Постанова 4852 № 280/5557/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 09 червня 2026 року м. Дніпросправа № 280/5557/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач), суддів: Суховарова А.В., Головко О.В., розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року ( суддя Конишева О.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить суд: визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів достовірної інформації про його виключення з військового обліку відповідно до паперового військового- облікового документу на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в редакції від 19.11.2012, яка була чинна на момент виключення ОСОБА_2 з військового обліку; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести по ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, до Єдиного електронного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» в електронний кабінет у «Резерв+» достовірну/актуальну інформацію про виключення ОСОБА_2 з військового обліку шляхом внесення змін: у графу «Підстава виключення з військового обліку» інформацію «інше» у графу «Категорія обліку» інформацію «Виключеній з військового обліку». у графу «На обліку» інформацію «Виключений з військового обліку». Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.11.2012 його було виключено з обліку військовозобов`язаних на підставі пп.6 п. 6 ст. 37 Закону №2232-XII (засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину). Проте, після набрання чинності змін до Закону №2232-XII ІНФОРМАЦІЯ_4 позивача було поновлено на обліку військовозобов`язаних. Позивач, зазначає, що повторне взяття на військовий облік громадянина на підставі нових законів, який вже був виключений з обліку остаточно в 2012 році, є дією, яка погіршує його існуюче становище, та буде обмеженням його конституційних прав і свобод. Позивач просить позов задовольнити. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року у задоволені адміністративного позову відмовлено. Не погодившись з прийнятим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та прийняти нове судове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вказує, що оскільки позивач вже є виключеним з військового обліку відповідно до п. 6 ч. 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з 30.11.2012, то з цієї дати він є невійськовозобов`язаним та не має обов`язку виконувати вищевказаний закон у зв`язку з тим, що звільнений від виконання військового обов`язку, а тому не може бути повторно взятим на військовий облік. Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 30.11.2012 позивача було виключено з військового обліку відповідно до пп. 6. п. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», як раніше засудженого до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, що підтверджується копією тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 від 25.02.2013. 09.05.2025 засобами поштового зв`язку позивачем до ІНФОРМАЦІЯ_1 було надіслано запит, в якому позивач зокрема просив внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, до Єдиного електронного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» в електронний кабінет у «Резерв+» достовірну/актуальну інформацію про виключення позивача з військового обліку згідно тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 . Відповідач листом від 17.05.2025 повідомив позивача, що він перебуває на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_1 в підкартотеці: «Були раніше засудженні до позбавлення волі за скоєння тяжких або особливо тяжких злочинів» картотеки осіб, які зобов`язані стати на військовий облік. Пунктом 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (зі змінами) визначено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (далі - РТЦК та СП) підлягають громадяни України, які: померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; припинили громадянство України; визнані непридатними до військової служби; досягли граничного віку перебування в запасі. Пунктом 2 пункту 1 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу" (зі змінами) визначено що взяттю на військовий облік військовозобов`язаних підлягають громадяни України, які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань. Пунктом 3 статті 33 глави IV Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зазначено, що військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання. Пунктами 1 та 10 правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів зазначено, що призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні: перебувати і на військовому обліку за задекларованим місцем проживання у відповідних ІНФОРМАЦІЯ_4 ; у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану у разі залишення свого місця проживання стати в семиденний строк з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на військовий облік у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи. У відповідності до частини 1 статті 27 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров`я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. За змістом статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» граничний вік перебування в запасі становить 60 років для усіх категорій, окрім вищого офіцерського складу (65 років). З огляду на наведені положення законодавства та враховуючи, що ви не досягли граничного віку перебування в запасі, тому повинні перебувати на військовому обліку у районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Позивач вважаючи протиправною відмову відповідача щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про його виключення з військового обліку відповідно до паперового військового- облікового документу на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в редакції від 19.11.2012, звернувся до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України» на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє по теперішній час. Згідно з ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII, воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами. Правове регулювання відносин між Державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (в подальшому - Закон № 2232-ХІІ). За змістом ч. 1 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Відповідно до ч. 5 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ, від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Згідно з ч. 7 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ, виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки). Статтею 37 Закону № 2232-ХІІ визначено підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього. Відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній станом на 14.05.2024 р.), виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Судовим розглядом встановлено, що 30.11.2012 позивач був виключений з обліку військовозобов`язаних на підставі пп.6 п. 6 ст. 37 Закону №2232-XII (засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину). 09.05.2025 засобами поштового зв`язку позивачем до ІНФОРМАЦІЯ_1 було надіслано запит, в якому позивач зокрема просив внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, до Єдиного електронного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» в електронний кабінет у «Резерв+» достовірну/актуальну інформацію про виключення позивача з військового обліку згідно тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 . Відповідач листом від 17.05.2025 повідомив позивача, що він перебуває на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_1 в підкартотеці: «Були раніше засудженні до позбавлення волі за скоєння тяжких або особливо тяжких злочинів» картотеки осіб, які зобов`язані стати на військовий облік. Пунктом 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (зі змінами) визначено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (далі - РТЦК та СП) підлягають громадяни України, які: померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; припинили громадянство України; визнані непридатними до військової служби; досягли граничного віку перебування в запасі. Пунктом 2 пункту 1 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу" (зі змінами) визначено що взяттю на військовий облік військовозобов`язаних підлягають громадяни України, які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань. Пунктом 3 статті 33 глави IV Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зазначено, що військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання. Пунктами 1 та 10 правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів зазначено, що призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні: перебувати і на військовому обліку за задекларованим місцем проживання у відповідних РТЦК та СП; у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану у разі залишення свого місця проживання стати в семиденний строк з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на військовий облік у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи. У відповідності до частини 1 статті 27 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров`я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. За змістом статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» граничний вік перебування в запасі становить 60 років для усіх категорій, окрім вищого офіцерського складу (65 років). З огляду на наведені положення законодавства та враховуючи, що ви не досягли граничного віку перебування в запасі, тому повинні перебувати на військовому обліку у районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Суд апеляційної інстанції зазначає, що у зв`язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-IX, який набрав законної сили 18.05.2024 (в подальшому - Закон № 3633-ІХ), редакція ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ зазнала змін, внаслідок яких, п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ було виключено. За змістом ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній станом з 18.05.2024), виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі. Крім того, 18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (в подальшому - Порядок № 560). Згідно п. 4 розділу «Загальні питання» Порядку № 560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані: особи, звільнені з військової служби у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади; особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України; особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ; засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин. Отже, з 18.05.2024 редакція ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, більш того, з цього часу передбачена можливість особи, яку раніше було засуджено до позбавлення волі, за вчинення тяжкого злочину. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що з 18.05.2024 громадяни України, які раніше перебували на військовому обліку та були виключені з військового обліку військовозобов`язаних на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній до 17.05.2024), підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних, оскільки відпала підстава, за якою їх було виключено з військового обліку. Щодо доводів апеляційної скарги про незворотність дії законів та інших нормативно-правових актів у часі, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-з закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з цього правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України: випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Так, Конституційний Суд України в Рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп/1997 зазначив, що стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним Законом держави (Преамбула Конституції України). Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України). Також Конституційний Суд України в Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 зазначив, що звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини є їх обмеженням. При цьому колегія суддів зауважує, що законне взяття на військовий облік не може вважатися звуженням змісту та обсягу його існуючих конституційних прав і свобод. Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Проте, перебування особи на військовому обліку не є відповідальністю особи, а тому зміна правового регулювання щодо військового обліку не є підставою для не застосування діючої на час виникнення спірних правовідносин норм права. Законне взяття позивача на військовий облік не може вважатися звуженням змісту та обсягу його існуючих конституційних прав і свобод. При цьому колегія суддів зауважує, що ст. 58 Конституції України не вирішує питання про дію нормативно-правого акта у часі у тому випадку, якщо правовідносини розпочалися до набрання чинності акта, а продовжуються під час дії (набрання чинності) новоприйнятим нормативно-правовим актом, який по іншому регулює правовідносини. При цьому право особи не може існувати на майбутнє. Права особи не можуть накопичуватися протягом дії закону, який в подальшому втратив чинність і ці права регулюються в інший спосіб. Отже, у спірних правовідносинах відсутні підстави стверджувати про наявність зворотної дії закону або іншого нормативно-правового акта в часі, оскільки спірні між сторонами в цій справі правовідносини виникли після 18.05.2024, тобто після внесення відповідних змін до Закону № 2232-XII. Колегія суддів зауважує, що у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили. За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних). На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я. Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (ст. 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону. Однак, у цьому випадку йдеться не про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності, а поновлення військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством.. Разом з тим, законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає інтересам держави, і це не означає погіршення становища особи. Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка висловлена у постанові від 09.04.2026 у справі № 280/6524/24. У зв`язку із внесенням змін до Закону № 2232-XII звужено коло підстав для виключення осіб з військового обліку. Впроваджуючи такі зміни, законодавець мав на меті розширення мобілізаційного ресурсу задля забезпечення обороноздатності держави в умовах дії правового режиму воєнного стану внаслідок збройної агресії російської федерації, що обґрунтовано державним інтересом. Наведені законодавчі зміни не мають ретроактивного характеру, а є нормами прямої дії, що застосовуються до правовідносин, які виникають після набрання ними чинності. Їх метою не є погіршення становища конкретної особи, а забезпечення публічного інтересу - національної безпеки. З часу набрання чинності змін до Закону № 2232-XII, положення закону поширюються на всіх військовозобов`язаних осіб, які не досягли граничного віку перебування в запасі. Колегія суддів також враховує рішення Конституційного Суду України від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019, згідно з яким за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування. Також згідно правових висновків Верховного Суду, викладених зокрема у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 803/1541/16, у разі безпосередньо (прямої) дії Закону в часі, новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності. Якщо під час розгляду заяви особи суб`єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками (справа). У теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду «переживаючої» (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм. Разом з тим, правова визначеність, як елемент верховенства права не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. На думку Конституційного Суду України, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 п. 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22.05.2018 № 5-р/2018). При ухваленні рішення суд першої інстанції правильно керувався приписами законодавства, чинними на час виникнення спірних правовідносин, а саме повторного взяття позивача на військовий облік військовозобов`язаних. Враховуючи вищевикладене, оскільки за чинними нормами статті 37 Закону № 2232-XII позивач не підпадає під категорію осіб, які можуть бути виключеними з військового обліку та є військовозобов`язаним, оскільки відпала підстава, за якою їх було виключено з військового обліку, у зв`язку з чим в уповноважених органів, зокрема у ІНФОРМАЦІЯ_1 , виник обов`язок щодо взяття даної категорії осіб на військовий облік. Отже, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що на час виникнення спірних правовідносин відповідач правомірно взяв на облік позивача та у відповідача були відсутні законні підстави для виключення позивача з військового обліку військовозобов`язаних. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення. Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий - суддя Т.І. Ясенова суддя А.В. Суховаров суддя О.В. Головко