Постанова КЦС ВС № 932/5808/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2026 року м. Київ справа № 932/5808/25 провадження № 61-233св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: судді-доповідача - Ситнік О. М. суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Фаловської І. М. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сосєдка Максима Олександровича на ухвалу Шевченківського районного суду м. Дніпра від 26 червня 2025 року в складі судді Леміщенко О. О.та постанову Дніпровського апеляційного судувід 16 грудня 2025 року в складі колегії суддів Новікової Г. В., Гапонова А. В., Никифоряка Л.П. усправі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та ВСТАНОВИВ: Короткий зміст вимог скарги У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргоюна бездіяльність державного виконавця Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), яку мотивував тим, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо нього містяться чотири записи про обтяження нерухомого майна за рішеннями Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції. Вказані обтяження зареєстровані на підставі постанови державного виконавця Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Тичинського Д. Є. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 15 жовтня 2012 року та постанови державного виконавця ОСОБА_2 б/н від 14 вересня 2007 року. Зазначав, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебували виконавчі листи: № 2-1060, виданий 22 січня 2007 року Бабушкінський районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 71 501,89 грн; № 2-2233, виданий 01 жовтня 2009 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 46 298,40 грн. 04 березня 2013 року вказані провадження були завершені у зв`язку із направленням виконавчих документів до іншого органу державної виконавчої служби, а саме Любомльського районного управління юстиції Головного управління територіального управління юстиції у Волинській області. У подальшому згадані виконавчі провадження були завершені 24 червня 2014 року у зв`язку із направленням до іншого органу державної виконавчої служби, а саме Першого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції,куди так і не надійшли. Протягом останніх п`яти років на виконанні у відділах державної виконавчої служби не перебували виконавчі провадження з виконання вказаних вище виконавчих листів, стягувач не звертався до суду із заявою про видачу дублікатів виконавчих листів. ОСОБА_1 уважав, що за таких умов арешт, накладений на його майно, повинен був бути скасований, оскільки збереження арештів, накладених державними виконавцями з метою виконання судових рішень, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та неможливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном. Просив визнати незаконною бездіяльність державних виконавців Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо незняття арештів, накладених на майно боржника ОСОБА_1 на підставі постанов державних виконавців Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Тичинського Д. Є. від 15 жовтня 2012 року, ОСОБА_2 від 14 вересня 2007 року, та зобов`язати державних виконавців вчинити дії щодо зняття (скасування) арештів майна боржника. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 26 червня 2025 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Дніпра в задоволенні скарги відмовлено. 16 грудня 2025 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Дніпра від 26 червня 2025 року залишено без змін. Судові рішення мотивовані тим, що державними виконавцями Бабушкінського (Шевченківського) відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції виконавчі провадження були закінчені у зв`язку із направленням їх за належністю до Любомльського відділу державної виконавчої служби у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. У разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із направленням виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, арешт, накладений на майно боржника, не знімається та не скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення. Тобто в цій справі не було допущено з боку державних виконавців будь-якої бездіяльності щодо незняття арешту майна. Оскільки в провадженні Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) не перебувають виконавчі провадження з виконання виконавчого листа № 2-1060, виданого 22 січня 2007 року Бабушкінський районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 71 501,89 грн, та № 2-2233, виданого 01 жовтня 2009 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 46 298,40 грн, державні виконавці цього відділу не наділені повноваженнями вчиняти будь-які виконавчі дії для вирішення питань, що виникають під час їх примусового виконання. Короткий зміст вимог касаційної скарги 06 січня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сосєдко М. О. через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Шевченківського районного суду м. Дніпра від 26 червня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги на бездіяльність державного виконавця. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що на момент звернення до суду виконавчі провадження, у межах яких були накладені арешти, закінчені понад десять років тому, строки пред`явлення виконавчих документів до виконання сплинули, а відкриті виконавчі провадження щодо боржника відсутні. Верховний Суд у постановах від 30 квітня 2025 року всправі № 753/12589/23, від 26 липня 2024 року всправі № 761/687/14, від 07 липня 2021 року в справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року в справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року всправі № 645/6694/15-ц, від 26 січня 2022 року всправі № 127/1541/14-ц, від 18 січня 2023 року всправі № 127/1547/14-ц висловив правову позицію, згідно з якою арешт майна боржника є похідним заходом примусового виконання судового рішення, який не може існувати автономно та безстроково за відсутності відкритого виконавчого провадження або реальної можливості виконання судового рішення. У зазначених рішеннях Верховний Суд керувався тим, що після закінчення виконавчого провадження та спливу строків пред`явлення виконавчого документа до виконання відсутні правові підстави для подальшого обмеження права власності боржника шляхом збереження арешту, оскільки такий арешт втрачає свою правову мету та перетворюється на непропорційне втручання у право на мирне володіння майном. Незважаючи на наведені правові висновки Верховного Суду, суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі не застосували їх та не навели мотивів відступу від них. Судами попередніх інстанцій не було враховано, що після направлення 24 лютого 2014 року виконавчих листів за належністю до Першого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції, вони фактично не надійшли на виконання, а стягувач протягом установленого законом строку не вжив жодних дій для з`ясування їх місцезнаходження або отримання дублікатів. Можливість повторного пред`явлення виконавчих документів до виконання була втрачена. Суд першої інстанції, відмовляючи взадоволенні скарги, зробив висновок про те, що заявником неправильно обрано спосіб захисту порушених прав щодо тривалого обмеження реалізації права на вільне володіння та розпорядження належним йому майном, а більш ефективним способом захисту, на думку суду, могло б бути звернення до суду з позовною заявою про звільнення майна з-під арешту. Водночас суд першої інстанції, попри такий висновок, розглянув скаргу по суті, не відмовив у її прийнятті та не залишив її без розгляду, що свідчить про визнання судом належності обраного заявником способу судового захисту. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи ухвалу суду першої інстанції, погодився з тим, що зазначене посилання суду першої інстанції не є безумовною підставою для скасування судового рішення, оскільки скаргу було розглянуто по суті. Однак апеляційний суд обмежився констатацією такого факту та не надав жодної оцінки самому твердженню суду першої інстанції про нібито неправильний вибір способу захисту та його відповідність вимогам процесуального закону. Суд апеляційної інстанції фактично залишив поза межами судового контролю питання про те, чи відповідає скарга на бездіяльність органу державної виконавчої служби характеру та змісту порушеного права, чи є вона належним та ефективним засобом судового захисту в цій справі, а також чи мав суд першої інстанції право, визнаючи спосіб захисту нібито неправильним, одночасно розглядати скаргу по суті без усунення зазначеної процесуальної суперечності. Позиція інших учасників справи Відзив на касаційну скаргу не надходив. Фактичні обставини справи, встановлені судами 13 березня 2007 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська виданий виконавчий лист № 2-1060 на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2007 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 71 501,89 грн боргу. 01 жовтня 2009 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська виданий виконавчий лист № 2-2233 на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 липня 2009 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 46 298,40 грн боргу. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта - ОСОБА_1 від 29 травня 2025 року № 429231193 містяться чотири записи про обтяження нерухомого майна за постановами державних виконавців Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції про арешт на майно боржника. За інформацією Першого правобережного відділу Державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах м. Дніпра від 21 січня 2025 року виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2233 закінчене 04 березня 2013 року у зв`язку із направленням виконавчого документа за належністю до Любомльського районного управління юстиції Головного управління територіального управління юстиції у Волинській області; виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1060 закінчене 04 березня 2013 року у зв`язку із направленням виконавчого документа за належністю до Любомильського районного управління юстиції Головного управління територіального управління юстиції у Волинській області. Повторно вищезазначені виконавчі документи на примусове виконання до відділу не надходили та на виконанні не перебувають. Відповідно до відомостей Автоматизованої системи виконавчих проваджень інші виконавчі провадження стосовно боржника - ОСОБА_1 станом на 21 січня 2025 року на примусовому виконанні відсутні. Протягом останніх 5 років стягувач ОСОБА_3 не звертався до відділу із заявами на примусове виконання вищевказаних рішень. За повідомленням Любомльського відділу державної виконавчої служби у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 04 лютого 2025 року № 2977/237/9 виконавчі провадження № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 були направлені 24 лютого 2014 року до Першого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції за належністю. Станом на 04 лютого 2025 року відповідно до бази даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень на адресу відділу вищезазначені виконавчі документи, де боржником виступає ОСОБА_1 , а стягувачем ОСОБА_3 , до виконання повторно не надходили. Протягом п`яти останніх років ОСОБА_3 не звертався до відділу із заявою про примусове виконання вищевказаних виконавчих документів. Відповідно до листа Відділу державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 27 лютого 2025 року № 23109 виконавчі провадження, в яких боржником є/був ОСОБА_1 , не перебували та не перебувають. На виконанні у відділі не перебували та не перебувають виконавчі провадження, де стороною є ОСОБА_1 . Відповідно до листа Першого правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 21 травня 2025 року № 80239/6 на виконанні Бабушкінського (Шевченківського) відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції перебувало виконавче провадження № НОМЕР_5, відкрите 05 жовтня 2012 року 15 жовтня 2012 року державним виконавцем винесено постанову про накладення арешту на майно боржника. Відомості про арешт майна боржника внесено до Державних реєстрів. 04 березня 2013 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження (направлення за належністю до іншого відділу виконавчої служби). Надати більш вичерпну інформацію та матеріали виконавчого провадження для ознайомлення не має можливості у зв`язку з тим, що виконавче провадження знищене за закінченням строку зберігання. Стосовно обтяження № 28953946 (№ 575337 від 30 вересня 2007 року до поповнення/перенесення) неможливо надати будь-яку інформацію, оскільки виконавче провадження, згідно з яким було накладено арешт на нерухоме майно боржника, відсутнє в Автоматизованій системі виконавчого провадження. З листа Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2025 року № 02-13/1/248/2025 вбачається, що серед реєстраційних даних автоматизованої системи документообігу суду КП «Д-3» відомості про надходження заяв, клопотань тощо про видачу дублікату виконавчих листів від 22 січня 2007 року № 2-1060 та від 01 жовтня 2009 року № 2-2233 від ОСОБА_3 відсутні.

Позиція Верховного Суду Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України). Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права Виконавчі листи в справі видані за дії Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), як і мало місце за дії цього Закону останнє завершення виконавчих проваджень у зв`язку із направленням виконавчого документа за належністю до іншого відділу виконавчої служби. Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника. Згідно із частиною другою статті 57 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на момент накладення арешту на майно боржника) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом. Правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню. Згідно пунктом 10 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV (в редакції, що діяла на момент вчинення виконавчої дії) виконавче провадження підлягає закінченню у разі направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби. Відповідно до положень статті 50 Закону № 606-XIV (в редакції, що діяла на момент вчинення виконавчої дії)у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Згідно із частинами першою, другою статті 22 Закону № 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом. Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для: 1) виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення; 2) виконання рішень комісій по трудових спорах - з дня видачі посвідчення на примусове виконання рішення; 3) інших виконавчих документів з наступного дня після набрання ними юридичної сили, якщо інше не передбачено законом. Стягувачам, які пропустили строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (стаття 371 ЦПК України 2004 року). Такі ж положення містить статті 433 ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року. 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII). Згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. У частині четвертій статті 59 Закону № 1404-VIII передбачені підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п`ята статті 59 Закону № 1404-VIII). У цій справі суди встановили, що виконавчі провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1060, виданого 22 січня 2007 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 71 501,89 грн, № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2233, виданого 01 жовтня 2009 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 46 298,40 грн, востаннє були направлені 24лютого 2014 року до Першого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції за належністю. Матеріали справи не містять доказів відкриття зазначених вище виконавчих проваджень Першим відділомдержавної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції. Відповідно до листа Першого правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 21 травня 2025 року № 80239/6 виконавче провадження знищене. Стосовно обтяження № 28953946 неможливо надати будь-яку інформацію, оскільки виконавче провадження, відповідно до якого було накладено арешт на нерухоме майно боржника, відсутнє в Автоматизованій системі виконавчого провадження. Верховний Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Ковенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу. Указані норми визначають непорушність права власності (зокрема приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності. Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції. У постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі № 127/1547/14-ц, від 09 січня 2023 року в справі № 2-3600/09, від 07 серпня 2024 року в справі № 14-7238/2009, від 10 грудня 2025 року в справі № 202/5715/24, від 01 квітня 2026 року в справі № 711/6615/24 сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Такі ж висновки наведені в постановах Верховного Суду від 30 квітня 2025 року всправі № 753/12589/23, від 26 липня 2024 року всправі № 761/687/14, від 07 липня 2021 року в справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року в справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року в справі № 645/6694/15-ц, від 26 січня 2022 року в справі № 127/1541/14-ц, від 18 січня 2023 року всправі № 127/1547/14-ц, на які посилається заявник у касаційній скарзі. У цій справі суди не врахували, що з моменту завершення виконавчого провадження минуло більше 10 років, виконавче провадження вже знищене у зв`язку із закінченням строку його зберігання і матеріали справи не містять відомостей про те, що стягувач або його правонаступники повторно пред`являли вказаний виконавчий лист до виконання. У справі відсутні докази існування правових підстав для застосування обтяження майна ОСОБА_1 і не доведено існування виконавчих проваджень, для забезпечення виконання яких можливо використати відповідне обтяження спірного майна боржника. Погоджуючись з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні скарги, апеляційний суд, зокрема, керувався тим, що, оскільки в провадженні Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) не перебувають виконавчі провадження з виконання виконавчого листа № 2-1060, виданого 22 січня 2007 року Бабушкінський районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 71 501,89 грн, та № 2-2233, виданого 01 жовтня 2009 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 46 298,40 грн, державні виконавці цього відділу не наділені повноваженнями вчиняти будь-які виконавчі дії для вирішення питань, що виникають під час їх примусового виконання. Визначення посадової особи, яка має повноваження зняти арешт з майна боржника, накладеного у виконавчому провадженні, залежить від конкретних обставин і підстав зняття такого арешту. Верховний Суд зазначає, що оспорювані арешти майна накладено постановами державних виконавців Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, правонаступником якого відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 15 червня 2022 року № 2429/5 «Про реорганізацію деяких відділів державної виконавчої служби у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро)» та з урахуванням неодноразового перейменування назви є Перший Правобережний відділ державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), тому саме вказаний орган виконавчої служби є відповідальним за скасування обтяження спірного майна. Аналогічні висновки містить постанова Верховного Суду від 01 квітня 2026 року в справі № 711/6615/24. Відділом державної виконавчої служби не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження законних правових підстав для збереження арешту спірного майна ОСОБА_1 , однак апеляційний суд не дав оцінки цим обставинам та не дослідив, чи є збереження арешту, накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, виправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника. Верховний Суд є судом права, а не судом факту, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України. Стосовно посилань заявника в касаційній скарзі на те, яким способом захисту він мав скористатися, подати позов про зняття арешту з майна чи оскаржувати відповідне обтяження в порядку оспорення бездіяльності виконавчого органу, Верховний Суд зазначає, що спірне питання неодноразово було предметом дослідження Верховного Суду. Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 травня 2020 року в справі № 554/8004/16 зробила висновок про те, що в разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту. Особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року в справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) сформульовано висновок про те, що боржник як сторона виконавчого провадження у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється у спеціальному порядку, передбаченому для цього законодавством, а не у позовному провадженні, тому ОСОБА_1 як боржник у виконавчих провадженнях обґрунтовано звернувся з вимогами про скасування арешту майна в порядку оскарження бездіяльності державного виконавця. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази. Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим, тому постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сосєдка Максима Олександровича задовольнити частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська