Постанова 4852 № 340/8255/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 09 червня 2026 року м. Дніпросправа № 340/8255/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач), суддів: Добродняк І.Ю., Суховарова А.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2026 року (суддя Науменко В.В.) у справі №340/8255/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив: 1) Визнати протиправною бездіяльність військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні. 2) Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати. 3) Зобов`язати Військову частину номер НОМЕР_1 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 08 вересня 2022 року по 26 листопада 2025 року, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №

100. В обгрунтування заявлених вимог посилався на те, що з 09.02.2015 по 08.09.2022 проходив військову службу за контрактом у складі військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України. У період з 01.01.2016 по 28.02.2018 відповідач нараховував та виплачував йому індексацію грошового забезпечення у заниженому розмірі, без врахування січня 2008 року як базового місяця. Лише 26.11.2025 на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду в адміністративній справі №340/4122/25 відповідач виплатив індексацію грошового забезпечення за вказаний період в сумі 75 228,16 грн. Вказував, що за затримку повного розрахунку при звільненні для роботодавця статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 (далі - КЗпП України) передбачена відповідальність у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку. З цих підстав, позивач зазначав, що має право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 08.09.2022 по 26.11.2025, розрахованого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 №100 (далі Порядок №100). Також вказував, що має право на отримання компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2026 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не проведення своєчасного остаточного розрахунку при звільненні (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі) ОСОБА_1 за період з 08.09.2022 по 26.11.2025; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.09.2022 по 26.11.2025 в сумі 34519,02 грн.; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати - 26.11.2025. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з такого. Судом першої інстанції зазначено, що оскільки остаточний розрахунок із позивачем було проведено виплатою індексації грошового забезпечення - 26.11.2025 року при звільнені останнього - 08.09.2022 року, то даний факт засвідчує, що відповідачем було допущено протиправну бездіяльність щодо не проведення повного розрахунку з позивачем в день його звільнення. Суд першої інстанції, з урахуванням принципів пропорційності та обгрунтованості, дійшов висновку, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка підлягає виплаті позивачу згідно ст.117 КЗпП України, становить 34519,02грн. Судом першої інстанції також зазначено, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-III дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Суд вказав, що у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати. Суд встановив, що відповідачем не спростовано факту не нарахування та не виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заборгованості по грошовому забезпеченню. Суд дійшов висновку про те, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник посилається на таке. Щодо компенсації втрати частини доходів зазначає, що суд першої інстанції не врахував того факту, що позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації втрати частини доходів, а відповідач в цьому позивачу не відмовляв. Щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зазначає, що судом не в повній мірі застосовано принцип пропорційності відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні та не враховано того, що тривалий період розрахунку пов`язаний, насамперед, з діями позивача, який із затримкою звернувся до суду про стягнення індексації грошового забезпечення. Також зазначає, що одночасне стягнення компенсації втрати частини доходів та середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення таким, що суперечить принципу співмірності, так як середній заробіток за час затримки розрахунку під час звільнення являє собою захід, що повинен спонукати роботодавця до правомірної поведінки, що за своєю природою є аналогічним компенсації втрати частини доходів. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке. Встановлені обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 08.09.2022 р. №39 о/с позивача звільнено у відставку (а.с.8 зв.). Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24.09.2025 у справі №340/4122/25 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з використанням для обчислення індексації коефіцієнтів місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з використанням для обчислення індексації коефіцієнт місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум. 26.11.2025 на виконання вказаного рішення відповідачем нараховано та виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 75 228,16 грн (а.с.9). Отже, остаточний розрахунок з позивачем при звільненні проведено 26.11.2025, а не у день звільнення. Позивач, вважаючи що у нього наявне право на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.09.2022 по 26.11.2025 та компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати грошового забезпечення, звернувся з позовом до суду. За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке. Щодо застосування до спірних відносин положень законодавства про працю, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, в якому визначені основні трудові права працівників. Оскільки спеціальним законодавством, яким врегульовано проходження військової служби, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, то застосуванню підлягають положення трудового законодавства, якими такі питання врегульовані. Таким чином, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби. Положеннями ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Положеннями ст. 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Отже, індексація грошового забезпечення, на яку мав право позивач, повинні були бути виплачені у день звільнення позивача 08.09.2022 року, а факт її несвоєчасної виплати - 26.11.2025 року є підставою для застосування наслідків, які передбачені ст. 117 КЗпП України. Таким чином, оскільки з позивачем здійснено повний розрахунок при звільненні лише 26.11.2025 року, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у спірному випадку наявні підстави для застосування ст.117 КЗпП України. Разом з тим, колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону № 2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо. Відповідно до сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 правового висновку обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. Щодо розміру належної до відшкодування суми, суд апеляційної інстанції зауважує, що застосовуючи критерії, наведені у згаданій Великою Палатою постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру, а саме: в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування Велика Палата Верховного Суду визнала таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23). Отже, для цілей обчислення середнього заробітку у справі, що розглядається, з урахуванням наведених позицій суду касаційної інстанції підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Визначаючи середній заробіток, які підлягає стягненню на користь позивача за час затримки розрахунку при звільненні, судом першої інстанції враховано вищенаведені правові позиції та встановлено таке. Зі змісту довідки від 03.03.2026 року №379 вбачається, що грошове забезпечення позивача за липень та за серпень 2022 року становило 16126,25 грн. Отже, середньоденна заробітна плата позивача становила 520,20 грн (32 252,50 грн (16126,25 грн + 16126,25 грн) / 62 (31 + 31) календарних дні). Суд першої інстанції враховано обмеження, встановлені законодавством, та правильно взято до розрахунку максимально допустимий шестимісячний строк, що становить 182 календарні дні, у зв`язку з чим розмір середнього заробітку за цей період становить 94676,40 грн (182 * 520,20 грн). Судом першої інстанції враховано, що загальний розмір виплат, здійснених позивачу при звільненні у вересні 2022 року становив 131116,89 грн (а.с.31), тоді як невиплачена сума індексації грошового забезпечення, яка підлягала виплаті на день звільнення, становить 75 228,16 грн. Таким чином, розмір усіх виплат під час звільнення мав складати 206345,05 грн (131116,89 + 75228,16), тобто частка невиплачених при звільненні сум складає 36,46%. Відтак, оцінивши наведене у сукупності, суд першої інстанції правильно зазначив, що визначений без урахування критеріїв співмірності розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в загальній сумі 94676,40 грн перевищує розмір простроченої заборгованості, а тому його стягнення у повному обсязі не відповідатиме принципам розумності, справедливості та пропорційності. При цьому, суд першої інстанції, в контексті застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховано, що позивача було звільнено зі служби 08.09.2022 року, а до суду з позовом про нарахування і виплату індексації грошового забезпечення в належному розмірі він звернувся лише 20.06.2025 року (справа №340/4122/25), тобто майже через 3 роки після звільнення. З цих підстав суд першої інстанції обгрунтовано визначив розмір відшкодування пропорційно частці невиплаченої суми, що становить 36,46%, у зв`язку з чим остаточний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 34519,02 грн (94676,40 грн * 36,46%). Стосовно компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати суд апеляційної інстанції враховує, що Верховний Суд вже викладав правові висновки щодо застосування норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ, зокрема у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19. Ухвалюючи постанову у справі №240/11882/19, Верховний Суд виходив із аналізу норм Закону №2050-ІІІ, відповідно до статті 2 якого компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення). Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться). Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. У справі №240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. З покликанням на аналогічні висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, Верховний Суд у справі №240/11882/19 висновував, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Застосовуючи цей висновок у справі №240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений період у зв`язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, Верховний Суд дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів. Такої правової позиції дотримувався і Верховний Суд у справах №120/9475/21-а (постанова від 29.03.2023), №620/7687/21 (постанова від 21.03.2023), №280/5397/19 (постанова від 10.10.2024), №380/1607/24 ( постанова від 24.01.2025), №640/12053/21 (постанова від 29.05.2025). Враховуючи зазначені правові позиції Верховного Суду, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання компенсації втрати частини доходів, оскільки матеріалами справи підтверджуються обставини несвоєчасної виплати позивачу сум грошового забезпечення. Аргументи відповідача про те, що позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації втрати частини доходів, а відповідач в цьому позивачу не відмовляв, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки вказане не свідчить про відсутність у відповідача обов`язку виплатити на користь позивача компенсацію втрати частини доходів, при цьому, враховуючи положення статті 4 Закону №2050-ІІІ, така компенсація повинна бути проведена у тому ж місяці, у якому здійснювалася виплата заборгованості по індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду. Стосовно аргументів відповідача про неможливість одночасного застосування таких видів відповідальності роботодавця, як стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні та компенсації втрати частини доходів, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити те, що стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є відповідальністю роботодавця за порушення прав працівника при звільненні. І така відповідальність, прямо передбачена положеннями КЗпП України та зумовлена виключно неправомірними діями роботодавця. У свою чергу, Законом №2050-ІІІ передбачена не відповідальність роботодавця, а компенсація громадянам (не тільки працівникам) втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати. Хоча така компенсація і є певною мірою відповідальності особи, яка виплачує такий дохід, але насамперед виплата такої компенсації пов`язана з певними чинниками, і не лише з порушенням строків виплати доходів, а і в залежності від індексу інфляції, який склався в період невиплати доходу. Підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України залишити без задоволення, а рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2026 року у справі №340/8255/25 без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, передбачені ст.ст.328, 329 КАС України. Повний текст постанови складено 09.06.2026 Головуючий - суддя Я.В. Семененко суддя І.Ю. Добродняк суддя А.В. Суховаров