Постанова 4824 № 756/4352/24

Єдиний унікальний номер справи 756/4352/24 Провадження №22-ц/824/303/2026 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 червня 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Журби С.О., суддів Писаної Т.О., Приходька К.П., розглянувши у порядку письмового провадження справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 липня 2024 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Київська комунальна компанія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У квітні 2024 року позивач звернувся до Оболонського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з неї заборгованість зі сплати житлово-комунальних послуг, посилаючись на неналежне виконання взятих на себе зобов`язань відповідачем. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.03.2016 між позивачем та відповідачем укладено договір про надання послуг з управління, утримання будинків і споруд, прибудинкових територій та сприяння у отриманні комунальних послуг №15/01/1/024. За умовами вказаного договору ТОВ «Київська комунальна компанія» зобов`язалось надавати ОСОБА_1 послуги з утримання будинку, споруд та прибудинкових територій, а також забезпечувати отримання відповідачем послуг з централізованого опалення, гарячого та холодного водопостачання та водовідведення, електропостачання, послуг з охорони за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки відповідач не своєчасно та не у повному обсязі сплачує за надані їй послуги з зовнішньої охорони території будинку у неї утворилась заборгованість за період з квітня 2018 року по лютий 2024 року у розмірі 11 374,73. Позивач з врахуванням строків позовної давності, просить стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги з зовнішньої охорони території будинку за період з березня 2019 року по лютий 2024 року у розмірі 9 681,32 грн. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 15 липня 2024 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Київська комунальна компанія» заборгованість за надані послуг зовнішньої охорони будинку у сумі 9 809,78 гривень та сплачений судовий збір у розмірі 3 028,00 гривень. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, 09 серпня 2024 року відповідач подала апеляційну скаргу, в якій зазначено, що суд першої інстанції постановив оскаржуване судове рішення з порушенням норм матеріального права та без дотримання норм процесуального права, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи і визнав встановленими обставини справи, які не були доведені, зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи. 21 жовтня 2024 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно із ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах даної категорії розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання встановлених законом умов) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла до наступного: Судом в ході розгляду справи встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . 24.03.2016 року між сторонами був укладений договір про надання послуг з управління, утримання будинків і споруд, прибудинкових територій та сприяння в отриманні комунальних послуг № 15/01/1/024, за яким позивач ТОВ «Київська комунальна компанія» виступає виконавцем послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкових територій, а також забезпечує отримання власником квартири послуг з централізованого опалення, гарячого та холодного водопостачання та водовідведення, електропостачання, та надання послуг з охорони. Власник квартири зобов`язується оплачувати виконавцю вартість наданих послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкової території, та компенсувати вартість наданих комунальних послуг та послуг з охорони. Умовами пунктів 2.2, 3.9 Договору про надання послуг №15/01/1/024 та умовами Додаткової угоди № 1 до Договору передбачено, що споживач (власник квартири) сплачує Управляючій компанії компенсацію витрат за послуги з охорони. Сторони в Додатковій угоді визначили, що в разі зміни безпосереднім виконавцем послуг (охоронною компанією) вартості послуг, власник (користувач) квартири приймає та погоджує нову вартість, про яку повідомляється шляхом розміщення відповідних оголошень на сайті управляючої компанії та в будинку, без внесення змін чи доповнень до даної додаткової угоди. Забезпечення позивачем послуг охорони будинку та секцій на виконання умов Договору про надання послуг з управління, утримання будинків і споруд, прибудинкових територій та сприяння у отриманні комунальних послуг № 15/01/1/024 здійснювалося шляхом залучення спеціалізованих охоронних компаній, що підтверджується матеріалами справи. Відповідач своєчасно та у визначеному розмірі не оплачувала спожиті послуги, у зв`язку з чим за нею рахується заборгованість за період з березня 2019 року по лютий 2024 року у загальному розмірі 9 809,78 грн, з яких: 9 681,78 грн - борг з оплати послуг охорони; 64,27 грн - три проценти річних; 64,19 грн - інфляційні нарахування, що підтверджується наданими позивачем розрахунками заборгованості. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що позивач свої зобов`язання за договором про надання послуг виконувало належним чином, надаючи відповідачу як власнику квартири у житловому комплексі послуги з утримання будинку, споруд та прибудинкової території, а також охорони цієї території, при цьому відповідач своєчасно та в належному розмірі не оплачувала спожиті послуги, внаслідок чого утворилася заборгованість. Зважаючи на наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню в повному обсязі. Як убачається з апеляційної скарги, переважна більшість її доводів фактично вже була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне: «Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.» З огляду на зазначене апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи, і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду. Окремо апеляційний суд відхиляє доводи апелянта щодо того, що послуги надаються орендареві земельної ділянки, а відповідач не має зобов`язань з оплати цих послуг. Як вбачається з матеріалів справи, Київською міською радою на підставі договору оренди та відповідних рішень Київської міської ради було виділено дві земельні ділянки, які були передані в строкову оренду компанії-забудовнику ПрАТ «Енергополь-Україна» для будівництва житлового комплексу. Станом на час розгляду справи житловий будинок збудовано та введено в експлуатацію, а відповідач ОСОБА_1 здійснила державну реєстрацію права приватної власності на належній їй об`єкт - квартиру АДРЕСА_1 . З огляду на це, у компанії-забудовника ПрАТ «Енергополь-Україна» відсутні зобов`язання забезпечувати чи фінансувати утримання прибудинкової території та/або фінансувати забезпечення її охорони. Положеннями ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку», визначено, що прибудинковою територією є територія навколо будинку у межах земельної ділянки, на якій розташовані сам будинок та належні до нього споруди і будівлі, та яка є необхідною для обслуговування такого будинку та задоволення житлових, соціальних та побутових потреб власників приміщень, розташованих в будинку. До складу прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку входять (разі їх наявності): вимощення навколо будинку; смуга озеленення вздовж стін будинку, місцевий проїзд, тротуар та смуга вздовж фасаду, яка забезпечує проїзд пожежних машин; майданчики, які призначені для обслуговування мешканців тільки цього будинку: майданчики для відпочинку, для ігор, для занять фізкультурою (спортивні майданчики), а також території зелених насаджень, пішохідні доріжки, що сполучають вказані майданчики між собою; майданчики для сміттєзбірників; майданчики для господарських будівель та споруд; майданчики обладнані для паркування автомобілів; В`їзди та виїзди підземних гаражів та автостоянок. Таким чином, прибудинкова територія окремого багатоквартирного будинку перш за все має відповідне цільове призначення для обслуговування даного будинку, та задоволення потреб співвласників, та включає в себе окремі об`єкти (елементи) завдяки яким і реалізується це призначення. Умовами п. 2.2 укладеного між сторонами справи договору передбачено, що відповідач як власник квартири передала позивачу функції по здійсненню управління житловим комплексом та забезпечення належної його експлуатації, а також забезпечення надання житлово-комунальних послуг. Управляюча компанія ТОВ «Київська комунальна компанія» виступає на умовах цього договору виконавцем послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкових територій, а також забезпечує отримання власником квартири послуг з централізованого опалення, гарячого та холодного водопостачання та водовідведення, електропостачання, та надання послуг з охорони. Зі своє сторони власник квартири прийняв на себе зобов`язання оплачувати послуги утримання будинку, споруд та прибудинкових територій, та компенсувати вартість наданих комунальних послуг з охорони. Не можуть бути прийняті й аргументи апелянта щодо одностороннього внесення управляючою компанією змін до договору в частині компенсації за надання послуг з охорони, оскільки умовами укладеного договору визначено, що позивач у випадку (змін) здорожчання або здешевлення вартості відповідних послуг в односторонньому порядку має право пропорційно змінювати діючі розцінки, завчасно повідомляючи про таку зміну споживачів - за 15 днів до початку їх застосування, але не пізніше дня початку їх застосування. Повідомлення вважається таким, що здійснене належним чином, якщо воно будо розміщено на дошці для оголошень у будинку. При цьому, п. 3 Додаткової угоди № 1 до Договору сторонами було погоджено, що в разі зміни безпосереднім виконавцем послуг (охоронною компанією) вартості послуг, власник (користувач) приймає та погоджує нову вартість, про яку повідомляється шляхом розміщення відповідних оголошень на сайті компанії та в будинку, без внесення змін чи доповнень до даної додаткової ухвали. А отже зміна розміру компенсації вартості послуг із зовнішньої охорони, що була визначена безпосереднім виконавцем послуг - спеціалізованою охоронною компанією, є законною та не створює наслідку у вигляді нікчемності договору чи змін до нього, з огляду на що твердження апелянта щодо нікчемності чи удаваності правочину є неспроможними. Безпідставними також є посилання апелянта щодо незаконності рішення суду першої інстанції через ненадання оцінки доводам, наведених у відзиві. Подані сторонами процесуальні документи були долучені судом до матеріалів справи, кожна із сторін в повній мірі реалізувала свої процесуальні права щодо доведення до суду та до іншої сторони в письмовій формі своєї позиції відносно позовних вимог та суті спору. Статтею 265 ЦПК України визначено вимоги щодо складання мотивувальної частини судового рішення. Разом з тим, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Для аналізу питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, необхідно враховувати висновки, зроблені Європейським судом з прав людини від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди надавати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Інші доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають. Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів уважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, а отже, у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 липня 2024 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий С.О. Журба Судді Т.О. Писана К.П. Приходько