Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 725/6824/22

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 725/6824/22 Головуючий у 1-й інстанції: Галичанський О.І. Суддя-доповідач: Драчук Т. О. 24 січня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Драчук Т. О. суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 14 грудня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, В С Т А Н О В И В : в листопаді 2022 року позивач, - ОСОБА_1 , звернулась до Першотравневого районного суду міста Чернівці з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови серії ГАБ №340168 від 10.11.2022, щодо притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.135 КУпАП. Також, позивач просила закрити провадження в справі про адміністративне правопорушення. Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 14.12.2022 в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи що призвело до неправильного її вирішення. Позивач в судове засідання не з`явився, належного представника не направив, про дату, час та розгляд справи в суді апеляційної інстанції був повідомлений вчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та розгляд справи в суді апеляційної інстанції був повідомлений вчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Згідно з ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши, суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати. Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, відповідно до оскаржуваної постанови серії ГАБ № 340168 від 10.11.2022, винесеної інспектором роти №1 БУПП в Чернівецькій області Чорним В.В., 10.11.2022 о 16 год. 50 хв. у м. Чернівці по вул. Руська, 88, зупинка «Руський міст» громадянка ОСОБА_1 у міському транспорті (тролейбус № 293 маршрут №2 м. Чернівці) вчинила проїзд без квитка. Дії ОСОБА_1 кваліфіковані, як вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.2 ст.135 КУпАП та накладено штраф у розмірі 200,00 гривень (а.с.6). Не погодившись із кваліфікацією її дій за ч.2 ст.135 КУпАП, позивачка оскаржила дану постанову до суду. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що факт несплати ОСОБА_1 за проїзд 10.11.2022 у міському транспорті (тролейбус № 293 маршрут №2 м.Чернівці) сторонами не заперечувався. Сама ж позивачка не спростовує даний факт, а посилається тільки на обставини неможливості здійснення оплати за проїзд ( відсутність коштів, варіатора і т.д.). Фактично оскаржуючи дану постанову поліції, позивачка вважає невірною кваліфікацію її дій за ч.2 ст.135 КУпАП. Вказані зібрані по справі докази є належними та допустимими, взаємоузгодженими між собою та відповідають дійсним фактичним обставинам, які мали місце 10.11.2022 року. Факт несплати за проїзд у тролейбусі, ОСОБА_1 10.11.2022 не спростований, що є підставою для застосування до неї положень ст .135 КУпАП. Суд першої інстанції розцінює незгоду ОСОБА_1 із кваліфікацією її дій, як обраний спосіб захисту своїх прав. Суд першої інстанції вважає, що відповідачем у даній справі надано докази правомірності свого рішення, щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за безквитковий проїзд. Посилання позивачки на те, що ст.135 КУпАП не поділена на кваліфікуючі правопорушення частини, є її суб`єктивною думкою, яка не співпадає з баченням суду, щодо викладення диспозиції і кваліфікуючих ознак правопорушення у цій статті. На думку суду, оскаржувана постанова є обґрунтованою та законною, а тому не підлягає скасуванню. Колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ч.1 ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст.23 Закону України "Про Національну поліцію" поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення. До основних повноважень поліції входить регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. У випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно з ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Відповідно до ст.245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно з ст.280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні. Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Згідно з ст. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил випуску у плавання малих, спортивних суден і водних мотоциклів, правил судноплавства на морських і внутрішніх водних шляхах, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 89, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина четверта статті 116-2, стаття 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п`ята, шоста, восьма, десята і одинадцята статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша і друга статті 121-3, частини перша, друга, третя, п`ята і шоста статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1, 125, частини перша, друга і четверта статті 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128-129, частина перша статті 132-1, частини перша і п`ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев`ята, десята і одинадцята статті 133-1, стаття 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, частини шоста, сьома і восьма статті 152-1, статті 161, 164-4, стаття 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статті 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 192, 194, 195). Відповідно до ст.135 КУпАП безквитковий проїзд пасажира, в тому числі проїзд без реєстрації або компостування проїзного документа, а так само провезення без квитка дитини віком від семи до шістнадцяти років: у поїздах приміського, місцевого або дальнього сполучення - тягне за собою накладення штрафу в десятикратному розмірі від вартості проїзду; в міському транспорті - тягне за собою накладення штрафу в двадцятикратному розмірі від вартості проїзду; в автобусі приміського або внутрірайонного сполучення - тягне за собою накладення штрафу в десятикратному розмірі від вартості проїзду; в автобусі міжміського і міжнародного сполучення та у міжміському електротранспорті - тягне за собою накладення штрафу в десятикратному розмірі від вартості проїзду; на суднах морського і внутрішнього водного транспорту - тягне за собою накладення штрафу в п`ятикратному розмірі від вартості проїзду. Відповідно до ч.3 ст.4 ЗУ "Про міський електричний транспорт" оплата транспортних послуг проводиться безпосередньо пасажирами та замовником. Право на користування транспортними послугами надає придбаний разовий квиток, закомпостований абонементний талон, проїзний квиток тривалого користування, картка, посвідчення або довідка, що дає право на пільговий проїзд згідно із законодавством, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - зареєстрований електронний квиток. Згідно з ч.7, 8 ст.4 ЗУ "Про міський електричний транспорт" правила надання послуг міським електричним транспортом затверджуються Кабінетом Міністрів України. Правила користування міським електричним транспортом затверджуються відповідним органом місцевого самоврядування. Вони визначають порядок проїзду і його оплати, права та обов`язки пасажирів, а також взаємовідносини перевізників і пасажирів під час надання транспортних послуг, враховуючи особливості транспортної інфраструктури та наявність автоматизованої системи обліку оплати проїзду. Відповідно до п.28 Правил надання населенню послуг з перевезень міським електротранспортом затверджених постановою КМ України від 23.12.2004 №1735 пасажир безпосередньо здійснює оплату транспортних послуг за встановленим тарифом (вартістю). Як передбачено п.31 Правил №1735 види проїзних документів та форми їх носіїв, порядок обігу, компостування абонементного талона та реєстрації електронного квитка, порядок справляння плати за проїзд затверджує відповідний орган місцевого самоврядування з урахуванням особливостей транспортної інфраструктури та наявності автоматизованої системи обліку оплати проїзду. Згідно з п.32, 33 Правил №1735 справляння плати за проїзд забезпечує перевізник. У містах, де запроваджено автоматизовану систему обліку оплати проїзду, орган місцевого самоврядування визначає особу, уповноважену здійснювати справляння плати за транспортні послуги. Перевізник відповідно до законодавства має право здійснювати контроль оплати проїзду та наявності проїзних документів і документів, які дають право на пільговий проїзд. Безквитковий проїзд пасажира (несплата проїзду протягом однієї або більше зупинок), в тому числі проїзд без реєстрації електронного квитка або компостування абонементного талона, а так само провезення без квитка/талона дитини віком від семи до шістнадцяти років тягне за собою адміністративну відповідальність згідно із законом. Порядок реалізації проїзних квитків та контролю за оплатою проїзду встановлюється відповідними підзаконними нормативними актами: Правилами перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених наказом Мінтрансзвязку України від 27.12.2006 № 1196, Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 № 176, Правилами надання населенню послуг з перевезень міським електротранспортом, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2004 № 1735 та іншими. Відповідно до положень зазначених нормативних актів, пасажир здійснює оплату транспортних послуг за встановленим тарифом (вартістю). Тарифи та вартість проїзних квитків встановлюються відповідно до законодавства. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи факт несплати ОСОБА_1 за проїзд 10.11.2022 у міському транспорті (тролейбус № 293 маршрут №2 м. Чернівці) сторонами не заперечується. Однак, колегія суддів звертає увагу, що до позивача застосовано неіснуючу ч.2 ст.135 КУпАП, на що звертає увагу і сам апелянт зазначивши, що до позивача застосовано неіснуючу ч.2 ст.135 КУпАП замість абз.4 ч.1 ст.135 КУпАП. В свою чергу, зазначення в постанові серії ГАБ №304168 від 10.11.2022, що порушення передбачене ч.2 ст.135 КУпАП , яка відсутня в структурі статті, вказує, що постанова не відповідає вимогам закону. Також, колегія суддів звертає увагу, що відповідач послався в постанові серії ГАБ №304168 від 10.11.2022, на постанову Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 № 176 "Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту", однак до вказаних правовідносин вона не застосовується, оскільки законодавство передбачає застосування до правовідносин, що склались в межах проїзду без квитка в міському транспорті (тролейбусі) Правил надання населенню послуг з перевезень міським електротранспортом затверджених постановою КМ України від 23.12.2004 №1735. Вказане порушення в сукупності з попереднім також є суттєвим недоліком постанови серії ГАБ №304168 від 10.11.2022. В частині доводів апелянта щодо відсутності інформування позивача про спосіб оплати проїзду в тролейбусі № 293 маршрут №2 м. Чернівці, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з п.25 Правил №1735 у салонах транспортних засобів обов`язково вивішуються витяги з Правил користування міським електричним транспортом у частині прав, обов`язків та відповідальності пасажирів і працівників перевізника, які безпосередньо контактують з пасажирами. Водії (машиністи) забезпечують сповіщення пасажирів про назву зупинок (станцій), вимоги до пасажирів щодо користування транспортними послугами, порядок оплати проїзду тощо. Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В свою чергу, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження факту не ознайомлення позивача (неповідомлення) щодо порядку оплати проїзду, а тому вказані доводи апелянта судом до уваги не беруться. З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що хоча й сторони визнають факт несплати ОСОБА_1 за проїзд 10.11.2022 у міському транспорті (тролейбус № 293 маршрут №2 м.Чернівці), однак суд першої інстанції не надав належної оцінки постанові серії ГАБ №304168 від 10.11.2022, в частині зазначення неіснуючої норми КУпАП та посилання на нормативно-правовий акт, що не стосується правовідносин, що передували адміністративному правопорушенню, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. В свою чергу, постанова у справі про адміністративне правопорушення також підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи) для повного, всебічного розгляду справи з дотриманням прав особи, яка притягається до відповідальності. Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є зокрема неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Як передбачено п.2 ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи). При цьому, згідно з ч.6 ст.139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. З матеріалів справи встановлено, що за подання адміністративного позову та апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції позивачем сплачено судовий збір в сумі 496 грн. 20 коп. згідно з квитанцією №4859-1994-4128-6064 від 16.11.2022 за подання адміністративного позову (а.с.12) та 744 грн. 30 коп. згідно з квитанцією №4455-2029-7196-8639 від 21.12.2022 за подання апеляційної скарги. Враховуючи зазначене, а також часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в межах даної адміністративної справи, підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1240 грн. 50 коп., за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Департаменту патрульної поліції Національної поліції України. Щодо вимоги позивача в частині стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн. 00 коп., колегія суддів зазначає наступне. Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Згідно із ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Відповідно до п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що до правової допомоги належать консультації та роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (в подальшому - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У пункті 269 Рішення у цій справі суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19. Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Крім того, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічні висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 200/14113/18-а, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19, від 21.05.2020 у справі № 240/3888/19, від 11.02.2021 у справі № 520/9115/19. Також, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. З матеріалів справи встановлено, що позивач, просив суд стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 5000 грн. Так, на підтвердження витрат на правову допомогу позивачем до матеріалів справи долучено: - договір про надання правової допомоги №б/н від 11.11.2022; - додаток №1 до договору про надання правової допомоги від 11.11.2022; - Акт виконаних робіт №1 від 16.11.2022; - Акт виконаних робіт №2 від 22.12.2022; - квитанція до прибуткового касового ордера №21 від 16.11.2022; - квитанція до прибуткового касового ордера №22 від 22.12.2022. Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу колегія суддів вважає, що такі витрати були пов`язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально, однак розмір понесених витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт. Так, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Враховуючи обсяг позовної заяви, факт віднесення справи до термінових адміністративних справ, виконані адвокатом роботи (надані послуги), час витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих послуг та виконаних робіт, предмет спору та категорію (складність) справи, колегія суддів приходить до висновку про стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 1000 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 14 грудня 2022 року скасувати. Прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Скасувати постанову серії ГАБ №340168 від 10 листопада 2022 року та надіслати справу на новий розгляд до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в особі Управління патрульної поліції в Чернівецькій області. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (вулиця Федора Ернста, 3, м.Київ, ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 1240 грн. 50 коп. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (вулиця Федора Ернста, 3, м.Київ, ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000 грн. 00 коп. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Драчук Т. О. Судді Полотнянко Ю.П. Смілянець Е. С.