Постанова КЦС ВС № 161/7634/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2026 року м. Київ справа № 161/7634/24 провадження № 61-13082св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: судді-доповідача - Калараша А. А., суддів Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Пророка В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та інтересах дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ; відповідачі: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Виконавчий комітет Луцької міської ради, розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та інтересах дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , подану представник ОСОБА_6 , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 червня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Ковтуненка В. В., та постанову Волинського апеляційного суду від 11 вересня 2025 року, ухвалене у складі колегії суддів Киці С. І., Данилюк В. А., Шевчук Л. Я., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог 1. 19 квітня 2024 року ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , звернулася до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з позовом про усунення перешкод та вселення.

2. Позов мотивувала тим, що у період з 2014 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_5 у шлюбі у подружжя народилися діти ОСОБА_3 та ОСОБА_2 04 квітня 2019 року Виконавчий комітет Луцької міської ради видав ОСОБА_4 ордер на жиле приміщення № 46 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . До моменту отримання ордеру всі отримувачі права проживання були зареєстровані та проживали за адресою: АДРЕСА_2 . Рішенням суду від 09 грудня 2019 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 розірвано. Квартира була отримана спільно, однак розірвання шлюбу унеможливило згоду щодо початку ремонтних робіт та подальшого проживання позивача та дітей у цій квартирі. Позивач посилалася на те, що відповідачі перешкоджають їй у вселенні та користуванні квартирою, що порушує її право на повноцінне користування майном.

3. У зв`язку з цим позивачі просили суд: - зобов`язати ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не чинити ОСОБА_1 та її дітям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перешкод у користуванні житловим приміщенням, а саме частиною квартири, що становить 3/5 житлового приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та надати ключі від замків вхідних дверей та інших ключів за наявності їх в квартирі; - вселити ОСОБА_1 та її малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в 3/5 частини двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; - вирішити питання про розподіл судових витрат. Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх ухвалення

4. Луцький міськрайонний суд Волинської області рішенням від 26 червня 2025 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 11 вересня 2025 року, у задоволенні позову відмовив.

5. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що позивач разом з дітьми взагалі не вселялася до спірної квартири, а підстав для вселення до спірної квартири як колишнього члена сім`ї ЖК УРСР не містить. Крім того, у разі припинення сімейних правовідносин саме з наймачем будинку (квартири) за колишніми членами сім`ї наймача право користування жилим приміщенням не зберігається. Доказів перешкоджання у доступі до спірного житлового приміщення ОСОБА_1 не надала, водночас, суд взяв до уваги, що у рішенні суду про розірвання шлюбу як на підставу позову ОСОБА_1 посилалася на те, що протягом останнього року не вела спільне господарство з ОСОБА_5 . Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

6. У жовтні 2025 року представник ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , за допомогою засобів поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 червня 2025 року та постанову Волинського апеляційного суду від 11 вересня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

7. Мотивує скаргу тим, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статей 61, 64 ЖК УРСР, оскільки вважає, що оскільки на час видачі ордера була членом сім`ї наймача та не втратила інтересу до спірного житлового приміщення, натомість внаслідок вчинення перешкод з боку позивачів не мала можливості скористатися спірним житловим приміщенням, то суд дійшли помилкового висновку щодо безпідставності позовних вимог (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

8. Крім того, вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення без залучення до участі у справі в якості третіх осіб на стороні відповідача малолітніх дітей, на права та обов`язки яких можуть в подальшому вплинути оскаржувані судові рішення (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Доводи інших учасників справи

9. У відзиві ОСОБА_5 на касаційну скаргу зазначено, що касаційна скарга не містить посилань на те, яку саме норму неправильно застосували суди першої та апеляційної інстанцій, а правовий висновок Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах відсутній. Інші доводи касаційної скарги зводяться до неправдивих тверджень, спрямованих на введення суду в оману. Провадження у суді касаційної інстанції

10. Ухвалою від 08 грудня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції.

11. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статей 61, 64 ЖК УРСР, оскільки вважає, що оскільки на час видачі ордера була членом сім`ї наймача та не втратила інтересу до спірного житлового приміщення, натомість внаслідок вчинення перешкод з боку позивачів не мала можливості скористатися спірним житловим приміщенням, то суди дійшли помилкового висновку щодо безпідставності позовних вимог (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

12. Також посилається на те, що в порушення норм процесуального права суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення без залучення до участі у справі в якості третіх осіб на стороні відповідача малолітніх дітей, на права та обов`язки яких можуть в подальшому вплинути оскаржувані судові рішення (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

13. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 22 листопада 2014 року ОСОБА_5 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб. Після укладення шлюбу дружина змінила прізвище на « ОСОБА_8 » (т. 1 а. с. 11).

14. ОСОБА_4 , яка є відповідачем у справі, є наймачем жилого приміщення квартири АДРЕСА_3 , згідно з ордером на жиле приміщення № 46 від 04 квітня 2019 року та договору найму житла № 13 від 21 березня 2024 року (т. 1 а. с. 22, 47-48).

15. Згідно з інформацією у будинковій книзі № 33437 для реєстрації громадян, які проживають за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з 21 січня 2019 року зареєстровані за цією адресою (т. 1 а. с. 24-26).

16. Відповідно до інформації з Реєстру Луцької міської територіальної громади № 20565, 20180, 20181 ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з 17 квітня 2019 року зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 20, 21).

17. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є дітьми ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (т. 1 а. с. 9, 10).

18. Ні ОСОБА_1 , ні діти ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не є власниками та/або співвласниками жилого приміщення квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

19. Рішенням суду від 09 грудня 2019 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 , зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції Волинської області 22 листопада 2014 року, актовий запис № 1785, - розірвано (т. 1 а. с. 17-19). 20. 21 березня 2024 року Департамент житлово-комунального господарства Луцької міської ради та ОСОБА_4 на підставі рішення Луцької міської ради від 03 квітня 2019 року № 223-1 уклали договір найму житлового приміщення. Згідно зі змістом договору наймодавець Луцька міська рада надала право наймачу ОСОБА_4 та членам її сім`ї, а саме ОСОБА_1 , яка зазначена як колишня невістка, ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_3 у користування житлове приміщення у багатоквартирному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 47-48).

21. Суд першої інстанції керувався тим, що адресою проживання позивача ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у процесуальних документах у цій справі зазначено АДРЕСА_4 . З огляду на зазначене, суд першої інстанції вважав, що на час отримання ордеру і після цього позивач разом з дітьми не проживала у спірній квартирі.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, якими керується суд при прийнятті постанови

22. Правове питання, порушене в касаційній скарзі, стосується законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень стосовно наявності підстав для відмови особі в усуненні перешкод у користуванні житловим приміщенням.

23. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що позивач не довела факт наявності у неї права користування житловим приміщенням, оскільки на час видачі ордера на житлове приміщення не вела спільне господарство з відповідачем, а отже не була членом його сім`ї.

24. Однак з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій неможливо погодитися з огляду на такі обставини.

25. Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

26. Відповідно до частин першої та другої статті 61 ЖК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.

27. Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом із наймачем.

28. Такі висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2020 року у справі № 205/6201/17 та від 18 травня 2022 року у справі № 463/2277/20.

29. Відповідно до частин першої, другої статті 64 ЖК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

30. Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

31. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання.

32. Такий правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 31 березня 2020 року у справі № 205/4245/17 та від 23 квітня 2020 року у справі № 686/8440/16-ц.

33. Відповідно до статті 65 ЖК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

34. Згідно з положеннями статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років та особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

35. Згідно зі статтею 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

36. Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що місце фактичного проживання особи не залежить від місця її реєстрації. Місцем проживання особи може бути будь-яке житлове приміщення, в якому особа проживає постійно або тимчасово, яке належить цій особі на праві власності або праві користування, що визнається власником жилого приміщення.

37. Право на користування житловим приміщенням може ґрунтуватися на документальній підставі (довідка про наявність зареєстрованих осіб на житловий площі) та на законі.

38. Верховний Суд у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 537/6061/16 роз`яснив, що право користування житловим приміщенням виникає в члена сім`ї наймача у зв`язку із включенням до ордера, а не у зв`язку із вселенням у це приміщення.

39. Відповідно до пункту 66 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради міністрів УРСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1994 року № 470 (далі - Правила), чинних на час видачі ордера № 46, у надане жиле приміщення переселяються члени сім`ї, які включені в ордер і дали письмове зобов`язання про переселення в це приміщення.

40. У пункті 70 Правил встановлено, що ордер вручається громадянинові, на ім`я якого він виданий, або за його дорученням іншій особі. При одержанні ордера пред`являються паспорти (або документи, що їх замінюють) членів сім`ї, включених до ордера.

41. При вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації. Одночасно подаються паспорти усіх членів сім`ї, включених до ордера з відміткою про виписку з попереднього місця проживання (пункт 72 Правил).

42. Отже, для набуття права користування житловим приміщенням членами сім`ї наймача, які в обов`язковому порядку мали бути включені до ордеру, необхідно було пред`явити відповідні документи. Такий висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 759/433/24.

43. У постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12 зроблено висновок, що у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

44. Право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися як члени сім`ї наймача в установленому законом порядку. Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому (висновок у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 569/12946/18-ц).

45. Аналіз змісту статті 65 ЖК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у системному зв`язку з іншими нормами права дає підстави для висновку, що за особою не може бути визнано право користування житловим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання (право користування) в іншому житловому приміщенні.

46. Такий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 01 вересня 2021 року у справі № 641/7103/19.

47. Отже, до предмета доказування в цій справі входив факт набуття права користування спірним житловим приміщенням ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та яка на час видачі ордера на житлове приміщення, тобто на 03 квітня 2019 року, перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , обставини збереження за нею або втрати нею права користування після розірвання шлюбу з ОСОБА_5 у грудні 2019 року.

48. Під час вирішення вказаної категорії спорів необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору.

49. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

50. У статті 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

51. «Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, заява № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).

52. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (справа «Кривіцька та Кривіцький проти України», заява № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

53. Згідно з вимогами статті 72 ЖК України, чинного на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

54. Відповідно до положень статті 71 ЖК України, чинного на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

55. Статтею 116 ЖК України, чинного на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, встановлено, що якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

56. Отже, імперативною нормою національного законодавства на час ухвалення оскаржуваних рішень визначався єдиний порядок визнання особи такою що втратила право користування житловим приміщенням - судовий, за доведеності визначених законодавством підстав, перелік яких є вичерпним.

57. У цій справі зустрічну позовну вимогу про визнання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, інші учасники справи не заявляли. Судове рішення про визнання позивачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, у справі відсутнє.

58. Натомість, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 включені у ордер № 46 на житлове приміщення, а саме на квартиру АДРЕСА_3 , а також зазначені як члени сім`ї наймача цієї квартири у договорі від 21 березня 2024 року, укладеному між Департаментом житлово-комунального господарства Луцької міської ради та ОСОБА_4 на підставі рішення Луцької міської ради від 03 квітня 2019 року № 223-1.

59. Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, Волинський апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що як ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та і її діти не набули право користування квартирою АДРЕСА_3 , оскільки не врахували того, що ОСОБА_1 та її діти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 набули право користування спірним житловим приміщенням у зв`язку з включенням їх у ордер № 46 на житлове приміщення. Також суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що іншим підтвердженням набуття позивачем та її дітьми права користування житловим приміщенням є зміна реєстрації місця проживання 17 квітня 2019 року. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 537/6061/16. Крім того, встановлюючи наявність або відсутність обставин на підтвердження збереження за ОСОБА_1 та її дітьми ОСОБА_2 та ОСОБА_3 або втрати ними права користування цим житловим приміщенням, суд апеляційної інстанції не надав оцінку договору найму житлового приміщення, укладеному між Луцькою міською радою та наймачем ОСОБА_4 , в якому серед членів сім`ї наймача ОСОБА_4 зазначена ОСОБА_1 як колишня невістка та її діти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

60. Оскільки суд апеляційної інстанції неправильно застосував норму права, допустив ухвалення судового рішення за неповного дослідження доказів та обставин справи, погодившись з висновком суду першої інстанції, що позивач та її діти не набули право користування спірною квартирою, оскільки ОСОБА_1 не довела факт її вселення у квартиру, то дійшов передчасного висновку про наявність підстав про залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

61. З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про часткову обґрунтованість доводів касаційної скарги стосовно неправильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права щодо доведеності факту набуття права користування позивачем на спірну квартиру, оскільки зазначена обставина має визначальне значення для правильного вирішення справи.

62. З метою поновлення свого порушеного права ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , просила суд усунути перешкоди у користуванні частиною квартири, що становить 3/5 житлового приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та надати ключі від замків вхідних дверей та інших ключів за наявності їх в квартирі, а також вселити її у 3/5 квартири АДРЕСА_3 .

63. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

64. За таких обставин суд касаційної інстанції позбавлений можливості без надання судом апеляційної інстанції належної оцінки доказам та обставинам справи, а також позовним вимогам у сукупності ухвалити нове судове рішення по суті позовних вимог.

65. З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про необхідність направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для встановлення всіх обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення справи,

66. Під час розгляду справи суду апеляційної інстанції слід розглянути вимоги ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , надати повну та всебічну оцінку всім доказам у справі на підтвердження набуття позивачем та її дітьми права користування спірним житловим приміщенням на підставі ордеру від 04 квітня 2019 року як членами сім`ї наймача ОСОБА_4 , зазначеними у ордері на житлове приміщення, та вирішити спір по суті з врахуванням особливостей заявлених позовних вимог. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

67. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

68. Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову Волинського апеляційного суду скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з врахуванням вимог цієї постанови. Щодо судових витрат

69. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

70. Оскільки Верховний Суд за результатами касаційного перегляду залишив оскаржуване судове рішення без змін, то розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , подану представник ОСОБА_6 , задовольнити частково. Постанову Волинського апеляційного суду від 11 вересня 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач А. А. Калараш Судді: В. М. Ігнатенко С. Ю. Мартєв Є. В. Петров В. В. Пророк