Постанова КЦС ВС № 568/1010/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2026 року м. Київ справа № 568/1010/21 провадження № 61-3836св24 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 (його правонаступники - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ), позивач - ОСОБА_2 (його правонаступники - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ), відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (правонаступників ОСОБА_2 ) на рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 31 жовтня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Троцюк В. О. та постанову Рівненського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року у складі колегії суддів Хилевича С. В., Боймиструка С. В., Ковальчук Н. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (правонаступників ОСОБА_2 ) про поділ майна подружжя та позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (правонаступників ОСОБА_2 ) до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. Короткий зміст позовних вимог У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом до ОСОБА_2 . У позовній заяві вказувала, що з 05 серпня 1994 року вона із відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі. Останнім часом стосунки між ними погіршились, зникли взаємоповага та взаєморозуміння, тому кожен із них живе окремим життям, а їх шлюбні відносини мають лише формальний характер. Наголошувала на самовільному розпорядженні відповідачем їхнім спільним майном, а також витрачанні їх спільних грошових коштів, зокрема знятої ним із банківського рахунку готівки у сумі 310 000 грн, на невідомі особисті потреби, які не пов`язані із інтересами сім`ї. Посилаючись на викладене, просила суд: - розірвати шлюб з відповідачем; - визначити, що домоволодіння загальною площею 182,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 належить їй та відповідачу на праві власності по частки кожному; - визначити, що виробничий будинок - зерносховище з прибудовою загальною площею 875,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 належить їй та відповідачу на праві власності по частки кожному; - визначити, що автомобіль марки Skoda модель Oktavia A5, 2011 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 належить їй та відповідачу на праві власності по частки кожному; - визнати грошові кошти в розмірі 310 000 грн спільним сумісним майном подружжя та стягнути з відповідача на її користь частину в розмірі 155 000 грн; - визнати грошові кошти, які розміщені на банківських рахунках в акціонерному товаристві комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») на ім`я ОСОБА_2 спільним сумісним майном подружжя, та стягнути частину на її користь; - стягнути на її користь частину отриманих доходів від діяльності фермерського господарства «Агроситне» (далі - ФГ «Агроситне») за період з 06 листопада 2015 року по 16 липня 2021 року. В подальшому, у підготовчому судовому засіданні ОСОБА_1 заявила клопотання про відмову від позову в частині вимог про розірвання шлюбу, з огляду на те, що Радивилівський районний суд Рівненської областірішенням від 28 жовтня 2021 року розірвав шлюб між сторонами. Радивилівський районний суд Рівненської області ухвалою від 02 листопада 2021 року, постановленою у цій справі, прийняв відмову ОСОБА_1 від вказаної частини позовних вимог. У червні 2022 року ОСОБА_2 також звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. У позові посилався на відкрите судове провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до нього про поділ майна подружжя та приховання у цій справі його дружиною інформації щодо спільно набутого майна. У позові ОСОБА_2 просив суд: - визначити, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 належить на праві власності по частини транспортного засобу марки ВАЗ модель 2107, 1992 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 ; - визначити що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 належить на праві власності по частини транспортного засобу марки SKODA модель Roomster TDI, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 ; - визнати за ним право власності на грошових виплат, які ОСОБА_1 отримала в якості пенсії за період з 01 січня 2016 року до жовтня 2021 року в сумі 102 496 грн та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 51 248 грн; - визнати за ним право власності на грошових виплат, які ОСОБА_1 отримала в якості заробітної плати за період з 01 січня 2016 року до жовтня 2021 року в сумі 268 198 грн та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 134 098 грн; - визнати спільним сумісним майном грошові кошти в сумі 100 000 грн, які ОСОБА_1 отримала в 2017 році від селянського (фермерського) господарства «Перемога» (далі - СФГ «Перемога») на його лікування та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 50 000 грн. Радивилівський районний суд Рівненської області ухвалою від 04 серпня 2022 року об`єднав в одне провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя зі справою № 568/648/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. У судовому засіданні під час розгляду справи у суді першої інстанції позивачі заявили клопотання про закриття провадження у справі в зв`язку з частковою відмовою від заявлених позовних вимог: ОСОБА_1 - в частині поділу автомобіля марки Skoda модель Oktavia A5, 2011 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 ; ОСОБА_2 - в частині поділу транспортного засобу марки ВАЗ модель 2107, 1992 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 та транспортного засобу марки SKODA модель Roomster TDI, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 . Радивилівський районний суд Рівненської області ухвалою від 31 жовтня 2023 року відмову від позовних вимог у вказаних частинах прийняв та закрив провадження у справі. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Радивилівський районний суд Рівненської області рішенням від 31 жовтня 2023 року, яке залишене без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково. В порядку поділу майна подружжя визнав за ОСОБА_1 право власності на: - частину домоволодіння, загальною площею 182,2 кв. м, житловою площею 106,4 кв. м, що знаходиться в АДРЕСА_1 ; - частину виробничого будинку - зерносховища з прибудовою, загальною площею 875,6 кв. м, що знаходиться в АДРЕСА_2 . Визнав право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на грошові кошти в сумі 310 000 грн, що були розміщені ОСОБА_2 на банківських рахунках, відкритих у АТ КБ «Приватбанк» та отримані ним згідно квитанції від 16 червня 2021 року. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за частку у спільному майні (грошових коштах) в розмірі 155 000 грн. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовив. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя відмовив. Вирішив питання розподілу судових витрат. Розглядаючи справу, місцевий суд, із висновками якого також погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що оскільки спірні домоволодіння та виробничий будинок - зерносховище придбано (побудовано) в період шлюбу, то таке нерухоме майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та може бути поділено між колишнім подружжям. Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення частини коштів, що знаходились на банківських рахунках ОСОБА_2 та були ним отримані готівкою 16 червня 2021 року в розмірі 310 000 грн, суд першої інстанції вказав на те, що ці грошові кошти є пенсійними виплатами та зберігались на рахунку у АТ КБ «ПриватБанк» в якості доходу ОСОБА_2 . Незалежно від того, що ці кошти внесені на ім`я ОСОБА_2 , вони є спільною сумісною власністю подружжя, а тому підлягають поділу і частки сторін у них мають визнаватися рівними. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання грошових коштів, які розміщені на банківських рахунках в АТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_2 спільним сумісним майном подружжя та стягнення їх частини на користь ОСОБА_1 , місцевий суд вказав на відсутність у суду інформації про залишок коштів на рахунках, відкритих на ім`я ОСОБА_2 . Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення на її користь частини отриманих доходів від діяльності ФГ «Агроситне» суд зазначив, що кожен з подружжя має право претендувати виключно на частку чистого доходу, отриманого від господарської (підприємницької) діяльності іншого з подружжя, а не нарахованого сукупного доходу. ФГ «Агроситне», засновником та керівником якого є ОСОБА_2 , знаходиться на спрощеній системі оподаткування, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що дохід, який вказаний у наданому на запит суду листі Головного управління Державної податкової служби у Рівненській області, є загальним доходом підприємства. 26 жовтня 2021 року шлюб між сторонами розірвано та сторони по справі фактично припинили шлюбні відносини, перестали вести спільне господарство, мати спільний бюджет, однак довідка про дохід ФГ «Агроситне» містить інформацію за весь 2021 рік. Оскільки ОСОБА_1 не конкретизувала належним чином позовні вимоги в цій частині, суд позбавлений можливості прийняти законне та обґрунтоване рішення по заявленим вимогам, а тому в задоволенні позову в цій частині відмовив. Розглядаючи справу в частині позовних вимог ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на частину доходу ОСОБА_1 , які вона отримала в якості заробітної плати та пенсії, суд першої інстанції вказав на відсутність підстав для їх задоволення з огляду на те, що надані суду докази щодо розміру отриманих ОСОБА_1 доходів у вигляді заробітної плати та пенсії, не доводять наявність заробітної плати та пенсії у відповідача на час розгляду справи. Також ОСОБА_2 не надав доказів їх витрачання відповідачем не в інтересах сім`ї. Відсутні також докази того, що отримані ОСОБА_1 кошти в якості заробітної плати та пенсії набули статусу банківського вкладу та наявні на час розгляду справи. Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 частини коштів, виділених СФГ «Перемога» на його лікування в розмірі 100 000 грн, місцевий суд зазначив, що такі вимоги задоволенню не підлягають, оскільки ОСОБА_2 жодними доказами не підтвердив, що отримані ОСОБА_1 кошти були використані в особистих інтересах. Короткий зміст вимог касаційної скарги 14 березня 2024 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку направив на адресу Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 31 жовтня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року у вказаній справі. У касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на: - частку житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 182,2 кв. м, житловою - 106,4 кв. м; - частку виробничого будинку - зерносховища з прибудовою загальною площею 875,6 кв. м на АДРЕСА_2 ; та в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за частку у спільному майні (грошових коштах) в розмірі 155 000 грн. В іншій частині просить судові рішення залишити без змін. Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції Верховний Суд ухвалою від 03 квітня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував її із Радивилівського районного суду Рівненської області. Задовольнив клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання судових рішень. Зупинив виконання рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 31 жовтня 2023 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року до закінчення касаційного провадження. 17 квітня 2024 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В. 25 червня 2025 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_5 , який діяв від імені ОСОБА_1 , про зупинення провадження у справі із посиланням на те, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Верховний Суд ухвалою від 30 червня 2025 року зупинив касаційне провадження до залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_2 . Верховний Суд ухвалою від 26 березня 2026 року поновив касаційне провадження у справі, залучив правонаступників ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Доводи касаційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості оскаржуваних судових рішень зводяться до незгоди із висновками судів в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на частку житлового будинку, виробничого будинку та в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за частку у спільному майні (грошових коштах) в розмірі 155 000 грн. В касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Обґрунтовуючи незгоду із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині, ОСОБА_2 посилається на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15, постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц та від 02 червня 2021 року у справі № 711/1550/18. Наголошує, що ОСОБА_1 не надала, а суд не здобув доказів того, що ОСОБА_1 працювала над створенням спірного домоволодіння та вносила кошти на його будівництво, поліпшення та добудову. ОСОБА_2 стверджує, що будинок був побудований у 1993 році, тобто до укладення шлюбу, за його власні кошти. Вказує на помилковість висновку судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на частину виробничого будинку - зерносховища, оскільки таке майно на момент розлучення перебуває у власності ФГ «Агроситне». В даному контексті зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 638/11812/15-ц та від 12 грудня 2022 року у справі № 369/9429/18. Звертає увагу, що ОСОБА_1 мала право звернутись до суду із позовною вимогою про поділ майна шляхом стягнення половини вартості вказаного нерухомого майна, а не про визнання права власності на частину майна, яке перебуває у власності підприємства. Не погоджуючись із висновком судів про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за частку у спільному майні (грошових коштів) у розмірі 155 000 грн, заявник посилається на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 761/32404/14-ц та від 25 березня 2020 року у справі № 161/79/18. Відзначає, що вказані грошові кошти він витратив в інтересах сім`ї, а саме - для оплати свого лікування, при цьому ОСОБА_1 не надала доказів витрачання ним цих коштів у власних цілях, не пов`язаних із сім`єю. Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, ОСОБА_2 зауважує на неправильності встановлених судами фактичних обставин справи внаслідок необґрунтованого відхилення, недослідження та ненадання, всупереч вимогам ЦПК України, оцінки доказам, на які він посилався та які безпосередньо стосуються предмета доказування. Доводи інших учасників справи У травні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , поданий її представником, який містить посилання на необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних заявником частинах. Представник у відзиві на касаційну скаргу також наголошує, що судові рішення ухвалені відповідно до вимог чинного законодавства України, із врахуванням всіх фактичних обставин справи та правильним застосуванням норм матеріального й процесуального права. Фактичні обставини справи З установлених судами обставин справи відомо, що 05 серпня 1994 року сторони зареєстрували шлюб у виконавчому комітеті Ситненської сільської ради Радивилівського району Рівненської області, актовий запис № 8, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (повторним) серії НОМЕР_5 , виданим Радивилівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану) (т. 1 а. с. 15). Радивилівський районний суд Рівненської області рішенням від 26 жовтня 2021 року у справі № 568/819/21 шлюб між ними розірвав (т. 2 а. с. 91). У довідці Крупецької сільської ради Дубенського району № 3-517 від 16 серпня 2021 року вказано, що відповідно до записів у погосподарській книзі № 9 за 1991-1995 роки, ОСОБА_2 зареєстрований та проживає з 26 серпня 1993 року в будинку 1993 року побудови за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 53). Свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 у судовому засіданні показали, що тривалий час, поки будувався будинок, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мешкали у будинку для тимчасового проживання. В житловому будинку сім`я Савчуків почала проживати приблизно з 1999 року. 06 грудня 2011 року на підставі рішення виконавчого комітету Ситненської сільської ради Радивилівського району Рівненської області від 28 листопада 2011 року № 122 здійснено державну реєстрацію житлового будинку АДРЕСА_3 як новоствореного майна. Цей факт засвідчено свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 06 грудня 2011 року і витягом № 32357747 про державну реєстрацію прав від 06 грудня 2011 року (т. 1 а. с. 22, 23). З витягу з протоколу № 1 зборів співвласників майна колишніх членів колективного сільськогосподарського підприємства «Перемога» (далі - КСП «Перемога») від 04 березня 2012 року відомо, що будівлю зерносховища в с. Ситне вартістю 39 298 грн видано ОСОБА_2 в рахунок паїв згідно із списком власників (т. 1 а. с. 30). Свідоцтвом про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства серії РВ № 224548 підтверджується право ОСОБА_2 на пайовий фонд майна колишнього КСП «Перемога» в частці 1,85 %, що в грошовому еквіваленті становить 39 298 грн (т. 1 а. с. 32). Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, ОСОБА_2 є власником виробничого будинку - зерносховища з прибудовою, розташованого в АДРЕСА_2 . Підставою виникнення права власності на нерухоме майно є витяг з протоколу від 04 березня 2012 року, акт приймання-передачі нерухомого майна від 04 березня 2012 року та свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства серії РВ № 224548. Дата державної реєстрації права власності: 02 березня 2020 року (т. 1 а. с. 29). Згідно з випискою АТ КБ «ПриватБанк» по картці/рахунку НОМЕР_6 від 25 серпня 2021 року, ОСОБА_2 в період з 24 грудня 2014 року по 23 липня 2021 року на рахунок було зараховано кошти (виплата Пенсійного фонду України, пенсія) в загальній сумі 320 447,65 грн (т. 1 а. с. 66-71). Відповідно до квитанції АТ КБ «ПриватБанк» від 16 червня 2021 року з картки НОМЕР_7 ОСОБА_2 було видано готівку в сумі 310 000 грн (т. 1 а. с. 36). Позиція Верховного Суду Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення- без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення (частини перша, друга статті 372 ЦК України). Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Отже, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна за час шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Частиною першою статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України). Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України). Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує [постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), постанова Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17 (провадження № 61-38303св18)]. Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення. Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею у набутті майна. Застосовуючи положення статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя. Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям. З установлених судами обставин справи, що підтверджується відповідними наявними у матеріалах справи доказами, яким суди надали належну оцінку, відомо, що державна реєстрація спірного житлового будинку, як новоствореного майна, відбулась 06 грудня 2011 року, тобто в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі. Визнаючи за ОСОБА_1 право власності на частину домоволодіння в порядку поділу майна подружжя, суди обґрунтовано виходили із того, що під час шлюбу сторони спільно здійснювали будівництво будинку, який в подальшому ввели в експлуатацію та зареєстрували право власності на нього за ОСОБА_2 , а тому таке домоволодіння є об`єктом права спільної власності подружжя та підлягає поділу між ними. Колегія суддів Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги стосовно відсутності доказів того, що ОСОБА_1 особисто працювала над створенням спірного домоволодіння та вносила кошти на його будівництво, оскільки доведення такої обставини, з огляду на згадану презумпцію спільності права власності подружжя на майно, не є необхідним. Натомість ОСОБА_2 , як той член колишнього подружжя, який не згоден із цією презумпцією, відповідних доказів на її спростування не надав. Більше того, сам зміст поданих ним заперечень, а також касаційної скарги дає підстави для висновку, що він не заперечував факт здійснення сторонами будівництва домоволодіння, що є предметом спору у цій справі. При цьому обставина реєстрації ОСОБА_1 з 26 серпня 1993 року в будинку 1993 року побудови не може бути підтвердженням відповідності технічних характеристик будинку станом на 1993 рік технічному стану будинку на момент його введення в експлуатацію у 2011 році, а також не є доказом того, що у ОСОБА_2 до реєстрації шлюбу існувало право власності на це майно. Відсутність відповідних посилань на обсяг будівельних робіт та перелік будівельних матеріалів, які були використані ОСОБА_2 , їх вартість, унеможливило встановлення обсягу й вартості будівельних робіт й матеріалів та істотних змін у спірному майні, крім того, таке питання не охоплюється змістом заявлених позовних вимог, а тому не є предметом судового розгляду та перевірки. Верховний Суд відхиляє аргументи касаційної скарги щодо незастосування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15 та постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц, від 02 червня 2021 року у справі № 711/1550/18, оскільки висновки, зроблені судами в оскаржуваних рішеннях у цій справі не суперечать висновкам, на необхідності врахування яких посилається заявник. Так, у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15 Верховний Суд України, направляючи справу на новий розгляд, керувався тим, що відповідач продав належне йому на праві особистої приватної власності нерухоме майно й цього ж місяця придбав спірну квартиру, тобто у цій справі були відсутні докази того, що джерелом набуття майна були саме спільні сумісні кошти подружжя. На необхідності доведення тим, із колишнього подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, що річ була куплена на його особисті кошти задля належного спростування непохитності презумпції права спільної сумісної власності подружжя наголошувалось також й у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18. Висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц, стосується необхідності установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету у випадку, коли сторони перебували у незареєстрованих шлюбних відносинах та у них виник спір щодо визнання права власності на половину майна за кожним із них. Натомість висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 02 червня 2021 року у справі № 711/1550/18, охоплює випадок, коли наявні у справі докази свідчать про набуття відповідачем спірного нерухомого майна, необхідного для здійснення ним підприємницької діяльності, до реєстрації шлюбу із позивачем. Щодо незгоди заявника із висновком судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про поділ виробничого будинку - зерносховища, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне. Задовольняючи позов у вказаній частині позовних вимог, суди встановили, що ОСОБА_2 отримав цей виробничий будинок 04 березня 2012 року (у період шлюбу) в рахунок належного йому паю як член колишнього КСП «Перемога». Заперечуючи проти позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на частину виробничого будинку - зерносховища, ОСОБА_2 вказував, що це нерухоме майно є власністю ФГ «Агроситне». На цій обставині він також наголошував й у поданій апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції. Разом із цим, вказані доводи не знайшли свого підтвердження та спростовуються наявними у справі доказами, що були досліджені судами першої та апеляційної інстанцій. Згідно з частиною першою статті 115 ЦК України, частиною першою статті 12 Закону України «Про господарські товариства» господарське товариство є власником: 1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; 2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; 3) одержаних доходів; 4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом. Отже, за відсутності підтверджень факту внесення ОСОБА_2 до статутного фонду нерухомого майна ФГ «Агроситне» й, відповідно, виникнення у нього права власності на це майно, наведені аргументи ОСОБА_2 є неспроможними. Із зазначеними доводами також обґрунтовано не погодився й суд апеляційної інстанції. Виходячи з наведеного, колегія суддів Верховного Суду відхиляє аргументи касаційної скарги щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26 травня 2021 року у справі № 638/11812/15-ц та від 12 грудня 2022 року у справі № 369/9429/18, щодо того, що належним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 є вимога про поділ майна шляхом стягнення половини вартості нерухомого майна, яке перебуває у власності підприємства. Верховний Суд також погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для стягнення із ОСОБА_2 частини коштів, нарахованих йому у якості пенсійних виплат, які знаходились на його банківському рахунку та були ним отримані готівкою у червні 2021 року. Доводи ОСОБА_2 про використання отриманих пенсійних виплат на власне лікування є необґрунтованими та не підтверджені належними і допустимими доказами. Жодних медичних документів (окрім тих, що містять інформацію про його діагноз та виписок з історії хвороби), договорів про надання медичних послуг, чеків, квитанцій, банківських виписок чи інших доказів фактичного понесення витрат ОСОБА_2 суду не надав. Посилання ОСОБА_2 на неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19 червня 2019 року у справі № 761/32404/14-ц та від 25 березня 2020 року у справі № 161/79/18 колегія суддів відхиляє, оскільки висновки у цих справах, та у справі, яка розглядається Верховним Судом, зроблено на підставі різних встановлених фактичних обставин. Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують. Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії). Оскільки Верховний Суд ухвалою від 03 квітня 2024 року зупинив виконання оскаржуваних судових рішень, то необхідно поновити їх виконання. Щодо судових витрат Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, немає. Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 залишити без задоволення. Рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 31 жовтня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року залишити без змін. Поновити виконання рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 31 жовтня 2023 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров