Постанова Миколаївський апеляційний суд № 489/6188/25

08.06.26 22-ц/812/1130/26 Провадження № 22-ц/812/1130/26 П О С Т А Н О В А іменем України 02 червня 2026 року м. Миколаїв справа № 489/6188/25 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Тищук Н.О., суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В., із секретарем Біляєвою В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , поданої її представником адвокатом Бєловою Родікою Володимирівною, на заочне рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 16 березня 2026 року суддею Микульшиною Г.А., у приміщенні цього ж суду, (повний текст складено того ж дня), у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, у с т а н о в и в: 1.Описова частина Короткий зміст вимог позовної заяви У серпні 2025 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Бєлову Р.В., звернулася до суду з зазначеним вище позовом. Позивачка зазначала, що судовим наказом Ленінського районного суду м. Миколаєва від 03.09.2020 з відповідача на її користь було стягнуто аліменти на утримання доньок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідачу було достеменно відомо про стягнення з нього аліментів, оскільки з вересня 2021 року по жовтень 2023 року з його заробітної плати здійснювалося відрахування аліментів. Крім того вона раніше вже зверталась до суду з позовом про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів. Проте ОСОБА_2 своїх зобов`язань зі сплати аліментів належним чином не виконує, внаслідок чого за період з 01.01.2024 по 01.08.2025 утворилась заборгованість у розмірі 220 164, 31 грн. Позивачкою самостійно здійснено розрахунок пені за прострочення сплати аліментів. За вказаний вище період пеня складає 678 800,06 грн. З урахуванням того, що розмір пені не може перевищувати 100 % розміру заборгованості за аліментами, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів в сумі 220 164,31 грн. Узагальнені доводи інших учасників Відповідач ОСОБА_2 правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 16 березня 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Суд першої інстанції дійшов висновку, що визначений позивачкою розмір заборгованості виник не у вказаний нею період, оскільки станом на 01.01.2024 вже існувала заборгованість зі сплати аліментів, яка складала 197 219,39 грн. У подальшому, починаючи з листопада 2024 року (після постановлення місцевим судом рішення про стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів, яке в наступному було скасовано судом апеляційної інстанції з посиланням на відсутність вини ОСОБА_2 ) розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісячно зменшувався, оскільки відповідачем систематично здійснювалась сплата аліментів, а також щомісяця відбувалась переплата більше ніж 10 000 грн, за рахунок якої здійснювалось зменшення заборгованості. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Бєлова Р.В., посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалите нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Узагальнені доводи апеляційної скарги Апеляційна скарга мотивована тим, що згідно розрахунку заборгованості, складеного державним виконавцем Інгульского ВДВС м. Миколаєва Шелегей Т.В. від 05.08.2025 року, по виконавчому провадженню №63106428 наявна заборгованість зі сплати аліментів, яка за період з 01 січня 2024 року по 01 серпня 2025 року становить 678 800, 06 грн. Станом на 29.12.2023 року заборгованість становила 220 164, 31 грн. Розрахунок було здійснено державним виконавцем з урахуванням довідок Фінансово-економічного управління Служби безпеки України про грошове забезпечення ОСОБА_2 . Боржник розрахунок заборгованості не оскаржував. Сімейним Кодексом України не передбачено випадків, коли вина платника аліментів виключається. В такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Отже, саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Таким чином для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості. Суд першої інстанції помилково зазначив про відсутність вини відповідача у наявності заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 220 164, 31 грн та неправильно застосував положення частини другої статті 196 СК України, а також безпідставно послався на постанову Миколаївського апеляційного суду від 16.07.2025 по справі № 489/914/24, зазначивши, що заборгованість зі сплати аліментів за період з 25.08.2020 по 01.01.2024 року виникла не з вини ОСОБА_2 , при цьому суд першої інстанції не прийняв до уваги той факт, що періодом, за який ОСОБА_1 просить стягнути пеню є 01.01.2024 року по 01.08.2025 року. Узагальнені доводи інших учасників Правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався. 2.

Мотивувальна частина Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки адвоката Бєлової Р.В., дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Встановлені судом першої інстанції обставини справи Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 31.12.2004 року по 14.11.2017 рік, та є батьками неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Судовим наказом Ленінського районного суду м. Миколаєва від 03.09.2020 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходів) боржника, але не менше ніж 50% розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 25 серпня 2020 року до досягнення ОСОБА_6 повноліття, а після цього на утримання ОСОБА_7 в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходів) боржника, але не менше ніж 50% розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до її повноліття. 24.09.2020 року старшим державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрито виконавче провадження № 63106428 з примусового виконання судового наказу. Постановою від 18.06.2021 року виконавче провадження передано до Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментам, за період з 25.08.2020 по 29.12.2023 заборгованість ОСОБА_2 становить 278 667,85 грн. Згідно довідки Головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим від 20.05.2025 за вих. № 76/5/177-738, у період з листопада 2024 року по квітень 2025 року з доходів ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на виконання судового наказу здійснювались відповідні відрахування. Згідно розрахунку заборгованості від 05.08.2025, виконаного державним виконавцем Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління юстиції, за період з липня 2024 року липень 2025 року включно заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів становить 220 164,31 грн. При цьому зі змісту вказаного розрахунку вбачається, що станом на липень 2024 року заборгованість складала 232 550,38 грн. В той же час, згідно розрахунку заборгованості по аліментам від 25.06.2025 вбачається, що за період з 25.08.2020 по червень 2025 року заборгованість ОСОБА_2 станом на 25.06.2025 становить 200 757,45 грн. При цьому зі змісту вказаного розрахунку вбачається, що кожного місяця починаючи з грудня 2024 року у відповідача рахується переплата аліментів більше ніж 10 000 грн. У відповідності до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 04.11.2025, долученого до матеріалів справи відповідачем, встановлено, що за період з липня 2024 по жовтень 2025 року заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів склала 193 272,35 грн. При цьому станом на листопад 2024 року заборгованість становила 305 434,86 грн., а станом на жовтень 2025 року 193 272,35 грн. Починаючи з грудня 2024 року щомісячно заборгованість відповідача зі сплати аліментів зменшувалась, оскільки відповідачем сплачувались аліменти з переплатою, яка зарахована в рахунок погашення заборгованості. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08.11.2024 року по справі № 489/914/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів позовні вимоги задоволено частково, а саме стягнуто з відповідача пеню за прострочення сплати аліментів за період з 25.08.2020 по 01.01.2024 в розмірі 199 212,35 грн. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 17.07.2025 року рішення Інгульського (раніше Ленінського) районного суду м. Миколаєва від 08.11.2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено, з підстав відсутності доказів вини відповідача у несплаті аліментів. У даній справі ОСОБА_1 просить суд стягнути з ОСОБА_2 пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 220 164, 31 грн за період з 01.01.2024 по 01.08.2025 року. Позиція апеляційного суду Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина 3 статті 181 СК України). У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій сумі, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця. Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини. Тобто в разі несплати аліментів у поточному місяці з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки. Відповідно до ч.1 ст.196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Виходячи з аналізу норм глави 49 ЦК України та ст.196 СК України неустойка (пеня) є способом забезпечення виконання зобов`язання, що має на меті сприяти належному виконанню зобов`язання. Пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" роз`яснено, що передбачена ст.196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у вигляді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покласти таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках неустойка стягується за весь час прострочення сплати аліментів. Таким чином, під час вирішення питання про стягнення пені за прострочення сплати аліментів боржником, необхідно брати до уваги фактичні обставини, що зумовили виникнення заборгованості, можливість та обізнаність боржника про необхідність утримувати дитину, у тому числі і на підставі відповідного судового рішення, участь боржника у вихованні дитини, що сприятиме його обізнаності щодо потреб дитини, пов`язаних з її матеріальним забезпеченням. Неустойка (пеня) є видом відповідальності за деліктну поведінку яка передбачає наявність вини саме боржника. Відповідно до ч.3 ст.

549. ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Таким чином пеня може нараховуватись лише на заборгованість яка виникла з вини боржника з початку виконання. У справі, що переглядається, встановлено, що судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання доньок ОСОБА_6 та ОСОБА_7 знаходився на примусовому виконанні у відділах Державної виконавчої служби з 24.09.2020 року. Платник аліментів має постійне місце роботи (служби), де перебуває на виконанні судовий наказ про стягнення аліментів. Згідно довідки Головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим від 20.05.2025, у період з листопада 2024 року по квітень 2025 року з доходів ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на виконання судового наказу здійснювались відповідні відрахування. Перебування ОСОБА_2 на службі в СБУ принаймні з 2020 року, підтверджується обставинами, встановленими Миколаївським апеляційним судом у справі № 489/914/24. Також з постанови Миколаївського апеляційного суду від 16 липня 2025 року вбачається, що державний виконавець Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) постанову від 11 травня 2023 року про звернення стягнення на доходи боржника направляв не за тією адресою, яка була зазначена у довідках фінансово-економічного відділу Управління СБУ, де проходив службу боржник. У зв`язку з цим постанова поверталася державному виконавцю за відміткою про закінчення терміну зберігання. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що як на момент винесення судового наказу - 03.09.2020 року, так і на момент ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, ОСОБА_2 проходив військову службу у Службі Безпеки України де отримував грошове забезпечення. З жовтня 2020 року державному виконавцю було відомо про місце його роботи, проте він не вчинив належних заходів для виконання судового наказу. За таких обставин неможливо стверджувати про наявність вини у несплаті аліментів за період з серпня 2020 року по грудень 2023 року. При цьому, у серпні 2025 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Бєлову Р.В., звернулась до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 пені за період невиконання боржником обов`язку зі сплати аліментів за період 01 січня 2024 року по 01 серпня 2025 року, посилаючись, зокрема, на заборгованість у розмірі 199 212, 35 грн, яка вже існувала на грудень 2023 року і була предметом дослідження Миколаївського апеляційного суду при ухваленні рішення у справі № 489/914/24 (а.с. 19 том І). Як вбачається з довідки від 18.06.2024 року № 21/2-1626, наданої Фінансово-економічним управлінням Служби Безпеки України, з січня по травень 2024 року ОСОБА_2 грошове забезпечення не нараховувалося, а з липня 2024 року по жовтень 2024 року аліменти не утримувалися (а.с. 68 том І, а.с. 1 том ІІІ). При цьому, з наданого державним виконавцем розрахунку заборгованості вбачається, що з листопада 2024 року ОСОБА_2 сплачував аліменти та частково погашав заборгованість. Доказів вини платника аліментів ОСОБА_2 у виникненні заборгованості зі сплати аліментів, які відраховувались уповноваженими особами за місцем його роботи, суду не надано. Також, апеляційний суд враховує, що державний виконавець, на виконанні якого знаходиться судовий наказ, нараховуючи ОСОБА_2 заборгованість за аліментами, не встановив факту порушень з боку посадових осіб, на яких покладено обов`язок відраховувати з заробітної плати ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей у визначеному судовим наказом розмірі. З огляду на вище викладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з повним з`ясуванням обставин справи, є правильним та обґрунтованим. За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України). Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З урахуванням викладеного апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Бєлової Р.В. задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Щодо судових витрат Згідно із підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до вимог частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Однак, оскільки позивачка ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання апеляційної скарги була звільнена, апеляційний суд розподілу чудових витрат не здійснює. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником адвокатом Бєловою Родікою Володимирівною, залишити без задоволення. Заочне рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 16 березня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий Н.О.Тищук Судді: В.В.Коломієць Т.В.Серебрякова --------------------------------- Повний текст постанови виготовлено 08 червня 2026 року