Постанова Одеський апеляційний суд № 522/25006/25

Номер провадження: 33/813/962/26 Номер справи місцевого суду: 522/25006/25 Головуючий у першій інстанції Коваленко В. М. Доповідач Назарова М. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27.05.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Назарової М.В., за участю секретаря Соболєвої Р.М., захисника адвоката Мастюгіна Дмитра Ігоровича, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційну скаргу захисника Мастюгіна Дмитра Ігоровича, який діє в інтересах особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , на постанову Приморського районного суду міста Одеси від 01 квітня 2026 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, в с т а н о в и в: Постановою Приморського районного суду міста Одеси від 01 квітня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та призначено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, у сумі 17000 гривень в дохід держави з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік. Стягнуто зі ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в розмірі 665,60 грн. ОСОБА_1 постановою суду визнано винним у тому, що 28.10.2025 о 22.10 годині в м. Одеса, вул. Артура Савельєва, 24, керував транспортним засобом електросамокатом Jet, з ознаками алкогольного сп`яніння: виражений запах алкоголю з порожнини рота, від проходження тесту на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки водія, за допомогою газаналізатору алкотест Drager 7510, та в медичному закладі водій відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР. Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, захисник Мастюгін Д.І., який діє в інтересах особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить постанову Приморського районного суду міста Одеси від 01 квітня 2026 року скасувати та закрити провадження по справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутності події і складу адміністративного правопорушення. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що: - матеріали справи не містять доказів керування транспортним засобом, ОСОБА_1 у спілкуванні з співробітниками поліції зазначив, «так ми пішки йшли», що демонструє послідовність та незмінність позиції; - за словами співробітника поліції підставою для зупинки ОСОБА_1 стало порушення п. 4.4. ПДР України (рухалися без світловідбиваючих жилетів на проїзній частині), таким чином застосована підстава для зупинки підтверджує, що ОСОБА_1 був сприйнятий поліцейськими саме як пішохід, що автоматично виключає факт керування ним транспортним засобом; - суд не надавав оцінку відсутності факту відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння в закладі охорони здоров`я; - протокол складено без додержання ст. 256 КУпАП, оскільки зазначено відомості, що ОСОБА_1 є громадянином України, проте останній має громадянство російської федерації, тому такий протокол не є допустимим доказом; - поліцейським безпідставно здійснено зупинку транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 . В судовому засіданні в режимі відеоконференції захисник Мастюгін Д.І. підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати постанову суду та закрити провадження по справі. Особа, що притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , належно повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, до судового засідання не з`явився, що відповідно до ч. 6 ст. 294 КУпАП не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді, осіб, що брали участь у розгляді справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного. Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. За ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Згідно з положеннями ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне право-порушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному до-слідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Згідно з вимог п. 2.5. Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (із змінами та доповненнями), водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. З огляду на визначену ст. 266 КУпАП процедуру особи, які керують транспортними засобами, тощо і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Такий огляд, за змістом частини другої вказаної норми, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. Процедуру проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, визначає Інструкція про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затверджена наказом МВС, МОЗ України від 09.11.2015 № 1452/735 (далі Інструкція № 1452/735. Відповідно до п. 2 Розділу І Інструкції № 1452/735 огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. За п. 3 Розділу І Інструкції № 1452/735 ознаками алкогольного сп`яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці. Згідно з п. 6 Інструкції огляд на стан сп`яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування Міністерством охорони здоров`я та Держспоживстандартом (далі спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку). Відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а також відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП. Отже, відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, утворює самостійний склад, передбачений ч. 1 ст. 130 КУпАП. Визнаючи винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд вважав доведеною його вину матеріалами справи: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 496903 від 28.10.2025 року; довідкою про отримання (неотримання) особою посвідчення водія, відповідно до якої ОСОБА_1 отримував посвідчення водія; довідкою про наявність повторності вчинення адміністративного правопорушення, відповідно до якої ОСОБА_1 протягом року не піддавався адміністративному стягненню; актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, відповідно до якого ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду; направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують швидкість реакції відносно від 28.10.2025 року, відносно якого ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду; диском з відеозаписами з нагрудних камер співробітників УПП, на якому зафіксовано обставини, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення. Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, відповідає фактичним обставинам справи, є законним та обґрунтованим, а вищезазначені вимоги закону судом першої інстанції виконані в повному обсязі. Так, судом першої інстанції встановлені обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, на підставі яких суд зробив висновок про доведеність вчинення останнім інкримінованого йому адміністративного правопорушення, з яким погоджується апеляційний суд, оскільки такий висновок суду об`єктивно підтверджується належним чином дослідженими судом доказами в їх сукупності, що містяться в матеріалах справи, зокрема: - протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 496903 від 28.10.2025 року, яким зафіксовано, що 28.10.2025 о 22.10 годині в м. Одеса, вул. Артура Савельєва, 24, ОСОБА_1 керував транспортним засобом електросамокатом Jet, з ознаками алкогольного сп`яніння: виражений запах алкоголю з порожнини рота, від проходження тесту на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки водія, за допомогою газаналізатору алкотест Drager 7510, та в медичному закладі водій відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР, від підпису вказаного протоколу ОСОБА_1 відмовився (а.с. 1); - актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, від огляду якого ОСОБА_1 відмовився (а.с. 6); - направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 28.10.2025, згідно з яким від огляду ОСОБА_1 відмовився (а.с. 7); - відеозаписом, який було оглянуто в ході розгляду справи, яким підтверджено наступне. Працівники поліції виявили ОСОБА_1 з увімкненим та розблокованим електросамокатом, у якого був увімкнений передній ліхтар, а сам ОСОБА_1 тримав його за кермо. Під час спілкування працівники поліції повідомили, що ОСОБА_1 та інша особа керують електросамоктом без світловідбиваючих елементів (п. 4.4. ПДР України) (22:07:44). Роз`яснивши, що самокат є транспортним засобом, працівник поліції запропонував пройти тест на алкоголь (22:15:36), на що ОСОБА_1 відповів «Ні, я не буду» (22:16:25). Поліцейський запитав: «В медичний заклад проїдемо?», у відповідь ОСОБА_1 мовчить, дістає та запалює цигарку (22:16:38), працівник поліції ще раз запитує чи проїдемо в медичний заклад, на що ОСОБА_1 продовжує мовчати (22:16:48) та мовчки відходить в сторону. Поліцейський роз`яснив, що таке мовчання сприймає як відмову і буде складати протокол (22:16:53). Доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять доказів керування ОСОБА_1 транспортним засобом, а також посилання на його висловлювання під час спілкування з працівниками поліції: «так ми пішки йшли», не спростовують висновків суду першої інстанції. Сам по собі факт заперечення особою своєї причетності до керування транспортним засобом не є безумовним доказом відсутності події адміністративного правопорушення та підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами, наявними у справі. Послідовність позиції також не свідчить про її достовірність, оскільки жоден доказ не має наперед встановленої сили, а висновок про наявність чи відсутність обставин справи здійснюється на підставі аналізу всієї сукупності доказів. Суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на поведінку ОСОБА_1 під час спілкування з працівниками поліції після зупинки. Так, із відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 та інша особа заперечували факт керування транспортними засобами, проте вимагав від працівників поліції надати докази такого керування лише товариш ОСОБА_1 . У відповідь працівники поліції о 22 год 30 хв продемонстрували їм відеозапис, на якому зафіксовано пересування зазначених осіб на транспортних засобах. Показово, що після перегляду вказаного відеозапису ОСОБА_1 не продовжив заперечувати факт керування електросамокатом, не висловив будь-яких зауважень щодо змісту продемонстрованого запису, не стверджував, що на відео зображена інша особа, а також не ставив під сумнів достовірність зафіксованих подій. Така поведінка узгоджується зі змістом продемонстрованого відеозапису та свідчить про відсутність у ОСОБА_1 обґрунтованих заперечень щодо факту його керування транспортним засобом. Водночас, подальші доводи про відсутність доказів керування суперечать його поведінці під час спілкування з працівниками поліції та спрямовані на уникнення відповідальності. Отже, доводи апеляційної скарги про недоведеність факту керування транспортним засобом спростовуються як наявним у справі відеозаписом, так і поведінкою самого ОСОБА_1 після його перегляду. Посилання апелянта на те, що підставою для зупинки ОСОБА_1 стало порушення п. 4.4 Правил дорожнього руху України, а тому він був сприйнятий працівниками поліції як пішохід, що нібито виключає факт керування транспортним засобом, є необґрунтованими. Із самого лише повідомлення працівником поліції причини зупинки не випливає, що ОСОБА_1 не керував транспортним засобом. Визначальне значення для вирішення справи мають фактичні обставини, підтверджені належними та допустимими доказами, а не суб`єктивне тлумачення особою підстав зупинки транспортного засобу. Крім того, навіть у разі неточного формулювання працівником поліції причини зупинки або посилання на конкретний пункт Правил дорожнього руху, така обставина сама по собі не спростовує наявні у справі докази, які підтверджують факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом. Матеріали справи містять докази, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, та на підставі яких дійшов висновку про доведеність факту керування транспортним засобом саме ОСОБА_1 . Натомість твердження апелянта ґрунтуються виключно на власному припущенні про те, що зазначення працівником поліції порушення п. 4.4 ПДР України автоматично виключає можливість керування транспортним засобом, що не узгоджується з фактичними обставинами справи. Посилання захисника на те, що протокол про адміністративне правопорушення складено з порушенням вимог ст. 256 КУпАП у зв`язку із зазначенням у ньому відомостей про громадянство ОСОБА_1 як громадянина України, тоді як останній, за твердженням скаржника, має громадянство російської федерації, не свідчить про недопустимість такого доказу. Відповідно до ст. 256 КУпАП у протоколі зазначаються відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, необхідні для вирішення справи. Водночас неточності або технічні помилки в окремих анкетних даних особи самі по собі не є безумовною підставою для визнання протоколу недопустимим доказом, якщо вони не перешкоджають встановленню особи правопорушника та не впливають на правильність вирішення справи. Матеріали справи свідчать, що особу ОСОБА_1 було належним чином ідентифіковано, а зазначені у протоколі відомості дозволяють беззаперечно встановити, щодо кого саме складено протокол. При цьому скаржником не наведено жодних доводів про те, яким чином зазначення іншого громадянства вплинуло на повноту з`ясування обставин справи, реалізацію його процесуальних прав чи правильність кваліфікації вчиненого правопорушення. Отже, навіть за умови наявності неточності щодо громадянства особи, така обставина не свідчить про недопустимість протоколу як доказу та не може бути підставою для закриття провадження у справі чи скасування оскаржуваної постанови. Оцінюючи доводи скарги, що суд не надавав оцінку відсутності факту відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння в закладі охорони здоров`я, апеляційний суд звертає увагу, що на пряму пропозицію пройти огляд на місці зупинки із використанням спеціального технічного засобу ОСОБА_1 чітко відповів: «Ні, я не буду». Після цього працівник поліції запропонував пройти огляд у закладі охорони здоров`я, однак ОСОБА_1 на поставлені запитання не відповів, демонстративно утримався від будь-якого волевиявлення, мовчав та не висловив згоди на проходження медичного огляду. Після повторного запитання щодо проходження огляду в закладі охорони здоров`я ОСОБА_1 знову не надав жодної відповіді. Працівник поліції роз`яснив йому, що таку поведінку буде розцінено як відмову від проходження огляду, однак і після цього ОСОБА_1 не виявив наміру пройти огляд та продовжив мовчати. За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що поведінка ОСОБА_1 свідчила про його свідоме небажання проходити огляд на стан сп`яніння як на місці зупинки, так і в закладі охорони здоров`я. Відмова може бути виражена не лише прямим словесним запереченням, а й поведінкою особи, яка після належного роз`яснення порядку проведення огляду та наслідків відмови не надає згоди на його проходження та фактично ухиляється від виконання законної вимоги працівника поліції. Апеляційний суд звертає увагу, що, заперечуючи факт керування транспортним засобом, ОСОБА_1 одночасно посилається на безпідставність зупинки транспортного засобу під його керуванням працівниками поліції. Наведені доводи є взаємовиключними та свідчать про суперечливість позиції апелянта, оскільки оскарження законності зупинки транспортного засобу фактично ґрунтується на визнанні самого факту керування ним, тоді як інші доводи апеляційної скарги спрямовані на заперечення цієї обставини. Така непослідовність у доводах сторони захисту ставить під сумнів їх обґрунтованість та свідчить про намагання уникнути адміністративної відповідальності. Аналізуючи досліджені докази, оцінюючи їх у сукупності, апеляційний суд доходить до переконання, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, повністю доведена, є встановленою згідно з критерієм її доведеності «поза розумним сумнівом». Так, стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини. У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18 червня 2015 року, заява № 10705\12) ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не виключає будь-який сумнів взагалі, оскільки завжди можна припустити можливість існування навіть дуже маловірогідних обставин чи їх збігів. Проте, цей стандарт доказування означає, що особу необхідно виправдати не при наявності будь-якої «тіні» сумнівів, а при наявності лише «розумного сумніву». При цьому розумним є сумнів, який має під собою причину та здоровий глузд і випливає зі справедливого та розумного розгляду всіх доказів у справі або з відсутності доказів у справі. Цей сумнів не є ні смутним, ні гіпотетичним чи уявним або надуманим. А саме таким, який ґрунтується на конкретних обставинах або інших вагомих причинах, які б змусили розумну людину вагатися вдатися до певних дій у питаннях, що мають значення для неї. Таким чином, порушень норм матеріального та процесуального права, які б були підставою для скасування постанови суду при її перегляді, апеляційним судом не встановлено. Суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, яке підтверджується доказами, дослідженими в їх сукупності та з точки зору їх достатності під час розгляду матеріалів адміністративної справи. Доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновку суду першої інстанції не спростовують, оскільки є необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті безпідставне уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення. Інших доводів апеляційна скарга не містить. З огляду на вищенаведене, підстав для скасування постанови суду і закриття провадження по справі з наведених в апеляційній скарзі мотивів апеляційний суд не вбачає, а тому вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін. На підставі викладеного та керуючись ст. 285, 294 КУпАП, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу захисника Мастюгіна Дмитра Ігоровича, який діє в інтересах особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Постанову Приморського районного суду міста Одеси від 01 квітня 2026 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя Одеського апеляційного суду М.В. Назарова