Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 600/4407/25-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/4407/25-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лелюк Олександр Петрович Суддя-доповідач - Савицька Н.В. 10 червня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Савицької Н.В. суддів: Драчук Т. О. Томчука А.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 , про визнання протиправними і скасування наказів, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 і просила: визнати протиправним і скасувати наказ від 27 липня 2025 року №221 (по стройовій частині) в частині припинення виплати грошового забезпечення та додаткової винагороди, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №844 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 15.04.2025 від 15.04.2025 №449) та постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»: командиру 2-го відділення 2-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти 2-го стрілецького батальйону молодшому сержанту ОСОБА_3 . Цією ж частиною наказу було припинено зарахування 50% місячного грошового забезпечення та 50% додаткової грошової винагороди на депонентський рахунок, а також нарахування та виплату 50% місячного грошового забезпечення та 50% додаткової грошової винагороди членам сім`ї: матері - ОСОБА_2 (25%) та дружині - ОСОБА_1 (25%) з 16 травня 2025 року, згідно рішення засідання комісії з організації виплат та контролю виплат грошового забезпечення військовослужбовців, які були захоплені в полон, стали заручниками, інтерновані у нейтральних державах або зникли безвісти; Також позивач просила суд визнати протиправним і скасувати наказ від 28 липня 2025 року №222 (по стройовій частині), в частині і вважати таким, що командир 2-го відділення 2-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти 2-го стрілецького батальйону молодший сержант ОСОБА_3 , який вважається зниклим безвісти з 03 грудня 2024 року, являється загиблим під час виконання бойових завдань, з 16 травня 2025 року. В обгрунтування позовних вимог позивач посилалась на те, що спірні винесені передчасно та не на підставі документів, які у встановленому законом порядку підтверджують факт загибелі її чоловіка. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 19.02.2026 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано пункт 4 наказу військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.07.2025 №221, яким припинено виплату грошового забезпечення та додаткової винагороди, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №844 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 15.04.2025 №449) та постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» командиру 2-го відділення 2-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти 2-го стрілецького батальйону молодшому сержанту ОСОБА_3 , припинено зарахування 50% місячного грошового забезпечення та 50% додаткової грошової винагороди на депонентський рахунок, а також припинено нарахування та виплату 50% місячного грошового забезпечення та 50% додаткової грошової винагороди членам сім`ї: матері - ОСОБА_2 (25%) та дружині - ОСОБА_1 (25%) з 16 травня 2025 року. Визнано протиправним та скасовано пункт 6 наказу військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.07.2025 №222, яким командир 2-го відділення 2-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти 2-го стрілецького батальйону молодший сержант ОСОБА_3 , який вважався зниклим безвісти з 03 грудня 2024 року, вважається таким, що являється загиблим під час виконання бойових завдань, з 16 травня 2025 року. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді судового збору в розмірі 1211 грн 20 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн 00 коп. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. До суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник позивача вказує про обгрунтованість рішення суду першої інстанції та просить залишити його без змін. Крім того, просить стягнути на користь позивача понесені витрати на правничу допомогу за підготовку відзиву на апеляційну скаргу у розмірі 2200 грн. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 був призваний на військову службу під час мобілізації на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в України» та зарахований до списків особового складу військової частини № НОМЕР_1 . Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12024052410000947 від 03.12.2024 Покровським РУП ГУНП в Донецькій області внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України, за таких обставин: 03.12.2024 приблизно о 06:00 год. у результаті влучання ворожого дрону типу FPV у житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загинув військовослужбовець, ймовірно молодший сержант, командир 2 відділення 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону в/ч НОМЕР_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Як вбачається з витягу №12024170500002660 від 07.12.2024, до Єдиного реєстру досудових розслідувань, на підставі заяви ОСОБА_1 , яка згідно зі свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 від 29.05.2024, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, є дружиною ОСОБА_3 , внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України, за таких обставин: чоловік ОСОБА_1 військовослужбовець в/ч НОМЕР_1 сержант ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно сповіщення №239 зник безвісті під час виконання бойового завдання 03.12.2024 в районі населеного пункту м. Покровськ Покровського району Донецької області. У подальшому, на підставі заяви ОСОБА_1 до Кременчуцького РУП ГУНП в Полтавській області від 07.12.2024, додатково було внесено відомості про зниклу безвісти особу ОСОБА_3 до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Також на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 09.12.2024 №344 ОСОБА_3 вважався таким, що зниклий безвісти відповідно до пункту 14 статті 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Як вбачається з наявних у справі матеріалів і не заперечувалося її учасниками, на підставі зазначеного наказу позивачу, як дружині зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_3 та його матері ОСОБА_2 виплачувалось його грошове забезпечення протягом січня-квітня 2025 року. На підставі заяв про виплату грошового забезпечення та додаткової винагороди матері зниклого безвісти молодшого сержанта ОСОБА_3 - ОСОБА_2 та дружини зниклого безвісти молодшого сержанта ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , відповідач здійснював виплату грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди за виконання бойових (спеціальних) завдань зниклого безвісти молодшого сержанта ОСОБА_3 за період з 03.12.2024 по 31.01.2025 членам сім`ї вказаного військовослужбовця, у розмірах 50% матері та 50% дружині. За період з 01.02.2025 по 16.05.2025, у зв`язку із внесенням до нормативно-правових актів, які регулюють порядок проведення виплат грошового забезпечення військовослужбовцям, зниклим безвісти, а саме на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №844 та постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», 50% грошового забезпечення та 50% додаткової грошової винагороди за виконання бойових (спеціальних) завдань зниклого безвісти молодшого сержанта ОСОБА_3 зараховано на депонентний рахунок, а 50% грошового забезпечення та 50% додаткової грошової винагороди за виконання бойових (спеціальних) завдань зниклого безвісти молодшого сержанта ОСОБА_3 , після здійснення встановлених законом відрахувань, нараховано та виплачено матері - ОСОБА_2 (25%) та дружині - ОСОБА_1 (25%). 16.05.2025 старшим слідчим слідчого відділу Покровського РУП ГУНП в Донецькій області Капушом Д.В. винесено постанову про встановлення особи трупа, згідно з якою труп особи, який було доставлено до КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» реєстраційний номер 2484не/б/н від 04.12.2024, визнано як труп військовослужбовця Національної гвардії України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлений у кримінальному провадженні №12024052410000947 від 03.12.2024. Згідно з протоколом засідання комісії військової частини НОМЕР_1 з організації виплат та контролю виплат грошового забезпечення військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , які були захоплені у полон, стали заручниками, інтерновані у нейтральних державах або зникли безвісти, №15 від 17.07.2025, за результатами розгляду питання щодо організації та контролю виплат грошового забезпечення та додаткової винагороди молодшого сержанта ОСОБА_3 , який вважається зниклим безвісти з 03.12.2024, вирішено: - відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №844 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 15.04.2025 №449) та постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» - припинити здійснювати зарахування на депонентний рахунок 50% належного до виплати грошового забезпечення за поточний місяць та 50% належної до виплати додаткової винагороди за минулий місяць зниклого безвісти молодшого сержанта ОСОБА_3 ; - у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №844 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 15.04.2025 №449) та постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» - припинити нарахування та виплату 50% належного до виплати грошового забезпечення за поточний місяць та 50% додаткової винагороди за попередній місяць зниклого безвісти молодшого сержанта ОСОБА_3 після здійснення встановлених законом відрахувань, матері ОСОБА_2 (25%) та дружині - ОСОБА_1 (25%), у зв`язку із припиненням права на отримання таких виплат; - начальнику обліку особового складу оформити наказом командира військової частини (по стройовій частині), з 16.05.2025 рішення про припинення зарахування 50% місячного грошового забезпечення та 50% додаткової грошової винагороди молодшого сержанта ОСОБА_3 на депонентний рахунок, а також про припинення нарахування та виплату 50% місячного грошового забезпечення молодшого сержанта ОСОБА_3 та 50% додаткової грошової винагороди членам сім`ї молодшого сержанта ОСОБА_3 : матері - ОСОБА_2 (25%) та дружині - ОСОБА_1 (25%); - начальнику служби соціального супроводу секції персоналу проінформувати членів сім`ї молодшого сержанта ОСОБА_3 (матір - ОСОБА_2 та дружину - ОСОБА_1 ) про ухвалене комісією рішення щодо припинення виплати грошового забезпечення та додаткової винагороди зниклого безвісти до членів сім`ї, яким здійснювалася дана виплата, з одночасним роз`ясненням їм права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» під особистий підпис із наданням витягу з протоколу засідання комісії. На підставі протоколу №15 від 17.07.2025 засідання комісії з організації виплат та контролю виплат грошового забезпечення військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , які були захоплені у полон, стали заручниками, інтерновані у нейтральних державах або зникли безвісти, командиром військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) прийнято наказ від 27.07.2025 №221, пунктом 4 якого командиру 2 відділення 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону молодшому сержанту ОСОБА_3 , припинено зарахування 50% місячного грошового забезпечення та 50% додаткової грошової винагороди на депонентний рахунок, а також припинено нарахування та виплату 50% місячного грошового забезпечення молодшого сержанта ОСОБА_3 та 50% додаткової грошової винагороди членам сім`ї молодшого сержанта ОСОБА_3 : матері - ОСОБА_2 (25%) та дружині - ОСОБА_1 (25%) з 16.05.2025, згідно рішення засідання комісії з організації виплат та контролю виплат грошового забезпечення військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , які були захоплені у полон, стали заручниками, інтерновані у нейтральних державах або зникли безвісти. Крім цього, на підставі постанови про встановлення особи трупа НПУ ГУ НП в Донецькій області від 16.05.2025 командиром військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) прийнято наказ від 28.07.2025 №222, відповідно до пункту 6 якого командир 2 відділення 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону молодший сержант ОСОБА_3 являється загиблим під час виконання бойових завдань з 16.05.2025. Позивач, не погоджуючись з указаними пунктами наказів командира військової частини НОМЕР_1 від 27.07.2025 №221 та від 28.07.2025 №222, звернулась до суду з цим позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім`ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв`язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (далі - військовослужбовці) визначено Порядком виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №884 (далі Порядок №884 в редакції, чинній на момент прийняття наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.12.2024 №344, на підставі якого ОСОБА_3 вважався таким, що зниклий безвісти). Так, пунктами 2, 3 Порядку №884 встановлено, що під терміном «безвісно відсутній військовослужбовець» слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби. За військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Абзацом першим пункту 4 Порядку №884 встановлено, що виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації). Згідно з абзацами 1, 3 пункту 6 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими. Відповідно до абзацу 4 пункту 6 Порядку №884 виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації). Зміст наведених норм указує на те, що за безвісно відсутніми (зниклими) військовослужбовцями зберігається виплата грошового забезпечення в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру, у тому числі з урахуванням і додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №168. У разі, якщо військовослужбовець визнаний безвісно відсутнім (зниклим), право на виплату належного йому грошового забезпечення належить членам його сім`ї, коло яких чітко визначено Законом №2011-ХІІ та Порядком №884. Таке право реалізується шляхом подання членам сім`ї військовослужбовця заяви про отримання грошового забезпечення безвісно відсутнього (зниклого) військовослужбовця з додатками, перелік яких встановлено Порядком №884. Право членів сім`ї безвісно відсутнього (зниклого) військовослужбовця зберігається за ними до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім або оголошення його померлим, однак не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини. У той же час, як свідчать встановлені у цій справі обставини, відповідач, приймаючи рішення про визнання чоловіка позивача молодшого сержанта ОСОБА_3 загиблим з 16.05.2025, що оформлене наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 28.07.2025 №222, а також припинивши наказом від 27.07.2025 №221 виплату належних ОСОБА_3 грошового забезпечення та додаткової винагороди його дружині та матері, фактично врахував лише постанову старшого слідчого СВ Покровського РУП ГУНП в Донецькій області від 16.05.2025, якою труп особи, який було доставлено до КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» реєстраційний номер 2484не/б/н від 04.12.2024, визнано як труп військовослужбовця Національної гвардії України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлений у кримінальному провадженні №12024052410000947 від 03.12.2024. Водночас як передбачено положеннями частини сьомої статті 110 Кримінального процесуального кодексу України, постанова слідчого, дізнавача, прокурора, прийнята в межах компетенції згідно із законом, є обов`язковою для виконання фізичними та юридичними особами, прав, свобод чи інтересів яких вона стосується. Зі змісту постанови старшого слідчого СВ Покровського РУП ГУНП в Донецькій області від 16.05.2025 про встановлення особи трупа, слідує, що така постанова винесена в межах кримінального провадження №12024052410000947 від 03.12.2024 і в ній наведено єдиний висновок про належність трупа особі військовослужбовця Національної гвардії України ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Однак зазначена постанова не може слугувати доказом саме смерті (загибелі) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки органи досудового розслідування не наділені повноваженнями встановлювати факт смерті особи. За своїм змістом постанова старшого слідчого СВ Покровського РУП ГУНП в Донецькій області від 16.05.2025 про встановлення особи трупа не покладає на відповідача обов`язку вчиняти дії, пов`язані з прийняттям рішення про встановлення факту смерті (загибелі) ОСОБА_3 та, відповідно, припиненням виплати належного ОСОБА_3 грошового забезпечення та додаткової винагороди членам його сім`ї. Згідно ж з наявними у справі матеріалами ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вважався зниклим безвісти з 03.12.2024, а тому до моменту встановлення у визначеному законом порядку факту його смерті, а саме: шляхом видачі відповідного свідоцтва про смерть або внесення відомостей про смерть особи до Державного реєстру актів цивільного стану, або ж набрання законної сили рішення суду про встановлення факту смерті ОСОБА_3 чи оголошення його померлим, відповідач був зобов`язаний здійснювати його дружині та матері виплату грошового забезпечення та додаткової винагороди, право на які набуто військовослужбовцем на передбачених чинним законодавством підставах, але не більше ніж до дня виключення його із списків особового складу військової частини військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час судового розгляду цієї справи відповідач не надав доказів наявності у нього станом на 27 та 28 липня 2025 року свідоцтва про смерть ОСОБА_3 або внесення відомостей про його смерть до Державного реєстру актів цивільного стану, або ж рішення суду про встановлення факту смерті ОСОБА_3 чи оголошення його померлим, тобто належних та достовірних доказів засвідчення факту смерті ОСОБА_3 станом на день винесення оскаржуваних наказів. Натомість, згідно наявних у справі матеріалів, свідоцтво про смерть ОСОБА_3 03.12.2024 видано виконавчим комітетом Підберізцівської сільської ради Львівського району Львівської області лише 15.09.2025, а наказ №56/ос про виключення ОСОБА_3 зі списків особового складу Національної гвардії України у зв`язку зі смертю був винесений командиром військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі зазначеного свідоцтва про смерть лише 20.09.2025. Також 20 вересня 2025 року командиром військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 винесено наказ №281, яким ОСОБА_3 виключено зі списків особового складу військової частини у зв`язку із загибеллю 03.12.2024 у період проходження військової служби та виконання службових обов`язків по захисту Батьківщини у період дії воєнного стану. За встановлених у даній справі обставин, суд першої інстації дійшов правильного висновку про передчасність, а, відтак, і про незаконність наказів від 27 липня 2025 року №221 (пункт 4) та від 28 липня 2025 року №222 (пункт 6), оскількт станом на час їх винесення у відповідача не було належних та достовірних доказів факту смерті ОСОБА_3 . А відтак, і підстав для припинення виплати грошового забезпечення та додаткової винагороди дружині та матері зниклого безвісти ОСОБА_3 у відповідача не було. Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Колегія суддів також зазначає, що апеляційна скарга відповідача не містить заперечень на доводів щодо розподілу судом першої інстанції судових витрат у даній справі, а тому суд, здійснюючи перегляд в межах вимог та доводів апеляційної скарги, не надає оцінку рішенню суду в цій частині. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також ураховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Щодо клопотання представника позивача у відзиві на апеляційну скаргу про стягнення витрат на правову допомогу, колегія суддів зазначає наступне. Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Відповідно до п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що до правової допомоги належать консультації та роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (в подальшому - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У пункті 269 Рішення у цій справі суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19. Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16. Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4). У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. На підтвердження понесених витрат представником позивача надано: Акт про надання правничої допомоги від 28.04.2026, детальний опис робіт, виконаних адвокатом, рахунок-фактура №3/3 від 28.04.2026 та платіжна інструкція від 28.04.2026 на суму 2200 грн. Апеляційний суд вважає, що розмір витрат по даній справі на професійну правничу допомогу є співмірним з наданими послугами адвоката, а також зважаючи на відсутність клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, судова колегія приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2200,00 грн. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2026 року - без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 2200,00 грн. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Савицька Н.В. Судді Драчук Т. О. Томчук А.В.