Постанова 4824 № 752/5807/25

Єдиний унікальний номер справи № 752/5807/25 Провадження № 22-ц/824/2768/2026 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 березня 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Журби С.О., суддів Писаної Т.О., Приходька К.П., за участю секретаря Павлової В.В., розглянувши справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 серпня 2025 року у справі за позовом комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення, послуги постачання гарячої води, послуги з теплової енергії та абонентське обслуговування, В С Т А Н О В И В : 04 березня 2025 року позивач звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з вказаним позовом до відповідачів. На обґрунтування позовних вимог зазначено, що до 01.05.2018 послуги з надання централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 , здійснювало ПАТ «Київенерго», яке на підставі договору № 602-18 від 11.10.2018 про відступлення права вимоги (цесії) передало право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 01.05.2018 року послуг з централізованого та гарячого водопостачання. Таким чином, позивач прийняв право вимоги до відповідачів по заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води, спожиті до 01.05.2018, у розмірі 16 986,67 грн З 01.05.2018 КП «Київтеплоенерго» є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 . З 01.11.2021 КП «Київтеплоенерго» є виконавцем послуг з централізованого постачання теплової енергії та з постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачі є споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 . Від послуг централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлялись (не відключалися). Відповідачі своєчасно не сплачували за спожиті послуги, в результаті чого утворилась заборгованість: за період до 01.05.2018 за послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 16 986,67 грн, нараховані на зазначену суму заборгованості 3 % річних у розмірі 511 грн та інфляційні втрати у розмірі 2072,37 грн; за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 за послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 49091,98 грн, нараховані на зазначену суму заборгованості 3 % річних у розмірі 1476,79 грн та інфляційні втрати у розмірі 5989,22 грн; за період з 01.11.2021 за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 10323,60 грн, нараховані на зазначену суму заборгованості 3 % річних у розмірі 246,87 грн, пеня у розмірі 157,41 грн та інфляційні втрати у розмірі 1018,95 грн; за період з 01.11.2021 за послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 44998,06 грн, нараховані на зазначену суму заборгованості 3 % річних у розмірі 1073,69 грн, пеня у розмірі 725,70 грн та інфляційні втрати у розмірі 4564,85 грн; зі сплати внесків за абонентське обслуговування з послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1184,82 грн, зі сплати внесків за абонентське обслуговування з послуг з постачання гарячої води у розмірі 619,45 грн, що разом становить 141041,44 грн. Просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь зазначену заборгованість та судові витрати. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 20 серпня 2025 року позов задоволено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 18 вересня 2025 року відповідач ОСОБА_1 та 22 вересня 2025 року відповідач ОСОБА_2 , направили апеляційні скарги, у якій зазначили, що оскаржуване рішення вважають незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішеннях суду, дійсним обставинам справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими. У зв`язку з цим апелянти просили апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Крім того, апелянт просив вирішити питання про стягнення судових витрат. Станом на день розгляду справи відзивів на апеляційні скарги до суду не надходило. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У судове засідання, призначене на 12 березня 2026 року, з`явився представник позивача Попова С. О., який просив апеляційний суд залишити апеляційну скаргу без розгляду. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про розгляд справи належним чином повідомлялися, про причини неявки суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надавали. На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з`явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16. Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Апеляційний суд вважає за можливе здійснити спільний розгляд двох апеляційних скарг в межах одного апеляційного провадження з ухваленням однієї постанови, з огляду на те, що обидві апеляційні скарги подані у межах однієї цивільної справи, стосуються одного процесуального рішення суду першої інстанції, ухваленого у межах одного провадження, та випливають із єдиних спірних правовідносин. Крім того, спільний розгляд апеляційних скарг сприятиме повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванню обставин справи, забезпеченню процесуальної економії та ухваленню узгодженого судового рішення. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги зазначив, що відповідачі зареєстровані та проживають у спірній квартирі й є споживачами житлово-комунальних послуг, які надавалися позивачем та його правопопередником; право вимоги за заборгованістю, що виникла до 01.05.2018, правомірно перейшло до позивача на підставі договору відступлення права вимоги; між сторонами існують зобов`язальні правовідносини щодо надання та оплати житлово-комунальних послуг, при цьому договори є публічними договорами приєднання та вважаються укладеними в силу закону; відповідачі від отримання послуг у встановленому порядку не відмовлялись, послуги фактично споживали, однак належним чином їх не оплачували, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, розмір якої підтверджується належними та допустимими доказами; на відповідачів, як солідарних боржників, покладено обов`язок з оплати заборгованості, а позивач має право вимагати її стягнення як солідарно, так і з кожного окремо; нарахування 3% річних, інфляційних втрат та пені здійснено правомірно відповідно до вимог закону; підстав для застосування строків позовної давності не встановлено з огляду на їх переривання та зупинення на період дії карантину і воєнного стану; у зв`язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі. Як убачається з доводів апелянтів, переважна їх більшість фактично повторюють позицію, яка була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне: «Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.» З огляду на зазначене апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи, і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду. Суд апеляційної інстанції перевіряє законність судових рішень виключно в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, та розглядає лише ті доводи, які викладені в апеляційній скарзі, не виходячи за їх межі та не бере до уваги інші доводи, які не були належно відображені у відповідному процесуальному зверненні. Доводи апеляційних скарг містять твердження про неправильність здійсненого позивачем розрахунку заборгованості, зокрема у зв`язку з тим, що право вимоги перейшло до позивача у 2018 році, а відтак, на думку апелянтів, розрахунок мав здійснюватися виключно з цього періоду. Апелянти також зазначають, що заборгованість була нарахована станом на 2018 рік, тобто за період, коли надавачем послуг було ПАТ «КИЇВЕНЕРГО», що, на їх переконання, свідчить про відсутність належного та правильного розрахунку. Водночас із матеріалів справи встановлено, що з 01 травня 2018 року Комунальне підприємство «Київтеплоенерго» є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 . З 01 листопада 2021 року зазначене підприємство є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та гарячої води за цією ж адресою. Також установлено, що відповідачі є споживачами відповідних житлово-комунальних послуг за вказаною адресою. Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з доводами апелянтів щодо неправильності розрахунку заборгованості. Матеріали справи містять розрахунки заборгованості як за період до 2018 року, так і після нього. При цьому нарахування заборгованості за послуги, надані до 01 травня 2018 року ПАТ «КИЇВЕНЕРГО», є правомірним, оскільки Комунальне підприємство «Київтеплоенерго» є правонаступником зазначеного товариства на підставі договору відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18. Позивачем надано до суду розрахунок заборгованості за послуги, надані ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» до 01 травня 2018 року, який містить відомостей про здійснення відповідачами оплат після переходу права вимоги до позивача. Крім того, до матеріалів справи долучено розгорнуті розрахунки заборгованості, переданої за вказаним договором цесії, укладеним між ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» та Комунальним підприємством «Київтеплоенерго». Надані позивачем розрахунки містять повну та детальну інформацію щодо сум помісячних нарахувань, їх структури та загального розміру заборгованості. Натомість відповідачами не подано власного розрахунку заборгованості із належним обґрунтуванням його правильності та повноти на спростування доводів позивача. Отже, відповідачами не надано належних і допустимих доказів, які б спростовували визначений позивачем розмір заборгованості, а також не доведено належного виконання зобов`язань щодо оплати житлово-комунальних послуг. За таких обставин такі доводи апеляційних скарг є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний, оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Згідно з ст.ст. 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості. Правовідносини з постачання фізичним особам централізованого опалення та постачання гарячої води регулюються Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодних та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення від 21 липня 2005 р. № 630 (далі - Правила). Згідно зі ст. 6 Закону України «Про теплопостачання» державна політика у сфері теплопостачання базується на принципах: зокрема, забезпечення захисту прав та інтересів споживачів; забезпечення впровадження засобів обліку і приладів регулювання споживання теплової енергії. Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 6 Закону Україну «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» обслуговування вузлів комерційного обліку здійснюються оператором зовнішніх інженерних мереж відповідно до цього Закону з урахуванням вимог Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність». Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону Україну «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» рахунки на оплату наданої комунальної послуги формуються виконавцем або визначеною власником (співвласниками) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, на основі показань вузла комерційного обліку відповідної комунальної послуги згідно з вимогами статей 9-11 цього Закону. Відповідно до п. 12 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. № 630, які були чинним на час спірних правовідносин, у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі (об`єму) квартири (будинку садибного типу) за умови здійснення власником, балансоутримувачем будинку та/або виконавцем заходів з утеплення місць загального користування будинку. У разі нездійснення таких заходів споживач не сплачує за опалення місць загального користування будинку. У разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії у багатоквартирному будинку, де окремі або всі квартири обладнані квартирними засобами обліку теплової енергії, споживачі, які не мають таких засобів обліку та які не передали виконавцю показання квартирних засобів обліку теплової енергії, оплачують таку послугу за показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії пропорційно опалюваній площі (об`єму) квартири, не враховуючи витрати теплової енергії виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат тепла за показаннями усіх квартирних засобів обліку. Плата за послуги нараховується згідно з показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії, а у разі його відсутності (несправності) за нормативами (нормами) споживання у таких випадках: у разі відсутності засобів обліку теплової енергії, встановлених у квартирі (будинку садибного типу); у разі несправності квартирних засобів обліку, що не підлягає усуненню, з моменту її виявлення; у разі відсутності у виконавця показань квартирних засобів обліку теплової енергії за розрахунковий період з подальшим перерахунком відповідно до пункту 18 цих Правил. Апеляційним судом встановлено, що КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» здійснює надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води споживачам в будинку за адресою: АДРЕСА_1 . До 01 травня 2018 року надання таких послуг здійснювало ПАТ «КИЇВЕНЕРГО». 11 жовтня 2018 року між ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» та КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» був укладений договір №602-18 про відступлення права вимоги (цесії). За умовами договору ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» відступило право вимоги, а КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання з урахуванням оплат, що отримані ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» до дати укладення цього договору. Відповідачі, будучи споживачами послуг з центрального опалення та гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 , неналежним чином виконували свої зобов`язання по оплаті послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання. Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов законного і обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачів заборгованості на користь КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО». Крім того, апелянти вважають, що суд першої інстанції безпідставно не застосував строки позовної давності. У поданих апеляційних скаргах вони зазначають, що відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України на період дії воєнного стану перебіг позовної давності зупиняється. Виходячи з цього, на їх думку, для визначення періоду, за який могли бути заявлені позовні вимоги, необхідно здійснювати зворотний відлік від дати введення воєнного стану (24.02.2022) із відніманням трирічного строку позовної давності, що приводить до 24.02.2019. Отже, апелянти вважають, що вимоги могли охоплювати лише період після 24.02.2019, тоді як вимоги за попередній період заявлені з пропуском позовної давності та підлягають відхиленню. Колегія суддів не може погодитися з доводами апелянтів про застосування позовної давності та зазначає наступне з цього приводу: Відповідно до положень ст. ст. 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до частини 3 та 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки обов`язок щодо сплати за послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води виникає у споживача кожного місяця, позовна давність підлягає застосуванню до кожного з платежів окремо. У відповідності до положень ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається серед іншого вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. В даному випадку позивач просив стягнути заборгованість за період з 01 липня 2015 року по 01 травня 2018 року та за період з 01 травня 2018 року по 01 листопада 2021 року. При цьому відповідачами було здійснено часткову оплату заборгованості, а саме: за квітень 2016 року - 347,09 грн; за квітень 2017 року - 1 000,00 грн; за травень 2017 року - 1 200,00 грн; за жовтень 2017 року - 1 500,00 грн; за грудень 2017 року - 200,00 грн; за травень 2018 року - 1 000,00 грн; за грудень 2018 року - 1 000,00 грн; за січень 2019 року - 500,00 грн. Будь-яких заперечень щодо зазначених часткових оплат або доказів їх спростування відповідачами до суду не подано. За таких обставин у суду відсутні підстави ставити під сумнів факт здійснення відповідачами відповідних платежів, які свідчать про визнання ними наявної заборгованості. Таким чином, часткові оплати відповідачами заборгованості переривають строк позовної давності, і відповідним чином увесь заявлений до стягнення період, за який нараховувалася заборгованість, знаходиться в межах цього перерваного строку позовної давності. У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 з 12.03.2020 на всій території України встановлено карантин. Законом України від 30.03.2020 №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19, строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Зазначений Закон України від 30.03.2020 №540-ІХ набрав чинності 02.04.2020. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дію якого неодноразово продовжено, зокрема Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні"» від 06.02.2024 №3564-ІХ, яким затверджено Указ Президента «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 05.02.2024 №49/2024 та строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05:30 14.02.2024 на 90 діб, тобто до 14 травня 2024 року. За приписами пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні"» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. На підставі зазначеного, враховуючи переривання строку позовної давності сплатою відповідачами заборгованості, те, що на всій території України запроваджено карантин з 12.03.2020 року до 30.06.2023 року, а під час дії карантину строки, визначені статтею 257 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк дії такого карантину, введення на території України воєнного стану з 24 лютого 2022 року, який було неодноразово продовжено та який діє й на час розгляду, а перебіг позовної давності, визначений Цивільним кодексом України, зупиняється на строк дії такого стану, то подання позову 04 березня 2025 року здійснено в межах строку позовної давності. Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні апелянтом норм матеріального і процесуального права. Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновки суду першої інстанції. З огляду на викладене, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 263, 360, 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 серпня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий С.О. Журба Судді Т.О. Писана К.П. Приходько