Постанова ККС ВС № 335/13679/17

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 червня 2026 року м. Київ справа № 335/13679/17 провадження № 51- 599 км 26 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), виправданого ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_8 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в судах першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 17 листопада 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016000000002026, за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364-1, ч. 3, 4 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 426, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України. Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2024 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364-1, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 426, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв`язку з недоведеністю, що в його діях є склад зазначених злочинів. Вирішено питання речових доказів у провадженні та запобіжного заходу. Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_2 від 17 листопада 2025 року виправдувальний вирок суду першої інстанції залишено без змін. Згідно з обвинувальним актом, ОСОБА_7 обвинувачувався за: - ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 364 КК України - в організації зловживання службовим становищем, тобто умисному, з метою одержання неправомірної вигоди для іншої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_3 », використанні службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки та завдало шкоду державним інтересам; - ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364-1 КК України - в організації зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційної-правової форми, тобто умисному, з метою одержання неправомірної вигоди для іншої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 », використання всупереч інтересам юридичної особи приватного права незалежно від організаційної-правової форми службовою особою такої юридичної особи своїх повноважень, що спричинило тяжкі наслідки та завдало шкоду державним інтересам, вчиненого за попередньою змовою групою осіб; - ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 426 КК України - в організації підбурення до бездіяльності військової влади, тобто умисного невиконання військовою службовою особою дій, які вона за своїми службовими обов`язками повинна була виконати, що заподіяло істотну шкоду, вчинені в умовах особливого періоду, за попередньою змовою групою осіб; - ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України - в організації службового підроблення - складання та видачі службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, за наступних обставин. ОСОБА_7 , будучи розпорядженням голови ІНФОРМАЦІЯ_4 №31-к від 12 березня 2015 року зарахованим на стажування на посаду заступника голови ІНФОРМАЦІЯ_4 з 16 березня 2015 року, у період з 15 по 30 червня 2015 року, більш точної дати під час проведення досудового розслідування не встановлено, перебуваючи у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою: АДРЕСА_2 , організував зловживання службовим становищем начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_9 , службовими особами ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ОСОБА_10 та ОСОБА_11 при складанні та видачі завідомо неправдивих офіційних документів - актів приймання виконаних будівельних робіт форми КБ - 2В №№1/1, 2/1, 3/1, 4/1, 5/1, 6/1, 14/1, 15/1, 16/1 щодо будівництва взводних опорних пунктів на підставі договору № 16/15 від 16 травня 2015 року, укладеного Головою ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_12 та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » - в особі генерального директора ОСОБА_10 , внаслідок чого було завдано матеріальну шкоду охоронюваним законом державним інтересам в особі ІНФОРМАЦІЯ_4 на суму 11 624 355,75 грн, що в 250 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян та є тяжкими наслідками. При цьому, ОСОБА_7 , задля реалізації свого злочинного плану, за наведених вище обставин, організував підбурення військової службової особи, а саме заступника начальника штабу військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_13 , який на підставі виконуючого обов`язки командира військової частини НОМЕР_1 №80 від 18 березня 2015 року, був направлений у відрядження до ІНФОРМАЦІЯ_4 з 18 березня 2015 року з метою контролю за обладнанням опорних пунктів вздовж лінії зіткнення сторін на території Донецької області та надання допомоги обласній державній адміністрації до бездіяльності військової влади в умовах особливого періоду, що заподіяло істотну шкоду державним інтересам у вигляді підриву авторитету Збройних Сил України, підриву військової дисципліни, створення у військовому середовищі та серед цивільного населення хибного уявлення про придатність опорних пунктів захистити у подальшому особовий склад, озброєння і техніку від засобів ураження противника, пропагування вседозволеності військовослужбовців, дезінформування керівництва Збройних Сил України та керівництва держави, підриву загального стану обороноздатності держави. Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі прокурор не погоджується з ухвалою апеляційного суду і просить її скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. Прокурор вважає, що всупереч вимогам ст. 419 КПК України, апеляційний суд не перевірив належним чином доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення та не усунув суперечностей у висновках суду першої інстанції, про які вказував у апеляційній скарзі прокурор та які стосувалися безпідставності, на його думку, виправдання ОСОБА_7 за інкримінованими йому злочинами. Прокурор вказує, що судом апеляційної інстанції безпідставно було відмовлено в задоволенні повторно заявленого клопотання про допит певних свідків, показання яких, на його думку, стосувалися обставин скоєння інкримінованих ОСОБА_7 злочинів. Посилається на безпідставну відмову суду в задоволенні клопотання про об`єднання кримінальних проваджень за №42016000000002026 та № 42015000000002452 і стверджує, що їх окремий розгляд міг негативно вплинути на повноту судового розгляду. Не погоджується з визнанням недопустимими доказами в цьому провадженні висновку судової будівельно-технічної експертизи № 89 від 12 лютого 2016 року та висновку судової економічної експертизи № 25/09-17 від 02 жовтня 2017 року і вважає, що апеляційний суд доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення в цій частині належним чином не перевірив. Під час касаційного розгляду прокурори ОСОБА_6 та ОСОБА_5 підтримали касаційні вимоги сторони обвинувачення та просили їх задовольнити. Позиції інших учасників судового провадження Виправданий ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 надіслали заперечення на касаційну скаргу прокурора в яких, посилаючись на безпідставність наведених стороною обвинувачення доводів, просили залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни. Під час касаційного розгляду виправданий ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 також висловили позиції щодо відсутності підстав для задоволення касаційної скарги прокурора та просили залишити її без задоволення. Мотиви Суду Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Згідно зі ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. За приписами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Умотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Як визначено ст. 419 КПК України, в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Для постановлення такого судового рішення апеляційний суд із дотриманням визначеної главою 31 КПК України процедури за наявності відповідних доводів в апеляційній скарзі повинен перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості (це передбачає оцінку оскарженого судового рішення на відповідність нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам провадження та дослідженим у судовому засіданні доказам), а також ухвалити рішення, яке повною мірою відповідатиме вимогам ст. 370 КПК України, а також ст. 419 КПК України. Недотримання зазначених положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення. Так, як убачається з касаційної скарги, прокурор, крім іншого, вказує в ній на те, що в ухвалі апеляційного суду відсутнє належне обґрунтування визнання недопустимими доказами в цьому провадженні - висновку судової будівельно-технічної експертизи № 89 від 12 лютого 2016 року та висновку судової економічної експертизи № 25/09-17 від 02 жовтня 2017 року, оскільки не погоджується з наведеними апеляційним судом висновками про те, що процесуальний спосіб, в який було їх здобуто, чинним КПК України не передбачений. Тому прокурор вважає, що всупереч вимогам ст. 419 КПК України, апеляційний суд не навів належних мотивів на спростування доводів про це, наведених в апеляційній скарзі сторони обвинувачення. Перевіркою матеріалів провадження в порядку касаційної процедури, колегією суддів встановлено, що ці доводи касаційної скарги прокурора заслуговують на увагу. Так, з ухвали апеляційного суду убачається, що визнаючи безпідставними доводи апеляційної скарги прокурора в частині обґрунтування ним законності способу здобуття доказів в цьому провадженні - висновку судової будівельно-технічної експертизи № 89 від 12 лютого 2016 року та висновку судової економічної експертизи № 25/09-17 від 02 жовтня 2017 року, суд послався на те, що надані прокурором для дослідження матеріали з кримінального провадження 42015000000002452 в кримінальне провадження №42016000000002026 не виділялись, доступ до документів з можливістю вилучення копій у кримінальному провадженні 42015000000002452 слідчий та прокурор не отримували. Процесуальний спосіб використання їх у цій справі не підтверджується будь-якими матеріалами кримінального провадження. В свою чергу, КПК України не передбачає такого порядку збирання доказів, як огляд іншого кримінального провадження та виготовлення з нього копій документів, які, на думку слідчого, прокурора, мають значення для досудового розслідування у іншому кримінальному провадженні. Спосіб долучення доказів, здобутих в результаті проведення слідчих дій під час досудового розслідування в іншому кримінальному провадженні, на підставі статті 237 КПК України (шляхом огляду документів), не є отриманням таких доказів у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України. Проте з наведеним обґрунтуванням та мотивами визнання безпідставними доводів апеляційної скарги прокурора в цій частині, колегія суддів не погоджується та звертає увагу на наступне. Так, об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у своїй постанові від 01 грудня 2025 року в справі № 638/18926/23 (провадження № 51-714кмо25) виснувала, що речі та документи, отримані у порядку тимчасового доступу, можуть бути використані у кримінальному провадженні як докази, і той факт, що вони отримані на підставі положень КПК України, які регламентують здійснення та реалізацію заходів забезпечення кримінального провадження, та не є слідчою дією, не впливає на їх допустимість. При цьому, колегія суддів об`єднаної палати такий висновок зробила виходячи з того, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів кримінального судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні: захисту особи, суспільства та держави від злочинних посягань, охорони прав і свобод людини, забезпечення оперативного й ефективного розкриття кримінальних правопорушень і справедливого судового розгляду. Порядок отримання доказів через здійснення слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні регулюється Розділом ІІІ КПК України, а главою 4 цього Кодексу встановлено критерії допустимості доказів. У той же час тимчасовий доступ до речей і документів є заходом забезпечення кримінального провадження та передбачений Розділом ІІ КПК України. При цьому, за приписами ст. 166 КПК України у разі невиконання ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів слідчий суддя, суд за клопотанням сторони кримінального провадження, якій надано право на доступ до речей і документів на підставі ухвали, має право постановити ухвалу про дозвіл на проведення обшуку згідно з положеннями цього Кодексу з метою відшукання та вилучення зазначених речей і документів, тобто матеріальних носіїв інформації (фактичних даних), які є доказами в кримінальному провадженні. Приписи вказаної норми, як і ті, що передбачені ст. 93 КПК України, переконливо свідчать, що сторони мають право збирати докази, крім як у спосіб проведення слідчих (розшукових) дій, а також і шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів у порядку, передбаченому законом. Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 159 КПК України тимчасовий доступ до речей і документів надається особою, у володінні якої вони знаходяться. Лише у разі відмови особи надати такий доступ, процесуальний закон вимагає втручання слідчого судді, який своєю ухвалою може зобов`язати володільця надати органу досудового розслідування тимчасовий доступ до речей і документів (справа № 711/2233/18). Суд вже неодноразово приходив до висновку, що КПК України не вимагає від слідчого здійснювати збирання доказів виключно шляхом отримання тимчасового доступу до них. У разі, коли особа, у розпорядженні якої знаходяться речі, документи та інші матеріали, які мають доказове значення для встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення, висловлюючи своє волевиявлення, добровільно надає їх слідчому, це не свідчить про здобуття таких доказів органом досудового розслідування у позапроцесуальний спосіб та не є підставою для визнання їх недопустимими (справа № 596/509/22). Окремо Суд у постанові об`єднаної палати наголосив, що у разі об`єднання кількох проваджень в одне або навпаки виділення окремого провадження із первинного, спеціальної процедури для використання здобутих у межах первинного провадження доказів КПК України не передбачено і такі докази можуть використовуватися без будь-яких додаткових дозволів як у об`єднаному провадженні, так і у виділених провадженнях. Тому, в даній справі, колегія суддів не може погодитися з наведеними в ухвалі апеляційного суду мотивами визнання апеляційним судом безпідставними посилань апеляційної скарги прокурора в частині визнання недопустимими доказами висновку судової будівельно-технічної експертизи № 89 від 12 лютого 2016 року та висновку судової економічної експертизи № 25/09-17 від 02 жовтня 2017 року - відсутність передбаченого КПК України процесуального способу їх використання саме в цій справі, оскільки це не узгоджується з положеннями КПК України та наведеною правозастосовною практикою Касаційного кримінального суду Верховного Суду. В зв`язку з чим зазначені доводи апеляційної скарги прокурора потребують повторної перевірки апеляційним судом. При цьому, суд касаційної інстанції позбавлений можливості виправити наведену помилку апеляційного суду самостійно, оскільки в силу положень ч. 2 ст. 433 КПК України, не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Водночас, що стосується інших доводів касаційної скарги, зокрема, щодо безпідставної, на думку прокурора, відмови в задоволенні повторно заявленого клопотання про допит певних свідків, а також безпідставної відмови суду в задоволенні клопотання про об`єднання кримінальних проваджень за №42016000000002026 та № 42015000000002452, то колегія суддів визнає їх необґрунтованими, а висновки суду апеляційної інстанції, наведені в оскаржуваній ухвалі щодо їх безпідставності - правильними. В зв`язку з чим, касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, оскільки потребують повторної перевірки лише наведені вище доводи апеляційної скарги прокурора в частині мотивів визнання недопустимими доказами висновків експертиз. При цьому, щодо посилань сторони обвинувачення про обов`язок, на їх думку, апеляційного суду повторно досліджувати всі докази, то колегія суддів звертає увагу на те, що в силу положень ч. 3 ст. 404 КПК України, апеляційний суд зобов`язаний їх дослідити лише за певних умов, зокрема, якщо вони досліджені судом першої інстанції не повністю, або з порушеннями. За відсутності таких обов`язкових умов, повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком апеляційного суду. Суд апеляційної інстанції покликаний не стільки самостійно встановити обставини кримінального провадження, скільки перевірити та оцінити правильність їх встановлення судом першої інстанції, точність та відповідність застосування ним норм матеріального і процесуального закону, справедливість призначеного заходу кримінально-правового впливу, а також безпомилковість вирішення інших питань, що підлягають з`ясуванню при ухваленні судового рішення. Обсяг розгляду в суді апеляційної інстанції має бути таким, щоб він дозволив відповісти на всі доводи апеляційної скарги і постановити законне та обґрунтоване рішення. В даному випадку неналежна перевірка доводів апеляційної скарги прокурора в частині його незгоди з мотивами визнання недопустимими доказами висновку судової будівельно-технічної експертизи № 89 від 12 лютого 2016 року та висновку судової економічної експертизи № 25/09-17 від 02 жовтня 2017 року, призвела до постановлення ухвали, яка не відповідає вимогам законності та обґрунтованості. В зв`язку з чим ухвала апеляційного суду, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України, підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, в ході якого необхідно врахувати наведене в цій постанові та постановити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення. Керуючись статтями 433, 434, 436 - 438, 441, 442 КПК України, Суд ухвалив: Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в судах першої та апеляційної інстанцій, задовольнити частково. Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 17 листопада 2025 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3