Постанова КЦС ВС № 753/18610/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2026 року м. Київ справа № 753/18610/23 провадження № 61-5663св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д. суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «БУРСА ТРЕЙД», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа- ОСОБА_3 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Гурез Іванною Олександрівною, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 квітня 2024 року у складі судді Гусак О. С., постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року у складі колегії суддів:Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І., та касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Миролюбовою Ольгою Володимирівною, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 квітня 2024 року у складі судді Гусак О. С., постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У квітні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «БУРСА ТРЕЙД» (далі - ТОВ «БУРСА ТРЕЙД», товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу та припинення права власності. Позовна заява мотивована тим, що 08 листопада 2021 року ТОВ «БУРСА ТРЕЙД» уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРАСО-ГРУП» (далі - ТОВ «ГРАСО-ГРУП») договір поставки № БТ-ГРАСО/01 (далі - договір поставки від 08 листопада 2021 року № БТ-ГРАСО/01), за умовами якого позивач зобов`язався поставляти, а ТОВ «ГРАСО-ГРУП» оплачувати продукцію. Для забезпечення виконання зобов`язань за договором поставки від 08 листопада 2021 року № БТ-ГРАСО/01 товариство08 листопада 2021 року уклало чотиристоронній договір поруки № 0811 з боржником ТОВ «ГРАСО-ГРУП» та поручителями: ОСОБА_3 - директором і власником ТОВ «ГРАСО-ГРУП», та дружиною останнього - ОСОБА_1 . За умовами договору поруки від 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 виступили поручителями перед ТОВ «БУРСА ТРЕЙД» за виконання ТОВ «ГРАСО-ГРУП» обов`язку щодо сплати боргу за поставлений товар на підставі договору поставки у межах суми, що не перевищує 10 000 000 грн. Вказувало, що, уклавши договір поруки від 08 листопада 2021 року, ТОВ «БУРСА ТРЕЙД» розраховувало на реальне забезпечення виконання поручителями зобов`язання за договором поставки від 08 листопада 2021 року № БТ-ГРАСО/01, оскільки ОСОБА_1 була власницею квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 133,5 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1109298780000, на яку можливо було б звернути стягнення у рахунок погашення заборгованості в порядку примусового виконання рішення суду Дотримуючись своїх зобов`язань за договором поставки від 08 листопада 2021 року № БТ-ГРАСО/01, ТОВ «БУРСА ТРЕЙД» поставило ТОВ «ГРАСО-ГРУП» продукцію на суму понад 4 500 000 млн, грн, але не отримало оплати за неї, внаслідок чого виникла заборгованість, розмір якої сторони договору доставки зафіксували в акті звірки взаєморозрахунків за період з 01 січня 2021 року до 29 грудня 2021 року. Незважаючи на досягнуті домовленості за договором поставки та договором поруки, ні ТОВ «ГРАСОГРУП», ні подружжя ОСОБА_4 не сплатили ТОВ «БУРСА ТРЕЙД» вартість продукції, у зв`язку із чим товариство звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості. Рішенням Господарського суду м. Києва від 18 січня 2023 року у справі № 910/6452/22 позов ТОВ «БУРСА ТРЕЙД» до ТОВ «ГРАСО-ГРУП», ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором поставки від 08 листопада 2021 року № БТ-ГРАСО/01 задоволено; стягнуто солідарно з ТОВ «БУРСА ТРЕЙД» до ТОВ «ГРАСО-ГРУП», ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «БУРСА ТРЕЙД» борг у розмірі 4 602 194,21 грн, пеню у розмірі 449 431,57 грн, інфляційні у розмірі 732 068,47 грн та 3 % річних у розмірі 88 309,05 грн. Посилалося на те, що внаслідок недобросовісних дій ОСОБА_1 , ТОВ «БУРСА ТРЕЙД» не змогло виконати судове рішення шляхом звернення стягнення на нерухоме майно боржника у рахунок погашення заборгованості, оскільки після відкриття Господарським судом м. Києва провадження у справі № 910/6452/22 ОСОБА_1 вчиняла дії, спрямовані на обтяження належної їй квартири АДРЕСА_1 з метою недопущення стягнення заборгованості за її рахунок. 31 серпня 2022 року ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_5 іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сліньковою І. Г. за реєстровим № 1019. 18 листопада 2022 року іпотеку квартири АДРЕСА_1 було припинено на підставі заяви іпотекодержателя - ОСОБА_5 , який не набув право власності на спірну квартиру на підставі іпотечного договору, що, на думку позивача, свідчить про штучний характер такого обтяження. 18 листопада 2022 року, у день припинення іпотеки, ОСОБА_1 відчужила належну їй квартиру на користь ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенком М. О. за реєстровим №

104. Проте, 07 липня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було укладено договір про розірвання договору купівлі-продажу квартири від 18 листопада 2022 року, відповідно до умов якого ОСОБА_6 повернув ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . 07 липня 2023 року ОСОБА_1 відчужила належну їй квартиру на користь ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенком М. О. за реєстровим № 818, яка є власницею спірної квартири на даний час. Вважало, що ОСОБА_1 уклала договір купівлі-продажу квартири від 07 липня 2023 року на користь ОСОБА_2 , будучи обізнаною про наявність боргових зобов`язань, могла передбачати негативні наслідки для себе у випадку їх невиконання. На думку позивача, оскільки відповідачі уклали договір купівлі-продажу квартири від 07 липня 2023 року після відкриття Господарським судом м. Києва провадження у справі № 910/6452/22 за позовом ТОВ «БУРСА ТРЕЙД» до ТОВ «ГРАСО-ГРУП», ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення 5 872 003,30 грн, вказаний договір є недійсним відповідно до статей 203, 215, 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Крім того, ціна вказаного правочину є значно заниженою. Ураховуючи наведене, ТОВ «БУРСА ТРЕЙД» просило суд: - визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 07 липня 2023 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко М. О. за реєстровим № 818; - припинити право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 133,5 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1109298780000; номер запису про право власності: 50919481; дата та час державної реєстрації: 07 липня 2023 року 14:39:12; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 68360775 від 07 липня 2023 року 14:56:02. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року, позов ТОВ «БУРСА ТРЕЙД» задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 07 липня 2023 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко М. О. за реєстровим №

818. Припинено право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 133,5 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1109298780000; номер запису про право власності: 50919481; дата та час державної реєстрації: 07 липня 2023 року 14:39:12; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 68360775 від 07 липня 2023 року 14:56:02. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_1 відчужила належне їй на праві власності нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу від 07 липня 2023 року, будучи обізнаною про настання строку виконання зобов`язання за договором поставки від 08 листопада 2021 року № БТ-ГРАСО/01 та наявність рішення Господарського суду м. Києва від 18 січня 2023 року про стягнення з неї як поручителя заборгованості, що свідчить про недобросовісну поведінку та зловживання правом, тобто вчиненим боржником ОСОБА_1 з метою унеможливлення звернення стягнення на її майно у рахунок погашення боргу, що, у свою чергу, шкодить інтересам кредитора ТОВ «БУРСА ТРЕЙД» та є підставою для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу квартири недійсним. Суд першої інстанції урахував, що квартира, яку відчужила ОСОБА_1 , була єдиним ліквідним майном за рахунок якого можна було задовольнити вимоги кредитора, оскільки на все інше майно, яке належить їй на праві власності, накладено арешт або воно передано в іпотеку. У зв`язку із визнанням оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним, районний суд вважав, що наявні підстави для припинення право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 . Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вважав, що, вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Суд апеляційної інстанції зазначив, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину, оскільки на момент здійснення відчуження спірного майна зобов`язання за договором поставки було простроченим, його належне виконання не відбулося, рішення суду про стягнення з неї як поручителя заборгованості вже існувало, а тому позивач набув права вимоги до ОСОБА_1 у зв`язку із невиконанням останньою взятих на себе зобов`язань. Суди застосували правові висновки, викладені у відповідних постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо підстав визнання правочину фраудаторним. Короткий зміст вимог касаційних скарг У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Гурез І. О., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 квітня 2024 року, постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «БУРСА ТРЕЙД» відмовити. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Миролюбова О. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 квітня 2024 року, постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «БУРСА ТРЕЙД» відмовити. Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції та рух справи У травні 2025 року касаційна скарга ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Гурез І. О., на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. У травні 2025 року касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Миролюбовою О. В., на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 травня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Гурез І. О., залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання. Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 травня 2025 року заявнику поновлено строк на касаційне оскарження судового рішення, а касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Миролюбовою О. В., залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2025 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Гурез І. О., на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року; витребувано цивільну справу із суду першої інстанції та роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2025 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргоюОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Миролюбовою О. В., на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року; роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України та відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень. У березні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 травня 2026 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2026 року у задоволенні клопотання ТОВ «БУРСА ТРЕЙД» про розгляд справи в судовому засіданні за його участі відмовлено. Аргументи учасників справи Доводи осіб, які подали касаційні скарги Касаційна скарга ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Гурез І. О., мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню. Вважає, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки. На думку заявника, суди не врахували, що контрагент ОСОБА_2 , з якою ОСОБА_1 уклала договір купівлі-продажу квартири від 07 липня 2023 року, не є родичами, не перебувають у будь-якому ступені споріднення; оспорюваний договір був оплатним, а отже таким, що спрямований на фактичне настання правових наслідків у вигляді зміни власника квартири. Вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність умислу відповідачів на вчинення фіктивного (фраудаторного) правочину з метою ухилення від виконання ОСОБА_1 зобов`язань, а посилання ТОВ «БУРСА ТРЕЙД» на те, що договір купівлі-продажу квартири був укладений виключно у зв`язку із пред`явленням до ОСОБА_1 позову про стягнення заборгованості є безпідставними. Крім того, позивач не довів неплатоспроможність боржника ОСОБА_1 внаслідок укладення оспорюваного договору, а також того, що зменшення обсягу належного їй майна унеможливлює задоволення вимог ТОВ «БУРСА ТРЕЙД» за рахунок іншого належного боржнику майна. Посилається на те, що визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири є порушенням її права як добросовісного набувача на мирне володіння майном, передбаченого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому на момент укладення оспорюваного договору квартира не мала жодних заборон щодо її відчуження. Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень представник ОСОБА_2 - адвокат Гурез І. О., вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 та Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17, у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 370/2489/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Миролюбовою О. В., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не встановили родинних або інших зв`язків між сторонами, безоплатність договору, наявність умислу з боку відповідачів на укладення договору купівлі-продажу квартири від 07 липня 2023 року з метою приховання майна від звернення стягнення у рахунок погашення заборгованості в порядку примусового виконання рішення суду, що є необхідним для визнання правочину фіктивним або фраудаторним. На думку заявника, вимога ТОВ «БУРСА ТРЕЙД» про припинення права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 є неналежним способом захисту його права чи інтересу. Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень представник ОСОБА_1 - адвокат Миролюбова О. В., вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16, від 26 квітня 2023 року у справі № 644/5819/20, від 18 грудня 2024 року у справі № 916/379/23, від 13 березня 2025 року у справі № 159/5846/23, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Також ОСОБА_1 зазначає, що вона планує понести витрати на правничу допомогу за розгляд справи у суді касаційної інстанції, докази понесення яких будуть надані у визначений законом строк після ухвалення рішення за результатами розгляду скарги. Доводи особи, яка подала відзив на касаційні скарги та додаткові пояснення У липні 2025 року ТОВ «БУРСА ТРЕЙД» подало відзиви на касаційні скарги, в яких вказує на те, що суди повно та правильно встановили обставини справи, надали їм належну правову оцінку та ухвалили законні і обґрунтовані судові рішення, тому просить залишити їх без змін, а касаційні скарги - без задоволення. У червні 2026 року ТОВ «БУРСА ТРЕЙД» подало до Верховного Суду додаткові пояснення у справі. Ураховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 41-43 постанови від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20), у пунктах 20-22 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22), колегія суддів залишає без розгляду подані у червні 2026 року ТОВ «БУРСА ТРЕЙД» додаткові пояснення у справі, оскільки вони по суті є штучним поданням додаткового відзиву на касаційні скарги поза межами визначеного процесуального строку. Фактичні обставини справи, встановлені судами 08 листопада 2021 року між ТОВ «БУРСА ТРЕЙД» (постачальник) та ТОВ «ГРАСО-ГРУП» (покупець) було укладено договір поставки № БТ-ГРАСО/01, згідно з пунктом 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність, а покупець прийняти та оплатити продукцію (тропічні олії та їх фракції рослинного походження, маргарини та жири рослинного походження), найменування якої погоджується сторонами у специфікаціях до договору (товар), на умовах, викладених у цьому договорі (том 1, а. с. 49-52). 08 листопада 2021 року між ОСОБА_3 (поручитель-1), ОСОБА_1 (поручитель-2), ТОВ «БУРСА ТРЕЙД» (кредитор) та ТОВ «ГРАСО-ГРУП» (боржник) було укладено договір поруки № 0811, відповідно до пункту 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, поручитель-1 та поручитель-2 (поручителі) поручаються перед кредитором за виконання боржником обов`язку щодо сплати боргу за вже поставлений товар або за товар, що буде поставлений у майбутньому, який виник або виникне у боржника перед кредитором на підставі договору, вказаного у пункті 2.1 цього договору (основне зобов`язання) у межах суми, що не перевищує 10 000 000 грн (обсяг відповідальності) (том 1, а. с. 53-55). Ухвалою Господарського суду м. Києва від 08 серпня 2022 року у справі № 910/6452/22 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ТОВ «БУРСА ТРЕЙД» до ТОВ «ГРАСО-ГРУП», ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з оплати товару за договором поставки від 08 листопада 2021 року № БТ-ГРАСО/01 (том 1, а. с. 57-59). 31 серпня 2022 року ОСОБА_1 обтяжила квартиру АДРЕСА_1 іпотекою на підставі іпотечного договору, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сліньковою І. Г. за реєстровим № 1019, а 18 листопада 2022 року іпотеку квартири АДРЕСА_1 було припинено на підставі заяви іпотекодержателя - ОСОБА_5 , який не набув право власності на квартиру на підставі іпотечного договору (том 1, а. с. 67-68). 18 листопада 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко М. О. за реєстровим № 1047, відповідно до умов якого ОСОБА_1 відчужила на користь ОСОБА_6 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 69-72). Рішенням Господарського суду м. Києва від 18 січня 2023 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02 серпня 2023 року у справі № 910/6452/22, позов ТОВ «БУРСА ТРЕЙД» задоволено. Стягнуто солідарно з ТОВ «ГРАСО-ГРУП», ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «БУРСА ТРЕЙД» борг у розмірі 4 602 194,21 грн, пеню у розмірі 449 431,57 грн, інфляційні втрати у розмірі 732 068,47 грн та 3 % річних у розмірі 88 309,05 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат (том 1, а .с. 73-82; 99-112). 07 липня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було укладено договір про розірвання договору купівлі-продажу квартири від 18 листопада 2022 року, посвідченого приватним нотаріусомКиївського міського нотаріального округу Косенко М. О. за реєстровим № 1047, за умовами якогоОСОБА_6 повернув ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусомКиївського міського нотаріального округу Косенко М. О. за реєстровим № 817 (том 1, а. с. 93-94). 07 липня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенком М. О. за реєстровим № 818, відповідно до умов якого ОСОБА_1 відчужила на користь ОСОБА_2 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з п`яти житлових кімнат, житловою площею 74,6 кв. м, загальною площею 133,5 кв. м (том 1, а. с. 95-98). 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Касаційна скарга ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Гурез І. О., підлягає частковому задоволенню. Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Миролюбовою О. В., підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Щодо позовних вимог про визнання недійсними договору купівлі-продажу Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни). Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див.: постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц (провадження № 61-28728сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)). Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними. Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див.: постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)). Ураховуючи те, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див.: постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)). Коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див.: постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23) та постанову Верховного Суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24)). При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України). Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)». Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див.: постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19). Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Частинами першою-п`ятою статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Отже, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див.: постанову Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 759/24061/19). Відповідно до положень статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див.: постанову Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17). Недійсність договору як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто правовим наслідком недійсності договору є за своєю суттю «нівелювання» правового результату, породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див.: постанови Верховного Суду від 22 листопада 2023 року у справі № 128/1878/20 та від 10 липня 2024 року у справі № 201/3274/21). У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див.: постанову Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)) Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа). Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див.: постанови Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 та від 26 квітня 2023 року у справі № 644/5819/20). Згідно із частинами першою, другою статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Фіктивний правочин відноситься до оспорюваних правочинів, тобто визнається недійсним на підставі судового рішення про що має бути вказано в резолютивній частині рішення (див.: постанову Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 712/7975/17 (провадження № 61-42114св18)). Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки (див.: постанову Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 723/405/17 (провадження № 61-46674св18)). Верховний Суд вже звертав увагу на те, що: недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці Верховного Суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається (див.: постанову Верховного Суду від 05 січня 2024 року у справі № 761/40240/21 (провадження № 61-13013св23)). Відсутність заборони чи арешту не виключає кваліфікацію правочину як фраудаторного, оскільки для оспорення правочину, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), важливим є те, що учасники цивільного обороту використовують приватний інструментарій всупереч його призначенню, принципу доброї совісті та, зокрема, для, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника (поручителя) чи зменшення обсягу його майна (див.: постанову Верховного Суду від 20 серпня 2024 року у справі № 947/37261/21 (провадження № 61-7737св24)). Мета позаконкурсного оспорювання фраудаторного правочину досягається для того, щоб кредитор міг задовольнити своє право вимоги, тобто щоб відбулося погашення боргу боржником. Очевидно, що коли кредитор вже звернув стягнення на майно для задоволення свого права вимоги і погашення боргу боржника, то конструкція фраудаторного правочину не може бути застосована (див.: постанову Верховного Суду від 14 серпня 2024 року в справі № 504/112/22 (провадження № 61-1582св23)). Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. Очевидно, що для мотивування кваліфікації оплатного правочину як фраудаторного недостатньо ствердження про наявність зловживання правом і наявність права вимоги. Таке мотивування має відбуватися через обґрунтування наявності/відсутності тих обставин, які дозволяють кваліфікувати правочин як вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору (наприклад, після пред`явлення позову про стягнення коштів та повернення заяви про забезпечення позову); контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (пов`язаність осіб, які вчиняють фраудаторний правочин може бути досить різноманітною. Зокрема, між особами які вчиняють фраудаторний правочин можуть бути родинні, квазіродинні відносини, інші цивільні відносини чи навіть трудові); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (це, зокрема потребує з`ясування того чи відповідала ціна вказана в договорі ринковим цінам на момент вчинення договору, чи взагалі відбувався розрахунок між боржником і кредитором, яким чином відбувався розрахунок) (див.: постанову Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 757/52379/21-ц (провадження № 61-3339св24)). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. У справі, яка переглядається Верховним Судом, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги ТОВ «БУРСА ТРЕЙД» про визнання недійсним договору купівлі-продажу, вказав про те, що ОСОБА_1 відчужила належне їй на праві власності нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу від 07 липня 2023 року, будучи обізнаною про настання строку виконання зобов`язання за договором поставки від 08 листопада 2021 року № БТ-ГРАСО/01 та наявність рішення Господарського суду м. Києва від 18 січня 2023 року про стягнення з неї як поручителя заборгованості за вказаним договором. Суди попередніх інстанцій вважали, що вказане свідчить про недобросовісну поведінку та зловживання правом, тобто вчиненим боржником з метою унеможливлення звернення стягнення на її майно у рахунок погашення боргу, що, у свою чергу, шкодить інтересам кредитора ТОВ «БУРСА ТРЕЙД» та є підставою для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу квартири недійсним. Разом із тим, суди попередніх інстанцій не встановили всіх обставин, які дозволяли б кваліфікувати оспорюваний договір як фраудаторний, не проаналізували у чому проявляється його нікчемність, фактично не перевірили чи існують підстави для кваліфікації оспорюваного правочину як вчиненого всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), зокрема, чи використовували учасники цивільного обороту приватний інструментарій всупереч його призначенню, принципу доброї совісті та для зменшення обсягу боржника (поручителя). Суди не врахували, що застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. Очевидно, що для мотивування кваліфікації оплатного правочину як фраудаторного недостатньо ствердження про наявність зловживання правом і наявність права вимоги. Таке мотивування має відбуватися через обґрунтування наявності/відсутності тих обставин, які дозволяють кваліфікувати правочин як вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору (наприклад, після пред`явлення позову про стягнення коштів та повернення заяви про забезпечення позову); контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (пов`язаність осіб, які вчиняють фраудаторний правочин може бути досить різноманітною. Зокрема, між особами які вчиняють фраудаторний правочин можуть бути родинні, квазіродинні відносини, інші цивільні відносини чи навіть трудові); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (це, зокрема потребує з`ясування того чи відповідала ціна вказана в договорі ринковим цінам на момент вчинення договору, чи взагалі відбувався розрахунок між боржником і кредитором, як відбувався розрахунок). З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій у порушення статей 263-265 ЦПК України не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, не встановили усіх обставин справи, які необхідні для правильного її вирішення, правовідносин, які склалися між сторонами, та закон, який підлягає застосуванню до них, не перевірили належно доводів сторін та дійшли передчасного висновку про задоволення вимог ТОВ «БУРСА ТРЕЙД» та визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири. Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Щодо позовних вимог про припинення права власності Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див.: постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див.: пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)). Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див.: постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року к справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)). Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на нього стягнення, тобто, щоб кредитор опинився у тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див.: постанову Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)). Належним способом є відновлення становища яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України) і для повернення майна боржнику оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається (див.: постанову Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 161/12564/21 (провадження № 61-10546св22)). Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Тому вимоги про припинення права власності ОСОБА_2 на спірну квартиру не є належними, оскільки для повернення майна боржнику оспорювання реєстраційних дій (рішень, записів) щодо цього майна не вимагається, а вимоги про повернення майна боржнику позивач не заявляв. Отже, у задоволенні вказаних позовних вимог слід було відмовити у зв`язку із обранням позивачем неналежного способу захисту своїх прав. Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Оскільки суд касаційної інстанції, з огляду на положення статті 400 ЦПК України, позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, які не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, належно не перевірили обґрунтованості позовних вимог, усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду слід повно і всебічно з`ясувати обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідити докази, додані на їх підтвердження, надати оцінку всім аргументам учасників справи. У залежності від встановленого і відповідно до вимог закону вирішити спір. Щодо судових витрат Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки касаційний суд дійшов висновку про передачу справи на розгляд суду першої інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у судах першої та апеляційної інстанцій, а також у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції немає. Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Гурез Іванною Олександрівною, задовольнити частково. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Миролюбовою Ольгою Володимирівною, задовольнити частково. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк