Постанова 4873 № 910/3045/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "21" травня 2026 р. Справа№ 910/3045/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Мальченко А.О. суддів: Михальської Ю.Б. Тищенко А.І. при секретарі судового засідання Линник А.М., розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2026 у справі № 910/3045/25 (суддя М.О. Лиськов) за позовом Керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня №1» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» про стягнення 605 461,30 грн, за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання, - ВСТАНОВИВ: Керівник Оболонської окружної прокуратури міста Києва (далі також - Прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі також - Рада) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня №1» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - також Комунальне підприємство) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» (далі також - Товариство) про визнання недійсними додаткових угод до Договору про закупівлю (постачання) електричної енергії №50551015 П-Т121 від 24.02.2021 та стягнення надмірно сплачених коштів в загальному розмірі 605461,30 грн. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.02.2026 у справі №910/3045/25 позовні вимоги задоволено. Визнано недійсною додаткову угоду № 1 від 26.08.2021, додаткову угоду № 2 від 30.08.2021, додаткову угоду № 3 від 19.10.2021, додаткову угоду № 4 від 29.10.2021, додаткову угоду № 5 від 04.11.2021, додаткову угоду № 6 від 03.12.2021, додаткову угоду № 7 від 03.12.2021, додаткову угоду № 8 від 03.12.2021, п. 3 додаткової угоди № 10 від 31.12.2021 та додаткову угоду № 11 від 17.02.2022 до Договору про постачання (закупівлю) електричної енергії споживачу від 24.02.2021 №50521015П-Т121, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством «Київська міська дитяча клінічна лікарня №1» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги». Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» на користь Київської міської ради кошти в сумі 605 461,30 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» на користь Київської міської прокуратури витрати зі сплати судового збору в розмірі 31489,55 грн. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано нормами статей 628, 629, 632, 651-653 ЦК України, статей 189 ГК України, п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», п. 4 ч. 3 ст. 57, п.11 ч. 1 ст. 58 Закону України «Про ринок електричної енергії» та встановленими судом обставинами порушення Комунальним некомерційним підприємством «Київська міська клінічна лікарня №1» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», з огляду на збільшення ціни договору у зв`язку з укладенням оскаржуваних додаткових угод більше, ніж на 10% порівняно з початковою ціною. Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, при розгляді справи судом порушено загальні принципи судочинства, закріплені ст. 125 Конституції України та ст. 2 ГПК України, а також ст. 86 ГПК України. Рішення прийнято без належного з`ясування та обговорення усіх обставин справи, а також при ухваленні рішення не з`ясовано обставин, що мають значення для справи. Судом порушено принципи верховенства права та рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, закріплені ч. 3 ст. 2 ГПК України. Товариство не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що Товариством не обґрунтовано неможливість виконання Договору по ціні, запропонованій Споживачем на тендері, не наведено причини, через які виконання укладеного договору стало для Постачальника вочевидь невигідним. Товариство наполягає, що під час збільшення ціни сторони Договору керувалися положеннями п. 2. ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та змінювали ціну на електричну енергію відповідно до умов укладеного Договору, за згодою сторін Договору, в межах 10%, з метою запобігання збитковості та вочевидь невигідності виконання Договору. Також, за доводами Товариства, Рада не є належним позивачем, оскільки відповідні функції з контролю за проведенням публічних закупівель здійснює Держаудитслужба, а тому саме вона повинна бути визначена Прокурором як компетентний орган у спірних правовідносинах сторін. Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Тищенко А.І., Михальської Ю.Б. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2026 у справі № 910/3045/25 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги. 16.04.2026 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2026 у справі № 910/3045/25 та призначено розгляд апеляційної скарги на 21.05.2026. Учасникам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 07.05.2026. Ухвалою суду також витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/3045/25. 19.05.2026 через підсистему «Електронний Суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання Товариства про зупинення провадження у справі у порядку п. 5 ч.1 ст. 227 ГПК України до закінчення розгляду Конституційним Судом України справи за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Газ Ресурс» (вх.№16/178 від 06.04.2026) щодо конституційності пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та прийняття Конституційним Судом України відповідного рішення. 21.05.2026 через підсистему «Електронний Суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшло заперечення Прокурора на клопотання Товариства про зупинення провадження у справі. Прокурор наполягає, що відкриття конституційного провадження не є безумовною підставою для зупинення провадження у справі, що переглядається. Сторона, яка заявляє відповідне клопотання, повинна довести, які саме фактичні обставини у цій господарській справі неможливо встановити та оцінити без рішення Конституційного Суду України. Товариство таких обставин не навело. У справі №910/3045/25 предметом доказування є конкретні обставини укладення та виконання договору про постачання електричної енергії, зміст додаткових угод, динаміка зміни ціни за одиницю товару, відповідність таких змін імперативним вимогам Закону України «Про публічні закупівлі», а також наявність підстав для застосування наслідків недійсності правочинів і повернення надмірно сплачених бюджетних коштів. Усі ці обставини встановлюються на підставі доказів, які містяться у матеріалах господарської справи: договору, додаткових угод, розрахунків, платіжних документів, доказів виконання договору та інших письмових доказів. Жодна з цих фактичних обставин не встановлюється Конституційним Судом України у межах конституційного провадження. Конституційний Суд України не вирішуватиме питання дійсності конкретних додаткових угод №№1-8, №10 та №11, не встановлюватиме розмір надмірно сплачених коштів і не надаватиме оцінку доказам у цій господарській справі. Відтак, відсутній будь-який процесуальний зв`язок, який би унеможливлював подальший апеляційний розгляд, і підстави для зупинення провадження у порядку п. 5 ч.1 ст. 227 ГПК України відсутній. У судовому засіданні 21.01.2026 взяли участь Прокурор та представник Товариства. Представники Ради та Комунального підприємства у судове засідання не з`явились, незважаючи на те, що належним чином повідомлялись про дату, час та місце проведення судового засідання. У судовому засіданні присутні представники Прокурора і Товариства визнали за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності Ради та Комунального підприємства. Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч. 2 ст. 202 цього Кодексу. Частиною 2 цієї статті унормовано, якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі. Згідно з ч. 2 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження. Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Враховуючи відсутність обставин, які унеможливлюють розгляд справи у судовому засіданні 21.05.2026, колегія суддів, вислухавши думку сторін з цього приводу, дійшла висновку про можливість розгляду справи у цьому судовому засіданні за відсутності представників сторін, що не з`явились. У судовому засіданні 21.05.2026 Товариство підтримало подане ним клопотання про зупинення провадження у справі, просило клопотання задовольнити та зупинити провадження у справі до ухвалення Конституційним Судом рішення за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Газ Ресурс» (вх.№16/178 від 06.04.2026) щодо конституційності пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а Прокурор просив у задоволенні поданого Товариством клопотання відмовити. Розглядаючи у судовому засіданні заявлене Товариством клопотання про зупинення провадження у справі, колегія суддів керується таким. За змістом частини 1 статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Зупинення провадження у справі - це тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені. Зупинення провадження у справі, здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у справі, тобто закінчення строку визначається вказівкою на подію. Статтею 228 ГПК України визначено перелік підстав, за наявності яких господарський суд має право зупинити провадження по справі. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 229 ГПК України, провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 5 частини першої статті 227 цього Кодексу до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи. Як убачається з офіційного сайту Конституційного Суду України, Першою колегією суддів Другого сенату Конституційного Суду України відкрито конституційне провадження у справі №3-78/20269(178/26) за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС» щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», положення якого підлягають застосуванню при вирішенні даного спору. Відповідно до резюме вх.№16/178 від 06.04.2026 суб`єкт права на конституційну скаргу - Товариство з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС» - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням щодо перевірки на відповідність частині першій статті 8, частині четвертій статті 13, частинам першій, четвертій статті 41, частині першій статті 42, пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України (конституційність) пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 № 922-VIII зі змінами, який встановлює можливість зміни істотних умови договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі щодо збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків. З позовної заяви, поданої Прокуратурою у справі, що переглядається, вбачається, що остання як підставу позову визначила, зокрема невідповідність додаткових угод пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а саме перевищення встановленого вказаною нормою 10-відсоткового обмеження щодо збільшення вартості електричної енергії. Розглядаючи подане Товариством клопотання про зупинення провадження у справі, колегія суддів погоджується з доводами Прокурора, викладеними у поданому ним запереченні, зокрема про те, що відкриття конституційного провадження не є безумовною підставою для зупинення провадження у справі, що переглядається. Сторона, яка заявляє відповідне клопотання, повинна довести, які саме фактичні обставини у цій господарській справі неможливо встановити та оцінити без рішення Конституційного Суду України. Дійсно, у клопотанні Товариство обмежилось загальними посиланнями на відкриття конституційного провадження та власним припущенням про можливий вплив майбутнього рішення Конституційного Суду України на спірні правовідносин сторін. Однак, як слушно зауважено Прокурором у запереченні, такі твердження не підтверджують наявності саме об`єктивної неможливості розгляду справи. Товариство не зазначило: які саме докази у справі не можуть бути досліджені апеляційним судом; які саме факти не можуть бути встановлені без рішення КСУ; чому апеляційний суд не може перевірити правильність рішення суду першої інстанції на підставі чинного законодавства та сформованої практики Верховного Суду; яким чином конституційне провадження змінює предмет доказування у справі № 910/3045/25. Розглядаючи подане Товариством клопотання, колегія суддів зауважує, що встановлені у цій справі обставини та зібрані докази дозволяють колегії суддів належним чином оцінити доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та вирішити питання про наявність або відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Відтак, підстави для зупинення провадження у справі, що переглядається, на підставі п. 5 ч.1 ст. 227 ГПК України - відсутні. Встановлене виключає задоволення клопотання Товариства про зупинення провадження у справі. Колегія суддів також звертає увагу Товариства на те, що відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 320 ГПК України встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане, є підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами. У судовому засіданні 21.05.2026 представник Товариства підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям у справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Прокурор заперечив проти задоволення апеляційної скарги у зв`язку з безпідставністю та необґрунтованістю її доводів, просив апеляційну скаргу Товариства залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Комунальне підприємство, Рада та Прокурор не скористались правом, наданим ст. 263 ГПК України та не подали відзиви на апеляційну скаргу Товариства. 21.05.2026 у судовому засіданні колегією суддів було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Обговоривши доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги», дослідивши докази наявні у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги. Щодо представництва Прокурором інтересів держави в особі Ради. Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом. Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або Держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних держави у разі порушення або загрози порушення інтересів Держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. За приписами ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3). Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4). Таким чином зі змісту вищезазначених законодавчих положень вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. «Нездійснення захисту» має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. Колегія суддів звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом з тим, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17). Таким чином прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. У такому випадку до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18. З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Відповідно до статті 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, управляють майном, що є в комунальній власності. Відповідно до ст. ст. 10, 11, 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені територіальні громади функції і повноваження місцевого самоврядування здійснюють місцеві ради, яким підконтрольні і підзвітні виконавчі їх виконавчі органи. Відповідні ради затверджують місцеві бюджети для їх подальшого розподілу між територіальними громадами для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм та контролюють їх виконання. Згідно з п. 23 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо розгляду прогнозу місцевого бюджету, затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відповідного бюджету. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21. Згідно з пунктом 3 ч. 2 ст. 22 БК України головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно, зокрема, за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників. Статтею 26 БК України передбачено, що контроль за дотриманням бюджетного законодавства спрямований на забезпечення ефективного і результативного управління бюджетними коштами та здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу його учасниками відповідно до цього Кодексу та іншого законодавства, а також забезпечує, зокрема: досягнення економії бюджетних коштів, їх цільового використання, ефективності і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів шляхом прийняття обґрунтованих управлінських рішень (пункт 3 частини 1 статті 26); запобігання порушенням бюджетного законодавства та забезпечення інтересів держави і територіальних громад у процесі управління об`єктами державної та комунальної власності (пункт 5 частини 1 статті 26); обґрунтованість планування надходжень і витрат бюджету (пункт 6 частини 1 статті 26). Згідно з даними Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань засновником КНП «Київська міська дитяча клінічна лікарні №1» є Київська міська рада. Згідно з Положенням про КНП «Київську міську дитячу клінічну лікарню №1», затвердженим Розпорядженням Київського міського голови від 25 березня 2024 року №270, останнє є закладом охорони здоров`я, неприбутковим підприємством, заснованим на комунальній власності територіальної громади міста Києва, віднесеним до сфери управління виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та підпорядкованим Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Засновником та власником Підприємства є територіальна громада міста Києва, від імені якої виступає Київська міська рада. Підприємство користується закріпленим за ним комунальним майном, що є власністю територіальної громади міста Києва на праві оперативного управління (п.3.10). Підприємство має право в установленому порядку укладати угоди (договори), які не суперечать законодавству України та предметові діяльності Підприємства, набувати майнові та особисті немайнові права, нести обов`язки, бути позивачем та відповідачем у судах України. (п. 3.11.1). Майно Підприємства належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і закріплюється за ним на праві оперативного управління (п. 6.2). Київська міська рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади міста, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21. Як встановлено судом першої інстанції та підтвердилось під час апеляційного перегляду спору, джерелом фінансування послуг із закупівлі електричної енергії для КНП «Київська міська дитяча клінічна лікарня №1» відповідно до договору про закупівлю електричної енергії №50551015 П-Т121 від 24.02.2021 є кошти місцевого бюджету. Порушення законодавства про публічні закупівлі при укладенні додаткових угод про збільшення ціни товару за електричну енергію після укладення договору про закупівлю, не сприяє раціональному та ефективному використанню бюджетних коштів і створює загрозу порушення інтересів держави. Як наслідок, укладення спірних додаткових угод з порушенням вимог законодавства призводить до необхідності додаткового витрачання коштів з бюджету, та свідчить про нераціональне та неефективне використання бюджетних коштів, що створює загрозу порушення інтересів держави у бюджетній сфері. Укладенням додаткових угод до договору про закупівлю електричної енергії порушено матеріальні інтереси, оскільки з урахуванням цих угод Деснянська РДА отримала менше електричної енергії у порівнянні з первісним договором за значно вищою ціною. З матеріалів справи вбачається, що Оболонською окружною прокуратурою міста Києва направлявся запит на адресу Київської міської ради (лист від 08.11.2024 №54-8184вих-24) з приводу дотримання вимог Закону України «Про публічні закупівлі» під час укладання та виконання додаткових угод до договору від 24.02.2021 №50551015 П-Т121 про постачання (закупівлю) електричної енергії з пропозицією вжити заходів представницького характеру самостійно. У відповіді на вказаний запит, наданий Департаментом охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), зазначено, що заклади охорони здоров`я міста Києва є самостійними юридичними особами. Відтак, саме уповноважені особи вказаних закладів несуть персональну відповідальність за порушення вимог, установлених Законом України «Про публічні закупівлі», в частині прийнятих рішень. Водночас, інформація, надана прокуратурою буде врахована Департаментом при проведенні загальної оцінки ризиків під час формування зведеного операційного плану діяльності з внутрішнього аудиту на наступний період. Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно виснував, що незважаючи на наявність повноважень, наділених законодавцем з метою захисту інтересів держави, обізнаність про виявлені порушення законодавства та безпідставне витрачання бюджетних коштів, ані Київська міська рада, ані її структурні підрозділи не вживали заходів для усунення порушень законодавства та інтересів держави при укладанні та виконанні додаткових угод до договору постачання електричної енергії, а також повернення надміру сплачених коштів до бюджету. Вказане свідчить про нездійснення Київською міською радою захисту інтересів держави, яке проявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. У зв`язку з викладеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що звернення прокурора до суду в інтересах Держави, а саме в особі Ради, є правомірним. У апеляційній скарзі Товариство доводить, що Рада є неналежним позивачем у справі. Зокрема, Товариство зауважує, що до компетенції Ради не входить контроль за проведенням публічних закупівель, тоді як такими повноваженнями наділена Держаудитслужба, яка має право звертатись до суду з відповідним позовом при виявлені випадків недотримання законодавства про державні закупівлі та невиконання підконтрольною установою вимог до усунення певних порушень. Колегія суддів вважає ці доводи Товариства безпідставними. Так, Верховним Судом у постанові від 19.08.2020 у справі №923/449/18 наголошено, що у спорах, які пов`язані з проведенням публічних закупівель, позивачами можуть бути декілька уповноважених органів, які здійснюють контроль і моніторинг у сфері публічних закупівель, в залежності від повноважень, в межах яких ці органи діють, та характеру спірних правовідносин (предмета та підстав позову). Водночас, положеннями нормативно-правових актів, які стосуються діяльності центральних органів виконавчої влади, не можуть бути визначені конкретні предмети і підстави позовів, з якими уповноважений орган має право звернутись до суду, оскільки зазначене було б неправомірним обмеженням повноважень такого органу у визначенні способу захисту та забезпечення здійснення судового захисту інтересів держави. У цій же постанові Верховний Суд підкреслив, що при визначенні органу, в інтересах якого пред`являється позов, прокурор не повинен перелічувати усі без винятку органи, уповноважені державою на здійснення повноважень із захисту інтересів держави у відповідному спорі, оскільки згідно зі ст.53 ГПК України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурору достатньо довести, що орган, в інтересах якого заявлено позов, уповноважений на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах і суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи прокурора щодо наявності чи відсутності повноважень органу (-ів) влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, джерелом фінансування послуг із закупівлі електричної енергії для КНП «Київська міська дитяча клінічна лікарня №1» відповідно до договору про закупівлю електричної енергії №50551015 П-Т121 від 24.02.2021 є кошти місцевого бюджету. Водночас, Київська міська рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади міста, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що Рада є належним позивачем у справі, а Прокурор у встановлений законом спосіб підтвердив бездіяльність Ради, а отже і наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Ради. Щодо суті позовних вимог. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, за результатами закупівлі з ідентифікатором UA-2021-02-09-006271-b, комунальним некомерційним підприємством «Київська міська дитяча клінічна лікарня №1» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Замовник) за результатами застосування переговорної процедури уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» (далі - Постачальник) договір від 24.02.2021 №50551015 П-Т121 про постачання (закупівлю) електричної енергії (далі - Договір). За умовами Договору Постачальник продає електричну енергію для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору (п.1.1). Згідно з п. п. 1.3, 4.1 Договору Постачальник має поставити Споживачу на період з березня по грудень 2021 року електричну енергію в обсязі 1 670 400 кВт*год за ціною 2,50 грн. за 1 кВт год з урахуванням ПДВ. (2,08 грн. без ПДВ - згідно з п.1.1 комерційної пропозиції). Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з комерційною пропозицією (п.4.1.). Пунктом 2.4 Договору передбачено, що Постачальник не має права вимагати від Споживача будь-якої іншої плати за електричну енергію, що не визначена у комерційній пропозиції Постачальника. Комерційна пропозиція Постачальника, яка є додатком до цього Договору, має містити наступну інформацію: ціна (тариф) електричної енергії, у тому числі диференційовані ціни (тарифи); спосіб оплати; термін (строк) виставлення рахунку за спожиту електричну енергію (акту прийняття, передавання товарної продукції чи акт прийому-передачі проданих товарів та/або надання послуг) та строк його оплати; термін дії Договору та умови пролонгації, визначення способу оплати послуг з розподілу електричної енергії; інші умови (п. 4.13 Договору). Ціна електричної енергії має зазначатися Постачальником у рахунках про оплату електричної енергії (актах прийняття-передавання товарної продукції чи актах прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг) за цим договором (п.4.2). Загальна вартість всього обсягу поставки електричної енергії складає 3 480 000 грн. (п. 4.4). Відповідно до п. 12.1 Договір набирає чинності з дати його підписання Сторонами та діє до 31.12.2021. Пунктом 4.3 Договору встановлено, що розрахунковим періодом, за цим договором є 1 календарний місяць. Споживач здійснює плату за послугу з розподілу електричної енергії у відповідності до умов комерційної пропозиції (п.4.9). Також Договором визначено, що істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань Сторонами у повному обсязі, крім випадків передбачених ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (п. 12.3 Договору). При цьому, підпунктами п.1.2 комерційної пропозиції передбачено порядок зміни ціни: зміни регульованих цін (тарифів), які враховуються при розрахунку ціни на електричну енергію (таке коригування здійснюється згідно п.7 ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі»); погодження зміни ціни в Договорі в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку (таке коригування здійснюється згідно п.5 ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі»); збільшення ціни за одиницю товару до 10% пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в Договорі (підставою для коригування ціни на електричну енергію згідно з п.2 ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі»). За умовами п.1.2.3 комерційної пропозиції Постачальник здійснює коригування шляхом збільшення ціни на електричну енергію до 10% у разі збільшення ціни на електричну енергію за одиницю товару на ринку, пропорційно до такого збільшення ціни на електричну енергію, але не більше 10% від попередніх змін, внесених до Договору, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в Договорі. Сторони узгодили, що Постачальник має право здійснити коригування ціни електричної енергії для здійснення остаточних розрахунків та змінити ціну на наступний розрахунковий період, в разі зміни ринкової ціни за підсумками відповідного періоду від попередніх даних. Підтвердженням зміни ціни (коливання ціни) на ринку на електричну енергію є рівень середньозваженої ціни на ринку електричної енергії «на добу наперед» (далі - РДН) за підсумками відповідного періоду, що підтверджується інформацією ДП «Оператор ринку», які викладено на його офіційному сайті за адресою в мережі Інтернет https://www.oree.coin.ua і це є безумовним підтвердженням коливання ціни електричної енергії, та підставою для коригування ціни на електричну енергію згідно з п.2 ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі». За невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність передбачену цим Договором та чинним законодавством. Відповідно до п.12.4 Договору у разі необхідності внесення змін та доповнень до договору кожна із Сторін має право звернутися до іншої з відповідною пропозицією. Якщо ці пропозиції викликані прийняттям нормативно-правових актів, які змінюють умови цього Договору, Сторони зобов`язуються до внесення відповідних змін до Договору керуватися вимогами цих нормативних документів. За доводами прокуратури, ТОВ «Київські енергетичні мережі» підписало вищевказаний Договір, чим засвідчило, що має можливість та погоджується виконати домовленість, вказану у Договорі та додатках до нього, тобто добровільно взяло на себе зобов`язання протягом березня - грудня 2021 року поставити Споживачу електричну енергію обсягом 1670400 кВт*год загальною вартістю 3480000 грн. 26.08.2021 Сторонами укладено додаткову угоду № 1 до Договору у зв`язку зі зміною середньозваженої ціни закупівлі електричної енергії на ринку «на добу наперед» (ЦРДН), пов`язаної з коливанням ціни на ринку, що визначається за оперативними даними Державного підприємства «Оператор ринку», Сторони домовилися внести зміни до Договору та додатків до Договору, та викласти ціну за одиницю в наступній редакції: «Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за ціною, що з серпня 2021 року становить 2,25359 грн/ кВт*год (без ПДВ)». 30.08.2021 Сторонами укладено додаткову угоду №2, якою Сторони домовилися збільшити ціну за одиницю товару у зв`язку зі зміною середньозваженої ціни закупівлі електричної енергії на ринку «на добу наперед» та викласти ціну за одиницю в наступній редакції: «Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за ціною, що з серпня 2021 року становить 2,44067 грн/кВт*год (без ПДВ)». 19.10.2021 сторони уклали додаткову угоду №3, якою змінено ціну за одиницю товару у бік збільшення, з посиланням на зміну середньозваженої ціни закупівлі електричної енергії на ринку «на добу наперед» та викладено ціну за одиницю в наступній редакції: «Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за ціною, що з вересня 2021 року становить 2,64627 грн/ кВт*год (без ПДВ)». 29.10.2021 Сторони уклали додаткову угоду №4, якою, посилаючись на зміну середньозваженої ціни закупівлі електричної енергії на ринку «на добу наперед», збільшили ціну за одиницю товару на розрахунковий період з жовтня 2021 року, що становить 2,87222 грн/кВт*год (без ПДВ). Додатковою угодою №5 від 04.11.2021, повторно збільшено ціну за одиницю товару на розрахунковий період з жовтня 2021 року та зафіксовано в розмірі 3,04994 грн/кВт*год (без ПДВ). Додатковою угодою №6 від 03.12.2021 Сторони знову домовилися збільшити ціну за одиницю товару у зв`язку зі зміною середньозваженої ціни закупівлі електричної енергії на ринку «на добу наперед» та викласти ціну за одиницю в наступній редакції: «Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за ціною, що з листопада 2021 року становить 3,12305 грн/кВт*год (без ПДВ)». 03.12.2021 Сторонами укладено Додаткову угоду №7, якою з посиланням на зміну середньозваженої ціни закупівлі електричної енергії на ринку «на добу наперед», встановлено ціну з листопада 2021 року в розмірі 3,39896 грн/кВт*год (без ПДВ). 03.12.2021 Сторонами укладено до договору - Додаткову угоду №8, якою посилаючись на зміну середньозваженої ціни закупівлі електричної енергії на ринку «на добу наперед», встановлено ціну з листопада 2021 року в розмірі 3,70247 грн/кВт*год (без ПДВ). 31.12.2021 Сторонами підписано Додаткову угоду №9, якою зменшено очікувані обсяги постачання електричної енергії з 1670400 кВт*год до 947370 кВт*год, внесено зміни до п.2.1 Договору та змінено строк поставки на «березень - грудень 2021 року». Також внесено зміни до п.4.4 Договору, змінивши вартість електроенергії з 3480000 грн на 2215059,49 грн. 31.12.2021 Сторони уклали Додаткову угоду №10, якою продовжено строк дії Договору до 28 лютого 2022 року, визначено очікуваний обсяг постачання електричної енергії з 1 січня 2022 року по 28 лютого 2022 року в розмірі 102740 кВт*год за ціною 4,31197 грн. (без ПДВ), а вартість електричної енергії за договором на 2022 рік збільшено на 531513,75 грн. Додатковою угодою №11 від 17.02.2022 Сторони, посилаючись на зміну середньозваженої ціни закупівлі електричної енергії на ринку «на добу наперед», зменшили ціну за одиницю товару на розрахунковий період з січня 2022 року, в розмірі 3,57581 грн/кВт*год (без ПДВ). Предметом спору у справі, що переглядається, є вимога про визнання недійсними додаткових угод до Договору про постачання електричної енергії споживачу №50521015П-Т121 від 24.02.2021, а саме, №1 від 26.08.2021, №2 від 30.08.2021, №3 від 19.10.2021, №4 від 29.10.2021, №5 від 04.11.2021, №6 від 03.12.2021, №7 від 03.12.2021, №8 від 03.12.2021, п. 3 додаткової угоди № 10 від 31.12.2021 та № 11 від 17.02.2022 у зв`язку з недотриманням сторонами вимог ст.5, ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі», ст.180 ГК України, ст. 653 ЦК України. Розглядаючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду. Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначені у Законі України «Про публічні закупівлі», а тому до спірних правовідносин застосовуються норми зазначеного закону у редакціях, чинних на момент укладення спірних додаткових угод. Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (частина 1 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі»). Згідно із частиною першою статті 628, статтею 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до частин 1-3 статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. За частиною 2 статті 189 ГК України ціна є істотною умовою господарського договору. Згідно з частиною 1 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частини 1 статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Стаття 652 ЦК України передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Згідно із частинами 3, 4 статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону унормовано, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Із системного тлумачення наведених норм ЦК України, ГК України та Закону вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається. Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини 5 статті 41 Закону, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі. В іншому випадку не досягається мета Закону, яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку. Наведене підтверджується також історичним тлумаченням норм пункту 2 частини 5 статті 41 Закону. У цьому Законі (у редакції до 19.04.2020) норма пункту 2 частини 5 статті 41 була викладена в статті 36 та мала такий зміст: «Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі». Отже, вказана норма Закону (в редакції до 19.04.2020) не дозволяла зміни ціни за одиницю товару більше ніж на 10% від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю, проте не обмежувала сторони в можливості багато разів змінювати (не було обмежень щодо строків зміни ціни) таку ціну протягом дії договору в межах встановлених 10% у разі коливання ціни такого товару на ринку. Зазначена норма була змінена Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель» №114-IX від 18.09.2019 (далі - Закон №114-ІХ), яким Закон №922-VIII було викладено в новій редакції. У новій редакції зазначена норма була викладена в пункті 2 частини 5 статті 41 Закону та доповнена умовою, що така зміна ціни в бік збільшення не може відбуватись частіше ніж один раз на 90 днів, крім закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії. Отже, в новій редакції норма пункту 2 частини 5 статті 41 Закону №922-VIII не змінила свого змісту щодо розміру зміни ціни за одиницю товару (не більше ніж на 10% від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю), проте була доповнена умовою, яка обмежила строки зміни такої ціни, а саме не частіше ніж один раз на 90 днів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22. Системний аналіз положень статей 651, 652 ЦК України та положень пункту 2 частини 5 статті 41 Закону №922-VIII дає підстави для висновку про те, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.06.2022 у справі №927/636/21, від 07.12.2022 у справі №927/189/22, від 16.02.2023 у справі №903/383/22). Під коливанням ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період після укладання договорів і до внесення відповідних змін до нього. Коливання ціни на ринку повинно розцінюватися саме після підписання договору, оскільки частиною 5 статті 41 Закону №922-VIII урегульовано саме зміну істотних умов у разі виникнення такого явища, як коливання ціни на ринку. Виходячи із викладеного, внесення змін до договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди (або отримання пропозиції про її укладення). Однак, постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції) (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №927/491/19 від 18.06.2021). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі №920/19/24 вказано, що зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10% не допускається, зокрема, у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Внесені зміни Законом № 1530-ІХ до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII не стосуються встановленої первісною редакцією цього Закону заборони збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10%, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Заперечуючи проти задоволення позову, Товариство у відзиві на позов та у поданій ним апеляційній скарзі наголошувало, що ним документально було підтверджено коливання ціни товару на ринку, що зумовило укладення додаткових угод. Надаючи оцінку цим доводам Товариства, колегія суддів зауважує, що параграфом 1 глави 5 розділу 1 ГПК України унормовані основні положення про докази. При цьому, спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель не визначено певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку. Отже, як правильно зауважив суд першої інстанції, під час визначення доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб`єктів надання такої інформації (зокрема, Державної служби статистики України, на яку постановою КМУ від 10.09.2014 №442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державного підприємства «Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків», яке на замовлення суб`єкта господарювання виконує цінові/товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон`юнктурі певного ринку товарів; Торгово-промислової палати України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо) так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 Розділу 1 ГПК України. Таким чином, довідки, експертні висновки Торгово-промислової палати України, ДП «Держзовнішінформ», тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. Втім, судами у порядку статті 86 ГПК України слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.03.2024 у справі №918/308/23. Як правильно встановлено судом першої інстанції, укладенню додаткової угоди №1 від 26.08.2021 передувало звернення Товариства до Комунального підприємства з листом від 09.08.2021 №25/4/7/10/24752 про необхідність збільшення вартості електроенергії у зв`язку зі зміною середньозваженої ціни закупівлі електричної енергії на ринку «РДН», пов`язаної з коливанням ціни на ринку. На підтвердження зазначених обставин Постачальник надав аналіз ціни на електроенергію в період з 28.07.2021 по 02.08.2021, а також роздруківку з офіційного вебсайту ДП «Оператор ринку». 26.08.2021, сторонами укладено додаткову угоду № 1 до Договору, якою збільшено вартість товару на 8%, зокрема, ціна за кВт/год електроенергії починаючи з серпня 2021 року та визначена в розмірі 2,25359 грн. Одночасно, у листі Постачальник не обґрунтовує, чому підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання Договору по ціні, запропонованій Споживачем на тендері, не наведено причини, через які виконання укладеного договору стало для Постачальника вочевидь невигідним. Зокрема, Постачальником не надано доказів придбання електроенергії у її виробника за вартістю, яка перевищує ціну укладеного між відповідачами договору від 24.02.2021 №50551015 П-Т121 про постачання (закупівлю) електричної енергії, що, водночас вказало на стверджувану Товариством збитковість виконання договору за його початковою ціною. Також, вказаний аналіз ціни не містить відомостей щодо динаміки ціни на електричну енергію на дату укладення Договору та додаткової угоди, у зв`язку з чим, як правильно встановлено судом першої інстанції, відсутнє належне обґрунтування для зміни істотних умов Договору на підставі ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі». Окрім того, вказану додаткову угоду №1 укладено у порушення ч. 2, 3 ст. 188 ГК України, п. 4 ч. 3 ст. 57, п.11 ч. 1 ст. 58 Закону України «Про ринок електричної енергії»; абз. 3 п. 3.1.1., п. 3.2.4, Правил роздрібного ринку електричної енергії (далі - ПРРЕЕ), який передбачає необхідність повідомлення про такі зміни не пізніше, ніж за 20 днів до внесення. Подана Товариством апеляційна скарга не містить жодних доводів на спростування цього висновку суду. У зв`язку з викладеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність внесення змін до умов договору шляхом укладення додаткової угоди №1 від 26.08.2021, оскільки вищезазначені довідки були надані Комунальному підприємству у порушення ч. 2, 3 ст. 188 ГК України, п. 4 ч. 3 ст. 57, п.11 ч. 1 ст. 58 Закону України «Про ринок електричної енергії»; абз. 3 п. 3.1.1., п. 3.2.4, Правил роздрібного ринку електричної енергії (далі - ПРРЕЕ), який передбачає необхідність повідомлення про такі зміни не пізніше, ніж за 20 днів до внесення. Враховуючи, що місяцем поставки у вказаній додатковій угоді визначено серпень 2021 року, відповідні довідки повинні були бути подані не пізніше 05.08.2021. Надаючи оцінку іншим оспорюваним угодам, зокрема, №2 від 30.08.2021, №3 від 19.10.2021, №4 від 29.10.2021, №5 від 04.11.2021, №6 від 03.12.2021, №7 від 03.12.2021, №8 від 03.12.2021, п. 3 додаткової угоди № 10 від 31.12.2021 та № 11 від 17.02.2022, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що оскільки за результатами їх укладення ціна на товар зросла на 107% від ціни, визначеній в комерційній пропозиції, то такі угоди укладені з порушенням п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі». Такий висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, яка, як правильно зауважив суд першої інстанції, є релевантною до спірних правовідносин. Так, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку про наявність фактичних та правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора про визнання недійсними укладених відповідачами додаткових угод №2 від 30.08.2021, №3 від 19.10.2021, №4 від 29.10.2021, №5 від 04.11.2021, №6 від 03.12.2021, №7 від 03.12.2021, №8 від 03.12.2021, п.3 додаткової угоди №10 від 31.12.2021 та № 11 від 17.02.2022 до договору про постачання електричної енергії споживачу №50521015П-Т121 від 24.02.2021, як таких, що укладені з порушенням приписів п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі». Згідно із частиною 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином. Велика Палата Верховного Суду у пункті 82 постанови від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 зазначила, що грошові кошти (різниця між ціною за одиницю товару передбачена договором і додатковою угодою) є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у період з березня 2021 року по січень 2022 року за Договором №50551015 П-Т121 Товариством було поставлено Комунальному підприємству 1 048 802 кВт*год електроенергії на суму 3 053 021,00 грн з ПДВ. Вказана вартість товару була повністю сплачена Комунальним підприємством. Сума безпідставно одержаних коштів є різницею між загальною вартістю поставленої електроенергії за цінами, вказаними у додаткових угодах, та первісною ціною, визначеною в комерційній пропозиції. Водночас, за початковою ціною Споживач мав сплатити за такий обсяг спожитої енергії 2 447 559,70 грн з ПДВ. Відтак, за правильним розрахунком суду першої інстанції, сума безпідставно одержаних коштів становить 605 461,30 грн. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність фактичних та правових підстав для задоволення і другої вимоги Прокурора, а саме, про стягнення 605 461,30 грн як таких, що були безпідставно одержані Товариством. Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності. Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги», колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2026 відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається. Колегія суддів відхиляє доводи Товариства про те, що Рада є неналежним позивачем у справі, а також про те, що відповідачами під час укладення оспорюваних Прокурором додаткових угод було дотримано вимог п. 5 ч. 2 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» з підстав, викладених у мотивувальній частині цієї постанови. Доводи Товариства про те, що при розгляді справи судом порушено загальні принципи судочинства, закріплені ст. 125 Конституції України та ст. 2 ГПК України, а також ст. 86 ГПК України, що рішення прийнято без належного з`ясування та обговорення усіх обставин справи, а також що при ухваленні рішення не з`ясовано обставин, що мають значення для справи, як і про порушення судом першої інстанції принципів верховенства права та рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, закріплені ч. 3 ст. 2 ГПК України, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані. Ці доводи Товариства носять констатуючий характер, і у апеляційній скарзі відсутні посилання на те, у який спосіб суд припустився стверджуваних Товариством порушень, які саме обставини не були досліджені судом, у чому мало вияв порушення судом принципу верховенства права та рівності учасників судового процесу. Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України», очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги». Керуючись ст. ст. 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2026 у справі №910/3045/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2026 у справі №910/3045/25 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/3045/25 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України. Повний текст постанови складено 08.06.2026. Головуючий суддя А.О. Мальченко Судді Ю.Б. Михальська А.І. Тищенко