Постанова 4873 № 910/4387/24 (910/9396/25)

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "27" травня 2026 р. Справа№ 910/4387/24 (910/9396/25) Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Отрюха Б.В. суддів: Сотнікова С.В. Остапенка О.М. Секретар судового засідання: Басараба К.Ю. За участю представників учасників справи: Кучерук А.В. від ТОВ «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» (в залі суду) - за довіреністю б/н від 08.07.2025 ОСОБА_1 (в залі суду) - за паспортом серії НОМЕР_1 Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2026 у справі № 910/4387/24 (910/9396/25) (суддя Мандичев Д.В., повний текст рішення складено та підписано - 23.02.2026) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» до 1) ОСОБА_1 2) ОСОБА_2 про визнання недійсним Договору про поділ майна між подружжям від 20.05.1996 року, Додатку №1 від 03.03.2003 року до Договору та скасування реєстраційних дій в межах справи № 910/4387/24 за заявою ОСОБА_1 про неплатоспроможність ВСТАНОВИВ: Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його постановлення Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.01.2026 у справі № 910/4387/24 (910/9396/25) (суддя Мандичев Д.В., повний текст рішення складено та підписано - 23.02.2026) у задоволенні позову відмовлено повністю. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції зазначив, що відсутні належні підстави вважати, що Договір про поділ майна між колишнім подружжям від 20.05.1996 із Додатком від 03.03.2003 № 1 до договору укладені відповідачами із зловживанням права з метою уникнення сплати заборгованості за кредитним договором № 32- 2006 від 14.04.2006. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Інвест-Кредо» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить визнати поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження, поновити строк на апеляційне оскарження та прийняти до розгляду апеляційну скаргу; рішення Господарського суду міста Києва від 23 січня 2026 року по справі № 910/4387/24 (910/9396/25), - скасувати повністю; ухвалити нове рішення, яким позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Інвест-Кредо» задовольнити; визнати недійсним Договір про поділ майна між колишнім подружжям від 20 травня 1996 року та Додаток № 1 від 03 березня 2003 року до Договору про поділ майна між колишнім подружжям від 20 травня 1996 року, укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Дуднік Ольги Сергіївни, індексний номер 19377027 від 16.02.2015 16:11:38. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та з неповним з`ясуванням обставин справ. Зокрема, скаржник в апеляційній скарзі зазначив, що суд першої інстанції: відмовив позивачу у задоволенні його клопотання про призначення експертизи, що призвело до неповного з`ясування обставин, які мають вирішальне значення для справи; не надав оцінки аргументам позивача щодо фраудаторності оскаржуваного договору, не надав жодної оцінки щодо простої письмової форми оскаржуваних правочинів; не надав жодної оцінки недобросовісній поведінці відповідачів, що призвела до порушення прав кредитора, зокрема, втрату кредитором можливості стягнення з позичальника заборгованості, в тому числі, звернення стягнення на предмет іпотеки; поверхнево дослідив обставини справи, намагаючись якомога швидше її розглянути, замість того, щоб розглянути обставини, які мали істотне значення для даної справи. Узагальнені доводи та заперечення учасників справи 20.04.2026 через відділ документального забезпечення суду від відповідача-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-Кредо», а рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2026 у справі № 910/4387/24 (910/9396/25) залишити без змін. 24.04.2026 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому останнє просило суд рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2026 року по справі № 910/4387/24 (910/9396/25), - скасувати повністю, ухвалити нове рішення, яким позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Інвест-Кредо» задовольнити, визнати недійсним Договір про поділ майна між колишнім подружжям від 20.05.1996 року та Додаток № 1 від 03.03.2003 року до Договору про поділ майна між колишнім подружжям від 20.05.1996 року, укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Дуднік О.С., індексний номер 19377027 від 16.02.2015 16:11:38 та здійснити розподіл судових витрат відповідно до норм ГПК України. Інші учасники справи не скористались своїм правом та не подали відзиви на апеляційну скаргу, що у відповідності до ч. 3 ст. 263 ГПК України, не перешкоджає перегляду судового рішення першої інстанції в апеляційному порядку. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.03.2026 апеляційну скаргу у справі № 910/4387/24 (910/9396/25) передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Отрюх Б.В., судді: Сотніков С.В., Остапенко О.М. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.03.2026 у справі № 910/4387/24 (910/9396/25) витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/4387/24 (910/9396/25) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Інвест-Кредо» до 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_2 про визнання недійсним Договору про поділ майна між подружжям від 20.05.1996 року, Додатку №1 від 03.03.2003 року до Договору та скасування реєстраційних дій в межах справи № 910/4387/24 за заявою ОСОБА_1 про неплатоспроможність; відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2026 у справі № 910/4387/24 (910/9396/25) до надходження матеріалів даної справи до Північного апеляційного господарського суду. 19.03.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/4387/24 (910/9396/25). Слід зазначити, що суддя Остапенко О.М. перебував у відпустці 23.03.2026. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2026 у справі № 910/4387/24 (910/9396/25) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2026 у справі № 910/4387/24 (910/9396/25), розгляд апеляційної скарги призначено на 22.04.2026. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2026 у справі № 910/4387/24 (910/9396/25) задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Інвест-Кредо» про відкладення розгляду справи; розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2026 у справі № 910/4387/24 (910/9396/25) відкладено на 27.05.2026. Клопотання/заяви учасників справи До апеляційної скарги було долучено клопотання про призначення експертизи, відповідно до якого скаржник просить призначити судову технічну експертизу давності документів, а саме: оригіналу Договору про поділ майна між колишнім подружжям від 20 травня 1996 року та оригіналу Додатку № 1 від 03 березня 2003 року до договору про поділ майна між колишнім подружжям від 20 травня 1996 року, укладених між громадянкою України ОСОБА_2 та громадянином України ОСОБА_1 . Крім того, 20.04.2026 через відділ документального забезпечення суду від ОСОБА_1 надійшли заперечення щодо клопотання про призначення судової технічної експертизи давності документів. Відповідно до частин 1, 2 ст. 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Згідно з положеннями статті 99 ГПК України суд, за клопотанням учасника справи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів. З аналізу положень статей 73, 99 ГПК України вбачається, що висновок експерта складається за результатами проведення судової експертизи та є одним із видів доказів у справі; експертиза призначається судом за його власною ініціативою або за клопотанням учасника справи у випадку, коли суд вважає, що має дійсну потребу у спеціальних знаннях для встановлення певних фактичних даних, що входять до предмета доказування. Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про судову експертизу", судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду. На обґрунтування необхідності призначення в справі судової технічної експертизи давності документів скаржник зазначив, що встановлення давності/часу укладення між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 Договору про поділ майна між колишнім подружжям від 20 травня 1996 року,

2. Оригіналу Додатку № 1 від 03 березня 2003 року до договору про поділ майна між колишнім подружжям від 20 травня 1996 року, безпосередньо впливає на результат розгляду справи. Судова колегія зазначає, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення. Така правова позиція висловлена, зокрема, в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.01.2018 у справі №907/425/16 та від 24.01.2018 у справі №917/50/17. Водночас зі змісту та підстав заявлених позовних вимог убачається, що позивач обґрунтовує недійсність Договору про поділ майна між подружжям від 20.05.1996 та Додатка № 1 від 03.03.2003 до нього їх фраудаторним і фіктивним характером, а також тим, що зазначені правочини були вчинені з порушенням загальних засад цивільного законодавства. При цьому сумніви щодо часу укладення спірних правочинів становлять лише одну з підстав для визнання їх недійсними поряд з іншими обставинами, на які посилається позивач. Згідно зі статтею 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відповідно до статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Таким чином, колегія суддів встановила відсутність належного підтвердження скаржником сукупності умов, визначених частиною 1 статті 99 ГПК України для призначення судової експертизи. Її призначення за таких обставин спричинило б затягування розгляду апеляційної скарги в межах процесуальних строків, установлених законом. Явка представників учасників справи У судове засідання 27.05.2026 з`явились представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Інвест-Кредо» та ОСОБА_1. Позиції учасників справи У судовому засіданні 27.05.2026 представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Інвест-Кредо» вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд її задовольнити, а оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовну заяву задовольнити в повному обсязі. ОСОБА_1 в судовому засіданні 27.05.2026 року просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Із матеріалів справи вбачається, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справи №910/4387/24 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 . 29.07.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК "Інвест-Кредо" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до 1) ОСОБА_1 ; 2) ОСОБА_2 про визнання недійсним Договору про поділ майна між подружжям від 20.05.1996 року та Додатку №1 від 03.03.2003 року до Договору, скасування реєстраційних дій. За наслідками розгляду вищевказаної позовної заяви, місцевим господарським судом постановлено судове рішення, яке наразі оскаржується. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20.05.1996 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено Договір про поділ майна між колишнім подружжям (надалі - Договір про поділ майна), згідно з п. 2 якого Сторони визначили, що у власність ОСОБА_1 переходить 66.6% в статутному капіталі ООО ПКФ «Термо» (ТОВ ВКФ «ТЕРМО») та 10/100 частки квартири АДРЕСА_1 , а у власність ОСОБА_2 переходить 90/100 частки квартири АДРЕСА_1 . 03.03.2003 між Стороною 1 - ОСОБА_1 , та Стороною 2 - ОСОБА_2 , укладено Додаток № 1 до договору про розподіл майна між колишнім подружжям від 20 березня 1996 р. (надалі також - «Додаток № 1 до Договору про поділ майна»), за яким Сторони додатково підтвердили факт розподілу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 в наступних пропорціях: 90/100 належить ОСОБА_2 , 10/100 належить ОСОБА_1 . Сторона 1 зобов`язується переписати в житлі - по АДРЕСА_2 . ОСОБА_3 , а також не перешкоджати йому (а в подальшому членам його сім`ї) в користуванні квартирою. Сторона 2 не заперечує проти того, аби ОСОБА_3 (в подальшому члени його сім`ї) проживав (проживали) на належній їй частці квартири (90/100). 14.04.2006 між Відкритим акціонерним товариством «Інноваційно-промисловий банк» (правонаступник - ПАТ «Інноваційно-промисловий банк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 32-2006, за умовами якого, з урахуванням договорів про внесення змін до кредитного договору, надано Боржнику відновлювальну кредитну лінію на споживчі потреби з наданням окремими частинами (траншами) з лімітом кредитування у сумі 500 000 доларів США строком до 14.04.2009. Також, 14.04.2006 у забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ОСОБА_1 та відкритим акціонерним товариством «Інноваційно-промисловий банк» укладено договір іпотеки (з наступними змінами), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевельовим Я.Д. за реєстровим №

849. Відповідно до умов договору іпотеки ОСОБА_1 передав в іпотеку Банку квартиру АДРЕСА_1 . Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 11.06.2009 у справі № 2- 2709/2009 за позовом ВАТ «Інноваційно-промисловий банк» до ОСОБА_1 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Інпробанк» заборгованість за кредитним договором № 32- 2006 від 14.04.2006 року в сумі 536 678,75 дол. США. Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 28.02.2012 у справі № 22-2690/3545/2012 задоволено вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та визнано за ОСОБА_2 право власності на частку 90/100 частини квартири АДРЕСА_1 . Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 22.01.2015 зареєстровано право спільної часткової власності, зокрема, частки 90/100 - за ОСОБА_2 відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Дуднік Ольги Сергіївни, індексний номер 19377027 від 16.02.2015. 22.05.2014 між ВАТ «Інпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір про відступлення права вимоги за кредитним договором № 32- 2006 від 14.04.2006. 20.07.2020 між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова Компанія Інвест-Кредо» укладено Договір № 2290/К про відступлення права вимоги, відповідно до положень якого до ТОВ «Фінансова Компанія Інвест-Кредо» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 32-2006 від 14.04.2006 року. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки, індексний номер: 217867130 від 27.07.2020, міститься запис про реєстрацію іпотеки, що накладено на п`ятикімнатну квартиру, загальною площею 125,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , іпотекодавцем за яким є боржник - ОСОБА_1 , іпотекодержателем - ТОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо». Підставою для накладання запису про іпотеку є договір про внесення змін до договору іпотеки від 14.04.2006 № 2-І-849, серія та номер: 2-І-3003, виданий 21.11.2007, виданий: ПН КМНО Шевельова В.М. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 21.01.2021 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія Інвест-Кредо» про заміну сторони, шляхом заміни стягувана його правонаступником у справі № 2-2709/09 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Інпромбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено. Замінено стягувача з ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника ТОВ «Фінансова Компанія Інвест-Кредо» у справі № 757/38638/20-ц за позовом ВАТ «Інпромбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. 04.01.2022 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Іванютою І.М. відкрито виконавче провадження № 68044404 із виконання рішення суду у справі №2-2709/09 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо» заборгованості в розмірі 536 678,75 доларів США. За наслідками розгляду вищевказаної позовної заяви, місцевим господарським судом постановлено судове рішення, яке наразі оскаржується. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини даної господарської справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при постановленні оскаржуваного судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України). Так, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 ЦК України. Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином. Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які мають право розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість. Частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, й це передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор має право розраховувати, що всі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимог іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора. Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. З матеріалів справи вбачається, що оспорюваний Договір про поділ майна між колишнім подружжям укладений між відповідачами 20.05.1996, до якого в подальшому 03.03.2003 укладено додаток № 1 до договору. Разом із цим, кредитний договір №32-2006 між відповідачем-1, як позичальником, та Відкритим акціонерним товариством «Інноваційно-промисловий банк» укладено лише 14.04.2006, тобто після спірного правочину. Таким чином, суд першої істанції обґрунтовано зазначив, що відсутні належні підстави вважати, що Договір про поділ майна між колишнім подружжям від 20.05.1996 із Додатком від 03.03.2003 № 1 до договору укладені відповідачами із зловживанням права з метою уникнення сплати заборгованості за кредитним договором № 32- 2006 від 14.04.2006. При цьому, заборгованість за кредитним договором № 32-2006 від 14.04.2006 стягнута у справі № 2- 2709/2009 за позовом ВАТ «Інпробанк» із ОСОБА_1 на підставі рішення Печерського районного суду міста Києва від 11.06.2009, майже зі спливом 13 років після укладення спірного Договору про поділ майна між колишнім подружжям від 20.05.1996. Таким чином, суд першої інстанції правомірно відхилив посилання позивача на недійсність спірного договору внаслідок його укладення між заінтересованими особами в розумінні статті 1 КУзПБ. Так, можливість визнання недійсним господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство правочину, укладеного боржником із заінтересованою особою, передбачено в статті 42 КУзПБ та обмежено умовою про вчинення такого правочину протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство. Натомість, як вірно вказав місцевий господарський суд, що оскільки провадження у справі № 910/4387/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 відкрито на підставі ухвали Господарського суду м. Києва від 15.04.2024, то положення статті 42 КУзПБ до спірних правовідносин не підлягають застосуванню. Судом прийняті до уваги посилання позивача на те, що відповідачі неодноразово зверталися до суду з позовами про визнання договору іпотеки недійсним, та право спільної часткової власності на предмет іпотеки, зокрема, частки 90/100 - за ОСОБА_2 , зареєстровано лише 22.01.2015. Однак, згідно з частинами 1, 2 статті 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. До того ж, реалізація відповідачами права на оскарження договору іпотеки також не свідчить сама по собі про зловживання правом. Доказів установлення судами протилежного при розгляді відповідних позовів іпотекодавця (відповідача-1) та ОСОБА_2 до матеріалів даної справи не надано. З урахуванням установлених обставин справи та наданої їм правової оцінки колегія суддів погоджується з правомірним і обґрунтованим висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. В свою чергу, посилання скаржника на те, що суд першої інстанції дійшов висновку щодо часу укладення спірних правочинів без проведення експертного дослідження та застосування спеціальних знань, не заслуговують на увагу, оскільки в межах апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про відсутність передбачених частиною першою статті 99 ГПК України підстав для призначення судової експертизи та відмовила у задоволенні відповідного клопотання скаржника. Отже, доводи апеляційної скарги про неможливість встановлення обставин щодо часу укладення спірних правочинів без застосування спеціальних знань спростовуються висновком колегії суддів про відсутність необхідності у проведенні експертного дослідження для вирішення даного спору. Крім того, як правильно встановлено судом першої інстанції, обставини щодо часу укладення Договору про поділ майна між подружжям від 20.05.1996 та Додатка № 1 від 03.03.2003 до нього є лише однією зі складових обґрунтування позовних вимог та підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами і доводами сторін. За таких обставин твердження скаржника про те, що відповідний висновок суду першої інстанції ґрунтується виключно на припущеннях, матеріалами справи не підтверджуються. До того ж, судом апеляційної інстанції не береться до уваги доводи скаржника на Цивільний кодекс України та Сімейний кодекс України в частині вимог щодо форми укладення Договору про поділ майна та додатку до нього, оскільки відповідні нормативно-правові акти набрали чинності тільки 01.01.2004 року, тобто вже після укладення обох оспорюваних договорів. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, встановив їх на підставі належних та допустимих доказів, яким надано належну правову оцінку, а вищенаведені висновки відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права. Інші наведені скаржником у апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки досліджених судом першої інстанції доказів, що саме по собі не свідчить про допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального чи процесуального права та не є підставою для скасування судового рішення. При цьому скаржником не наведено переконливих аргументів, які б спростовували встановлені судом обставини або свідчили про неправильність його висновків. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його зміни чи скасування. Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. З приводу висвітлення всіх доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін. Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. В силу ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржниками зроблено не було. За змістом п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2026 у справі № 910/4387/24 (910/9396/25) підлягає залишенню без змін. Розподіл судових витрат Судові витрати за подання апеляційної скарги, у відповідності до статті 129 ГПК України, судом покладаються на скаржника. Керуючись ст. ст. 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2026 у справі № 910/4387/24 (910/9396/25) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2026 у справі № 910/4387/24 (910/9396/25) залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст. ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.

4. Справу № 910/4387/24 (910/9396/25) повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства. Повний текст постанови складено та підписано 08.06.2026. Головуючий суддя Б.В. Отрюх Судді С.В. Сотніков О.М. Остапенко