Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/6102/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/6102/19 Суддя (судді) першої інстанції: О.Р. Гресько ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Аліменка В.О., суддів Безименної Н.В., Вівдиченко Т.Р. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- В С Т А Н О В И Л А ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.03.2019 №0106161304 та №0106191304. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу. Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі. Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку. Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк. Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, посадовими особами відповідача проведено камеральну перевірку своєчасності спати податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування та військового збору, за результатами якої складено акт №54/26-15-13-04-28 від 22.01.2019. Згідно висновків акту перевірки встановлено, порушення пункту 179.7 статті 179 Податкового кодексу України, відповідно до якого фізична особа зобов`язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену в поданій ним податковій декларації. Не погоджуючись із такими висновками, позивачем подано заперечення на акт перевірки, проте листом від 20.02.2019 за №19270/Ф/26-15-13-04-20 відповідач повідомив про те, що висновки акту про результати камеральної перевірки залишено без змін, а заперечення без задоволення. На підставі акту перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 28.03.2019: - №0106161304 за порушення строку сплати суми грошового зобов`язання з податку на доходи фіз. осіб, що спл. фіз. особами за результатами річного декларування, яким застосовано штраф у розмірі 20% у сумі 10256,35грн; - №0106191304 за порушення строку сплати суми грошового зобов`язання з військового збору, яким застосовано штраф у розмірі 20% у сумі 797,24грн. Позивач не погоджуючись із вказаними рішеннями, звернувся з позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведені правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також питання визначення вичерпного переліку податків і зборів, які справляються на території України, порядку їх адміністрування, статусу платників податків і зборів, їхніх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків посадових осіб таких органів під час здійснення податкового контролю, а також відповідальності за порушення вимог податкового законодавства, врегульовані положеннями Податкового кодексу України (далі - ПК України). Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України одним із основних обов`язків платника податків є своєчасна та повна сплата податків і зборів у строки та розмірах, визначених цим Кодексом і законами з питань митної справи. Згідно з пунктом 36.1 статті 36 ПК України податковий обов`язок полягає в обов`язку платника податків обчислити, задекларувати та/або сплатити належну суму податку чи збору в порядку та у строки, встановлені цим Кодексом і законодавством з питань митної справи. Положеннями пунктів 38.1 та 38.2 статті 38 ПК України визначено, що належним виконанням податкового обов`язку є сплата платником податків у повному обсязі відповідних сум податкових зобов`язань у строки, встановлені податковим законодавством. При цьому сплата податків і зборів здійснюється безпосередньо платником податку, а у випадках, прямо передбачених законодавством, - податковим агентом або представником такого платника. За змістом пунктів 54.1 та 54.3 статті 54 ПК України, якщо інше не передбачено нормами податкового законодавства, саме платник податків самостійно визначає суму податкового чи грошового зобов`язання та/або пені, яку відображає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, поданому до контролюючого органу у строки, встановлені законом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою. Разом із тим, у випадках, визначених підпунктами 54.3.1- 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 ПК України, а також іншими нормами цього Кодексу чи законодавства, контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків, розмір зменшення або збільшення суми бюджетного відшкодування, а також від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток чи податком на додану вартість. Пунктом 54.5 ПК України встановлено, що у разі якщо сума грошового зобов`язання визначається контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту її нарахування. Водночас на такого платника покладається обов`язок щодо своєчасного та повного погашення узгодженого грошового зобов`язання. Крім того, він наділений правом оскаржити визначену контролюючим органом суму в порядку, встановленому Податковим кодексом України. Відповідно до пункту 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, що настають після останнього дня граничного строку подання такої декларації, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Згідно з пунктом 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом з підстав, передбачених підпунктами 54.3.1- 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків повинен сплатити відповідну суму протягом десяти календарних днів з дня отримання податкового повідомлення-рішення, за винятком випадків, коли протягом зазначеного строку ним розпочато процедуру адміністративного або судового оскарження такого рішення. Статтею 56 ПК України передбачено право платника податків оскаржити рішення контролюючого органу як в адміністративному, так і в судовому порядку. При цьому у разі звернення платника податків до суду з позовом про визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу відповідне грошове зобов`язання вважається неузгодженим до моменту набрання законної сили судовим рішенням, ухваленим за результатами розгляду такого спору. Водночас пунктом 126.1 статті 126 ПК України передбачено, що у разі несплати платником податків узгодженої суми грошового зобов`язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств чи рентної плати у строки, встановлені цим Кодексом, до такого платника застосовується відповідальність у вигляді штрафу. Зокрема, у разі затримки сплати до тридцяти календарних днів включно після закінчення встановленого строку сплати штраф становить 10 відсотків від погашеної суми податкового боргу, а у випадку затримки більш ніж на тридцять календарних днів - 20 відсотків від погашеної суми такого боргу. Разом з тим, пунктом 109.1 статті 109 ПК України визначено, що податковими правопорушеннями є протиправні дії або бездіяльність платників податків, податкових агентів, їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, які призвели до невиконання чи неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що застосування до платника податків наслідків, передбачених пунктом 126.1 статті 126 ПК України за несвоєчасну сплату узгодженого грошового зобов`язання, можливе лише за наявності вини такого платника у допущеному порушенні. Відповідно до пункту 179.7 статті 179 ПК України фізична особа зобов`язана самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, визначену у поданій нею декларації, до 1 серпня року, що настає за звітним. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивачем 22.04.2016 подано декларацію про майновий стан і доходи за 2015 рік, у якій ним самостійно визначено податкові зобов`язання, що підлягали сплаті до бюджету, а саме: податок на доходи фізичних осіб у сумі 52 540,53 грн та військовий збір у сумі 3 986,22 грн. Наявні у справі докази свідчать про те, що зазначені суми податку на доходи фізичних осіб та військового збору були сплачені позивачем лише 28.02.2017, що підтверджується відповідною квитанцією та відомостями інтегрованої картки платника податків. Суд звертає увагу, що спірний штраф було нараховано позивачу на підставі статті 126 ПК України, яка встановлює відповідальність за порушення строків сплати податків та зборів. За встановлених обставин справи суд дійшов висновку, що самостійно визначені позивачем податкові зобов`язання за 2015 рік не були сплачені у строки, передбачені пунктом 179.7 статті 179 ПК України, у зв`язку з чим у контролюючого органу були наявні передбачені законом підстави для застосування до позивача штрафних санкцій. Разом із цим матеріали справи підтверджують, що 02.03.2017 позивачем також було сплачено штраф за несвоєчасну сплату податку на доходи фізичних осіб за 2015 рік у сумі 1 593,20 грн та штраф за несвоєчасну сплату військового збору у сумі 221,69 грн, що підтверджується квитанціями №0.0.718411025.1 та №0.0.718410173.1. Відповідно до положень пунктів 131.1 та 131.2 статті 131 Податкового кодексу України суми пені, нараховані контролюючим органом, підлягають самостійній сплаті платником податків. Нормами зазначеної статті також передбачено порядок черговості зарахування коштів у разі погашення податкового боргу. Так, при сплаті суми податкового боргу або його частини кошти, внесені платником податків, насамперед спрямовуються на погашення податкового зобов`язання. Після повного погашення податкового боргу такі кошти зараховуються у рахунок сплати штрафних санкцій, а в останню чергу - у рахунок погашення пені. У випадку, якщо платник податків не дотримується встановленої законом черговості платежів або не зазначає її у платіжному документі, чи визначає її з порушенням вимог законодавства, контролюючий орган наділений повноваженнями самостійно здійснити розподіл сплачених коштів відповідно до порядку, визначеного пунктом 131.2 статті 131 ПК України. Разом із тим відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивачем було порушено встановлену законодавством черговість здійснення платежів. Також із наявних у матеріалах справи доказів не вбачається обставин, які б свідчили про недотримання позивачем відповідної процедури. Навпаки, досліджені судом платіжні документи підтверджують, що позивачем при здійсненні платежів було чітко визначено їх призначення, а саме зазначено черговість платежу - «штраф». За таких обставин, з урахуванням наведених фактичних даних та вимог чинного податкового законодавства, кошти у розмірі 1593,20 грн за платежем «податок на доходи фізичних осіб» та кошти у розмірі 221,69 грн за платежем «військовий збір» підлягали зарахуванню саме в рахунок погашення штрафних санкцій. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 10256,35 грн за платежем «податок на доходи фізичних осіб» та у розмірі 797,24 грн за платежем «військовий збір», визначених податковими повідомленнями-рішеннями від 28.03.2019 №0106161304 та №0106191304, прийнятими на підставі акта камеральної перевірки №54/26-15-13-04-28 від 22.01.2019 з питань своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, а також військового збору за 2015 рік. Отже, оскільки спірні податкові повідомлення-рішення прийняті без належних правових підстав та з порушенням вимог податкового законодавства, суд вважає їх протиправними, а тому такими, що підлягають скасуванню. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують та зводяться фактично до незгоди апелянта із наданою судом оцінкою встановлених у справі обставин. Підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення колегія суддів не вбачає. За наведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують, у зв`язку з чим підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення не вбачається. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки справа відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України є справою незначної складності, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року- залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України. Суддя-доповідач В.О. Аліменко Судді Н.В. Безименна Т.Р. Вівдиченко