, яка підтверджує стан розрахунків споживача із кредитором, електронні інформаційні реєстри, бази, розрахунки позовних вимог, що заявлені до стягнення зі споживачів у судових спорах, рішення за результатами розгляду яких на дату укладання цього договору не прийняті, акти звіряння розрахунків). Згідно з додатком № 1 до Договору позивач прийняв право вимоги до відповідача на суму 199 142,40 грн за особовим рахунком (номером договору) 320966-01. Листом № 1/5-320966-01 від 08.04.2019 позивачем було повідомлено відповідача про заміну кредитора у зобов`язанні, а також заявлено вимогу про сплату суми заборгованості в розмірі 199 142,40 грн. Відповідно до Акту обстеження від 13.04.2017 №1-04/715 на цокольному поверсі житлового будинку за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 38 розташовані нежитлові приміщення загальною площею 371,8 кв.м, що належать ПАТ "Українська залізниця" Філія "Центр забезпечення виробництва". Позивач зазначає, що в період з листопада 2015 року по квітень 2018 року відповідачем було спожито теплову енергію обсягом 121,606376 ГКал загальною вартістю 199 142,40 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи корінцями нарядів на включення та відключення об`єкту теплоспоживання за спірний період, обліковими картками помісячно та довідкою про нарахування за теплову енергію. З огляду на відсутність оплати спожитої теплової енергії з боку відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 199142,40 грн, інфляційні втрати в розмірі 133624,55 грн та 3% річних у розмірі 40346,80 грн. Судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позову з наступних підстав: в наданих корінцях нарядів про включення та відключення (початок/кінець опалювального сезонів) у графі "адреса абонента" вказано, що таке постачання здійснюється до житлового будинку, в силу чого споживачами таких послуг є його мешканці/власники квартир, а до опалення підключався відповідно весь будинок, в якому встановлено один загальнобудинковий прилад обліку; зведені відомості вимірюваних параметрів за спірний період складені на споживача КП "Софіївська", особовий рахунок НОМЕР_1, лічильник СВТУ-11 №01734; відповідні документи про взяття на облік індивідуального вузла комерційного обліку (лічильника) відповідача, встановленого на його нежитлові приміщення площею 371,8 кв.м, в матеріалах справи відсутні; позивачем також не надано відомостей вимірюваних параметрів за спірний період у нежитлових приміщеннях відповідача; зі змісту наданої позивачем довідки про нарахування за теплову енергію за спірний період вбачається, що нарахування обсягів спожитої відповідачем теплової енергії здійснювалось за лічильником (графа 17), тип лічильника - віртуальний (графа 19), теплолічильник наявний (графа 22); доказів взяття лічильника НОМЕР_1-01 на облік, як і доказів його фактичного існування позивачем не надано. Колегія суддів не погоджується із наведеними висновками місцевого господарського суду з огляду на наступне. Як вже було вказано вище, 11.10.2018 між ПАТ "Київенерго" (далі - кредитор) та КП "Київтеплоенерго" (далі - новий кредитор) було укладено Договір про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18 (далі - Договір), за умовами якого кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб - підприємців (далі - споживачі) щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії (основний борг, в тому числі той, що є предметом судового розгляду та/або підтверджений судовим рішенням (судовими рішеннями)) як такий, що підлягає стягненню з споживача (споживачів) на загальну суму 497 554 936,91 грн станом на 01.08.2018 з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01.08.2018 до дати укладення цього договору та коригувань платежів. Згідно з додатком № 1 до Договору позивач прийняв право вимоги до відповідача на суму 199 142,40 грн. за особовим рахунком (номером договору) НОМЕР_1-01. Згідно пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина 1 статті 513 Цивільного кодексу України). Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з нормами чинного законодавства, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору. Таким чином, Позивач набув право вимоги до Відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію за період з з листопада 2015 року по квітень 2018 року у розмірі 199 142,40 грн. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" (далі Закон), споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. Відповідно до ст. 24 Закону, основним обов`язком споживача теплової енергії є в тому числі своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії. Пунктом 4 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ від 03.10.2007 №1198 (далі - Правила), встановлено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання. Отже, законодавством України у сфері теплопостачання та надання комунальних послуг передбачено обов`язок споживача укласти відповідні договори на постачання теплової енергії, а також встановлено строки і порядок оплати поставленої теплової енергії, відповідно до яких отриманий товар та послуги оплачуються споживачем щомісячно. Такі положення законодавства у сфері теплопостачання свідчать про обов`язковість договорів про теплопостачання та неможливість споживача відмовитись від укладання договорів (за виключенням випадків та у порядку, встановлених законом). За таких обставин прийняття відповідачем оферти у вигляді поставленого товару та надання послуг може бути у вигляді мовчання. Тобто, законодавством передбачений двосторонній обов`язок, щодо укладання договорів на постачання теплової енергії. В свою чергу, відсутність письмового договору про постачання теплової енергії не звільняє осіб, які використовували теплову енергію без укладення договору на теплопостачання, від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію. Зазначені висновки викладені, зокрема, у в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 922/4239/16, у постанові Верховного суду від 26.04.2018 у справі №904/6293/17, у постанові від 21.08.2019 у справі №922/4239/16. Відповідно до п. 40 Правил споживач теплової енергії зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил. Частиною 6 ст. 19 Закону передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Отже, підставою для виникнення у Відповідача зобов`язань з оплати за спожиту теплову енергію без укладення договору є, насамперед, факт постачання товарної продукції, а також доведення обсягу та вартості таких поставок належними та допустимими доказами. На підтвердження включення (підстава - початок опалювального сезону) та відключення (підстава - кінець опалювального сезону) будинку на опалювальний сезон з 2015 року по 2018 рік Позивачем надані корінці нарядів за спірний період, складені ПАТ "Київенерго" за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, буд. 38, житловий будинок. Відповідно до ст. 24 ЗУ "Про теплопостачання" споживач теплової енергії має право на приєднання до теплової мережі відповідно до нормативно-правових актів. ПАТ "Київенерго" було постачальником теплової енергії до нежитлового приміщення Відповідача, що знаходиться у житловому будинку за адресою: Київ, бульвар Тараса Шевченка, буд. 38, яке приєднане до загальнобудинкової системи теплової мережі. Доказів зворотнього Відповідачем не надано. Матеріали справи підтверджують, що у спірний період, ПАТ "Київенерго" поставило Відповідачу теплову енергію за адресою: АДРЕСА_1 (особовий рахунок №320966-01), що підтверджується Корінцями нарядів на включення/відключення житлового будинку в цілому на опалювальний сезон з 2015 року по 2018 рік та відомостями споживання теплової енергії. На підставі виданих корінців нарядів підключається весь будинок за вказаною адресою в цілому. Надані до позовної заяви документи (копії корінців нарядів на включення та відключення будинку в період опалювального сезону за спірний період) підтверджують факт підключення/відключення до/від постачання теплової енергії всього будинку. У корінцях нарядів зазначається в тому числі наступна інформація: дата видачі; особовий рахунок житлового будинку - НОМЕР_1; щодо включення/ відключення теплової енергії в опалювальний період; найменування споживача - у даному випадку це КП "ЦОС Шевченківського району"; адреса абонента - будинок житловий ЖЕК-1004 КП "Центр ОС Шевченківського району" б-р Тараса Шевченка,

38. Вказане споживачем у корінці наряду - Комунальне підприємство "ЦОС Шевченківського району" є обслуговуючою організацією всього Шевченківського району міста Києва, в тому числі житлового будинку за вказаною адресою. При цьому, у зведених відомостях вимірюваних параметрів за спірний період зазначено не споживача, як помилково вказав суд першої інстанції, а організацію КП "Софіївська", що безпосередньо здійснює обслуговування саме цього житлового будинку. Крім того, як у Відомостях споживання теплової енергії (сводная ведомость), так і в Акті №110210/3855 прийняття теплового вузла обліку відображена інформація, що ідентифікує будинок житловий за вказаною адресою, а саме: адреса - б-р Тараса Шевченка, 38; особовий рахунок - № НОМЕР_1 ; найменування приладу - теплолічильник; тип приладу - СВТУ-11Т; заводський №1734. Стосовно посилань суду першої інстанції на те, що відповідні документи про взяття на облік індивідуального вузла комерційного обліку (лічильника) відповідача, встановленого на його нежитлові приміщення площею 371,8 кв.м, в матеріалах справи відсутні, а також, що доказів взяття лічильника №320966-01 на облік, як і доказів його фактичного існування позивачем не надано, колегія суддів зазначає наступне. Позивачем до матеріалів справи долучено копії Акту №110210/3855 прийняття теплового вузла обліку та Відомостей обліку споживання теплової енергії (сводная ведомость), що підтверджує наявність загальнобудинкового приладу обліку. У Акті №110210/3855 прийняття теплового вузла обліку зазначено: найменування приладу обліку - теплолічильник; тип приладу - СВТУ-11Т; заводський №1734. У Довідці про нарахування за теплову енергію за договором/особовим рахунком №320966-01 у графах 17,19 відображено відповідно номер лічильника - 1734, тип лічильника - СВТУ-11Т. Згідно пояснень позивача, лічильника за №320966-01, про який вказав суд першої інстанції, фактично не існує, відповідно доказів взяття його на облік не може бути надано. Відповідно до п.3 ч. 2 ст.10 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другою статті 9 цього Закону, - за розрахунковим або середнім споживанням) обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об`єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) та розподіляється між споживачами в такому порядку: загальний обсяг теплової енергії (крім обсягу теплової енергії, витраченого на приготування гарячої води, забезпечення функціонування внутрішньо будинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також приміщень, де встановлені вузли розподільного обліку теплової енергії/прилади - розподілювачі теплової енергії) розподіляється між споживачами, приміщення/опалювальні прилади яких не оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії, пропорційно до опалюваної площі (об`єму) таких споживачів. Відповідно до п.7 Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, Затверджено Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 22.11.2018 року №315 (далі Методика №315) у разі, якщо одна будівля/будинок має два та більше вводи відповідної зовнішньої інженерної мережі, які оснащено вузлами комерційного обліку, то визначення обсягу спожитої послуги та її розподіл здійснюється за сумою всіх вузлів комерційного обліку відповідної комунальної послуги у будівлі/будинку. За рішенням співвласників будівлі/будинку розподіл може здійснюватися окремо для кожної її частини, що оснащена вузлом комерційного обліку відповідної комунальної послуги. Відповідно до п.10 Методики №315 базою для розподілу загального обсягу спожитої теплової енергії у будівлі/будинку за відсутності приладів розподільного обліку теплової енергії є опалювана площа приміщень, зазначена у договорі про надання послуги з постачання теплової енергії. Відповідно до п.13 Методики №315 одиницями вимірювання обсягу (кількості) спожитої споживачем теплової енергії є гігакалорія (далі - Гкал). Враховуючи викладене, розрахунок за поставлену Відповідачу теплову енергію здійснено відповідно до положень чинного законодавства України. При винесенні оспорюваного Рішення судом першої інстанції не взято до уваги наявний у матеріалах справи Акт обстеження від 13.04.2017 №1-04/715 в якому зазначено: «в цокольному поверсі житлового будинку за адресою бульвар Тараса Шевченка, буд. 38 у м. Києві розташовані нежитлові приміщення загальною площею 371,8 кв.м., які належать ПАТ «Українська залізниця» Філія «Центр забезпечення виробництва». Під час обстеження встановлено

1. Ліва частина - «Ателье мод» система опалення загальнобудинкова, площа 204,7 кв.м., в наявності чавунні прилади опалення.

2. Права частина - окремий вхід площа 164,7 кв.м., встановлені електроконвектори на опалення. В програмі «БІТЕК» зазначена площа 371,8 кв.м. - офіс №148, ДП «Матеріально-технічного забезпечення» Крім того, Відповідачем до відзиву на позов надано рахунки-фактури за жовтень 2020 року та за жовтень 2021 року. Тобто, надані Відповідачем рахунки підтверджують факт користування нежитловим приміщенням, факт споживання теплової енергії, отримання розрахункових документів та здійснення часткових платежів за жовтень 2020 року та за жовтень 2021 року (не входять у спірний період). Згідно з п. 1.4.1. Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Держжитлокомунгоспу України 17.05.2005 №76, переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів відповідно до законодавства. Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженим Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2005 №4, в редакції чинній до 17.09.2019 (далі Порядок відключення) визначено, в тому числі, що відключення здійснюється на підставі технічних умов та розробленого відповідно до них проекту індивідуального (автономного) теплопостачання і відокремлення від мереж ЦО і ГВП, які мають містити технічні рішення щодо реконструкції існуючої системи теплопостачання, розрахунки теплового навантаження будинку та має бути узгоджений з усіма організаціями, які видали технічні умови на підключення будинку до зовнішніх мереж. Однак, Відповідачем не надано доказів щодо відключення теплопостачання, а саме технічних умов та розробленого відповідно до них проекту індивідуального (автономного) теплопостачання і відокремлення від мереж ЦО і ГВП; технічних рішень щодо реконструкції існуючої системи теплопостачання; розрахунків теплового навантаження будинку, тощо. Відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 (далі - Правила надання послуг) самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється. В свою чергу, самовільне відключення приміщення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення споживача від оплати за послуги теплопостачання. Споживач, що самовільно відключив належне йому приміщення від систем централізованого опалення, зобов`язаний оплачувати послуги з теплопостачання в такому ж порядку і розмірах, якби відповідне відключення ним проведено не було. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 02.03.2018 року у справі №915/89/16, від 17.05.2018 року у справі №922/2186/17, від 22.05.2018 року у справі №904/8810/17. Враховуючи наведене, колегією суддів визнається помилковим висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено факт споживання відповідачем теплової енергії у спірний період в заявленому обсязі. З огляду на викладене, колегія суддів вважає позовні вимоги обґрунтованими. В свою чергу, відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності. За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Враховуючи обґрунтованість заявлених позовних вимог, позовна давність підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За приписами статті 257 Цивільного кодексуУкраїни загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 Цивільного кодексуУкраїни). Відповідно до ст.262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Отже, перебіг строку, розпочатий за попереднього кредитора чи боржника, не переривається і не зупиняється через сам факт переуступки прав або переведення боргу. Враховуючи викладене, посилання позивача на те, що він лише у жовтні 2018 року дізнався про порушення свого права та про особу, яка його порушила, враховуючи укладення 11.10.2018 договору цесії, є необґрунтованими. Як вже вказувалося, періодом боргу, право вимоги якого було відступлено позивачу, є листопад 2015 року - квітень 2018 року. Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України. Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року. Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом №540-IX. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22). Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року. Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу. Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року. Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року. В свою чергу, Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) виключено. Цей Закон набрав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 04.09.2025. Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився до 03.09.2025, а з 04.09.2025 строк позовної давності був поновлений. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 зазначила, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану. Колегія суддів вказує, що станом на 02 квітня 2020 року позовна давність не спливла щодо вимог про стягнення боргу, нарахованого починаючи з квітня 2017 року. Відповідно по стягненню боргу, нарахованого з листопада 2015 року по березень 2017 року, позовна давність спливла станом на 02 квітня 2020 року. Таким чином, щодо вимог про стягнення боргу, нарахованого починаючи з квітня 2017 року, позовна давність станом на 02 квітня 2020 року не спливла та цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився до 03.09.2025, а з 04.09.2025 строк позовної давності був поновлений. З позовом у даній справі позивач звернувся 06.11.2025. Враховуючи наведене, та з огляду на те, що нарахування заборгованості за період з квітня 2017 року по жовтень 2017 року не здійснювалося, позовні вимоги про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію підлягають задоволенню за період з листопада 2017 року по травень 2018 року на суму 66 609, 60 грн. У задоволенні решти вимог про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію колегією суддів відмовляється через пропуск позивачем строку позовної давності. Щодо заявлених до стягнення 40346,80 грн 3 % річних та 133 624,55 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 01.10.2018 по 31.07.2025, слід зазначити наступне. Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом. Отже, з наведених норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Як указала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Таким чином, з огляду навищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову. В свою чергу, в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився до 03.09.2025, а з 04.09.2025 строк позовної давності був поновлений. Враховуючи те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних витрат підлягають задоволенню частково з урахуванням суми задоволених вимог про стягнення основного боргу. Так, за період з 01.10.2018 по 31.07.2025 з відповідача підлягають стягненню 3 % річних в сумі 13 654, 06 грн та інфляційній втрати в сумі 65 120, 08 грн. З огляду на викладене, позовні вимоги у даній справі підлягають частковому задоволенню. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарським судом не було всебічно, повно та об`єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, що призвело до невірних висновків в частині відмови у задоволенні позовних вимог. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині. З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з прийняттям нового - про часткове задоволення позову. При цьому, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладається на сторони пропорційно до задоволених вимог. Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 у справі №910/13836/25 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 у справі №910/13836/25 про відмову у задоволенні позову скасувати.

3. Прийняти нове рішення у справі №910/13836/25, яким позов задовольнити частково. 3.1. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" заборгованість за спожиту теплову енергію в сумі 66 609,60 грн, 3 % річних в сумі 13 654, 06 грн, інфляційній втрати в сумі 65 120, 08 грн та 2 180, 47 грн судового збору. 3.2. У задоволенні решти вимог відмовити.

4. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" 2 616, 57 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена: 18.05.2026 року. Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко Судді М.А. Барсук М.А. Руденко