Ухвала КАС ВС № 990/224/26

УХВАЛА 09 червня 2026 року м. Київ справа №990/224/26 адміністративне провадження № П/990/224/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Желтобрюх І.Л., суддів - Білоуса О.В., Блажівської Н.Є., Васильєвої І.А., Яковенка М.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Верховної Ради України, Президента України Зеленського Володимира Олександровича, Міністерства фінансів України, Державної казначейської служби України про повернення вкладів СРСР, - ВСТАНОВИВ: На адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як до суду першої інстанції 04 червня 2026 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Верховної Ради України, Президента України Зеленського Володимира Олександровича, Міністерства фінансів України, Державної казначейської служби України, в якій позивач просить: - визнати незаконною бездіяльність Верховної Ради України при прийнятті Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" в частині невключення витрат на повернення коштів позивачу ОСОБА_1 в розмірі 1 175 238 (однин мільйон сто сімдесят п`ять тисяч двісті тридцять вісім ) грн 40 коп.; - визнати незаконною бездіяльність при розгляді скарги ОСОБА_1 "Про внесення змін в Закон України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" (537/96-ВР), пов`язаніз поверненням коштів померлої мами ОСОБА_2 , громадянки СРСР за вкладом НОМЕР_1 ; - зобов`язати Верховну Раду України внести зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» в частині витрат на повернення коштів СРСР позивачу ОСОБА_1 , в розмірі 1 175 238 ( один мільйон сто сімдесят п`ять тисяч двісті тридцять вісім) грн 40 коп.; - визнати незаконною бездіяльність Президента України Зеленського Володимира Олександровича при прийнятті Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" в частині невключення витрат на повернення коштів СРСР позивачу ОСОБА_1 в розмірі 1 175 238 ( один мільйон сто сімдесят п`ять тисяч двісті тридцять вісім) грн 40 коп.; - зобов`язати Президента України Зеленського Володимира Олександровича підписати Закон України "Про внесення змін в Закон України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" (537/96-ВР), пов`язані з вкладом громадянина СРСР , прийнятий Верховною Радою України після набрання законної сили рішення суду по цьому позові; - зобов`язати Президента України Зеленського Володимира Олександровича підписати Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" в частині витрат на повернення коштів СРСР позивачу ОСОБА_1 в розмірі 1 175 238 ( один мільйон сто сімдесят п`ять тисяч двісті тридцять вісім) грн 40 коп.; - визнати незаконною бездіяльність Міністерства фінансів України при прийнятті Державного бюджету України на 2026 рік в частині не включення витрат на повернення коштів СРСР позивачу ОСОБА_1 в розмірі 1 175 238 ( один мільйон сто сімдесят п`ять тисяч двісті тридцять вісім) грн 40 коп.; - визнати незаконною бездіяльність Міністерства фінансів України при розгляді скарги ОСОБА_1 "Про внесення змін в Закон України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України"; - зобов`язати Міністерство фінансів України: внести зміни в Закон України "Про Державний бюджет України на 2026 рік", встановивши загальну суму коштів СРСР на компенсацію виплат позивачу ОСОБА_1 в розмірі 1 175 238 ( один мільйон сто сімдесят п`ять тисяч двісті тридцять вісім) грн 40 коп.; визначити механізм відновлення грошових заощаджень громадян України, внесених в установи Ощадного банку України і колишнього Укрдержстраху протягом 1992-1994 років та які знаходилися на рахунках Ощадного банку України не менше одного повного календарного року в період 1992-1995 років; визначити механізм проведення першочергових компенсаційних виплат по вкладам померлих вкладників СРСР, відкритих до 01.01.1992; поновити строк на проведення компенсаційних виплат по вкладам СРСР, відкритим до 01.01.1992; здійснити через Закон України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" ( 537/96-ВР ) виплати по вкладам померлих вкладників СРСР відкритим 01.01.1992; встановити в Законі України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" (537/96-ВР) фіксовану суму грошових коштів на 2026 рік в розмірі 17 344 311 821, 23 грн на бюджетну програму на погашення зобов`язань держави по знецінених грошових заощадженнях громадян в установах Ощадного банку СРСР та державних цінних паперів колишнього СРСР; - зобов`язати Державну казначейську службу України здійснити виплату з Державного бюджету України позивачу ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 , IBAN- НОМЕР_3 в банку ПУМБ компенсацію моральної шкоди в розмірі 1 000 000 (одного мільйона) грн.; - зобов`язати Державну казначейську службу України здійснити виплату з Державного бюджету України позивачу ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 , IBAN- НОМЕР_3 в банку ПУМБ компенсацію матеріальної шкоди в розмірі 175 238 (ста сімдесяти п`яти тисяч двісті тридцять восьми) грн 40 коп. Проаналізувавши позовну заяву, колегія суддів Верховного Суду виходить з наступного. Згідно з положеннями частин першої та другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом. Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі. Право особи на доступ до правосуддя гарантоване статтею 55 Основного Закону, положення якого є нормами прямої дії. Відповідно до наведеної статті Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об`єднань і посадових осіб. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. За змістом пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Частиною першою статті 5 цього ж Кодексу передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень. У пункті 3 частини першої статті 4 КАС України міститься визначення поняття "адміністративний суд", згідно із яким - це суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ. За пунктом 5 частини першої статті 4 КАС України адміністративне судочинство - це діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Главою 2 розділу І "Загальні положення" КАС України визначено правила віднесення справ до адміністративної юрисдикції, відповідно до яких КАС України розрізняє предметну, інстанційну та територіальну юрисдикції (підсудність). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Згідно з частиною першої статті 22 КАС України місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди) вирішують адміністративні справи як суди першої інстанції, крім випадків, визначених частинами другою - четвертою цієї статті. Відповідно до частини першої статті 25 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом. При цьому правила виключної підсудності визначенні статтею 27 КАС України, згідно з частиною третьою якої підсудність окремих категорій адміністративних справ визначається цим Кодексом. Частиною четвертою статті 22 КАС України передбачений вичерпний перелік справ, які підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції, а саме: справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Рахункової палати, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів призначення суддів Конституційного Суду України у процесі конкурсного відбору кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, а також Дорадчої групи експертів щодо оцінювання таких кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визначені у статті 266 КАС України, частиною першою якої передбачено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; законності актів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; законності рішень Вищої ради правосуддя, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат; законності бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою. Відповідно до частини другої статті 266 КАС України адміністративні справи про законність дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, а також законність актів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п`яти суддів. Отже, нормами КАС України встановлений вичерпний перелік адміністративних справ, які підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції, а також суб`єктів владних повноважень, які можуть бути відповідачами у таких справах. Інші категорії адміністративних справ, у тому числі з вимогами до інших суб`єктів владних повноважень, які не зазначені у частині четвертій статті 22 КАС України, Верховному Суду як суду першої інстанції не підсудні. Отже, нормами КАС України встановлений вичерпний перелік адміністративних справ, які підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції, а також суб`єктів владних повноважень, які можуть бути відповідачами у таких справах, серед яких є, зокрема, Верховна Рада України, Президент України та відсутні такі суб`єкти, як Міністерство фінансів України і Державна казначейська служба України. Відповідно до частини першої статті 172 КАС України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Згідно з частиною п`ятою статті 172 КАС України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам. Як убачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 об`єднав кілька вимог до різних суб`єктів владних повноважень. Одні з цих вимог - до Верховної Ради України, Президента України, а відтак за правилами виключної підсудності належать до компетенції Верховного суду як суду першої інстанції, тоді як інші вимоги, які звернуті до Міністерства фінансів України, Державної казначейської служби України, не підсудні Верховному Суду, як суду першої інстанції. Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку щодо неможливості об`єднання позивачем в одне провадження позовних вимог, які належать до підсудності (інстанційної) різних судів. Відповідно до частини шостої статті 172 КАС України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства. Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог. Зважаючи на наведене, визначальною умовою для роз`єднання позовних вимог є та обставина, що таке роз`єднання сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства. Зазначений припис спрямований на те, щоб суб`єкт правовідносин міг з дотриманням принципів адміністративного судочинства і конкретних обставин скористатися правом на судовий захист. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що суд вправі з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження для забезпечення виконання завдань адміністративного судочинства, тобто, зокрема, для своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Проте таке роз`єднання може мати місце лише у тому випадку, якщо кожна з виділених вимог може бути предметом розгляду у тому суді, який роз`єднав позовні вимоги, оскільки відповідно до абзацу другого частини шостої статті 172 КАС України розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог. КАС України імперативно врегульовує питання підсудності адміністративних справ, установлюючи певні категорії справ, які підлягають розгляду Верховним Судом як судом першої інстанції та не підлягають розгляду іншими адміністративними судами в разі об`єднання у позові вимог, що хоч і пов`язані між собою, але їх розгляд віднесено до підсудності інших адміністративних судів як судів першої інстанції. Суд зауважує, що згідно з принципом правової визначеності позивач повинен знати наслідки об`єднання ним кількох позовних вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам, для яких Верховний Суд у такому поєднанні не є судом, встановленим законом. Оскільки позивач внаслідок власних помилок і допущених порушень норм процесуального права об`єднав у позовній заяві вимоги, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам та відсутні законні підстави для роз`єднання Верховним Судом заявлених вимог в окремі провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування положень статті 172 КАС України та наявність правових підстав для повернення цієї позовної заяви особі, яка його подала, на підставі пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 9901/189/19, від 19 вересня 2019 року у справі № 9901/62/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 9901/134/20, від 30 вересня 2020 року у справі № 420/3956/20, від 05 грудня 2024 року у справі № 990/308/24, від 26 червня 2025 року у справі № 990/99/25, від 21 липня 2025 року у справі № 990/95/25, від 26 березня 2026 року у справі № 990/331/25. За таких обставин в цьому випадку роз`єднання позовних вимог з їх подальшим розглядом Верховним Судом як судом першої інстанції є неможливим, оскільки КАС України не передбачає можливості розгляду Верховним Судом вимог, заявлених до Верховного Суду, які підсудні окружному адміністративному суду як суду першої інстанції. Згідно з пунктом 6 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу). Враховуючи, що позивачем порушено правила об`єднання позовних вимог, відповідно до пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява підлягає поверненню особі яка її подала. Відповідно до частини восьмої статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Враховуючи викладене, керуючись статтями 22, 160, 169, 172, 266, 294 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Позовну заяву ОСОБА_1 до Верховної Ради України, Президента України Зеленського Володимира Олександровича, Міністерства фінансів України, Державної казначейської служби України про повернення вкладів СРСР і додані до неї документи повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка її подала. Апеляційна скарга на ухвалу Верховного Суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів із дня її підписання. Ухвала Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала Верховного Суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду. Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх Судді О.В. Білоус Н.Є. Блажівська І.А. Васильєва М.М. Яковенко