Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/18427/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 09 червня 2026 року м. Дніпросправа № 160/18427/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач), суддів: Суховарова А.В., Головко О.В., розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року (суддя Серьогіна О.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд: визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо поновлення ОСОБА_1 на військовому обліку військовозобов`язаних після виключення з військового обліку військовозобов`язаних 06.05.2024 на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції від 04.05.2024; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію стосовно ОСОБА_1 про виключення з військового обліку на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції від 04.05.2024 згідно відомостей тимчасового посвідчення № НОМЕР_1 , виданого 13.02.2020 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно відомостей тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 , виданого 13.02.2020 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 17.02.2020 взято на військовий облік військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_4 . Надалі позивач 06.05.2024 виключений з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_2 у зв`язку із засудженням за тяжкий злочин, що засвідчено підписом начальника та печаткою ІНФОРМАЦІЯ_1 . З відомостей сформованого у мобільному застосунку «Резерв+» військово-облікового документа в електронній формі, що містить QR-код (номер в реєстрі Оберіг 270920201425163500034) позивач встановив, що інформація у електронному військово-обліковому документі відображається некоректно, а саме: у мобільному застосунку «Резерв+» його категорія обліку військовозобов`язаний, хоча згідно тимчасового посвідчення № НОМЕР_1 ОСОБА_1 06.05.2024 виключено з військового обліку військовозобов`язаних на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції від 04.05.2024. Представником позивача 15.04.2025 направлено адвокатський запит до ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо з`ясування стану розгляду заяви про внесення відомостей щодо виключення з військового обліку військовозобов`язаних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Проте листом № 1/вх/1830 від 25.04.2025 відповідач повідомив, що Законом України № 1169-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» до ст. 37 Закону № 2232-XII внесено зміни, згідно з якими п. 6 ч. 6 даної норми закону виключено. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, тому просить суд задовольнити позовні вимоги. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року у задоволені адміністративного позову відмовлено. Не погодившись з прийнятим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та прийняти нове судове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вказує, що рішення про виключення з військового обліку є остаточним та незворотнім, позивач не повинен перебувати на військовому обліку, окрім випадку, якщо він забажає цього за власним волевиявленням. Заяву на взяття на військовий облік військовозобов`язаних позивач до ТЦК та СП не подавав. На переконання позивача та представника позивача, внаслідок неправильного трактування ст. 58 Конституції України ухвалено незаконне рішення суду. Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Рішення суду від 14.10.2025 суперечить положенням ст. 58 Конституції України та принципу унеможливлення зворотної дії закону в часі, оскільки, внаслідок ухвалення такого рішення позивач, який назавжди втратив статус військовозобов`язаного, що належним чином підтверджується вичерпними доказами та відповідає положенням законодавства України, що діяли на момент виключення, має наслідком зарахування ОСОБА_1 до кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які можуть бути використані для доукомплектування порушенням існуючих конституційних прав і свобод невійськовозобов`язаного позивача. Виключення з військового обліку позивача відбулось згідно положень Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції від 04.05.2024, оскільки норми Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції від 04.05.2024 діяли при виникненні обставин, що слугували підставою для виключення позивача з військового обліку. Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції від 18.05.2024, усіх похідних редакцій та редакції, що діє станом на момент звернення із даною апеляційною скаргою поширює свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття змінами чинності, тому об`єктивно, особи, яких засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину після 18.05.2024 не підлягають виключенню з військового обліку військовозобов`язаних. При цьому позивач продовжує перебувати у статусі невійськовозобов`язаного, оскільки виключений з обліку до 18.05.2024. Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська ОСОБА_1 20.05.2005 за ст.ст. 286 ч. 1, 296 ч. 1, 121 ч. 2, 70 ч. 1 КК України засуджено до 8 років 6 місяців позбавлення волі. За результатами розгляду подання адміністрації КВК-80 Дніпропетровської області та спостережної комісії про умовно-дострокове звільнення з місць позбавлення волі засудженого ОСОБА_1 , який відбував покарання з 13.10.2003, Дзержинським районним судом м. Кривого Рогу 05.08.2011 прийнято постанову у справі № 5-455/11, згідно якої засудженого ОСОБА_1 умовно-достроково звільнено з місць позбавлення волі на не відбутий строк покарання 8 місяців 8 днів. Довідкою про звільнення серії ДНП № 12426 частина «Б» підтверджується, що ОСОБА_1 відбував покарання в установах Державної кримінально-виконавчої служби з 13.10.2003 по 12.08.2011, звідки звільнений за постановою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 05.08.2011 умовно-достроково на не відбутий строк 8 місяців 8 днів на підставі ст. 81 КК України. Згідно відомостей тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 , виданого 13.02.2020 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 17.02.2020 взято на військовий облік військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_4 . Надалі позивач 06.05.2024 виключений з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_2 у зв`язку із засудженням за тяжкий злочин, що засвідчено підписом начальника та печаткою ІНФОРМАЦІЯ_1 . У графі 14 на зворотній сторінці тимчасового посвідчення позивача № НОМЕР_1 наявний запис про виключення ОСОБА_1 06.05.2024 з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_2 у зв`язку із засудженням за тяжкий злочин. З відомостей сформованого у мобільному застосунку «Резерв+» військово-облікового документа в електронній формі, що містить QR-код (номер в реєстрі Оберіг 270920201425163500034) позивач встановив, що у мобільному застосунку «Резерв+» його категорія обліку військовозобов`язаний, хоча згідно тимчасового посвідчення № НОМЕР_1 ОСОБА_1 06.05.2024 виключено з військового обліку військовозобов`язаних на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції від 04.05.2024. 15.04.2025 представником позивача направлено адвокатський запит до ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо з`ясування стану розгляду заяви про внесення відомостей щодо виключення з військового обліку військовозобов`язаних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 № 1/вх/1830 від 25.04.2025 відповідач повідомив, що Законом України № 1169-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» до ст. 37 Закону № 2232-XII внесено зміни, згідно з якими п. 6 ч. 6 даної норми закону виключено. 23.05.2025 представник позивача звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_5 із скаргою на протиправну відмову співробітників ІНФОРМАЦІЯ_2 у внесенні достовірних та документально підтверджених відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. За результатами розгляду скарги листом ІНФОРМАЦІЯ_5 № 195/1/2280 від 30.05.2025 повідомлено про те, що позивач повинен виконувати військовий обов`язок, правила військового обліку, оновити військово-облікові дані в районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання/декларування та може бути призваний на військову службу під час мобілізації, якщо дозволить стан здоров`я, який визначається військово-лікарською комісією. Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо поновлення на військовому обліку військовозобов`язаних після виключення з військового обліку військовозобов`язаних 06.05.2024 на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції від 04.05.2024, звернувся до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України» на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє по теперішній час. Згідно з ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII, воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами. Правове регулювання відносин між Державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (в подальшому - Закон № 2232-ХІІ). За змістом ч. 1 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Відповідно до ч. 5 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ, від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Згідно з ч. 7 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ, виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки). Статтею 37 Закону № 2232-ХІІ визначено підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього. Відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній станом на 14.05.2024 р.), виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Судовим розглядом встановлено, що вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська ОСОБА_1 20.05.2005 за ст.ст. 286 ч. 1, 296 ч. 1, 121 ч. 2, 70 ч. 1 КК України засуджено до 8 років 6 місяців позбавлення волі. Довідкою про звільнення серії ДНП № 12426 частина «Б» підтверджується, що ОСОБА_1 відбував покарання в установах Державної кримінально-виконавчої служби з 13.10.2003 по 12.08.2011, звідки звільнений за постановою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 05.08.2011 умовно-достроково на не відбутий строк 8 місяців 8 днів на підставі ст. 81 КК України. Згідно відомостей тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 , виданого 13.02.2020 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 17.02.2020 взято на військовий облік військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_4 . Надалі позивач 06.05.2024 виключений з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_2 у зв`язку із засудженням за тяжкий злочин, що засвідчено підписом начальника та печаткою ІНФОРМАЦІЯ_1 . У графі 14 на зворотній сторінці тимчасового посвідчення позивача № НОМЕР_1 наявний запис про виключення ОСОБА_1 06.05.2024 з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_2 у зв`язку із засудженням за тяжкий злочин. З відомостей сформованого у мобільному застосунку «Резерв+» військово-облікового документа в електронній формі, що містить QR-код (номер в реєстрі Оберіг 270920201425163500034) позивач встановив, що у мобільному застосунку «Резерв+» його категорія обліку військовозобов`язаний, хоча згідно тимчасового посвідчення № НОМЕР_1 ОСОБА_1 06.05.2024 виключено з військового обліку військовозобов`язаних на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції від 04.05.2024. Суд апеляційної інстанції зазначає, що у зв`язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-IX, який набрав законної сили 18.05.2024 (в подальшому - Закон № 3633-ІХ), редакція ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ зазнала змін, внаслідок яких, п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ було виключено. За змістом ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній станом з 18.05.2024), виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі. Крім того, 18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (в подальшому - Порядок № 560). Згідно п. 4 розділу «Загальні питання» Порядку № 560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані: особи, звільнені з військової служби у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади; особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України; особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ; засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин. Отже, з 18.05.2024 редакція ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, більш того, з цього часу передбачена можливість особи, яку раніше було засуджено до позбавлення волі, за вчинення тяжкого злочину. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що з 18.05.2024 громадяни України, які раніше перебували на військовому обліку та були виключені з військового обліку військовозобов`язаних на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній до 17.05.2024), підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних, оскільки відпала підстава, за якою їх було виключено з військового обліку. Щодо посилання в апеляційній скарзі на рішення Конституційного Суду України в Рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп/1997, колегія суддів зауважує наступне. Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-з закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з цього правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України: випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Так, Конституційний Суд України в Рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп/1997 зазначив, що стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним Законом держави (Преамбула Конституції України). Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України). Також Конституційний Суд України в Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 зазначив, що звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини є їх обмеженням. При цьому колегія суддів зауважує, що законне взяття на військовий облік не може вважатися звуженням змісту та обсягу його існуючих конституційних прав і свобод. Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Проте, перебування особи на військовому обліку не є відповідальністю особи, а тому зміна правового регулювання щодо військового обліку не є підставою для не застосування діючої на час виникнення спірних правовідносин норм права. Законне взяття позивача на військовий облік не може вважатися звуженням змісту та обсягу його існуючих конституційних прав і свобод. При цьому колегія суддів зауважує, що ст. 58 Конституції України не вирішує питання про дію нормативно-правого акта у часі у тому випадку, якщо правовідносини розпочалися до набрання чинності акта, а продовжуються під час дії (набрання чинності) новоприйнятим нормативно-правовим актом, який по іншому регулює правовідносини. При цьому право особи не може існувати на майбутнє. Права особи не можуть накопичуватися протягом дії закону, який в подальшому втратив чинність і ці права регулюються в інший спосіб. Отже, у спірних правовідносинах відсутні підстави стверджувати про наявність зворотної дії закону або іншого нормативно-правового акта в часі, оскільки спірні між сторонами в цій справі правовідносини виникли після 18.05.2024, тобто після внесення відповідних змін до Закону № 2232-XII. Колегія суддів зауважує, що у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили. За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних). На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я. Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (ст. 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону. Однак, у цьому випадку йдеться не про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності, а поновлення військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством.. Разом з тим, законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає інтересам держави, і це не означає погіршення становища особи. Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка висловлена у постанові від 09.04.2026 у справі № 280/6524/24. У зв`язку із внесенням змін до Закону № 2232-XII звужено коло підстав для виключення осіб з військового обліку. Впроваджуючи такі зміни, законодавець мав на меті розширення мобілізаційного ресурсу задля забезпечення обороноздатності держави в умовах дії правового режиму воєнного стану внаслідок збройної агресії російської федерації, що обґрунтовано державним інтересом. Наведені законодавчі зміни не мають ретроактивного характеру, а є нормами прямої дії, що застосовуються до правовідносин, які виникають після набрання ними чинності. Їх метою не є погіршення становища конкретної особи, а забезпечення публічного інтересу - національної безпеки. З часу набрання чинності змін до Закону № 2232-XII, положення закону поширюються на всіх військовозобов`язаних осіб, які не досягли граничного віку перебування в запасі. Колегія суддів також враховує рішення Конституційного Суду України від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019, згідно з яким за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування. Також згідно правових висновків Верховного Суду, викладених зокрема у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 803/1541/16, у разі безпосередньо (прямої) дії Закону в часі, новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності. Якщо під час розгляду заяви особи суб`єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками (справа). У теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду «переживаючої» (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм. Разом з тим, правова визначеність, як елемент верховенства права не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. На думку Конституційного Суду України, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 п. 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22.05.2018 № 5-р/2018). При ухваленні рішення суд першої інстанції правильно керувався приписами законодавства, чинними на час виникнення спірних правовідносин, а саме повторного взяття позивача на військовий облік військовозобов`язаних. Враховуючи вищевикладене, оскільки за чинними нормами статті 37 Закону № 2232-XII позивач не підпадає під категорію осіб, які можуть бути виключеними з військового обліку та є військовозобов`язаним, оскільки відпала підстава, за якою їх було виключено з військового обліку, у зв`язку з чим в уповноважених органів, зокрема у ІНФОРМАЦІЯ_1 , виник обов`язок щодо взяття даної категорії осіб на військовий облік. Отже, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що на час виникнення спірних правовідносин відповідач правомірно взяв на облік позивача та у відповідача були відсутні законні підстави для виключення позивача з військового обліку військовозобов`язаних. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення. Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий - суддя Т.І. Ясенова суддя А.В. Суховаров суддя О.В. Головко