Постанова КЦС ВС № 197/397/17

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2026 року м. Київ справа № 197/397/17 провадження № 61-14317св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа- ОСОБА_3 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 липня 2025 року, ухвалене у складі судді Мазуренко В. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Зубакової В. П., Остапенко В. О., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовної заяви У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення оплати за надання юридичних послуг, стягнення коштів на покриття індексу інфляції та проценти від простроченої суми за користування чужими грошовими коштами. Позовну заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що 20 листопада 2015 року між ним та відповідачкою укладений договір про надання юридичних послуг у спорі, який виник між відповідачкою та її чоловіком ОСОБА_3 про розподіл майна та коштів. Указував, що за умовами договору він зобов`язався надати правову допомогу, а саме представляти інтереси відповідачки в суді та інших органах, перед фізичними особами-підприємцями, громадянами, а відповідачка зобов`язалася оплатити вартість його послуг як адвоката, на умовах, передбачених договором. Позивач стверджував, що він провів великий обсяг робіт, у результаті чого було досягнуто позитивного результату на користь відповідачки. ОСОБА_2 під час зустрічі у березні 2016 року повідомила йому, що більше не потребує його послуг, фактично припинивши договірні відносини. Однак не виконала свої зобов`язання у частині оплати його послуг адвоката ні після його письмового звернення, ні протягом року. Уточивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд: - стягнути з ОСОБА_2 на свою користь вартість послуг за договором про надання юридичних послуг у сумі 785 037,42 грн, кошти на покриття індексу інфляції за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачем за договором про надання юридичних послуг у сумі 1 073 870,53 грн та 3 % річних від простроченої суми за користування чужими грошовими коштами у сумі 200 184,54 грн; - визнати факт, а саме, що вказані у позові і зазначені експертом у висновку від 22 липня 2021 року ринкові ціни на майно відповідачки є об`єктивними, належними, допустимими, достовірними і достатніми, у відповідності до статті 109 ЦПК України. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 липня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення оплати за надання юридичних послуг, стягнення коштів на покриття індексу інфляції та проценти від простроченої суми за користування чужими грошовими коштами залишено без задоволення. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 липня 2025 року залишено без змін. Залишаючи позов без задоволення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказував, що зважаючи на правову природу договору про надання послуг, позивач, для обґрунтування своїх позовних вимог, мав надати суду не тільки докази, що встановлюють правовідносини між сторонами (договір про надання юридичних послуг), але й докази фактичного надання таких послуг, як підстави для вимоги про їх оплату. Надані позивачем докази не свідчать про їх опрацювання позивачем на виконання умов договору. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не надав відповідачці належних послуг, а отже, про безпідставність вимог про оплату послуг. Суд апеляційної інстанції вказав, що ОСОБА_1 не довів того, що він провів великий обсяг робіт і «як результат цього досягнуті позитивні результати на користь відповідачки». Короткий зміст вимог касаційної скарги У листопаді 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 липня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року, в якій просить суд скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 18 листопада 2025 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги. У січні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду. 20 травня 2026 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права. Підставами касаційного оскарження зазначає: - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 462/9002/14-ц (провадження №61-9880св18), від 06 листопада 2018 року у справі № 910/15376/17, від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18), від 25 липня 2022 року у справі № 903/868/21, від 05 грудня 2022 року у справі № 914/2654/20; - суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Доводи касаційної скарги в цілому зводяться до того, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, які мають значення для вирішення спору. Суди не звернули увагу на те, що на спростування доводів позовної заяви відповідачка та третя особа не надали доказів, а лише заперечення. Це стало підставою для подачі до суду апеляційної інстанції доказів, які суд першої інстанції долучити відмовився. Вказані докази підтверджували факт зустрічей з відповідачкою та її чоловіком з метою добровільного вирішення спору та виконання ним договірних зобов`язань перед відповідачкою станом на 19 березня 2016 року. Заявник підтверджує, що позов про розподіл майна подружжя ОСОБА_2 до суду у межах укладеного з відповідачкою договору не подавався, оскільки відповідачка відмовилася від його послуг під впливом третьої особи. Однак на час другої зустрічі сторін договору та третьої особи, спір було вирішено між подружжям на користь відповідачки. Були зібрані, опрацьовані, вивчені, проаналізовані, систематизовані документи і інформація, надані відповідачкою. Відповідачка не спростувала, що умови договору про надання юридичних послуг заявник виконав повністю. Суди попередніх інстанцій порушили статті 2, 10, 12, 13, 18, 81, 82, 89, 263, 265 ЦПК України, неправильно застосували положення статті 6, 11, 202, 207, 525, 526, 610, 611, 612, 615, 625, 657, 629, 901, 902, 903 ЦК України, статті 27, 29 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Порушуючи рівність сторін, не реагуючи законно на документи, докази і обставини, визнані учасниками справи, сприяючи відповідачці, не реагуючи на процесуальні питання, діючи упереджено, будуючи свої висновки виключно на надуманих припущеннях, не посилаючись на належні докази, суд першої інстанції неправильно вирішив спір та з чим помилково погодився суд апеляційної інстанції. Суд не надав оцінку тому, що відповідачка у судовому засіданні 17 липня 2025 року визнала, що їй надана правова допомога. Посилаючись на пункт 7 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», заявник стверджує, що умовами договору не передбачено звітувати у будь-який спосіб перед відповідачкою, зокрема складати акт. Помилковими вважає висновки судів про те, що за відсутності чітко визначеної вартості майна подружжя неможливо визначити 10 % від вартості майна довірителя, вказаних у договорі. Стверджує, що суд апеляційної інстанції відкрив апеляційне провадження за його апеляційною скаргою на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 липня 2025 року, однак він оскаржив рішення цього суду від 28 липня 2025 року. Отже, суд апеляційної інстанції порушив вимоги статей 359, 365, 366 ЦПК України щодо оскарження рішення суду першої інстанції за його апеляційною скаргою. Справа судом апеляційної інстанції розглянута без доказів належного повідомлення відповідачки та третьої особи, які не з`явилися в судове засідання, що підтверджується протоколом судового засідання. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У грудні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Мірошниченко М. В. подала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм права та без порушення норм процесуального права. Звертає увагу суду на те, що обсяг робіт адвоката обмежувався пунктом 2.1 договору, в якому адвокат зобов`язувався надавати довірителю необхідну правову допомогу шляхом представлення її інтересів в судових та інших органах, перед ФОП і громадянами. Інші умови договору стосувалися лише обов`язків довірителя. Посилання скаржника на те, що свої обов`язки за договором він виконав у повному обсязі, за висновками судів попередніх інстанцій, є недоведеними. Зміст пункт 3.1 договору не може свідчити про безумовну домовленість сторін, враховуючи, що довіритель сподівалася на те, що внаслідок ініціювання судового спору вона набуде право власності і визначить частку майна подружжя, яке буде мати ціну. Матеріали справи не містять доказів того, що в період часу з листопада 2015 року до березня 2016 року між подружжям було укладено мирову угоду, добровільно вирішено спір, або що була відмова довірителя від вирішення спору, або проголошено судове рішення. Фактичні обставини справи, встановлені судами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 10 червня 1988 року перебували у шлюбі. 12 листопада 2015 року ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_1 бути її представником (захисником) перед всіма фізичними та юридичними особами (довіреність посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Опанасенко К. І.) 20 листопада 2015 року між ОСОБА_1 (адвокат) та ОСОБА_2 (довіритель) укладений договір про надання юридичних послуг б/н, за умовами якого адвокат взяв на себе зобов`язання надавати довірителю юридичну допомогу у спорі, що виник між нею та її чоловіком ОСОБА_3 щодо розподілу майна та коштів в обсязі і на умовах, зазначених у цьому договорі (пункт 1 договору). Згідно з пунктом 2.1 договору адвокат зобов`язується надавати довірителю необхідну правову допомогу шляхом представлення інтересів довірителя в судових та інших органах, перед ФОП і громадянами. Відповідно до пункту 2.2 довіритель зобов`язується своєчасно надавати адвокату всі необхідні документи, які є у нього та інформацію для виконання правової роботи передбаченої цим договором. Пунктом 2.3 договору визначено, що довіритель усвідомлює, що адвокат вільний у обранні способу надання правової допомоги (послуг). Пунктом 2.8 договору довіритель зобов`язується своєчасно оплатити вартість послуг адвоката на умовах, передбачених цим договором. Згідно з пунктом 3.1 договору вартість договору становить не менше 10 % ринкової вартості майна та коштів, які належать довірителю без урахування технічних затрат. В разі розв`язання спору більше дев`яти місяців, виникнення якихось додаткових обсягів роботи для адвоката, питання вартості договору буде пропорційно переглянуто в сторону її збільшення. Відповідно до пункту 3.2 договору довіритель погоджується на інші витрати у спорі у разі їх виникнення (проведення досліджень, тощо) і зобов`язується їх оплатити, а в разі відсутності коштів на їх оплату своєчасно повідомляє про це адвоката і погоджується з тим, що відмова в проведенні запропонованих адвокатом заходів може вплинути на результативність вирішення спору та зобов`язується не пред`являти претензій з цього приводу адвокату. Довіритель усвідомлює, що розрахунки за роботу (послуги) здійснюються довірителем шляхом одноразової виплати суми, обумовленої договором, адвокату відразу після завершення розв`язання цього спору незалежно шляхом укладення мирової угоди, або добровільного вирішення спору, у тому числі і на умовах довірителя, або відмови довірителя від вирішення спору, від послуг адвоката, або проголошення рішення суду. Цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до завершення розв`язання названого спору (пункт 3.3 договору). ОСОБА_1 31 березня 2016 року звертався до ОСОБА_2 з вимогою провести розрахунок з ним відповідно до умов договору про надання юридичних послуг. Позивач є особою з інвалідністю 2 групи з 01 січня 2005 року. Як доказ надання юридичних послуг за договором, ОСОБА_1 надав суду першої інстанції: копії правовстановлюючих документів відповідачки та третьої особи на рухоме та нерухоме майно; копії технічної документації. За клопотанням відповідачки у суді першої інстанції в судовому засіданні оглянуто наявні оригінали поданих документів. Під час огляду оригіналів виявлені розбіжності із наданими копіями, що не стосуються суті спору, документи указують на зняття копій, наданих суду, не з оригіналів, а з інших копій. На підтвердження наявності депозитних та поточних рахунків відповідачки та третьої особи у банках, позивач надав копії договорів та заяв на видачу готівки. Із відповіді Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 25 березня 2019 року, наданої на запит Широківського районного суду Дніпропетровської області, встановлено, що станом на 31 грудня 2012 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , та квартиру АДРЕСА_2 . На підтвердження спілкування засобами телефонного зв`язку позивача з відповідачкою з приводу юридичної допомоги у спорі, що виник між нею та ОСОБА_3 щодо розподілу майна та коштів, позивач надав документ з назвою «локальні дзвінки абонента 67 242-13-88» у період з 01 листопада 2015 року до 30 листопада 2015 року, 01 грудня 2015 року до 31 грудня 2015 року, 01 січня 2016 року до 31 січня 2016 року, 01 лютого 2016 року до 29 лютого 2016 року, 01 березня 2016 року до 31 березня 2016 року, 01 травня 2016 року до 31 травня 2016 року, 01 червня 2016 року до 30 червня 2016 року. Відповідачка у судовому засіданні не заперечувала, що мала телефонні розмови з позивачем, декілька спільних зустрічей. Відповідачка визнала, що підписувала з позивачем договір, але вказувала, що не читала його, а позивач щодо точної вартості послуг ухилявся від прямої відповіді. Також відповідачка указувала, що надавала позивачу копії документів та оригінали документів на нерухоме та рухоме майно, документи з банківських установ. Відповідачка у судовому засіданні суду першої інстанції стверджувала, що була не задоволена роботою позивача, не бачила результату, відмовилась від його послуг і зверталась до інших адвокатів. Суду не надано доказів, які б свідчили про виконання позивачем умов договору, вивчення наданих відповідачкою документів та які б підтверджували, яким чином визначена вартість належної у спільній сумісній власності подружжя частини, відсутній розрахунок такої суми на момент співпраці позивача з відповідачкою, коли відповідачці була озвучено, що її частина в спільному сумісному майні подружжя становить 1 000 000,00 доларів США. Із висновку експерта № 18294/21-56, складеного 22 липня 2021 року Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз (далі - КНДІСЕ), встановлено, що визначити ринкову вартість досліджуваного транспортного засобу не видається можливим з причин викладених у дослідницькій частині висновку. Натомість визначена середня ринкова вартість транспортного засобу марки «Nissan Qashqai 1.6 dci CVT», який є ідентичним досліджуваному колісничному транспортному засобу, номер шасі НОМЕР_1 станом на 13 квітня 2017 року, складає 644 948,40 грн з урахуванням податку на додану вартість. Із копії заяви позивача до експертної установи встановлено, що відповідачка та третя особа для проведення огляду автомобілю не прибули, автомобіль та документи для огляду експерту не надали. Попередня вартість експертизи визнавалась 13 075,20 грн. Загальна вартість проведеної експертизи склала 4 290,25 грн, сплачено 4290,25 грн. Із повідомлення КНДІСЕ №2402/24-42, складеного 05 червня 2024 року, встановлено неможливість надання висновку судової оціночно-будівельної експертизи, оскільки не надано доступ до об`єктів, а саме нерухомого майна. Загальна вартість проведеної експертизи склала 30 291,20 грн, попередня вартість була встановлена 30 291,20 грн, сплачено - 30 291,20грн. На підтвердження ринкової вартості майна відповідача та третьої особи, надано витяги з Інтернет ресурсів з оголошенням з продажу нерухомого майна, а саме: однокімнатної квартири у АДРЕСА_1, трикімнатні квартири у АДРЕСА_3, житлові будинки у АДРЕСА_4 , дачний будинок, розташований у АДРЕСА_5 з власним берегом, земельної ділянки у АДРЕСА_6, приміщення, цех, склад у АДРЕСА_7, складу у АДРЕСА_8, приміщення промислового призначення, розташоване у АДРЕСА_7, автомобілі: Mercedes-Benz 1223, 2004 року випуску, Mercedes-Benz Sprinter 418 CDI Maxi, 2008 року випуску, БМВ Х5 Х5М50D 2013 року випуску, Nissan Qashqai 2015 року випуску.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Предметом спору у цій справі є неналежне виконання зобов`язань за договором про надання юридичних послуг у частині оплати винагороди адвокату у розмірі 10 % вартості від вартості майна довірителя та стягнення відповідних сум у зв`язку з цим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Особа, яка звертається до суду з позовом, вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. У свою чергу, суд повинен перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах. Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. Відповідно до частини третьої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Згідно зі статтею 29 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» дія договору про надання правничої допомоги припиняється його належним виконанням. Договір про надання правничої допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов`язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об`єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язаний (зобов`язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов`язані з достроковим припиненням (розірванням) договору. Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Відповідно до положень статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 «Послуги. Загальні положення» підрозділу 1 розділу ІІІ Книги п`ятої цього Кодексу можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання. З огляду на предмет договору про надання юридичних послуг у цій справі (представництво інтересів довірителя у судових та інших органах, перед ФОП та громадянами), об`єктом оплати за договором є надані адвокатом юридичні послуги у зв`язку з вирішенням спору, який виник між довірителем та її чоловіком щодо розподілу майна та коштів (пункти 1, 2.1 договору). Судами попередніх інстанцій установлено, що на підтвердження заявлених позовних вимог позивач надав суду докази, що встановлюють правовідносини між сторонами (договір про надання юридичних послуг), однак не надав доказів, які підтверджують фактично надання / отримання послуг за договором про надання юридичних послуг, як підставу для вимоги про їх оплату. Відповідачка надала позивачу документи (копії, оригінали правовстановлюючих документів на нерухоме майно, копії банківських договорів, квитанцій тощо). При цьому доказів опрацювання таких доказів (документів) суду надано не було. Судами встановлено, що опрацювання документів, підрахунок вартості майна відповідачки та третьої особи, запити, всі ці дії позивач вчинив не в період співпраці з відповідачкою (з 20 листопада 2015 року до 19 березня 2016 року), а після відмови відповідачки від його послуг та його письмового звернення до відповідачки з вимогою оплати послуг за договором. Подані позивачем докази не дають можливості встановити, які послуги з правової допомоги надавались відповідачці і в якому обсязі. Натомість суди встановили, що позивач не подавав до суду позов в інтересах ОСОБА_2 , не складав проект мирової угоди, де б перераховувалось майно відповідачки після розв`язання спору про поділ майна та коштів, не подавав адвокатських запитів до третіх осіб тощо. Позивач не довів виконання/надання відповідачці послуг, передбачених умовами договору про надання юридичних послуг від 20 листопада 2015 року, вартість яких мала оплатити відповідачка. Отже, порушення прав позивачасудами попередніх інстанцій не встановлено, тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку відмову у задоволенні позову. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)). Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що позов не підлягає задоволенню з підстав недоведеності позивачем належними та допустимими доказами порушення відповідачем його прав, що є його процесуальним обов`язком у розумінні статей 12, 81 ЦПК України. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. постанову Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)). Посилання ОСОБА_1 як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 462/9002/14-ц (провадження № 61-9880св18), від 06 листопада 2018 року у справі № 910/15376/17, від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18), від 25 липня 2022 року у справі № 903/868/21, від 05 грудня 2022 року у справі № 914/2654/20, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки висновки Верховного Суду у вказаних постановах, які в своїй більшості стосуються оспорення правочину, стягнення «гонорару успіху», передбаченого договором за результатами позитивного вирішення справи у суді на користь довірителя, не суперечать висновкам, викладеним вище у цій постанові щодо недоведеності позивачем належними та допустимими доказами порушення відповідачкою його прав, визначених умовами договору про надання юридичної допомоги. Суди попередніх інстанцій виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідили і оцінили докази та встановили обставини у справі, правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин. Посилання в касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції статті 372 ЦПК України внаслідок неналежного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, колегія суддів спростовує, оскільки відповідачка та третя особа не уповноважували заявника на оскарження судового рішення в цій частині. Крім того, зазначення судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 липня 2025 року, іншу дату оскаржуваного судового рішення - 25 липня 2025 року є підставою для виправлення описки відповідно до статті 269 ЦПК України, а не підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження. Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанцій - без змін. Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись статтями 400, 410, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 липня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк