Постанова ККС ВС № 202/1743/22

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2026 року м. Київ справа № 202/1743/22 провадження № 51-4376км23 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 20 грудня 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 червня 2023 року щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК, і ВСТАНОВИВ: Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 20 грудня 2022 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21 червня 2023 року вирок місцевого суду залишено без змін. Судами попередніх інстанцій ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він у період з лютого по березень 2022 року, використовуючи месенджер «Телеграм», передав ОСОБА_8 , яка є санітарним інструктором незаконного збройного формування «Донецька народна республіка» (далі - «ДНР»), повідомлення з інформацією про захисні споруди Збройних Сил України (зокрема біля Краматорської ТЕЦ, міськгазу, розташування окопів та протитанкових їжаків) та адресами бомбосховищ у м. Краматорськ. Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка їх подала У касаційній скарзі захисник посилається на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи та істотне порушення вимог КПК, просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На обґрунтування касаційних вимог захисник стверджує про: - недоведеність наявності в діях засудженого об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК через відсутність доказів на підтвердження умислу на сприяння терористичній організації, непідтвердження того, що відбувалося спілкування саме з ОСОБА_8 ; - непідтвердження того, що ОСОБА_8 є учасником терористичної організації; - недопустимість як доказів протоколів затримання ОСОБА_7 від 11 березня 2022 року, в ході якого було вилучено мобільний телефон останнього, та огляду згаданого мобільного телефону від 29 березня 2022 року, оскільки вилучення телефону було проведено без участі понятих, а його огляд без дозволу слідчого судді; згода засудженого на огляд мобільного телефону не була добровільною; - недопустимість протоколу слідчого експерименту від 29 березня 2022 року за участю засудженого, оскільки цю слідчу дію було проведено із застосуванням до засудженого недозволених методів досудового розслідування; - нероз`яснення місцевим судом засудженому права на можливість розгляду кримінального провадження судом присяжних; - невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК. Позиції учасників судового провадження Захисник підтримав подану ним касаційну скаргу та просив її задовольнити, а прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги сторони захисту, вважала вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції законними та обґрунтованими і просила залишити їх без зміни. Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися. Мотиви суду Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення прокурора, перевірив матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи та дійшов наступних висновків. Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Щодо доводів сторони захисту про недоведеність умислу у засудженого на передачу чутливої інформації військового характеру представнику терористичної організації ДНР, то суд звертає увагу на таке. У цьому провадженні засудженому було інкриміновано вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК. Тобто сторона обвинувачення не інкримінувала вчинення злочину проти національної безпеки України. Верховний Суд у низці постанов вже неодноразово звертав увагу, що передання ворогу обмеженої в обігу інформації військового або оборонного характеру можна кваліфікувати як державну зраду, або ж у окремих випадках - як інші злочини проти основ національної безпеки. Однак через те, що це питання виходить поза межі питань, які має і може вирішити суд у цьому провадження, то колегія суддів не буде вдаватися до більш детального аналізу питання кваліфікації дій за статтями розділу І Особливої частини КК. Отже, у цьому провадженні засудженому інкриміновано ст. 258-3 КК, яка стосується, серед іншого, сприяння діяльності терористичної організації. Колегія суддів не буде зупинятися на мотивації того, що так звана ДНР є терористичною організацією, оскільки цей факт є загальновизнаним і сторона захисту не ставить цього під сумнів. Тому суд зупиниться на тому, чи є доведеним у цьому провадженні усвідомлення засудженим змісту інформації, яку від передавав та статус адресата такої інформації. Під час допиту у суді першої інстанції засуджений чітко повідомив суду, що він дійсно спілкувався через месенджер «Телеграм» зі своєю колишньою однокласницею ОСОБА_8 , усвідомлював, що вона перебуває на окупованій території, хотів передати їй інформацію щодо бомбосховищ у місті, оскільки у неї в Краматорську залишилася тітка. Також засуджений пояснив у суді, що інформацію про розташування укріплень, споруд і іншої інформації про ЗСУ він повідомляв, щоб проінформувати, що у місті Краматорську неспокійно. Таким чином навіть з показань самого засудженого видно, що він розумів, що передає інформацію військового характеру, яка, зважаючи на обставини, воєнний стан, перебування міста Краматорськ в безпосередній близькості до лінії бойового зіткнення, може бути використана на послаблення обороноздатності України, на шкоду ЗСУ та може потягнути непоправні наслідки для належного здійснення українськими військовослужбовцями своїх функцій. До того ж сам ОСОБА_7 не заперечував того факту, що частина інформації, яку він передавав, стосувалася не розташування бомбосховищ, а позицій Збройних Сил України. Варто звернути увагу, що в суду немає сумніву у тому, що спілкування із ОСОБА_8 стосувалося не лише розташування бомбосховищ у місті, оскільки така інформація не є закритою, а знаходиться у відкритому доступі. Окрім цього, якщо тітка ОСОБА_8 дійсно проживала у місті, то для неї не становило б особливих труднощів запитати у сусідів, де є бомбосховище чи прочитати цю інформацію на вказівниках самому місті. Адже після початку війни проти України ця інформація активно поширюється і не тримається в таємниці із метою захисту саме цивільного населення. Тому суд не має сумніву у тому, що і сам засуджений розумів, що цінність для ворога становлять його повідомлення інформації військового характеру. Зі змісту повідомлень засудженого випливає, що він передавав інформацію про: наявність захисних споруд ЗСУ біля Краматорської ТЕЦ (9 березня 2022 року), барикади ЗСУ, окопи, протитанкові їжаки за конкретними адресами у місті Краматорську (чотири повідомлення). Засуджений у суді першої інстанції повідомляв під час допиту, що повідомляв цю інформацію без цілі «здати позиції ЗСУ», бажав лише показати ситуацію у місті. Проте суд вважає, що для будь якої дорослої людини є зрозумілим, що передання інформації особі, яка перебуває на окупованих територіях і постійно працює та спілкується із російськими військовими, створює велику суспільну небезпеку перш за все для українських військових, а окрім цього й для цивільного населення, яке проживає у місті Краматорськ. Твердження сторони захисту про недоведення факту спілкування ОСОБА_7 саме з ОСОБА_8 , а також про необізнаність засудженого про приналежність ОСОБА_8 до терористичної організації «ДНР», колегія суддів відхиляє, з огляду на таке. Факт спілкування засудженого саме із ОСОБА_8 підтверджується показаннями самого засудженого, який в судах попередніх інстанцій стверджував, що підтримував зв`язок та постійно спілкувався зі своєю однокласницею ОСОБА_8 , яка ще у 2013 році виїхала до м. Донецька. Також суди послалися на інформацію, отриману від Служби безпеки України, з якої випливає, що ОСОБА_8 з початку бойових дій в 2014 році виїхала до м. Донецька та вступила до лав НЗФ "ДНР" батальйон "Патріот", де проходила та проходить військову службу на посаді санінструктора, підтримує контакти з позаштатним співробітником ЦСО МДБ "ДНР" ОСОБА_9 ; зазначено номери телефонів, які використовує ОСОБА_8 (лист начальника 1 управління (з дислокацією у м. Краматорськ Донецької області) Головного Управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях від 11 березня 2022 року). Також суди послалися на витяг з ЄРДР про внесення щодо ОСОБА_8 кримінального провадження за ч. 1 ст. 258-3 КК та ще один лист заступника командувача об`єднаних сил щодо змісту переданої ОСОБА_8 інформації. Суд погоджується зі стороною захисту про те, що ці документи навряд чи мають суттєву доказову вагу. Проте колегія суддів ще раз наголошує, що з показань самого засудженого у суді першої інстанції слідує, що він розумів, що ОСОБА_8 знаходиться на окупованій території та все ж продовжив передавати їй чутливу інформацію військового характеру. Крім того, із встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, які не оскаржувалися стороною захисту, вбачається, що в ході спілкування ОСОБА_8 повідомляла ОСОБА_7 про початок військової агресії рф проти України та плани керівництва військових формувань окупаційної влади щодо захоплення м. Краматорська, прогнозування подальшої долі м. Краматорська, порівнюючи її з долею м. Маріуполя. Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про обізнаність засудженого щодо антиукраїнських поглядів ОСОБА_8 та її приналежності до діяльності терористичної організації (ДНР), з огляду на те, що ОСОБА_8 виїхала до м. Донецька на окуповану військами рф територію, повідомляла ОСОБА_7 інформацію, яка може бути відома лише особі, причетній до діяльності незаконного військового формування, а тому надсилання інформації засудженим, який перебував у прифронтовому місті, ОСОБА_8 , яка знаходилася в окупованому з 2014 року м. Донецьку під час війни, не могло не усвідомлюватися ним і ОСОБА_7 мав розуміти наслідки передавання інформації щодо місць знаходження укріплень та споруд ЗСУ у м. Краматорську та суспільну небезпечність таких своїх дій. Суд вважає, що у цьому провадженні є достатні підстави для висновку про те, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК, судами попередніх інстанцій встановлена шляхом дослідження судами наявних у матеріалах кримінального провадження доказів, на підставі яких ці суди дійшли до обґрунтованого висновку про наявність в діях засудженого складу інкримінованого йому кримінально караного діяння. Додатково суд зверне увагу на інші докази у цьому провадженні, які суди також поклали в обґрунтування винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину. Із дослідженого судами протоколу огляду телефону засудженого від 29 березня 2022 року було встановлено, що цю слідчу дію також проведено за участю ОСОБА_7 та його захисника, і в ході огляду телефону виявлено листування засудженого із ОСОБА_8 , якою підтверджується факт надсилання ОСОБА_7 . ОСОБА_8 інформації про місця розташування споруджених барикад ЗСУ з мішками з піском, протитанкових їжаків, окопів та вогневих позицій підрозділів ЗСУ у м. Краматорську. Крім того, у цьому листуванні ОСОБА_8 повідомляла засудженому про те, що за наявності великого супротиву підрозділів ЗСУ у м. Краматорську повториться сценарій блокади м. Маріуполя. Вказаний протокол був підписаний, зокрема ОСОБА_7 та його захисником, без будь-яких зауважень та заперечень. Також предметом дослідження та оцінки судів попередніх інстанцій був протокол слідчого експерименту від 29 березня 2022 року за участю засудженого та його захисника, з якого вбачається, що під час цієї слідчої дії ОСОБА_7 на місцевості показав місця дислокації підрозділів ЗСУ, розташування споруджених барикад з мішками з піском, протитанкових їжаків, окопів та вогневих позицій підрозділів ЗСУ у м. Краматорську, про які він через месенджер «Телеграм» повідомляв ОСОБА_8 . Як вбачається із дослідженого судами попередніх інстанцій протоколу затримання ОСОБА_7 від 11 березня 2022 року, під час затримання ОСОБА_7 у присутності захисника ОСОБА_6 добровільно передав слідчому свій мобільний телефон XIAOMI Model M2010J19SY та повідомив пароль розблокування екрану - «1173». Вказаний протокол був підписаний, зокрема ОСОБА_7 та його захисником, без будь-яких зауважень та заперечень. Суд констатує, що засуджений під час агресивної війни рф проти України передавав чутливу для безпеки держави інформацію про місцезнаходження бомбосховищ, барикад з мішками з піском, протитанкових їжаків, окопів та вогневих позицій підрозділів ЗСУ у м. Краматорську, завданням яких був захист жителів та оборона міста. Ця інформація стосувалася також розміщення військових підрозділів, які дислокувалися в цих укріпленнях та спорудах, у безпосередній близькості до зони активних бойових дій. ОСОБА_7 не могло не бути відомо про прифронтовий статус м. Краматорська, яке знаходиться під постійною загрозою з боку військ держави-агресора, і поширення вказаної інформації може мати значний вплив на забезпечення захисту як м. Краматорська, так і України в цілому, а також ведення бойових дій. Доводи захисника про недопустимість як доказів протоколів затримання ОСОБА_7 (щодо вилучення телефону) та огляду телефону засудженого колегія суддів відхиляє. Відповідно до ст. 209 КПК особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою. В протоколі затримання від 11 березня 2022 року зазначено, що засуджений був затриманий об 11 годині 10 березня 2022 року, а орган (установа), уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги, повідомлено про затримання ОСОБА_7 11 березня 2022 року о 16 годині. Суд відхиляє довід сторони захисту щодо порушення прав засудженого внаслідок відсутності захисника під час безпосереднього затримання. Суд неодноразово зазначав, що затримання є несподіваною подією, а тому захисник вочевидь не може бути присутнім поряд із затриманим вже в перші хвилини такого затримання. Захисник у касаційній скарзі стверджує про порушення вимог КПК під час вилучення та огляду мобільного телефону засудженого у зв`язку з їх проведенням без дозволу слідчого судді. Суд не вбачає порушень під час огляду телефону ОСОБА_7 за участю як засудженого, так і захисника. Засуджений добровільно видав свій телефон, а також розблокував екран телефону. До того ж сторона захисту не ставила під сумнів зміст викладених у смс-повідомленнях даних та сам засуджений давав у суді показання, відповідно до яких не заперечував факт їх надсилання однокласниці ОСОБА_8 . Враховуючи викладене, Суд відхиляє цей довід сторони захисту. Таким чином, із матеріалів кримінального провадження вбачається, що суди першої та апеляційної інстанцій перевірили та оцінили усі докази в їх сукупності, встановили, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного і дійшли обґрунтованого висновку про наявність усіх елементів складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК, у тому числі й об`єктивної сторони, в діях ОСОБА_7 і, як наслідок, про винуватість останнього у вчиненні інкримінованого йому кримінально караного діяння, яка доведена поза розумним сумнівом. Оцінка доказів судами проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку та ухвалі відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності доказів та їх достатності для постановлення відповідних судових рішень. Щодо тверджень сторони захисту про застосування до ОСОБА_7 недозволених методів проведення досудового розслідування, то суд зазначає таке. Суди попередніх інстанцій не обґрунтовували свій висновок про винуватість засудженого будь-якими його показаннями, наданими ним під час затримання. Ключові показання засудженого, які якраз і є базовим доказом у цьому провадженні, були ним надані під час судового розгляду в суді першої інстанції. Як зазначав Суд, коли особа небезпідставно заявляє про те, що вона була піддана жорстокому поводженню з боку суб`єктів владних повноважень на порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це положення вимагає проведення ефективного офіційного розслідування. Водночас для того щоб у компетентних органів виник обов`язок провести розслідування, така заява має бути «небезпідставною», тобто особа, яка заявляє про погане поводження з нею, має навести конкретні обставини такого поводження і надати їм певне підтвердження або, - якщо це не можливо з об`єктивних причин, - повідомити інформацію, що дасть змогу перевірити, чи має заява певні підстави. Хоча доведення обґрунтованості заяви про погане поводження не може покладати на заявника надмірний тягар доведення, однак за відсутності будь-якої інформації, яку можливо перевірити, заява про погане поводження не може бути визнана «небезпідставною» і не створює обов`язку її розслідування. Суд апеляційної інстанції у своєму рішенні, крім іншого, зазначив, що про застосування тиску та недозволених методів досудового розслідування засуджений вперше заявив 04 серпня 2022 року у судовому засіданні в суді першої інстанції, тобто більше ніж через 4 місяці, коли, за його словами, відбувалися ці події. Будь-яких конкретних обставин, хто саме та в який спосіб на нього тиснув, де застосовувався такий тиск, обвинувачений не вказав, як не послався і на обставини, які завадили би йому повідомити захиснику та компетентним органам про недозволене поводження з ним, щоб ці органи мали належні правові підстави і можливість здійснити своєчасну та ефективну перевірку таких заяв з метою встановити, чи дійсно чинився на нього такий тиск. У зв`язку з цим апеляційний суд дійшов висновку, що доводи сторони захисту про застосування до засудженого недозволених методів досудового розслідування не заслуговують на увагу. З такими висновками апеляційного суду погоджується й колегія суддів, а тому відхиляє вказані доводи сторони захисту, оскільки за встановлених обставин підстав для перевірки тверджень засудженого про недозволені методи в порядку ст. 206 КПК у судів попередніх інстанцій не було. Аргументи захисника про нероз`яснення місцевим судом засудженому права на можливість розгляду кримінального провадження судом присяжних колегія суддів не бере до уваги. Відповідно до ч. 10 ст. 615 КПК, кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів. Ця норма Закону набула чинності 01 травня 2022 року, тобто до надходження обвинувального акту щодо ОСОБА_7 до суду. Враховуючи викладене, Суд відхиляє вказані доводи сторони захисту щодо того, що ця справа мала слухатися судом присяжних. Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, й у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою сторони захисту на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи, які є аналогічними за змістом доводам касаційної скарги захисника, і визнав їх необґрунтованими, навів належні й докладні мотиви своїх висновків, з чим погоджується і суд касаційної інстанції. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали кримінального провадження не містять посилань на порушення судом апеляційної інстанції під час розгляду провадження норм матеріального та кримінального процесуального законів, які би ставили під сумнів обґрунтованість ухваленого рішення. З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що в процесі розгляду цього кримінального провадження місцевий та апеляційний суди не допустили істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Вирок місцевого суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК. Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подану захисником касаційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 433, 436, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ: Вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 червня 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3