Постанова 4857 № 380/2007/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/2007/25 пров. № А/857/34054/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Димарчук Т.М., суддів Гінди О.М., Заверухи О.Б., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року (суддя Кисильова О.Й., м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 у січні 2025 року звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі ІНФОРМАЦІЯ_2 ), Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо мобілізації позивача під час особливого періоду та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_3 "Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час загальної мобілізації" в частині призову позивача; визнати протиправним та скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 у частині призначення та зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та приступлення до виконання службових обов`язків за посадою. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 07.02.1996 визнаний непридатним до військової служби із виключенням з військового обліку на підставі гр. І статті 30 "а" Розладу хвороб Наказу МО України від 1994 року № 2, про що у військово-обліковому документі позивача (військовому квитку серії НОМЕР_2 ) внесений відповідний запис. Однак 08.07.2024 посадові особи ІНФОРМАЦІЯ_4 вручили позивачу повістку про обов`язок прибуття 09.07.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_5 . Позивач 09.07.2024 прибув на виклик за повісткою та працівники ІНФОРМАЦІЯ_5 повідомили позивача, що він виключений з військового обліку військовозобов`язаних через стан здоров`я, відтак жодних обов`язків пов`язаних із перебуванням на військовому обліку у позивача немає. 14.01.2025 у Львові позивач був затриманий посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_3 , які після перевірки військового квитка позивача серії НОМЕР_2 під примусом та проти волі доставили його до ІНФОРМАЦІЯ_3 . У приміщенні вищезазначеної установи позивач неодноразово повідомляв, що є особою, виключеною з військового обліку, однак не зважаючи на це був направлений для проходження медичного огляду комісією ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_6 для встановлення ступеня придатності до військової служби. Вказує, що лікарями здійснювався формальний підхід для встановлення ступеня його придатності до військової служби та за результатами проходження ВЛК він визнаний повністю придатним до служби й мобілізований для проходження військової служби до в/ч НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 . Вважає, що спірними діями посадових осіб відповідачів порушені його законні права та інтереси, оскільки його протиправно відновлено на військовому обліку, а в подальшому мобілізовано для проходження військової служби. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17.07.2025 позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Приймаючи таке рішення суд першої інстанції керувався тим, що обов`язок перевірки факту виключення з військового обліку позивача покладений на районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, а тому посадові особи ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_2 ) зобов`язані були перевірити факт виключення ОСОБА_1 з військового обліку. Натомість посадовими особами при наявності військового квитка позивача із відповідним записом про виключення ОСОБА_1 з військового обліку, були примусово вжиті заходи щодо проходження позивачем ВЛК та прийняті рішення про його призов на військову службу. Беручи до уваги наведені вище обставини, суд вважав протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації, оскільки такі вчинені з порушенням вимог чинного законодавства. Водночас суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про скасування наказу відповідача-1 "Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час загальної мобілізації" в частині призову позивача та наказу відповідача-2 у частині призначення та зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , з огляду на те, що Законом № 2232-ХІІ не передбачено звільнення з військової служби шляхом визнання процедури призову протиправною. Наказ про зарахування до списків особового складу військової частини вже реалізований, позивач зарахований до військової частини та приступив до виконання службових обов`язків за посадою, а тому визнання процедури призову протиправною не відновлює початковий стан і не призводить до захисту прав та інтересів позивача. Суд наголосив, що після видання відповідачем-1 наказу про призов позивача на військову службу та відповідачем-2 наказу про зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , виникли нові правовідносини проходження ОСОБА_1 військової служби, особливості яких визначаються Законом № 2232-ХІІ та Положенням №1153/2008 і звільнення з військової служби можливе лише у передбачених вказаними нормативно-правовими актами випадках. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням в частині відмовлених позовних вимог, його оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що для належного та ефективного відновлення порушених прав позивача є не лише визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_3 , а й скасування спірного наказу військової частини щодо призначення та зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та приступлення до виконання службових обов`язків за посадою. Вказує, що дії ІНФОРМАЦІЯ_3 , які полягали у порушені процедури призову повинні ставити під сумнів і подальші дії військової частини, які полягають у зарахуванні позивача до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , адже вони є похідними від таких дій. Відповідачами під час судового розгляду справи не спростовані доводи позову про незаконність оскаржуваних дій та рішення й не доведено правомірності призову на військову службу за мобілізацією ОСОБА_1 , який станом на час мобілізації був виключеним з військового обліку за станом здоров`я, тобто не мав статусу військовозобов`язаного. Зважаючи на те, що станом на час виникнення спірних відносин у позивача був відсутній статус військовозобов`язаного, при цьому він не надавав свою згоду на проходження військової служби та/або на постановку його на облік, не набув статусу військовозобов`язаного, то суд для ефективного захисту його прав мав би задовольнити позов повністю. Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_2 подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити таку без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що згідно з паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 . На сторінці 32 розділу ІХ військового квитка ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , зазначено, що 07.02.1996 комісією при ІНФОРМАЦІЯ_8 , позивач визнаний непридатним до військової служби із виключенням з військового обліку на підставі гр. І статті 30 "а" Розладу хвороб наказу МО України від 1994 року №

2. Із витягу українського мобільного застосунку Резерв+, розробленого Міністерством оборони України, слідує, що 14.01.2025 сформована постанова ВЛК про придатність ОСОБА_1 до служби у в/ч забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, НЦ, закладах (установах), медпідрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, ОЗ, охорони (будівельних робіт, робітник підсобний). Категорія обліку не військовозобов`язаний. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 14.01.2025 № 15 солдат запасу ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу та призначений на посаду хіміка 1-го взводу радіаційної, хімічної, біологічної розвідки батальйону радіаційного, хімічного, біологічного захисту Військової частини НОМЕР_1 . 18.01.2025 представник позивача скерував на адресу військової частини НОМЕР_1 адвокатський запит № АЗ/06/01-25 про надання належним чином засвідченої копії наказу про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та додатково усіх документів, що стали підставою для його прийняття. 18.01.2025 представник позивача скерував адвокатський запит № АЗ/61/01-25 до ІНФОРМАЦІЯ_3 про надання, зокрема, інформації щодо правової підстави направлення ОСОБА_1 на проходження військово-лікарської комісії у ІНФОРМАЦІЯ_6 ; копії висновку ВЛК, а також документів, що стали підставою для його прийняття щодо ОСОБА_1 : направлення на ВЛК, протокол ВЛК, акт ВЛК, довідка ВЛК, результати огляду усіх лікарів та результати всіх проведених обстежень. Відповідей на адвокатські запити та скаргу в інтересах ОСОБА_1 від військової частини НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_3 не надходило. 27.01.2025 надійшла відповідь № 662 від ІНФОРМАЦІЯ_5 у якій вказано, що позивач перебував на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 до 16.10.1996 та медичною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_8 по ст. 30 "а" графі І наказу Міністерства Оборони України № 2 від 1994 року ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку. 10.04.2025 командир військової частини надіслав начальнику ІНФОРМАЦІЯ_9 Подання № 674/1/5367 "Щодо усунення порушень закону, причин і умов, що їм сприяють" (далі Подання), в якому викладені обставини перевірки звернення адвоката Цімури Я.В., поданого в інтересах ОСОБА_1 , щодо вчинення посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_3 протиправних дій відносно останнього. Посадові особи ВЧ НОМЕР_4 дійшли висновку про протиправність дій вчинених ІНФОРМАЦІЯ_10 щодо повторного взяття на військовий облік позивача та призову на військову службу під час мобілізації. У результаті командиром військової частини НОМЕР_4 порушено питання щодо притягнення до відповідальності осіб, із вини яких були допущені вищевказані порушення вимог чинного законодавства України та організувати і провести з посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_3 профілактично-роз`яснювальні роботи стосовно відповідальності військовослужбовців за вчинення кримінальних та адміністративних правопорушень, доведення вимог статутів ЗСУ, Кримінального кодексу України, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування медико-соціальної експертизи та впровадження оцінювання повсякденного функціонування особи" від 19.12.2024, інших законодавчих актів на період мобілізації та на воєнний час, Закону України "Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України". Зі змісту відповіді командира військової частини НОМЕР_4 слідує, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_9 від 13.05.2025 № 358 притягнуто до дисциплінарної відповідальності начальника ІНФОРМАЦІЯ_11 підполковника ОСОБА_2 . Вважаючи дії та рішення відповідачів щодо мобілізації та зарахування на військову службу протиправними і такими, що порушують його законні права та інтереси, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що обов`язок перевірки факту виключення з військового обліку позивача покладений на районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, а тому посадові особи ІНФОРМАЦІЯ_9 зобов`язані були перевірити факт виключення ОСОБА_1 з військового обліку. Натомість посадовими особами при наявності військового квитка позивача із відповідним записом про виключення ОСОБА_1 з військового обліку, були примусово вжиті заходи щодо проходження позивачем ВЛК та прийняті рішення про його призов на військову службу. Беручи до уваги наведені вище обставини, суд першої інстанції визнав протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації, оскільки такі вчинені з порушенням вимог чинного законодавства. Водночас суд вказав про те, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу. Суд наголосив, що після видання відповідачем-1 наказу про призов позивача на військову службу та відповідачем-2 наказу про зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , виникли нові правовідносини проходження ОСОБА_1 військової служби, особливості яких визначаються Законом № 2232-ХІІ та Положенням № 1153/2008 і звільнення з військової служби можливе лише у передбачених вказаними нормативно-правовими актами випадках. Суд першої інстанції зазначив, що маючи стан здоров`я такий, що дає підстави для визнання непридатним до військової служби, позивач не позбавлений права звернення по команді з рапортом до свого безпосереднього командира про звільнення з військової служби за станом здоров`я. За наведених обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправними спірних наказів, відтак, відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову в цій частині. Колегія суддів апеляційного суду вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими з огляду на наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Загальновідомим та не потребує доказуванню, що на момент виникнення спірних правовідносин в Україні запроваджено загальну мобілізацію та правовий режим воєнного стану, у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ), положення якого суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин. Відповідно до ст. 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Згідно із ч. 5 ст. 1 Закону № 2232-XII від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. За правилами ч. 9 ст. 1 Закону № 2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час. Апеляційний суд зазначає, що суд першої інстанції визнав протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, оскільки такі вчинені з порушенням вимог чинного законодавства. Оскільки сторонами в цій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, то в силу приписів ст. 308 КАС України таке не є предметом апеляційного перегляду. Предметом апеляційного перегляду в даному випадку є вимоги про скасування наказу ІНФОРМАЦІЯ_3 про призов позивача на військову службу під час загальної мобілізації та наказу Військової частини НОМЕР_1 у частині зарахування позивача до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 . Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних. Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі. В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію». У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію. Відповідно до приписів пунктів 4-7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі Положення № 1153/2008) громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають Військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України. Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом № 2232-ХІІ. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим. Частиною 3 ст. 24 Закону № 2232-XII передбачено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Відповідно до п. 12 Положення № 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України. Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України. Згідно з абз. 2 п. 225 Положення № 1153 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону № 2232-ХІІ у військових званнях до майстер-сержанта (майстер старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них. За правилами п. 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Пунктом 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, зокрема: а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі; б) за станом здоров`я: - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців. Отже, Законом № 2232-ХІІ чітко визначені підстави для звільнення військовослужбовця з військової служби під час дії воєнного стану, а Положення №1153/2008 визначає порядок такого звільнення. Разом з тим, позивач не надав суду доказів того, що звертався із рапортом до військової частини НОМЕР_1 про звільнення його з військової служби у зв`язку із непридатністю за станом здоров`я. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наказ про зарахування до списків особового складу військової частини є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, станом на час вирішення справи такий вичерпав свою дію внаслідок направлення позивача для проходження військової служби. Позивач зарахований до військової частини та приступив до виконання службових обов`язків за посадою, а тому визнання процедури призову протиправною не відновлює початковий стан і не призводить до захисту прав та інтересів позивача. Верховний Суд зазначив у постанові від 05.02.2025 у справі № 160/2592/23 вказав, що "…процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу…". Після видання спірних наказів виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначається Законом № 2232-ХІІ та Положенням № 1153/2008. Ними не передбачено звільнення (залишення) військової служби шляхом скасування наказу про призов на військову службу під час мобілізації чи наказу про зарахування до списків військової частини. Ці накази вже реалізовані, а тому їх скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просив у позові. Позивач склав Військову присягу на вірність Українському народу, після чого приступив до виконання обов`язків, а відповідач позбавлений законодавчої можливості скасовувати власний акт індивідуальної дії про його призов на військову службу під час мобілізації, який вичерпав свою дію. Скасування акту індивідуальної дії про призов на військову службу під час мобілізації після його реалізації та вичерпання своєї дії порушує стабільність публічно-правових відносин та принцип правової визначеності, на що указано в аналогічних правових позиціях судів касаційної інстанції у справі № 5/573 (провадження № К-31177/09) та у справі № 9901/286/19. У контексті наведених норм чинного законодавства та встановлених обставин справи, апеляційний суд погоджується з висновками Львівського окружного адміністративного суду про відмову в задоволенні позову в оскаржуваній частині, з підстави обрання неналежного способу захисту. Так, ефективність позовної вимоги про визнання протиправним та скасування індивідуального акту має оцінюватися з огляду на обставини справи залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду. За змістом принципу процесуальної економії застосований спосіб захисту має привести до відновлення порушеного права, а оскаржуваний наказ вичерпав свою дію та втратив юридичне значення, оскільки позивач мобілізований та продовжує перебувати на військовій службі. У питанні скасування акта індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд має сталу та послідовну позицію відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05. 2021 у справі № 9901/286/19). Перш ніж відмовити в позові з підстав обрання неналежного способу захисту, суд з`ясовує: з яких саме правовідносин сторін виник спір; чи передбачено обраний позивачем спосіб захисту законом; чи передбачено законом ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Позовні вимоги не підлягають задоволенню, якщо суд, дотримуючись принципу стадійності захисту права, дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачено законом та/або він є неефективним для захисту порушеного права в таких правовідносинах. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що наказ наказ про зарахування позивача до списків особового складу військової частини, як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому оскарження такого не є належним та ефективним способом захисту права позивача, оскільки скасування вказаного наказу не може привести до відновлення порушеного права. Додатково слід зауважити, що маючи такий стан здоров`я, що дає підстави для визнання непридатним до військової служби, позивач не позбавлений права звернення по команді з рапортом до свого безпосереднього командира про звільнення з військової служби за станом здоров`я. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскільки позивач був призваний на військову службу під час мобілізації в умовах воєнного стану, то він втратив статус військовозобов`язаної особи і набув статусу військовослужбовця, а відтак протиправні дії ІНФОРМАЦІЯ_3 встановлені судом під час розгляду даної справи, щодо його призову на військову службу, не є підставою для звільнення з військової служби останнього, відповідно до статті 26 Закону № 2232-XII. За таких обставин доводи скаржника про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження, а відтак колегія суддів констатує, що підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється. Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року у справі №380/2007/25 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя Т. М. Димарчук судді О. М. Гінда О. Б. Заверуха