Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/1373/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2026 р. Справа № 440/1373/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 року (ухвалене суддею Молодецьким Р.І.) в справі № 440/1373/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №916230212989 від 01.01.2026 р. про відмову ОСОБА_1 у виплаті допомоги на поховання; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області виплатити ОСОБА_1 допомогу на поховання ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , останніми місцем проживання якої було Полтавська область, Полтавський район, село Таверівка. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 р. задоволено адміністративний позов. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме: Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідач зазначає, що до управління звернувся з заявою №1363 від 25.12.2025 р. ОСОБА_1 щодо виплати допомоги на поховання за померлу матір ОСОБА_2 . Оскільки при опрацюванні згаданої заяви встановлено факт розбіжності у даті народження померлого пенсіонера зазначеної у свідоцтві про смерть серії НОМЕР_1 від 24.12.2025 р., виданого Чутівським відділом ДРАЦС у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (19.12.1936) з даними паспорта наявного в матеріалах паперової та електронної пенсійної справи серії НОМЕР_2 , виданого Чутівським РВ УМВС України в Полтавській області від 06.09.1996 р. (1936), управлінням з питань виплат Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області прийнято рішення від 01.01.2026 р. №916230212989 про відмову у виплаті допомоги на поховання. Зазначає, що за життя, ОСОБА_2 із заявою про зміну особистих даних, зокрема дати народження, до управління не зверталася. Вважає, що права та законні інтереси ОСОБА_1 жодним чином не порушені та позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Позивач подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою ВПО №1623-7001369028 від 25.07.2022 р. ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_3 від 09.05.1959 р. ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Таверівка, Полтавського району, Полтавської області померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що Чутівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції складено актовий запис №217 від 24.12.2025 р. та видано свідоцтво про смерть Серії НОМЕР_1 . 25.12.2025 р. позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області з заявою про виплату допомоги на поховання за померлої матері. За результатом розгляду заяви позивача Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області прийняло рішення від 01.01.2026 р. №916230212989 про відмову у виплаті допомоги на поховання відповідно до ст. 53 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки в паспорті померлої ОСОБА_2 зазначено дата народження - 1936 р., а в наданому заявником свідоцтві про смерть зазначено дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_4 . Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №916230212989 від 01.01.2026 р. про відмову в оформленні та виплаті допомоги на поховання ОСОБА_1 за померлу ОСОБА_2 є протиправним та підлягає скасуванню. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно з ст. 11 Закону України «Про поховання та похоронну службу» від 10.07.2003 р. № 1102-IV, поховання померлого покладається на виконавця волевиявлення померлого. Якщо у волевиявленні померлого немає вказівки на виконання волевиявлення чи в разі відмови виконавця від виконання волевиявлення померлого поховання померлого здійснюється чоловіком (дружиною), батьками (усиновителями), дітьми, сестрою, братом, дідом або бабою, онуком (правнуком), іншою особою, яка зобов`язалася поховати померлого. Виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов`язалася поховати померлого, в установленому законодавством порядку в день звернення видаються: лікарське свідоцтво про смерть - закладом охорони здоров`я; свідоцтво про смерть та довідка про смерть - відділом державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчим органом сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад, консульською установою чи дипломатичним представництвом України. Зазначені документи можуть надаватися за дорученням виконавця волевиявлення померлого або особи, яка зобов`язалася поховати померлого, іншій юридичній чи фізичній особі. Відповідно до ст. 13 Закон України «Про поховання та похоронну справу», виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов`язалася поховати померлого, надається допомога на поховання. Розмір допомоги на поховання та порядок її надання виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов`язалася поховати померлого, встановлює Кабінет Міністрів України, якщо інше не передбачено законом. Розмір допомоги на поховання не може бути меншим за розмір, визначений Кабінетом Міністрів України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в подальшому - Закон №1058-IV). Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону № 1058-IV, у солідарній системі надаються соціальні послуги за рахунок коштів Пенсійного фонду. До соціальних послуг, передбачених цим Законом, належить допомога на поховання пенсіонера. Відповідно до ст. 53 Закону № 1058-IV, у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (в подальшому - Порядок № 22-1). Звернення за допомогою на поховання регламентовано нормами розділу V Порядку № 22-1. Відповідно до п. 5.1 Порядку № 22-1, особа, яка звертається по допомогу на поховання, подає до органу, що призначає пенсію, документ, що посвідчує особу заявника, заяву про виплату допомоги на поховання (додаток 8), свідоцтво про смерть та витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання (додаток 14 до Інструкції з ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.07.2008 р. № 1269/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.07.2008 р. за № 691/15382) або довідку про смерть пенсіонера. У разі реєстрації смерті за межами України подається свідоцтво про смерть або інший документ, що підтверджує факт смерті, виданий компетентним органом іноземної держави. Згідно з п. 5.2 Порядку № 22-1, заява про виплату допомоги на поховання та необхідні документи працівником структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, приймаються у порядку, передбаченому пунктом 4.2 розділу IV цього Порядку, та засобами програмного забезпечення передаються для опрацювання до структурного підрозділу з питань виплати пенсій органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку померлого пенсіонера. Інформація про виплату допомоги на поховання додається до електронної пенсійної справи померлого пенсіонера. Допомога на поховання виплачується в розмірі, визначеному чинним законодавством. Допомога на поховання не виплачується в разі смерті особи, яка перебувала на повному державному утриманні (крім випадків, коли поховання здійснюється членами сім`ї або іншою особою). Суд апеляційної інстанції зазначає, що інших підстав для невиплати допомоги на поховання Порядком №22-1 не передбачено. Відповідно до п. 4.2 Порядку № 22-1, при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб: ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис; надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку; повідомляє про можливості подавати заяви через Веб-портал або засобами Порталу Дія; видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам`ятку (додаток 7). Скановані розписка та пам`ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі; повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_2 відповідно до витягу з реєстру територіальної громади від 09.12.2025 р. народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 та зареєстрована адреса за місцем проживання АДРЕСА_1 . Також, згідно паспорта громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_4 від 19.03.2020 р., виданий 5341, ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 . Як зазначив позивач, за життя ОСОБА_2 , 1936 р.н., перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області та одержувала пенсію по втраті годувальника згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 03.03.2015 р. по дату смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). В період з 19.12.1991 р. по 23.12.2015 р. одержувала пенсію за віком, що не оспорюється відповідачем. Актовим записом №217 від 24.12.2025 р. Чутівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 підтверджується, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Позивач звернувся до пенсійного органу з заявою про виплату допомоги на поховання за померлу ОСОБА_2 , до заяви додав копії: паспорт ОСОБА_1 НОМЕР_5 , довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, свідоцтво про смерть ОСОБА_2 НОМЕР_1 від 24.12.2025 р., витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання №00055550161 від 24.12.2025 р., реквізити банківської карти АТ КБ "ПриватБанк". Судовим розглядом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату йому допомоги на поховання померлої мати, надавши перелік документів згідно з п. 5.1 розд. V Порядку № 22-1. Суд апеляційної інстанції зазначає, що відмовляючи у виплаті допомоги на поховання, відповідач мотивував своє рішення тим, що при перевірці документів, які надав ОСОБА_1 встановлено невідповідність дати народження ОСОБА_2 , а саме: згідно копії паспорта, наявного в пенсійній справі, дата народження померлої ОСОБА_2 - 1936 року, а в наданому заявником свідоцтві про смерть зазначено дату народження - ІНФОРМАЦІЯ_4 . Дослідивши додані документи, які подані позивачем разом з заявою про виплату допомоги на поховання, суд апеляційної інстанції вважає, що подані документи стосуються саме ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 р. в справі ''Рисовський проти України'' (Заява № 29979/04) зазначено, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Суд апеляційної інстанції вважає, що невідповідності в даті народження померлої пенсіонерки ОСОБА_2 у пенсійній справі, яка знаходиться в пенсійному органі жодним чином не може впливати на права особи, яка має право на отримання допомоги на поховання. Крім того, відмовляючи у виплаті допомоги на поховання відповідачем не вказано конкретного документу, який необхідно надати для врегулювання спірного питання, оскільки п. 5.1 Порядку № 22-1 передбачено вичерпний перелік документів необхідних для подання до органу пенсійного фонду для отримання допомоги на поховання, тому суд апеляційної інстанції вважаємо, що прийняте рішення відповідачем про відмову ОСОБА_1 у виплаті допомоги на поховання є необґрунтованим та підлягає скасуванню. Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним спосіб захисту порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №916230212989 від 01.01.2026 р. про відмову ОСОБА_1 в оформленні та виплаті допомоги на поховання за померлу ОСОБА_2 та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області виплатити ОСОБА_1 допомогу на поховання померлої ОСОБА_2 . Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що вимоги апеляційної скарги відповідача необґрунтовані та задоволенню не підлягають. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; п. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 в справі № 440/1373/26 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін