Постанова 4816 № 587/3439/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2026 року м.Суми Справа №587/3439/25 Номер провадження 22-ц/816/2227/26 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Сидоренко А. П. (суддя-доповідач), суддів - Сізова Д. В. , Нестеренка М. В. за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М., у присутності представника позивачки - адвоката Вакули В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду у порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вакули Вадима Миколайовича на заочне рішення Сумського районного суду Сумської області від 15 квітня 2026 року, ухвалене в м. Суми в складі судді Гончаренко Л.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 в особі представника адвоката Вакули Вадима Миколайовича до ОСОБА_2 , Верхньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області про визнання права власності в порядку набувальної давності, в с т а н о в и в: 18 липня 2025 року ОСОБА_1 в особі представника адвоката Вакули В.М. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , про визнання права власності в порядку набувальної давності. Обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначала, що житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належав на праві власності ОСОБА_3 , якій також була передана у приватну власність земельна ділянка площею 1800 кв. м. Після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 спадщину фактично прийняла її донька ОСОБА_4 . Після смерті ОСОБА_4 21 листопада 2008 року спадщину прийняли її чоловік ОСОБА_5 та син ОСОБА_2 . У 2009 році ОСОБА_5 переїхав до м. Суми, а ОСОБА_2 вибув із будинку, хоча залишився зареєстрованим за його адресою. З цього часу будинок фактично залишився без догляду та проживання. У червні 2009 року позивачка за домовленістю з ОСОБА_5 вселилася до будинку, здійснила його ремонт, відкрито та безперервно користувалася житловим будинком і земельною ділянкою, несла витрати на їх утримання, сплачувала комунальні платежі та сприймалася оточуючими як власник майна. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер. Після смерті ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 спадкові права на спірне майно жодною особою оформлені не були. З 2010 року потенційні спадкоємці майном не користувалися, до місця його знаходження не приїздили та будь-яких прав на нього не заявляли. Зважаючи на викладені обставини, просила судвизнати за нею право власності на житловий будинок та прибудинкові споруди, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку набувальної давності. Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 15 квітня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням суду, представник позивачки подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування фактичних обставин справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що факт того, що титульним власником спірного житлового будинку є ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також факт прийняття спадщини, але не оформлення спадкових прав ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , був встановлений судом та підтверджений матеріалами справи. Також під час розгляду справи встановлено, що після смерті ОСОБА_5 його спадщину ніхто не прийняв, а ОСОБА_2 , який проживає на території російської федерації, спадкові права на належну йому частку будинку не оформив. У цій частині позивачка погоджується з висновками суду. Разом з тим, вона не погоджується з висновками суду щодо недоведеності добросовісного, відкритого та безперервного володіння спірним майном протягом понад десяти років, оскільки такі обставини підтверджуються належними та допустимими доказами. Зокрема, факт володіння позивачкою будинком з 18 червня 2010 року по теперішній час підтверджується довідкою Верхньосироватської сільської ради № 190/03-29 від 20 березня 2025 року. Крім того, у позивачки наявні оригінали правовстановлюючих документів на будинок, технічний паспорт, а також оригінали свідоцтв про смерть ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Доказом фактичного користування будинком є також договір сервісного (технічного) обслуговування системи газопостачання та газового обладнання, укладений щодо спірного будинку, в якому користувачем зазначена саме ОСОБА_1 . Висновок суду про те, що позивачці з 2010 року було достеменно відомо про наявність спадкоємця та власника спірного будинку ОСОБА_2 , не відповідає обставинам справи та наявним доказам. Із показань свідків убачається, що на момент вселення до будинку позивачці не було відомо ні про коло спадкоємців, ні про особу власника майна. Про можливого спадкоємця ОСОБА_2 вона дізналася лише у 2025 році під час оформлення документів для звернення до суду, тобто після спливу десятирічного строку відкритого та безперервного володіння майном. Крім того, ОСОБА_5 передав позивачці документи на будинок та повідомив, що майно йому не потрібне. Ці обставини також підтверджені показаннями свідків. Отже, висновки суду про обізнаність позивачки щодо власника будинку та про відсутність ознак відмови спадкоємців від майна не ґрунтуються на належних доказах. Відповідачі не скористалися правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. В судовому засіданні представник позивачки підтримав доводи апеляційної скарги. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлялись належним чином. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Наведеним вимогам законодавства оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до свідоцтва про право особистої власності від 28 грудня 1988 року житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належав на праві особистої власності ОСОБА_3 (а.с. 9). Рішенням виконкому Верхньосироватської сільської ради народних депутатів від 30 липня 1993 року № 36 ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку площею 1800 кв. м за вказаною адресою, з яких 510 кв. м під житловим будівництвом та 1290 кв. м для ведення селянського господарства (а.с. 12). Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії СМ № 021761 ОСОБА_3 належала земельна ділянка площею 0,18 га за вказаною адресою (а.с. 13). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 16). За довідкою Верхньосироватської сільської ради від 25 квітня 2025 року № 03-29/241 на день смерті ОСОБА_3 проживала та була зареєстрована за вказаною адресою разом із дочкою ОСОБА_4 , зятем ОСОБА_5 та онуком ОСОБА_2 . Заповіт від її імені не складався та не посвідчувався (а.с. 17). З повідомлення Сумського обласного державного нотаріального архіву від 02 жовтня 2025 року встановлено, що відомості про спадкову справу після смерті ОСОБА_3 у спадковому реєстрі відсутні (а.с. 67). ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 18). Згідно з довідкою Верхньосироватської сільської ради від 19 березня 2025 року № 03-29/185 на день смерті ОСОБА_4 проживала разом із чоловіком ОСОБА_5 , сином ОСОБА_2 та онуком ОСОБА_6 . Заповіт від її імені не складався та не посвідчувався (а.с. 19). З копії спадкової справи після смерті ОСОБА_4 встановлено, що 02 березня 2009 року ОСОБА_2 звернувся до Сумської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, до складу якої входить спірний житловий будинок (а.с. 7481). Довідкою Верхньосироватської сільської ради від 19 березня 2009 року № 217, яка міститься у спадковій справі, підтверджується, що ОСОБА_2 проживає в російській федерації з 2006 року по теперішній час (а.с. 79). ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 22). Згідно довідки Верхньосироватської сільської ради від 08 липня 2025 року № 03-29/417, на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 разом із ОСОБА_2 (а.с. 23). Станом на 14 березня 2025 року за адресою спірного будинку зареєстрований лише ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою Верхньосироватської сільської ради від 19 березня 2025 року № 181/03-29 (а.с. 21). Довідкою Верхньосироватської сільської ради від 20 березня 2025 року № 190/03-29 підтверджується, що ОСОБА_1 проживає у спірному будинку з 18 червня 2010 року по теперішній час (а.с. 24). Також до матеріалів справи долучено договір від 15 листопада 2024 року на сервісне обслуговування системи газопостачання та обладнання побутового споживача, а також договір на виконання робіт від 20 листопада 2024 року, укладені щодо спірного будинку, користувачем за якими зазначена ОСОБА_1 (а.с. 26, 28-30). З довідки ТОВ «Сумигазбуд» від 22 листопада 2024 року встановлено відсутність заборгованості за користування природним газом за цією адресою (а.с. 27). Згідно з рахунком за послуги з розподілу природного газу за березень 2025 року заборгованість відсутня, при цьому особовий рахунок відкритий на ім`я ОСОБА_2 (а.с. 32). Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що позивачці за час користування будинком на момент подання позову до суду достеменно було відомо про те, що власником є ОСОБА_2 , який на даний час перебуває в російській федерації, при цьому безспірних та належних доказів про те, що він відмовився від своєї власності на спірний будинок, який йому належить в порядку спадкування після смерті матері та залишив без нагляду належне майно не надано, а навпаки відповідно до наданих пояснень позивачкою в судовому засіданні, той просив її не лишати хату, щоб її не розікрали. Суд також зазначив, що не є підставою для виникнення у позивачки права власності за набувальною давністю її проживання у будинку, утримання його у належному стані та здійснення оплати житлово-комунальних послуг. Із урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування наслідків володіння майном за набувальною давністю, що передбачені положеннями статті 344 ЦК України. Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України). Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. Отже, умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. За змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності добросовісність заволодіння майном. Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, а також у постановах Верховного Суду від 15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20, від 23 грудня 2025 року у справі № 535/885/23. Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первісних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація). Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. У постановах від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21, від 15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20, від 21 лютого 2024 року у справі № 756/6953/2017 Верховний Суд зазначив, що позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 липня 2025 року у справі № 643/13004/23. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 зазначила про те, що підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Такий правовий висновок викладений і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2026 року у справі № 308/14827/22 (провадження № 61-14122ск25) . За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. Позивачка, звертаючись до суду з цим позовом, зазначила, що у червні 2009 року їй запропонувала сестра ОСОБА_5 переїхати до спірного будинку, в якому ніхто не проживав. Позивачка вселилася у зазначений будинок зі згоди ОСОБА_5 , який разом з ОСОБА_2 є спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 ОСОБА_5 , за твердженням позивачки, висловив можливість оформити на неї право власності за її бажанням, а також передав оригінали документів на будинок. Таким чином, фактичне володіння позивачки спірним майном виникло на підставі усної домовленості з одним із власників будинку ОСОБА_5 . За таких обставин володіння позивачки не було самостійним, а виникло за волею конкретної особи та мало похідний характер. При цьому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належних та допустимих доказів, які б вказували на те, що ОСОБА_2 відмовився від своєї власності на спірний будинок, який йому належить в порядку спадкування після смерті матері, не надано. Отже, позивачка не набула володіння спірним майном як безхазяйним чи таким, власник якого невідомий. Вказані обставини виключають можливість застосування до спірних правовідносин положень статті 344 ЦК України щодо набуття права власності за набувальною давністю. Спірне майно не було безхазяйним, а мало визначених власників, при цьому позивачка з самого початку знала про відсутність належного правового оформлення угоди та свідомо погодилася на користування майном без належного юридичного титулу. Позивачка заволоділа майном за домовленістю з конкретною особою, знала про відсутність належного правового оформлення та не могла вважатися добросовісним володільцем у розумінні інституту набувальної давності. Встановивши, що позивачка знала про власника спірного будинку з моменту вселення та проживала у ньому за згодою власника, який не відмовлявся від свого права власності на будинок, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вказане майно не може бути об`єктом набувальної давності. Сам по собі факт користування ОСОБА_1 будинком, утримання його в належному стані, проведення капітального та поточного ремонтів, здійснення оплати за житлово-комунальні послуги не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, належної правової оцінки судом обставин справи та не впливають на правильність ухваленого рішення. У відповідності до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За результатами апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу позивачки необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційна скарга залишена апеляційним судом без задоволення, тому відсутні підстави для відшкодування заявнику апеляційної скарги судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд у х в а л и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - адвоката Вакули Вадима Миколайовича залишити без задоволення. Заочне рішення Сумського районного суду Сумської області від 15 квітня 2026 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 10 червня 2026 року. Головуючий - А. П. Сидоренко Судді: Д. В. Сізов М. В. Нестеренко