Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/28942/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/28942/23 пров. № А/857/5511/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2024 року у справі за його позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними і скасування наказів, суддя у І інстанції Кухар Н.А., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складення повного тексту рішення 31 січня 2024 року, ВСТАНОВИВ: 07 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 як особу, яка засуджена за тяжкий злочин на підставі частини 3 статті 81, частини 3 статті 142, частини 2 статті 142, частини 2 статті 141, статті 42 Кримінального кодексу України до покарання у виді позбавлення волі з конфіскацією майна відповідно до вироку Шевченківського районного суду м. Львова від 10 грудня 2001 року; - визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 297 від 17 жовтня 2023 року про зарахування ОСОБА_1 в списки особового складу Військової частини НОМЕР_1 та приступлення до виконання обов`язків. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2024 року у справі № 380/28942/23 ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, у задоволенні вказаного позову було відмовлено. У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено позивачем, який у своїй скарзі просив таке скасувати та прийняти нове про задоволення позовних вимог. У обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Вважає, що має право на відстрочку, оскільки був раніше засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого. Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 та проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді солдата. Відповідно до копії тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_2 , ОСОБА_1 був виключений з військового обліку саме ІНФОРМАЦІЯ_2 24 травня 2022 року. Відповідно до довідки серії 00 №205533 Дрогобицької виправної колонії №40 ОСОБА_1 засуджений 10 грудня 2001 року на підставі вироку Шевченківського районного суду м.Львова за вчинення особливо тяжкого злочину на підставі частини 3 статті 81, частини 3 статті 142, частини 2 статті 142, частини 2 статті 141, статті 42 Кримінального кодексу України до покарання у виді позбавлення волі з конфіскацією майна, звільнений з місця відбування покарання по постанові Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08 квітня 2005 року згідно із статтею 81 Кримінального кодексу України умовно-достроково на 1 рік 11 місяців 16 днів. Представник позивача звернувся із заявою до ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо мобілізації ОСОБА_1 . Листом від 08 листопада 2023 року ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив, що про наявність судимостей ОСОБА_1 не заявляв та відповідних документів до заяви про видачу військового квитка не надавав. Окрім того, ОСОБА_1 звертався із рапортом до командира Військової частини НОМЕР_1 (де на момент звернення він проходив військову службу) в якому просив виключити його з військового обліку на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку із засудженням за тяжкий злочин на підставі частини 3 статті 81, частини 3 статті 142, частини 2 статті 142, частини 2 статті 141, статті 42 Кримінального кодексу до покарання у виді позбавлення волі з конфіскацією майна відповідно до вироку Шевченківського районного суду м. Львова від 10 грудня 2001 року. Станом на момент звернення до суду відповіді на рапорт позивач не отримував. Не погоджуючись із наказами відповідачів у частині призову на військову службу та зарахування у списки особового складу Військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду за захистом своїх прав із позовом, що розглядається. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. На підставі аналізу матеріалів справи та позицій сторін, викладених у заявах по суті справи, апеляційний суд дійшов переконання, що на стадії апеляційного перегляду суть публічно-правового спору, що розглядається, зводиться до намагання позивача у судовому порядку вирішити питання про звільнення його з військової служби за призовом під час мобілізації. Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує відсутністю у відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 належних правових підстав для призову його на військову службу за призовом під час мобілізації з огляду на те, що він раніше був засуджений за тяжкий злочин. При цьому слід наголосити на тому, що за правилами частини 5 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п.9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). Наполягаючи на протиправності оспорюваних наказів відповідачів, ОСОБА_1 при зверненні до адміністративного суду не заявляв вимоги про звільнення його з військової служби. Водночас апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції у тому, що оспорювані накази є актами індивідуальної дії, а отже актами одноразового застосування, які станом на час вирішення спору вичерпали свою дію внаслідок їх виконання призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та подальшого зарахування його до особового складу військової частини НОМЕР_1 . У питанні скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2021 року у справі №9901/286/19), як слушно зауважив суд першої інстанції. При цьому апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що застосований спосіб захисту має привести до відновлення порушеного права, однак оскільки оскаржувані накази вичерпали свою дію та втратили юридичне значення, то їх скасування не призведе до припинення відносин військової служби позивача у встановленому законом порядку, а отже заявлені позовні вимоги не можна вважати належним та ефективним способом захисту права позивача з огляду на те, що їх задоволення не призведе до відновлення порушеного права. Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2024 року у справі №380/28942/23 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко