Постанова ККС ВС № 324/258/17

постанова ІМЕНЕМ УКРАЇНи 26 травня 2026 року м. Київ справа № 324/258/17 провадження № 51-5481км24 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 захисників ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції), ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції), прокурора ОСОБА_8 розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_9 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року у кримінальному провадженні № 12016080320001433 за обвинуваченням ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , ОСОБА_11 ,ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Гусарки Куйбишевського району Запорізької області, мешканця м. Гуляйполя Запорізької області, та ОСОБА_12 ,ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця та мешканця м. Запоріжжя, усіх у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187Кримінального кодексу України (далі - КК). Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами обставини За вироком Куйбишевського районного суду Запорізької області від 19 лютого 2021 року, залишеним без змін ухвалою Запорізького апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 визнано невинуватими у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 187 КК та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинено ними. Визнано винуватим та засуджено ОСОБА_10 за ч. 3 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна. На підставі ч. 4 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання призначеного за вироком Куйбишевського районного суду Запорізької області від 06.12.2018 більш суворим, призначеним за цим вироком, остаточно визначено ОСОБА_10 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна. Вирішено долю речових доказів. Районний суд установив, що ОСОБА_10 14.11.2016 приблизно о 22:30 перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, під час розшуку свого знайомого ОСОБА_13 , проник до будинку на АДРЕСА_2 , який належав потерпілому ОСОБА_14 . Усвідомивши, що він помилився та будучи упевненим у своїй значній фізичній перевазі над потерпілим (особою похилого віку), який перебував у будинку, ОСОБА_10 взяв в іншій кімнаті будинку кухонний ніж та демонструючи його потерпілому запевнив останнього, що застосує його, та почав вимагати у потерпілого грошові кошти. Не знайшовши грошей у будинку ОСОБА_10 покинув його. Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_10 вчинив напад на потерпілого ОСОБА_14 за попередньою змовою в групі з ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , однак це не знайшло свого підтвердження в суді. Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, а також невідповідність призначеного ОСОБА_10 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого і призначити новий розгляд у цьому суді. На обґрунтування цих вимог зазначає, що суд першої інстанції у вироку не сформулював обвинувачення ОСОБА_10 , визнаного судом доведеним, а суд апеляційної інстанції без безпосереднього дослідження доказів сформулював його самостійно у своєму рішенні. Вказує, що апеляційний суд погодившись із висновком місцевого суду щодо виправдання ОСОБА_12 та ОСОБА_11 усупереч вимог ст. 419 КПК не навів у своєму рішенні переконливих мотивів з яких відхилив доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення. На переконання прокурора, органом досудового розслідування було зібрано та надано суду належні і допустимі докази, які доводять наявність у їхніх діях складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК. Вважає, що при перегляді вироку суд апеляційної інстанції не врахував наявність у справі підстав для повторного дослідження доказів, про що просив прокурор, та безпідставно відмовив у допиті свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 і в дослідженні протоколу допиту потерпілого ОСОБА_14 . З урахуванням цих обставин стверджує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК. Позиція учасників у суді касаційної інстанції Прокурор у судовому засіданні підтримала вимоги касаційної скарги. Захисники заперечили проти касаційної скарги і просили залишити її без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без зміни. Мотиви Суду Колегія суддів (далі - Суд), заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, дійшла висновку про таке. Згідно з вимогами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом з дотриманням правил ст. 94 цього Кодексу. За правилами ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів із точки зору достатності та взаємозв`язку. Згідно з положеннями ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, якими він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Цих вимог закону при ухваленні судового рішення судом апеляційної інстанції було дотримано. Свій висновок про недоведеність винуватості ОСОБА_11 і ОСОБА_12 у вчиненні інкримінованого злочину та правильність кваліфікації дій ОСОБА_10 за ч. 3 ст. 187 КК суд першої інстанції у вироку зробив із додержанням вимог ст. 23 КПК, на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин кримінального провадження, підтверджених доказами дослідженими і перевіреними у судовому засіданні, оцінених судом з урахуванням положень ст. 94 цього Кодексу. При перегляді вироку за апеляційною скаргою прокурора суд апеляційної інстанції, залишаючи цю скаргу без задоволення, не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції дати правильну юридичну оцінку діям обвинувачених у межах висунутого обвинувачення. Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини кримінального провадження ґрунтуються на аналізі доказів, досліджених й ретельно перевірених у судовому засіданні, а саме: на показаннях засудженого ОСОБА_10 , виправданих ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , потерпілого ОСОБА_18 , свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 ; протоколах: огляду місця події від 15.11.2016 (оглянуто домоволодіння ОСОБА_14 та виявлено деформацію на закривальних пристроях, виявлено та вилучено недопалки, пачку з-під сигарет, 4 одноразові стакани, пакет АТБ зі скляною пляшкою пива «Жигулівське світле», пак з-під вина «Південне біле міцне» тощо), огляду речей вилучених у ОСОБА_10 від 15.11.2016 (вилучено дві пари будівельних рукавичок, ніж довжиною 21,2 см), слідчого експерименту від 09.01.2017 з потерпілим ОСОБА_14 (за участю свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 ); висновках експерта від 15.11.2016 № 212-214 (згідно з яким виявлено стан алкогольного сп`яніння, у ОСОБА_10 (0,86 %), у ОСОБА_11 (1,96 %), у ОСОБА_12 (1 %) та інших доказах у сукупності. Потерпілий ОСОБА_14 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (т. 4, а. к. п. 189). У поданій апеляційній скарзі прокурор вказував на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і просив апеляційний суд вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК і призначити кожному покарання в межах санкції цієї норми. Вимоги та доводи апеляційної скарги прокурора аналогічні тим, що викладені ним у касаційній скарзі. Також, з метою встановлення істини у справі прокурор у суді апеляційної інстанції заявив клопотання про повторне дослідження доказів у кримінальному провадженні та просив цей суд повторно дослідити протокол допиту потерпілого ОСОБА_14 від 15.11.2016 та протокол слідчого експерименту з останнім від 09.01.2017, а також повторно допитати свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 . Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), що покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів у справі, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК. Апеляційний розгляд кримінального провадження тривав з 2021 по 2024 рік, та неодноразово відкладався з різних причин (неявка сторін, запровадження воєнного стану в Україні тощо). В судовому засіданні 01.10.2024 заслухавши думки сторін, апеляційний суд частково задовольнив клопотання прокурора, провів у справі часткове судове слідство, дослідив протокол слідчого експерименту про дослідження якого просив прокурор, оцінив усі докази на предмет їх допустимості, а сукупність зібраних доказів - на предмет їх достатності для підтвердження висунутого обвинувачення, на підставі чого дійшов умотивованого висновку про правильність рішення суду першої інстанції. Як зазначили суди першої та апеляційної інстанцій у своїх рішеннях, з умотивованістю та обґрунтованістю яких погоджується суд касаційної інстанції, органом досудового розслідування не доведено поза розумним сумнівом того факту, що ОСОБА_10 вчинив розбійний напад на потерпілого ОСОБА_14 за попередньою змовою з ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 не були очевидцями події, а надані ними свідчення стосуються лише обставин, які відбувалися після нападу. Надані ними в суді показання щодо подій які відбувалися в домоволодінні потерпілого ґрунтуються лише на поясненнях останнього, а тому були взяті судом до уваги лише в частині присутності ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 в його будинку. З урахуванням положень ст. 23 КПК Суд визнає правильними висновки судів обох інстанцій у судових рішеннях про неможливість дослідження протоколу допиту потерпілого ОСОБА_14 від 15.11.2016 на стадії досудового розслідування, оскільки такий у матеріалах провадження відсутній і незважаючи на тривалі очікування суду апеляційної інстанції так і не був наданий суду прокурором для його дослідження. Як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх рішеннях, засаді безпосередності, як і будь-якій іншій загальній засаді, притаманна певна гнучкість при застосуванні в конкретних обставинах. Залежно від обставин ця засада реалізується в різних формах, оскільки суд має узгоджувати її з іншими засадами кримінального процесу та/або легітимними інтересами суспільства чи окремих осіб. Наприклад, принцип безпосередності зазнає певних легітимних обмежень у випадку допиту особи, до якої застосовані заходи безпеки або яка відсутня безпосередньо в залі судового засідання (стаття 232 КПК), і такі легітимні обмеження не можна вважати порушенням принципу безпосередності. При цьому Верховний Суд акцентував увагу на тому, що перше речення частини 4 статті 95 КПК що «суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання» не може тлумачитися як безумовна заборона використання показань, які особа давала перед іншим складом суду у тій же справі, однак такі показання мають використовуватися обережно, а неможливість піддати відсутню під час судового розгляду особу перехресному допиту має враховуватися судом при оцінці достовірності її показань та їх значення в сукупності з іншими доказами. Для оцінки допустимості показань відсутнього свідка потрібно встановити наступні чинники: чи існували поважні причини для неявки свідка та, відповідно, для прийняття показань недопитаного відсутнього свідка як доказів; чи були показання відсутнього свідка єдиною або вирішальною підставою для засудження обвинуваченого; чи існували достатні врівноважувальні фактори, у тому числі вагомі процесуальні гарантії, здатні компенсувати незручності, завдані стороні захисту в результаті допуску доказу та забезпечити, щоб судовий розгляд у цілому був справедливим. Як зазначалося вище, потерпілий ОСОБА_14 помер. З огляду не це єдиним доказом в якому містилися показання останнього, був протокол слідчого експерименту від 09.01.2017 (т. 2, а. к. п. 58-63). Суди обох інстанцій ретельно досліджували цей протокол і дійшли висновків про його недопустимість. За правилами ч. 1 ст. 240 КПК з метою перевірки та уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального провадження, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент. Відповідно до правового висновку викладеного в постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 вересня 2020 року (справа №740/3597/17, провадження № 51-6070кмо19), слідчий експеримент є іншим самостійним процесуальним джерелом доказів. Заперечення обвинуваченим у судовому засіданні відомостей, які слідчий чи прокурор перевіряв або уточнював у нього під час слідчого експерименту, не може автоматично свідчити про недопустимість як доказу протоколу цієї слідчої дії. З метою перевірки та уточнення відомостей у кримінальному провадженні слідчим 09.01.2017 проведено слідчий експеримент з участю потерпілого ОСОБА_14 , свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , понятих та статистів. Результати цієї слідчої дії зафіксовано у відповідному протоколі в матеріалах провадження (т. 2, а. к. п. 58-63). Всупереч висновку суду першої інстанції ця слідча дія проведена з дозволу потерпілого ОСОБА_14 . Вказана слідча дія загалом проведена з додержанням вимог статей 104, 223, 240 КПК із залученням спеціаліста-криміналіста, із застосуванням технічних засобів фото та відеофіксування. Однак, як правильно зазначили суди обох інстанцій у своїх рішеннях, упродовж цієї слідчої дії потерпілий ОСОБА_14 розповів, що 14.11.2016 за місцем проживання на нього здійснили напад троє невідомих чоловіків з метою заволодіння грошима, а один з нападників погрожував застосувати до нього кухонний ніж (найнижчого зросту - ОСОБА_10 ), який він узяв зі стола в кухні. Інші двоє нападників сиділи на дивані і спостерігали за діями третього (того, що тримав ножа). Один із невідомих був у стані сильного алкогольного сп`яніння. Однак з відеозапису слідчого експерименту вбачається, що при його проведенні потерпілий весь час сидів на дивані в кімнаті і відповідав на навідні питання слідчого щодо обставин нападу. При цьому потерпілий пояснив, що до його будинку всі троє чоловіків зайшли одночасно та не заперечував, що спільно з ними вживав алкоголь. У той же час, при їх допиті в суді першої інстанції 15.01.2021 ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 категорично заперечили ці обставини і зазначили, що ОСОБА_10 першим зайшов до будинку та деякий час перебував там разом із потерпілим, після чого повернувся на вулицю де його очікували ОСОБА_11 та ОСОБА_12 і за пропозицією потерпілого запропонував їм зайти до будинку, де вони разом із потерпілим почали спільно вживати алкогольний напій, який принесли з собою (т. 4, а. к. п. 168-170). Як зазначив суд першої інстанції у вироку, усунути всі ці неточності, розбіжності та неповноту шляхом допиту потерпілого під час судового розгляду є неможливим через смерть останнього, а його допит на стадії досудового розслідування в порядку, передбаченому ст. 225 КПКстороною обвинувачення не забезпечено. З обґрунтованістю цього висновку погоджується і колегія суддів. Відповідно до вимог ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку та обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Згідно з вимогами ст. 92 КПК обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в даному кримінальному провадженні зроблено не було. З огляду на ці обставини, та відсутність інших належних та допустимих доказів у справі, висновки судів обох інстанцій у судових рішеннях про недоведеність винуватості ОСОБА_11 та ОСОБА_12 у вчиненні інкримінованого злочину є правильними. Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та запобігання нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даних про особу винуватого. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують. Призначене судом першої інстанції ОСОБА_10 покарання відповідає засадам співмірності та індивідуалізації, є необхідним й достатнім для його виправлення та запобігання вчинення ним нових злочинів. При перегляді вироку за апеляційною скаргою прокурора суд апеляційної інстанції ретельно перевірив наведені в ній доводи, дав на них у своєму рішенні вмотивовані відповіді та обґрунтовано їх відхилив, зазначивши відповідні підстави з яких визнав ці доводи такими, що не знайшли свого підтвердження в суді. Ухвала апеляційного суду є належним чином обґрунтованою та мотивованою і за змістом відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК, у ній наведено відповідні мотиви з яких виходив цей суд при ухваленні свого рішення та положення закону, якими він керувався. Під час її перевірки судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень норм матеріального чи процесуального права, які можуть бути підставами для зміни або скасування судового рішення. Зважаючи на викладене, підстав для задоволення касаційної скарги прокурора колегія суддів не вбачає. Керуючись статтями 433, 434, 436, 442 КПК, Верховний Суд ухвалив: Залишити без задоволення касаційну скаргу прокурора, а ухвалу Запорізького апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 без зміни. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ___________________ ___________________ _________________ ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3