Ухвала КАС ВС № 160/13642/25

УХВАЛА 08 червня 2026 року м. Київ справа № 160/13642/25 адміністративне провадження № К/990/22627/26 Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Мацедонська В.Е., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі № 160/13642/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної ради України з прав людини про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Уповноваженого Верховної ради України з прав людини, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо непроведення належної перевірки за скаргою позивача від 28.12.2024 року на дії службових осіб Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (з урахуванням заяви від 02.01.2025 року про долучення додаткових матеріалів до скарги) та ненадання обґрунтованої письмової відповіді за її результатами з інформацією про суть прийнятих рішень відносно звернення, направленого позивачем в установленому Законом порядку на адресу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; - зобов`язати Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини провести належну перевірку за скаргою від 28.12.2024 року (з урахуванням заяви від 02.01.2025 року про долучення додаткових матеріалів до скарги) та за її результатами надати позивачу обґрунтовану письмову відповідь, з інформацією про суть прийнятих рішень відповідно до Закону України «Про звернення громадян» та Конституції України. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року, у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2026 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року, у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі № 160/13642/25 - відмовлено. Не погоджуючись із рішеннями попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. З матеріалів касаційної скарги встановлено, що вони оформлені без дотримання вимог пункту 4 частини другої статті 330 КАС України. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України в касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Перевіривши касаційну скаргу позивача, Судом встановлено, що її зміст не відповідає вимогам пункту 4 частини другої статті 330 КАС України, оскільки ним не обґрунтовано підстави, на якій подана касаційна скарга, що перешкоджає вирішенню питання про відкриття касаційного провадження. Так своїй касаційній скарзі скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду у подібних справах та зазначає постанову Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі № 160/11446 /21. Також заявник, серед іншого, вказує на неправильне застосування ч. 4 ст. 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», порушення ст. 15 Закону України «Про звернення громадян». При цьому, суд зазначає, що в разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, необхідно указати конкретну норму права (пункт, частина, стаття), яка застосована судом без урахування висновку Верховного Суду. Слід зазначити, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) у чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов. Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України в касаційній скарзі зазначається норма права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваному судовому рішенні; висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду із зазначенням дати її прийняття та номеру справи; обґрунтування подібності правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок. Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. При цьому, обов`язковою умовою є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду та у якій подається касаційна скарга). Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. Разом з тим, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин. За результатом аналізу касаційної скарги встановлено, що скаржник не вказує конкретний пункт частини 4 статті 328 КАС України, лише зазначає окремі положення нормативно-правових актів та вказує окремо постанову Верховного Суду, без їх взаємозв`язку. Так скаржник має вказати конкретну норму права, яку застосовано судами попередніх інстанцій без урахування висновку Верховного Суду, де відповідна норма була застосована. Крім того, заявнику необхідно навести обґрунтування, які б свідчили про подібність правовідносин у цій справі та у справах, у яких Верховним Судом, на його думку, були зроблені висновки. Щодо оскарження ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року. Так перевіряючи доводи касаційної скарги у цій частині, Верховним Судом встановлено, що скарга не відповідає вимогам статті 330 КАС України, оскільки у порушення вимог пункту 4 частини другої цієї статті, у ній відсутні посилання на відповідний підпункт частини четвертої статті 328 КАС України та належне обґрунтування такого посилання. Інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, переоцінки доказів, з посиланням на неповне з`ясування обставин справи судом апеляційної інстанції. Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а позивач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі. Згідно з вимогами частини третьої статті 334 КАС України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження, а за змістом частини першої статті 341 КАС України, за винятком частини третьої цієї статті КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Таким чином межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, зазначеними скаржником, та викладеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження. Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України. За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження. На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року, ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі № 160/13642/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної ради України з прав людини про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Копію ухвали направити скаржнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв`язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя В. Е. Мацедонська