Окрема думка ККС ВС № 202/1743/22

Окрема думка судді ОСОБА_1 до постанови Касаційного кримінального суду від 26 травня 2026 року у справі № 202/1743/22

1. Я не погодився з моїми поважними колегами, які схвалили засудження Запорожця до 11 років ув`язнення за сприяння діяльності терористичної організації «Донецька народна республіка». Моя незгода стосується питання доведеності ключових елементів цього злочину.

2. Коли держава звинувачує особу у сприянні тероризму - одному з найтяжчих злочинів проти громадської безпеки - стандарт доведення «поза розумним сумнівом» потребує захисту з боку вищих судових інстанцій. Презумпція невинуватості - не прикраса мирного часу, а фундаментальна властивість правосуддя. Верховенство права випробовується саме в буремні часи, коли Суд не може дозволити потіснити стандарти доведення на догоду суспільному гніву чи інституційній підозрілості.

3. У цій справі засуджений не заперечував спілкування у месенджері зі своєю колишньою однокласницею Ткачук, що довгий час проживає на окупованій частині Донецької області. Він також визнав, що на її прохання невдовзі після початку збройної агресії Російської Федерації в 2022 році передав їй адреси бомбосховищ у м. Краматорську та інформацію про захисні споруди Збройних Сил України біля Краматорської ТЕЦ, міськгазу тощо. Більшість колегії детально проаналізувала характер цієї інформації в постанові.

4. Проте обвинувачення у цій справі стосується не передачі чутливої інформації (що може охоплюватися іншими положеннями Кримінального кодексу, наприклад, статтею 114-2 КК), а саме сприяння терористичній організації. Це принципова різниця, яку більшість колегії, на жаль, нівелювала у своїй постанові, змістивши фокус на оцінку характеру переданих даних замість аналізу елементів складу злочину.

5. І в цьому контексті факт передачі інформації колишній однокласниці як такий не свідчить про сприяння терористичній організації «ДНР».

6. Вузлом цієї справи є два пов`язаних елементи, які сторона обвинувачення зобов`язана була довести з абсолютною беззаперечністю: (1) ОСОБА_2 на момент спілкування (лютий-березень 2022 року) дійсно була учасником терористичної організації; (2) засуджений достеменно знав про її актуальний статус і діяв з прямим умислом на надання допомоги цій організації.

7. Однак приналежність особи, якій було передано інформацію, до терористичної організації, так і не було доведено з прийнятним ступенем достовірності. Суди попередніх інстанцій у цьому питанні просто повірили обвинуваченню на слово, без будь-якого скептичного аналізу твердження, яке мало вирішальне значення при такому обвинувачення.

8. В обґрунтування свого переконання у причетності ОСОБА_3 до «ДНР» суд першої інстанції послався на Єдиний реєстр досудових розслідувань (ЄРДР). Туди 08 серпня 2014 року внесені відомості, де ОСОБА_3 серед кількох десятків інших імен згадана як особа, що може бути причетна до діяльності «ДНР».

9. Перетворення витягу з ЄРДР на джерело доказів винуватості особи - це підрив засад кримінального процесу. Реєстр - це база даних для обліку заяв та повідомлень про події, які можуть становити інтерес з погляду кримінального закону.

10. Більшість колегії у своїй постанові справедливо визнала цей дефект, прямо констатувавши, що витяг з ЄРДР має низьку доказову цінність для встановлення обставин справи. Я теж вважаю, що згадка у 2014 році імені в реєстрі без обвинувального вироку щодо особи має нульову доказову вагу.

11. Проте, визнавши мізерну доказову вагу цього документа, більшість колегії зробила суперечливий подальший крок: мої колеги вважали, що цей очевидний провал обвинувачення «рятується» повідомленням посадовця одного з підрозділів СБУ від 11 березня 2022 року, де ОСОБА_3 згадується як «санітарний інструктор».

12. Однак суди не з`ясували і не намагалися з`ясувати, на чому саме ґрунтується це повідомлення від СБУ. Я можу припустити, що єдиним джерелом обізнаності цього посадовця спецслужби був той самий запис в ЄРДР від 2014 року. У будь-якому разі ані у судових рішеннях, ані в матеріалах справи немає доказів, які могли б спростувати таке припущення.

13. Тобто ми маємо тут справу з класичною логічною помилкою petitio principii, де один слабкий доказ намагаються підсилити іншим, звареним в тому ж казані. Довідка, джерела якої затаєні від суду, автор якої не пройшов через перехресний допит в судовому засіданні, не має доказової цінності.

14. Ці докази не лише не здатні подолати розумний сумнів у причетності особи до тероризму; вони навіть недостатні для формування значно слабшого стандарту доведення - обґрунтованої підозри у такій причетності.

15. Більшість колегії у своїй постанові спробувала обійти питання недоведеності статусу ОСОБА_3 через детальний опис «чутливості» інформації і висновок про те, що засудженому було відомо про її перебування на окупованій території.

16. Однак характер інформації, - частина якої, наприклад, розташування бомбосховищ, знаходиться у відкритому доступі, зовсім не є забороненою для публікації, а, навпаки, призначена для максимального поширення, - не може замінити собою доказ приналежності адресата до терористів і обізнаності засудженого про цю обставину.

17. Також факт перебування особи на окупованій території сам по собі не може свідчити про її причетність до терористичної організації, як діє на тій же території, і, тим більше, про обізнаність засудженого про таку причетність.

18. За відсутності надійних доказів причетності ОСОБА_3 до терористичної організації, зайве казати, що сторона обвинувачення навіть не задумалась над тим, щоб довести обізнаність засудженого про таку причетність, що є ключовою обставиною при такому обвинуваченні.

19. Обвинувачення у сприянні тероризму вимагає наявності прямого умислу. Обвинувачений повинен не просто передавати інформацію, а усвідомлювати, що він передає її учаснику терористичної організації задля досягнення терористичних цілей. Оскаржені рішення не містять жодного пояснення, чи знав засуджений в момент передачі інформації про те, що його колишня однокласниця була «санітарним інструктором батальйону ДНР», як це стверджує обвинувачення.

20. У цьому контексті доречно згадати нещодавнє рішення Великої Палати Європейського суду з прав людини у справі Ясак проти Туреччини[1], яке чітко визначає: побутові контакти, обмін повідомленнями чи зв`язки з особами, яких держава вважає причетними до заборонених організацій, не можуть автоматично прирівнюватися до умисного сприяння тероризму за відсутності беззаперечно доведеного індивідуального умислу особи на підтримку саме терористичних цілей. Інакше порушується стаття 7 Конвенції (nullum crimen sine lege).

21. Я вважаю, що Суд не може толерувати засудження осіб до величезних строків ув`язнення на підставі довідок СБУ та витягів з облікових реєстрів, оскільки це руйнує стандарти справедливого суду.

22. Оскільки стороною обвинувачення не доведено ключовий елемент стверджуваного ними складу злочину, я не вважаю за потрібне аналізувати інші аспекти оскаржених судових рішень. Одного лише доказового колапсу щодо статусу адресата повідомлень достатньо для скасування оскаржених рішень.

23. Тому я голосував проти рішення колегії. Суддя ОСОБА_1 [1] Yasak v. Turkiye,no. 17389/20, §§202 і далі, 5 May 2026