Ухвала КАС ВС № 320/26027/23

УХВАЛА 08 червня 2026 року м. Київ справа №320/26027/23 адміністративне провадження № К/990/18166/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Мацедонської В.Е., суддів - Кашпур О.В., Смоковича М.І., перевіривши касаційну скаргу Державної служби України з етнополітики та свободи совісті на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року у справі № 320/26027/23 за позовом Київської Митрополії Української Православної Церкви до Державної служби України з етнополітики та свободи совісті, Голови Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Міністерства культури України Єленського Віктора Євгеновича про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: Київська Митрополія Української Православної Церкви звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з етнополітики та свободи совісті, Голови Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Міністерства культури України Єленського В. Є., у якому просила: - визнати протиправною бездіяльність Державної служби України з етнополітики та свободи совісті щодо нерозгляду та невідображення у Висновку релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з Московським патріархатом заявленого уповноваженим представником Київської Митрополії Української Православної Церкви відводу експертам Експертної групи із забезпечення проведення релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви викладеного у заяві від 10 січня 2023 року № 0029, та зобов`язати розглянути зазначений відвід; - визнати нечинним Висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з Московським Патріархатом, затверджений наказом від 27 січня 2023 року № Н-8/11; - визнати протиправними дії голови Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Віктора Єленського 27 січня 2023 року щодо затвердження Висновку релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з Московським Патріархатом; - визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27 січня 2023 року №Н-8/11. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року скасовано та ухвалено постанову, якою позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Державної служби України з етнополітики та свободи совісті щодо нерозгляду заяви Київської Митрополії Української Православної Церкви від 10 січня 2023 року № 0029 про відвід членам Експертної групи із забезпечення проведення релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви та неприйняття відповідного рішення за результатом такого розгляду. Визнано протиправними дії голови Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Віктора Єленського щодо затвердження Висновку релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з Московським Патріархатом за умов нерозглянутої заяви Київської Митрополії Української Православної Церкви від 10 січня 2023 року № 0029 про відвід членам Експертної групи із забезпечення проведення релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви. Визнано протиправним і скасовано наказ Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27 січня 2023 року № Н-8/11 "Про затвердження Висновку релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з Московським Патріархатом". Зобов`язано Державну службу України з етнополітики та свободи совісті повторно розглянути питання щодо складання та затвердження висновку релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з Московським Патріархатом з урахуванням висновків щодо необхідності розгляду заяви про відвід, викладених у цій постанові суду. У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Державна служба України з етнополітики та свободи совісті звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою. Ухвалою Верховного Суду від 01 травня 2026 року касаційну скаргу Державної служби України з етнополітики та свободи совісті на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року у справі № 320/26027/23 залишено без руху. Надано десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження. Роз`яснено скаржнику, що неусунення недоліків касаційної скарги є підставою для повернення касаційної скарги особі, яка її подала. 11 травня 2026 року на виконання ухвали суду від 01 травня 2026 року про залишення касаційної скарги без руху до Суду надійшла касаційна скарга у новій редакції. Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 червня 2026 року (у зв`язку з настанням інших обставин, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи) визначено склад колегії суддів: Мацедонська В. Е. (головуючий суддя), Кашпур О. В., Смокович М.І. Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за вказаною касаційною скаргою, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначає таке. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. З матеріалів касаційної скарги встановлено, що вони оформлені без дотримання вимог пункту 4 частини другої статті 330 КАС України. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України в касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Так перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги установлено, що скаржник посилається на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. При цьому, суд зазначає, що в разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, необхідно указати конкретну норму права (пункт, частина, стаття), яка застосована судом без урахування висновку Верховного Суду. Слід зазначити, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) у чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов. Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України в касаційній скарзі зазначається норма права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваному судовому рішенні; висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду із зазначенням дати її прийняття та номеру справи; обґрунтування подібності правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок. При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. Так скаржник, покликаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, не продемонстрував наявності у цьому випадку одночасно і у взаємозв`язку тих чотирьох умов, про які йшлося вище і які зумовлюють можливість оскарження судових рішень із зазначеної підстави, а саме (1) конкретну норму (норми) матеріального права, яку апеляційний суд застосував неправильно із вказанням (2) постанови Верховного Суду та відображенням наведеного у ній висновку про те, як цю норму (норми) слід застосовувати та у цьому контексті (3) зазначенням висновків суду апеляційної інстанції, що суперечать цій позиції, а також (4) посиланням на те в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Наведене свідчить про формальне посилання на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Щодо посилання на висновки Верховного Суду у тексті касаційної скарги, викладені у постановах від 29 травня 2019 у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі №235/499/17, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 826/9457/18, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 01 червня 2022 року у справі № 640/25836/20, то в ухвалі Верховного Суду від 01 травня 2026 року було проаналізовано зазначені посилання та вказано, що такі обґрунтування є недостатніми для відкриття касаційного провадження у справі. Окрім того, в касаційній скарзі відповідач зазначає про неправильне застосування судом норм процесуально права, але при цьому не посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з конкретним пунктом частин другої та/або третьої статті 353 КАС України, що є обов`язковим. Разом з цим, з касаційної скарги неможливо встановити, які саме порушення норм процесуального права відбулися, з огляду на підставі, визначені частинами другої, третьої статті 353 КАС України. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження. Беручи до уваги наведене вище, у встановлений судом строк та станом на момент постановлення цієї ухвали вимоги ухвали про залишення касаційної скарги без руху скаржником не виконано, а саме не обґрунтовано наявності підстав її касаційного оскарження. Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України одним із принципів адміністративного судочинства є рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом. Статтею 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п`ятої цієї статті). За наслідками невиконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху, відповідно до частини другої статті 332 КАС України передбачено, що до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, установлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. Виходячи з положень зазначеної вище норми та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, суддя повертає касаційну скаргу заявникові, якщо він не усунув недоліки скарги, яка залишена без руху. За таких обставин, касаційна скарга не приймається до розгляду і підлягає поверненню скаржнику. Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України, Суд УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Державної служби України з етнополітики та свободи совісті на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року у справі №320/26027/23 за позовом Київської Митрополії Української Православної Церкви до Державної служби України з етнополітики та свободи совісті, Голови Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Міністерства культури України Єленського Віктора Євгеновича про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії - повернути особі, яка її подала. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська Судді О. В. Кашпур М. І. Смокович