Постанова КЦС ВС № 459/596/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2026 року м. Київ справа № 459/596/24 провадження № 61-9075св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Романівим Сергієм Івановичем, на постанову Львівського апеляційного суду від 16 червня 2025 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Червоноградської міської ради Червоноградського району Львівської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_2 , який за життя заповіту не склав. Після смерті батька відкрилася спадщина на належну йому квартиру АДРЕСА_1 . Вказував, що рішенням Першотравневого міського суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2011 року у справі № 2-391/11 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було розірвано. Після розірвання шлюбу батьків він з матір?ю - ОСОБА_3 переїхали до м. Першотравенська Дніпропетровської області. Відносини між ним та батьком припинились остаточно, вони не підтримували жодних контактів. 25 липня 2014 року його матір уклала шлюб з ОСОБА_4 .Після реєстрації шлюбу вони разом із матір`ю, ОСОБА_4 та його сином від першого шлюбу - ОСОБА_5 почали проживати за адресою: АДРЕСА_2 . З 2013 року здоров`я його матерізначно погіршилося, їй було встановлено спочатку третю, а у подальшому - другу групу інвалідності. Протягом тривалого лікування, він постійно здійснював догляд за матір`ю, допомагав по сімейних справах. Ураховуючи значну територіальну віддаленість та те, що він постійно доглядав за матір`ю, не підтримував з батьком жодних контактів, він дізнався про його смерть лише зі слів матері, яка сама дізналася про це у січні 2024 року. При цьому більше ніхто доглядати за матір`ю не міг, оскільки ОСОБА_5 25 лютого 2022 року був призваний на військову службу під час мобілізації для захисту держави від збройної агресії російської федерації та ІНФОРМАЦІЯ_2 загинув. ОСОБА_4 є пенсіонером і також потребує допомоги. Позивач зазначав, що 30 січня 2024 року він звернувся до нотаріусаіз заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте нотаріус відмовив у прийнятті його документів з посиланням на те, що він пропустив визначений статтею 1270 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) строк для прийняття спадщини та постійно не проживав разом зі спадкодавцем. Посилався на те, що без прийняття спадщини шляхом звернення до нотаріуса із відповідною заявою, вінпозбавлений можливості прийняти спадщину після смерті батька та зареєструвати за собою право власності на спадкове майно. При цьому до нотаріуса, як спадкоємець, він не викликався, повідомлення про відкриття спадщини не отримував. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тривалістю два місяці з дня набрання рішенням суду законної сили. Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції Ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 18 червня 2024 року за клопотанням позивача замінено первісного відповідача - Червоноградську міську раду Червоноградського району Львівської області на належного відповідача - ОСОБА_6 . Ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 19 листопада 2024 року за клопотанням позивача замінено первісного відповідача - ОСОБА_6 на належного відповідача - ОСОБА_2 . Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 27 січня 2025 року у складі судді Отчак Н. Я. позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено ОСОБА_1 додатковий строк для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті батька - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тривалістю два місяці з дня набрання рішенням суду законної сили. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що постійний догляд позивача за матір`ю, значна відстань між місцем відкриття спадщини та місцем його проживання перешкодили ОСОБА_1 з об`єктивних причин подати заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті батька - ОСОБА_2 у встановлений законом шестимісячний строк. Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою Львівського апеляційного суду від 16 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Червоноградського (Шептицького) міського суду Львівської області від 27 січня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 , апеляційний суд виходив із того, що наведена позивачем обставина щодо необізнаності про смерть спадкодавця без установлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини сама по собі є неповажною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини. Суд апеляційної інстанції вказав, щопозивач не довів належними та допустимими доказами, що віддаленість місця відкриття спадщини та його місця проживання є непереборними, об`єктивними та істотними труднощами, в результаті дії яких він не зміг скористатися своїм правом на прийняття спадщини у встановлений законом строк. Зокрема, ОСОБА_2 не був позбавлений можливості у передбачений законом строк звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини із застосуванням засобів поштового зв`язку або до нотаріуса за місцем свого проживання. Апеляційний суд урахував, що надані позивачем докази щодо неможливості подання заяви про прийняття спадщини у зв`язку із хворобою та стаціонарним лікуванням його матері та необхідністю догляду за нею є недостатніми доказами, оскільки охоплюють період до смерті спадкодавця або настали після спливу строку для подання заяви про прийняття спадщини, та не свідчать про наявність об`єктивних та непереборних перешкод для прийняття ОСОБА_2 спадщини. Також суд послався на відповідні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Романів С. І., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Львівського апеляційного суду від 16 червня 2025 року скасувати та залишити в силі рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 27 січня 2025 року. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та рух справи У липні 2025 року касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Романівим С. І., надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 серпня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції, роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України. У вересні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Романівим С. І., мотивована тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягає скасуванню. Вважає, що суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків про відмову у задоволенні позову. Вказує, що він дізнався про смерть батька лише у січні 2024 року, після чого звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Апеляційний суд належно не дослідив всіх обставин у справі, які є поважними та достатніми причинами для того, щоб встановити додатковий строк для прийняття спадщини, оскільки велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємця і місцем відкриття спадщини; необізнаність про смерть батька; необхідність догляду за матір`ю не можуть позбавити його в реалізації права на спадкування. На думку заявника, при вирішенні справи обов`язковому встановленню підлягали обставини виконання нотаріусом положень статті 63 Закону України «Про нотаріат» щодо повідомлення спадкоємців про відкриття спадщини шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі. Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення представник ОСОБА_1 - адвокат Романів С. І., вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 565/1145/17, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У квітні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Брух А. О., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що апеляційний суд повно та правильно встановив обставини справи, надав їм належну правову оцінку та ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, а викладені у касаційні скарзі доводи висновку суду не спростовують, тому просить залишити оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Фактичні обставини справи, встановлені судами Батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданим Відділом реєстрації актів громадянського стану виконавчого комітету Тернівської міської ради Дніпропетровської області 15 березня 1994 року (том 1, а. с. 81). Відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим 03 листопада 2010 року ОСОБА_1 з 03 листопада 2010 року зареєстрований у м. Першотравенську Дніпропетровської області (том 1, а. с. 5-6). Рішенням Першотравневого міського суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2011 року у справі № 2-391/11 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено. Розірвано шлюб, зареєстрований 23 січня 1994 року відділом ЗАГС м. Тернівка Дніпропетровської області, актовий запис № 10, між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , від якого є одна неповнолітня дитина, залишивши позивачці після розірвання шлюбу шлюбне прізвище ОСОБА_8 (том 1, а. с. 76). 25 липня 2014 року ОСОБА_3 зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Першотравенського районного управління юстиції у Дніпропетровській області 25 липня 2014 року, актовий запис №

53. Прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу - ОСОБА_9 (том 1, а. с. 15). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданим Цифровим офісом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повторно 22 січня 2024 року (том 1, а. с. 14). Спадкоємцями першої черги до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 є його мати - ОСОБА_6 та син - ОСОБА_1 . 13 квітня 2023 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Червоноградського районного нотаріального округу Львівської області Вишневської Н. С. із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті брата - ОСОБА_2 (том 1, а. с. 105). На підставі заяви ОСОБА_2 про прийняття спадщини 13 квітня 2023 року приватним нотаріусом Червоноградського районного нотаріального округу Львівської області Вишневською Н. С. було заведено спадкову справу № 21/2023 (номер у Спадковому реєстрі 70522974) ) до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 13 квітня 2023 року № 72135870 (том 1, а. с. 73). 13 квітня 2023 року ОСОБА_6 подала приватному нотаріусу Червоноградського районного нотаріального округу Львівської області Вишневській Н. С. заяву про відмову від спадщини за законом, в якій відмовилася від належної їй частки спадкового майна, що залишилося після смерті її сина - ОСОБА_2 на користь його брата (її сина) - ОСОБА_2 (том 1, а. с. 106). 30 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Червоноградського районного нотаріального округу Львівської області Вишневської Н. С. із заявою про прийняття спадщини після смерті батька - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Листом приватного нотаріуса Червоноградського районного нотаріального округу Львівської області Вишневської Н. С. від 30 січня 2024 року ОСОБА_1 відмовлено у прийнятті заяви про прийняття спадщини батька - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із пропуском строку для прийняття спадщини та окреме проживання зі спадкодавцем. Одночасно нотаріусом заявнику надано роз`яснення про необхідність звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини (том 1, а. с. 7). Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майноправо власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 (том 1, а. с. 10). ОСОБА_10 (мати позивача) є інвалідом 2 групи довічно у зв`язку із загальним захворюванням, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_5 , виданим 05 грудня 2023 року та довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ № 547543 від 26 жовтня 2023 року (том 1, а. с. 16; 22). ОСОБА_4 (вітчим позивача) є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_6 , виданим 27 листопада 2018 року (том 1, а. с. 17). 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Романівим С. І., задоволенню не підлягає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують. Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). Статтею 1220 ЦК України встановлено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях; 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (стаття 1268 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України). Відповідно до частини першої та третьої статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; 2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними (див.: постанову Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 545/1231/23 (провадження № 61-16142св23)). Оцінка поважності причин пропуску строку прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 та постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 17 серпня 2023 року у справі № 626/274/22 (провадження № 61-8694св23), від 10 липня 2024 року у справі № 522/13476/23 (провадження № 61-7645св24). Вирішуючи питання поважності причин пропуску шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються індивідуально в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи (див.: постанову Верховного Суду від 07 грудня 2023 року у справі № 548/2415/21 (провадження № 61-6134св23)). Головною ознакою поважних причин є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини (див.: постанову Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі № 706/275/22 (провадження № 61-12010св23)). За конкретних фактичних обставин кожної справи суд має оцінювати тривалість пропуску строку для прийняття спадщини, що має важливе правове значення (див.: постанову Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 639/8197/21 (провадження № 61-14773св23)). Зокрема, не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини: незнання про смерть спадкодавця; юридична необізнаність спадкоємця про порядок прийняття спадщини, похилий вік; непрацездатність; встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, установлення факту проживання однією сім`єю); невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину; відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини; несприятливі погодні умови; перебування в депресії у зв`язку зі смертю спадкодавця, оскільки глибокі душевні страждання через смерть близької чи знайомої людини відчуває переважна більшість людей. Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, у тому числі, закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо (див.: постанову Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/8259/18). При цьому саме по собі незнання про смерть спадкодавця, без установлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини, не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку. Отже, необізнаність про смерть спадкодавця не є поважною причиною для визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Правозастосовча практика Верховного Суду у подібних правовідносинах є незмінною та усталеною. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) дійшла висновку, що за конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як розумність, добросовісність та справедливість. Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини. Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини. Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У справі, яка переглядається Верховним Судом, спадкодавець помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому встановлений законом строк для прийняття спадщини сплив 21 квітня 2023 року. Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини, позивач посилався на значну відстань між населеними пунктами остатнього місця проживання спадкодавця та місцем свого проживання; здійснення постійного догляду за своєю хворою матір`ю та те, що про смертьбатька йому стало відомо у січні 2024 року. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Згідно із частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України). Апеляційний суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, урахувавши релевантну та сталу практику Верховного Суд у спірних правовідносинах, дійшов обґрунтованого висновку, що наведені позивачем обставини щодо необізнаності про смерть спадкодавця без установлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини сама по собі є не поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини. Суд апеляційної інстанцій правильно зазначив, що надані позивачем докази щодо неможливості подання заяви про прийняття спадщини у зв`язку із хворобою його матері та необхідністю догляду за нею є недостатніми доказами, оскільки охоплюють період до смерті спадкодавця або настали після спливу строку для подання заяви про прийняття спадщини, та не свідчать про наявність об`єктивних та непереборних перешкод для прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті батька. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду (див.: постанови Верховного Суду від 11 липня 2022 року у справі № 650/48/20, від 27 квітня 2023 року у справі № 750/13008/21, від 14 лютого 2024 року у справі № 754/3327/22). Колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду про те, що наведені ОСОБА_1 обставини не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки не пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій, у зв`язку із чим відсутні підстави для встановлення позивачу додаткового строку на прийняття спадщини. При цьому позивач не був позбавлений можливості звернутися із відповідною заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини засобами електронного або ж поштового зв`язку в установлені законом строки. Доказів, які б свідчили про наявність перешкод для подання такої заяви, ОСОБА_1 до суду не подав. Посилання заявника на те, що приватний нотаріус не виконала свого обов`язку та не повідомила його як спадкоємця першої черги за законом про відкриття спадщини не заслуговують на увагу, оскільки положення статті 63 Закону України «Про нотаріат» та підпункту 2.2 пункту 2 та підпункту 3.2 пункту 3 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, не передбачають для нотаріуса обов`язку у всіх випадках подавати оголошення у пресі про відкриття спадщини та закликання до спадкування. Нотаріус не повинен здійснювати розшук спадкоємців, місце проживання яких йому не є відомим (див.: пункт 111 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23). Доводи ОСОБА_1 у поданій ним касаційній скарзі щодо неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 565/1145/17 є безпідставними, оскільки висновки у цій справі та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Так, у справі № 565/1145/17, яка зазначена заявником як підстава касаційного оскарження, спадкування здійснювалось за заповітом, а судами встановлено наявність обставин, які в сукупності підтверджують наявність у спадкоємця за заповітом об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкодили йому звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у встановлений законом строк (необізнаність про наявність заповіту, складеного на користь спадкоємця, відсутність заведеної спадкової справи). Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц (провадження № 14-43цс22)). Інші наведені в обґрунтування касаційної скарги доводи, не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)). Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки апеляційний суд інстанцій належно дослідив всі зібрані у справі докази та надав їм правильну правову оцінку, отже, спір вирішено з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника. Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Романівим Сергієм Івановичем, залишити без задоволення. Постанову Львівського апеляційного суду від 16 червня 2025 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Р. А. Лідовець І. Ю. Гулейков Д. Д. Луспеник