Ухвала КЦС ВС № 2-1148/2009

УХВАЛА 08 червня 2026 року м. Київ справа № 2-1148/2009 провадження № 61-7217ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 листопада 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Юрія Олександровича щодо проведення оцінки майна, ВСТАНОВИВ: 12 травня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенко Ю. О. з проведення оцінки нерухомого майна у виконавчому провадженні. В обґрунтування скарги зазначила, що 01 грудня 2009 року Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області було ухвалено рішення у справі № 2-1148/2009 про стягнення солідарно з неї та ТОВ« Виробничо-комерційна фірма «Форпост» на користь стягувача, ПАТ «Державний експортно-імпортний банк», заборгованості за кредитом у сумі 2 482 005 грн 44 коп., стягнення суми держмита - 1700 грн та витрат за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 30 грн 00 коп. Рішення суду набрало чинності 26 лютого 2010 року. На підставі вказаного рішення 10 березня 2010 року було видано два виконавчих листа, один про стягнення заборгованості за кредитом у сумі 2 482 005 грн 44 коп., стягнення суми держмита - 1700 грн та витрат за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 30 грн 00 коп. з ТОВ «Виробничо- комерційна фірма «Форпост», а іншій - про стягнення тієї самої суми заборгованості за кредитом у сумі з неї. 10 червня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенком Ю. О. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1. 21 березня 2024 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенком Ю. О. винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, якою описано та накладено арешт на 1/3 частку квартири загальною площею 62,7 кв.м, житловою площею 38,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності. 26 березня 2024 року скаржником було отримано повідомлення приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Ю. О. від 13 березня 2024 року про проведення виконавчих дій. 01 травня 2025 року вона отримала повідомлення приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Ю. О. від 23 квітня 2025 року № 01-29/63398 «Про результати визначення вартості чи оцінки майна у порядку статті 57 Закону України «Про виконавче провадження». З отриманого повідомлення ОСОБА_1 дізналася, що 21 березня 2025 року оцінювачем ТОВ «Сучасні консалтингові системи» проведено оцінку 1/3 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та визначено її вартість у розмірі 214 400 грн. ОСОБА_1 не погодилася з результатами оцінки та вважала її такою, що проведена з істотними порушеннями. Зокрема, оцінювач не здійснив особистого огляду об`єкта оцінки, чим порушив вимоги Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав». Крім того, ТОВ «Сучасні консалтингові системи» не входить до переліку суб`єктів оціночної діяльності, визначеного Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, та не має відповідної акредитації Фонду. Ухвалою Центрально-Міського районногосуду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 листопада 2025 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що приватним виконавцем дотримано вимоги статей 50, 56, 57 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема щодо арешту майна боржника, залучення суб`єкта оціночної діяльності та повідомлення сторін про результати визначення вартості майна, а доводи скаржниці зводяться до незгоди з визначеною вартістю майна та не підтверджують порушення встановленої законом процедури вчинення виконавчих дій. 28 травня 2026 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 листопада 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги. Заявниця вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували її доводи щодо неправомірності дій приватного виконавця під час визначення вартості арештованого майна, відсутності фактичного огляду об`єкта оцінки суб`єктом оціночної діяльності, а також необхідності призначення рецензування звіту про оцінку майна. Згідно з частиною першою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження (відмову у відкритті касаційного провадження) вирішується колегією у складі трьох суддів. Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку. Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Статтею 447-1 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Згідно зі статтею 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Конституція України визначає, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Основного Закону). Відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»). Статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності, забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців. Судами встановлено, що заочним рішенням Центрально-міського райсуду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 грудня 2009 року у справі 2-1148/2009 стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором 2 482 005,44 грн, судовий збір 1 700,00 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення 30 грн. 10 червня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенком Ю. О. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1. 10 червня 2021 року вказану постанову було направлено сторонам виконавчого провадження, і це підтверджується матеріалами виконавчого провадження. Постановою про опис та арешт майна боржника від 21 березня 2024 року приватним виконавцем описано та накладено арешт на 1/3 частини квартири загальною площею 62,7 кв.м, житловою площею 38,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , і належить ОСОБА_1 . Ухвалою Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 червня 2024 року відмовлено у задоволенні скарги на постанову приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Ю. О. про опис та арешт майна боржника. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Центрально Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 червня 2024 року залишено без змін. 18 березня 2025 року постановою приватного виконавця Лисенка Ю. О. призначено суб`єкта оціночної діяльності субєкта господарювання ТОВ «Сучасні консалтингові системи». На виконання постанови приватного виконавця від ТОВ «Сучасні консалтингові системи» було надано звіт про оцінку майна. 23 квітня 2025 року приватним виконавцем Лисенком Ю. О. направлено сторонам виконавчого провадження повідомлення про результати оцінки майна. У постанові від 24 липня 2024 року у справі № 643/19696/19 (провадження № 61-17805ск23) Верховний Суд вказав, що боржник був обізнаний про відкриття виконавчого провадження, арешт та оцінку належного йому майна з метою його примусової реалізації для погашення боргу перед позикодавцем. Водночас відсутність даних про внутрішній огляд об`єкта оцінки не є безумовною підставою для визнання протиправними дій виконавця щодо оцінки майна боржника. За своєю суттю ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим. Оскільки боржник під час розгляду його скарги в суді першої інстанції не надав належних доказів недостовірності звіту про оцінку майна, впливу недоліків проведення огляду об`єкта оцінки на результат такої оцінки, відсутні підстави для висновку про наявність порушеного права боржника, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні його скарги в порядку судового контролю за виконанням судових рішень. Скаржницею не наведено конкретних характеристик, які не були враховані оцінювачем без здійснення фізичного огляду, не надано альтернативної оцінки, не наведено доказів заниження вартості нерухомого майна. Також не доведено, що вона ініціювала рецензування звіту. Посилання заявниці на необхідність призначення рецензування звіту про оцінку майна як обов`язкового елементу перевірки його достовірності є безпідставним, оскільки, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, положення статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» та статті 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» не встановлюють імперативного обов`язку виконавця або суду ініціювати рецензування звіту про оцінку майна у разі незгоди сторони з його результатами, натомість передбачають право відповідної особи ініціювати таке рецензування як один із способів перевірки обґрунтованості оцінки. Зазначене узгоджується із правовими висновками, викладеними, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 826/6706/18 (провадження № К/9901/59534/18), від 27 серпня 2020 року у справі № 295/11078/14 (провадження № 61-2646св19), від 11 березня 2021 року у справі № 755/6875/18 (провадження № 61-8091св20), а також у постановах від 26 липня 2021 року у справі № 757/33710/14 (провадження № 61-6879св21), від 01 жовтня 2025 року у справі № 459/3276/24 (провадження № 61-10272св25). Посилання заявниці на постанову Верховного Суду від 20 вересня 2023 року у справі № 161/4629/21 є нерелевантним у контексті спірних правовідносин, оскільки викладені у ній висновки стосуються загальних засад здійснення оцінки майна та порядку її оскарження, однак не містять правової позиції щодо обов`язковості призначення рецензування судом чи виконавцем, або процесуальної дії, що зумовлює автоматичне визнання оцінки неправомірною у разі незгоди сторони. Крім того, відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не має повноважень встановлювати нові обставини чи переоцінювати докази, а перевіряє правильність застосування норм права судами першої та апеляційної інстанцій у межах встановлених ними фактичних обставин справи. Натомість аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із визначеною вартістю майна та оцінкою доказів судами попередніх інстанцій, що виходить за межі касаційного перегляду. Судами попередніх інстанцій встановлено, що приватним виконавцем дотримано передбачену законом процедуру при проведенні виконавчих дій, зокрема щодо арешту майна, залучення суб`єкта оціночної діяльності та повідомлення сторін про результати визначення вартості майна. Приватний виконавець діяв у межах наданих йому повноважень, у порядку та у спосіб, що визначені чинним законодавством України. Суб`єкт оціночної діяльності є учасником виконавчого провадження, і його звіт про оцінку майна є результатом практичної діяльності фахівця-оцінювача, а не рішенням виконавця. Доводи заявниці не свідчать про порушення судами попередніх інстанцій норм ЦПК України, Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій вказаних вище норм права не викликає розумних сумнівів. Частиною четвертою статті 394 ЦПК України визначено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 листопада 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року є необґрунтованою. Керуючись частинами першою, четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 листопада 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 квітня 2026 рокуу справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Юрія Олександровича щодо проведення оцінки майна. Копію ухвали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді Є. В. Синельников О. М. Осіян В. В. Шипович