Постанова Київський апеляційний суд № 372/720/26

Єдиний унікальний номер справи № 372/720/26 Провадження № 33/824/2140/2026 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 квітня 2026 року суддя Київського апеляційного суду Журба С.О., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Обухівського районного суду Київської області від 06 березня 2026 року, прийняту відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ст. 124, та ч.1 ст.130 КУпАП, В С Т А Н О В И В : Відповідно до протоколу від 31 січня 2026 року серії ЕПР 1№ 580182, 31.01.2026 року близько 17 год. 25 хв. Київська область, Обухівський р-н., с. Щербанівка, вул. Шевченка, поблизу буд. 54 на перехресті нерівнозначних доріг по вул. Шевченка водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Opel Astra н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по другорядній дорозі, не надала переваги в русі автомобілю Renault Duster н.з. НОМЕР_2 , який рухався по головній дорозі, внаслідок чого відбулося зіткнення. При ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушила п. 2.3.б та п. 16.11 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ст. 124 КУпАП. Крім того, відповідно до протоколувід 31 січня 2026 року серії ЕПР 1№ 580193, 31.01.2026 року близько 17 год. 25 хв. Київська область, Обухівський р-н., с. Щербанівка, вул. Шевченка, поблизу буд. 54 на перехресті нерівнозначних доріг по вул. Шевченка водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Opel Astra н.з. НОМЕР_1 , будучи причетною до ДТП, мала ознаки алкогольного сп`яніння, а саме, нечітка мова, різкий запах алкоголю з порожнини рота, від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці події та в медичному закладі в законному порядку відмовилася, чим порушила п. 2.5. ПДР України. Постановою Обухівського районного суду Київської області від 06 березня 2026 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130, ст. 124 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень 00 копійок з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік. Не погоджуючись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову Обухівського районного суду Київської області від 06 березня 2026 року і закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Переглянувши справу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. У судове засідання, призначене на 30 квітня 2026 року, з`явилася ОСОБА_1 та її захисник Базик О.П., доводи наведені в апеляційній скарзі підтримали, просили апеляційну скаргу задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати, провадження у справі закрити. Основними доводами апеляційної скарги було те, що: - в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП, натомість саме порушення правил ОСОБА_2 призвело до зіткнення автомобілів; - після пригоди інші учасники здійснили напад на ОСОБА_1 , застосували до неї фізичну силу, заламали руки, забрали ключі від автомобіля і мобільний телефон. - ОСОБА_1 погодилась пройти огляд в присутності адвоката, на відео не зафіксовано відмови від проходження огляду. Вказані доводи фактично повторюють позицію апелянта, заявлену ним в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Така позиція вже була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й суд апеляційної інстанції. Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року в справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується суд апеляційної інстанції. Окремо апеляційний суд відхиляє доводи апелянта щодо відсутності в її діях порушення ПДР, які призвели до дорожньо-транспортної пригоди, а також щодо того, що пригода сталася з вини іншого водія. Доводи апелянта грунтуються на тому, що автомобіль під керуванням іншого учасника пригоди - ОСОБА_2 знаходився на зустрічній смузі руху, і це частково підтверджується схемою ДТП. При цьому з матеріалів справи вбачається, що водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Opel Astra н.з. НОМЕР_1 , на перехресті нерівнозначних доріг, виїжджала з другорядної дороги на основну дорогу. За приписами п. 16.11ПДР України, на перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається другорядною дорогою, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху. Отже правила дорожнього руху зобов`язують водія, який перебуває на другорядній дорозі надати дорогу тим транспортним засобам, що перебувають на головній дорозі. Тобто ОСОБА_1 , рухаючись по другорядній дорозі, в будь-якому випадку повинна була пропустити транспортний засіб Renault Duster н.з. НОМЕР_2 , який рухався по головній дорозі, незалежно від того в якій смузі руху головної дороги він знаходився. Крім того з наявного в матеріалах справи запису з відеореєстратора вбачається, що автомобіль потерпілого перед пригодою взагалі зупинився, і фактично ОСОБА_1 здійснила наїзд на вже стоячий автомобіль, що додаткового обгрунтовує наявність в її діях порушення ПДР України. Отже саме порушення апелянтом вимог п. 16.11 ПДР України призвело до зіткнення транспортних засобів. Також апеляційний суд вважає неспроможними доводи апелянта щодо відсутності факту відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння. Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами. Отже, виходячи з вищенаведеного правового обґрунтування належним доказом правопорушення є відеозапис, матеріали якого обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. З наявного в матеріалах справи відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 отримала вимогу про проходження огляду на стан сп`яніння за допомогою приладу Драгер, на що відповіла відмовою. Одразу після цього їй було запропоновано проїхати до медичного закладу, на що вона також відповіла відмовою. Таким чином саме в цей момент ОСОБА_1 вже вчинила повний склад адміністративного правопорушення передбаченого ст. 130 КУпАП і таке правопорушення є закінченим. Суд зазначає, що факт відмови водія від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння вже сам по собі утворює склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. В подальшому відбулася зміна позиції водія ОСОБА_1 , однак це жодним чином не може спростовувати наявності вже закінченого адміністративного правопорушення. В той же час навіть з подій, які зафіксовані на відеозаписі в подальшому, не вбачається можливим встановити безумовне погодження апелянта на проходження огляду. Дійсно, ОСОБА_1 на місці зупинки після відмови від проходження огляду змінила свою позицію та висловила згодну їхати на огляд, однак зауважила, що для цього їй потрібно зв`язатися з адвокатом. При цьому, працівники поліції жодним чином не заперечували та не перешкоджали у наданні їй такої можливості. В той же час з відео вбачається, що ОСОБА_1 заявлячи про те, що вона погоджується на огляд, не вчиняє жодних активних дій спрямованих на його проходження. Зокрема, працівниками поліції було запропоновано ОСОБА_1 закрити власний транспортний засіб та сісти в автомобіль працівників поліції, з метою слідування до медичного закладу і викликати туди адвоката, на що вона жодних дій з даного приводу не вчинила. Надалі ОСОБА_1 ще раз уточнила свою позицію, сказавши, що вона згодна проїхати в медичний заклад, проте за умови попереднього доставлення її працівниками поліції додому для знаходження мобільного телефону і виклику адвоката. У відповідь на таку поведінку ОСОБА_1 працівниками поліції було попереджено її про те, що невиконання вимоги про слідування до медичної установи з метою проходження огляду, незважаючи на висловлення нею згоди, буде розцінюватися саме як відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння. Під відмовою від проходження огляду на стан сп`яніння необхідно розуміти свідоме не бажання особи пройти відповідний огляд, яке базується на його внутрішньому переконанні про відсутність необхідності проходити цей огляд в силу існування певних мотивів відомих цій особі і може проявлятися як у активній, так і у пасивній формі, зокрема, шляхом вочевидь явного триваючого у часі ігнорування неодноразових вимог працівника поліції пройти такий огляд. Таким чином за наявності начебто згоди на проходження огляду, водночас не вчинення жодних активних дій спрямованих на проходження такого огляду з боку ОСОБА_1 , правильно були розцінені працівниками поліції як відмову особи від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння. Висунення водієм вимог працівникам поліції про необхідність доставлення її додому не може вважатися обгрунтованою підставою для невиконання вимоги для проходження огляду. Жодні перешкоди ОСОБА_1 в можливості виклику адвоката для надання правничої допомоги з боку працівників поліції не чинилися. Доводи апелянта щодо здійснення нападу на неї зі сторони потерпілих та зі сторони працівників поліції, оскільки останні між собою знайомі, апеляційним судом відхиляються. Дана обставина спростовується матеріалами відеозаписів, з яких вбачається, що після моменту пригоди потерпілий водій вийшов з автомобіля, але безпосередньо близько до ОСОБА_1 не підходив, остання також вийшла з автомобіля і жодних дій як потерпілими так і особами, які були свідками і знаходилися на перехресті в момент ДТП, не вчинялося. Натомість з відео вбачається, що ОСОБА_1 після цього повернулася в салон автомобіля і здійснила спробу залишення місця пригоди. Саме у зв`язку з цим, потерпілий і заволодів ключами від автомобіля ОСОБА_1 , зокрема з метою позбавлення її можливості залишення місця ДТП, про що він прямо повідомив працівників поліції після їх приїзду і віддав їм ключі. Твердження про те, що працівники поліції і потерпілий були знайомі також спростовується і тим, що після приїзду на місце пригоди потерпілий і інша особа представляються працівникам поліції повідомляють свої анкетні дані та те, що вони є потерпілими від ДТП. Така обставина спростовує посилання апелянта про попереднє знайомство поліцейських і потерпілого. Щодо відібрання у ОСОБА_1 посвідчення водія та мобільного телефону, апеляційний суд констатує, що з відео вбачається, що посвідчення водія на момент прибуття поліції знаходились у ОСОБА_1 і на вимогу працівника поліції були надані з численними запереченнями саме нею. Крім того, як стверджувала сама ОСОБА_1 , її мобільний телефон знаходився вдома, що додатково спростовує її твердження. В будь-якому разі суд позбавлений можливості вважати, що відмова ОСОБА_1 від проходження огляду була спричинена якимось зовнішніми чинниками, оскільки це не підтверджено матеріалами справи. Досліджений судом відеозапис інформативний, позбавлений упередженості та суб`єктивного ставлення, є послідовним, містить у хронологічній послідовності необхідні відомості про обставини, які мають значення для правильного розгляду справи. Таким чином, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 та ч. 1 ст.130 КУпАП, була підтверджена на підставі сукупності належних та допустимих доказів, що й було належним чином встановлено судом. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 та ч. 1 ст. 130 КУпАП. Апеляційним судом встановлена невідповідність дійсності тих обставин, якими апелянт обґрунтовує свою апеляційну скаргу. Порушень судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, які були б підставою для скасування чи зміни постанови суду під час апеляційного перегляду справи апеляційний суд не вбачає. Керуючись ст. 294 КУпАП, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Обухівського районного суду Київської області від 06 березня 2026 року, прийняту відносно ОСОБА_1 , залишити без змін. Постанова апеляційного суду є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя С.О. Журба